Постанова 4873 № 910/16322/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" червня 2026 р. Справа № 910/16322/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Демидової А.М. суддів: Ходаківської І.П. Владимиренко С.В. за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С. за участю представників учасників справи: від позивача: не з`явився від відповідача: Гордієць С.С. від третьої особи-1: не з`явився від третьої особи-2: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову (ухвала підписана 04.05.2026) (суддя Удалова О.Г.) у справі № 910/16322/25 Господарського суду міста Києва за позовом Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРИНВЕСТ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Національна академія наук України (третя особа-1); третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "КСМ-ГРУП" (третя особа-2), про визнання договорів розірваними та зобов`язання вчинити дії ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2025 року Інститут проблем математичних машин і систем Національної академії наук України (далі - ІПММС НАН України, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРИНВЕСТ" (далі - ТОВ "УКРИНВЕСТ", відповідач), в якому просить суд: - визнати договір № 3 від 22.11.2016 та договір б/н від 06.04.2017, укладені між ІПММС НАН України та ТОВ "УКРИНВЕСТ", розірваними; - зобов`язати ТОВ "УКРИНВЕСТ" звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:719:0048 та у місячний строк передати її позивачу. Позовні вимоги мотивовано істотним порушенням відповідачем умов договору № 3 від 22.11.2016, у зв`язку із чим, на переконання позивача, наявні підстави для розірвання договорів № 3 від 22.11.2016 та б/н від 06.04.2017, а також зобов`язання ТОВ "УКРИНВЕСТ" звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:719:0048. Короткий зміст і підстави заяви про забезпечення позову 30.04.2026 ІПММС НАН України звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову у справі № 910/16322/25, в якій просив забезпечити позов шляхом заборони ТОВ "УКРИНВЕСТ" (код 36236559) та залученим ТОВ "УКРИНВЕСТ" особам виконувати земляні, підготовчі та будівельні роботи на земельній ділянці за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 42, кадастровий № 8000000000:79:719:0048, виключно у частині робіт, що здійснюються без погодженої з ІПММС НАН України проектної документації та укладеного сторонами графіка виконання робіт за договором № 3 від 22.11.2016, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі. Заява про забезпечення позову мотивована тим, що відповідач після подання позову та відкриття провадження у справі № 910/16322/25 розпочав на земельній ділянці, за повної відсутності комунікації з позивачем та без отримання його обов`язкової, передбаченої умовами спірного договору згоди та погодження проектної документації, проведення землерийних робіт уздовж корпусу "Б". Позивач наголошував на тому, що такі роботи відповідач здійснює не на виконання укладених договорів, а з метою приховання бездіяльності, щоб ввести суд в оману, унеможливити або істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав і інтересів позивача, якого відповідач фактично усунув від контролю та участі у будівництві та намагається в такий спосіб переконати суд, що виконує роботи, передбачені начебто спірним договором. При цьому виконання несанкціонованих, хаотичних робіт фактично змінює об`єкт правовідносин, що прямо впливає на можливість виконання рішення суду та може призвести до нових судових спорів. Відповідач, заперечуючи проти задоволення заяви позивача про забезпечення позову, вказав, що позивач, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій відповідачем та залученими підрядними організаціями, навмисно створює обставини, які перешкоджають виконанню умов договору № 3 від 11.11.2026. Крім того, умовами спірного договору не передбачено погодження проектної документації на об`єкт будівництва з позивачем, яка розроблена та затверджена, про що свідчать витяги з Реєстру будівельної діяльності, наявні в матеріалах судової справи. Короткий зміст оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду та мотиви її постановлення Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/16322/25 відмовлено у задоволенні заяви ІПММС НАН України про вжиття заходів забезпечення позову. Ухвалу суду мотивовано тим, що заявником не доведено обставин, із наявністю яких законодавець передбачає застосування такого процесуального інституту як забезпечення позову, зокрема, позивачем на підтвердження обставин, викладених у заяві про забезпечення позову, представлені відповідні акти, складені в односторонньому порядку самим заявником, що в розумінні приписів статті 76 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не можна кваліфікувати як належні докази на підтвердження обставин та фактів, вказаних заявником. При цьому інших доказів, у тому числі, але не виключно, доказів звернення до відповідних органів щодо встановлення фактів проведення самовільних, несанкціонованих, хаотичних робіт заявником суду не представлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/16322/25, ІПММС НАН України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме вимог статей 2, 79, 86, 136, 137, 236 ГПК України, та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити у повному обсязі заяву позивача про забезпечення позову шляхом заборони ТОВ "УКРИНВЕСТ" (код ЄДРПОУ 36236559) та залученим ТОВ "УКРИНВЕСТ" особам виконувати земляні, підготовчі та будівельні роботи на земельній ділянці за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 42, кадастровий № 8000000000:79:719:0048, виключно у частині робіт, що здійснюються без погодженої з ІПММС НАН України проектної документації та укладеного сторонами графіка виконання робіт за договором № 3 від 22.11.2016, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі. За доводами скаржника, суд першої інстанції не здійснив оцінку обґрунтованості його доводів щодо необхідності вжиття вказаного у заяві заходу та наявності зв`язку між зазначеним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; не дослідив таку підставу вжиття заходу забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначеного у заяві заходу може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; суд першої інстанції не надав жодної оцінки запереченням відповідача на заяву про забезпечення доказів; позивач до заяви про забезпечення позову надав докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, зокрема, відповідні акти та фотофіксацію, які суд першої інстанції з посиланням на вимоги ст. 76 ГПК України не кваліфікував як належні докази лише з підстав, що акти складені в односторонньому порядку, однак судом не враховано, що надані позивачем акти складені не в односторонньому порядку, а комісією відповідальних за майно посадових осіб позивача; суд залишив поза увагою і те, що позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, яка, в разі задоволення, не вимагатиме примусового виконання, тому в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Також скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції не дослідив, що обраний заявником захід забезпечення позову є тимчасовим, на період вирішення спору, з метою зупинення та запобігання вчиненню відповідачем під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника в межах цього спору. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 (колегія суддів у складі: головуючого Демидової А.М., суддів Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІПММС НАН України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/16322/25; розгляд апеляційної скарги призначено на 16.06.2026 о 10:00; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 08.06.2026. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 у розгляді апеляційної скарги ІПММС НАН України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/16322/25 оголошено перерву до 23.06.2026 о 09:50. Позиції учасників справи Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, наголошуючи на тому, що подана позивачем заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких можна дійти висновку щодо обґрунтованості, доцільності та необхідності забезпечення позову у визначений позивачем спосіб та імовірності ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся з позовом до суду; позивач, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій відповідачем та залученими підрядними організаціями, навмисно створює обставини, які перешкоджають виконанню умов договору № 3 від 22.11.2026. Явка представників учасників справи У судове засідання 23.06.2026 з`явився представник відповідача. Представники позивача (скаржника) та третіх осіб у судове засідання не з`явились. Позивач та треті особи належним чином повідомлені судом про дату, час і місце судового засідання. Враховуючи, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а неявка в судове засідання представників позивача та третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи аргументи апеляційної скарги і доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає за можливе здійснити перегляд оскаржуваного судового акта в апеляційному порядку без їхньої участі в судовому засіданні. У судовому засіданні представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Згідно із частиною першою статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України). Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч. 11 ст. 137 ГПК України). Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Подібний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21. Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення. Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших учасників юридичної особи. Для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Подібний за змістом правовий висновок викладено в постанові від 07.12.2022 у справі № 908/309/21. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Згідно із ч. 1-2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України) та практику Суду (Європейський суд з прав людини) як джерело права. Згідно із частиною четвертою статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" було зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 911/1551/18. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду. Тобто метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кюблер проти Німеччини"). Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (постанови Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/18739/16, від 21.10.2021 у справі № 910/20007/20). Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17). Законодавство не встановлює вичерпний перелік обставин, якими учасник справи вправі обґрунтовувати заяву про забезпечення позову. Відсутній також вичерпний перелік доказів, за допомогою яких можуть бути встановлені ці обставини. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20. Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог. Тобто, позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20). Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі № 753/22860/17). ІПММС НАН України вважає, що відповідач здійснює роботи на земельній ділянці не на виконання укладених між ними договорів, а з метою приховання бездіяльності, щоб ввести суд в оману, унеможливити або істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав і інтересів позивача, якого відповідач фактично усунув від контролю та участі у будівництві та намагається в такий спосіб переконати суд, що виконує роботи, передбачені начебто спірним договором. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Подібні правові висновки щодо застосування положень статей 136, 137 ГПК України викладені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19. Предметом позову в даній справі є вимоги про визнання договору № 3 від 22.11.2016 та договору б/н від 06.04.2017, укладених між ІПММС НАН України та ТОВ "УКРИНВЕСТ", розірваними; зобов`язання ТОВ "УКРИНВЕСТ" звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:719:0048 та у місячний строк передати її позивачу. Отже, предметом позову є вимоги немайнового характеру. Колегія суддів відзначає, що в разі звернення особи до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення про задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, має застосуватися та досліджуватися не така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, Верховним судом у постановах від 19.11.2020 у справі № 910/8225/20, від 13.01.2021 у справі № 910/9855/20, від 07.10.2021 у справі № 910/2287/21. Як зазначалось, у заяві про забезпечення позову заявник просить суд забезпечити позов шляхом заборони ТОВ "УКРИНВЕСТ" (код 36236559) та залученим ТОВ "УКРИНВЕСТ" особам виконувати земляні, підготовчі та будівельні роботи на земельній ділянці за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 42, кадастровий № 8000000000:79:719:0048, виключно у частині робіт, що здійснюються без погодженої з ІПММС НАН України проектної документації та укладеного сторонами графіка виконання робіт за договором № 3 від 22.11.2016, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі. Суд апеляційної інстанції наголошує, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності. При цьому, зокрема, заборона відповідачеві, іншим особам вчиняти певні дії повинна узгоджуватись із предметом позову, тобто така заборона має стосуватися виключно предмета спору. Відмовляючи в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції вказав, що позивачем на підтвердження обставин, викладених у заяві про забезпечення позову, представлені відповідні акти, складені в односторонньому порядку самим заявником, що у розумінні приписів статті 76 ГПК України не можна кваліфікувати як належні докази на підтвердження обставин та фактів, вказаних заявником. При цьому інших доказів, у тому числі, але не виключно, доказів звернення до відповідних органів щодо встановлення фактів проведення самовільних, несанкціонованих, хаотичних робіт заявником суду не представлено. Суд апеляційної інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, враховуючи вищенаведене нормативно-правове регулювання спірних правовідносин у контексті доводів заяви про забезпечення позову та долучені до неї докази, суті позовних вимог та мотивів, з яких виходив суд попередньої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення, вважає, що здійснене місцевим господарським судом правозастосування статей 136, 137 ГПК України засноване на правильному застосуванні цих норм та узгоджується з наведеними вище висновками Верховного Суду. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції здійснено належну оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо заявлених заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову і забезпечення збалансованості інтересів сторін спору. Відтак колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, зокрема статей 136, 137 ГПК України, як такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Доводи скаржника щодо недослідження судом першої інстанції доводів заявника та наявних доказів, складених комісією позивача, фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, проте по суті їх не спростовують, підстав для скасування чи зміни судового рішення не містять. Суд апеляційної інстанції наголошує, що за ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Суд апеляційної інстанції виснує, що оскаржувана скаржником ухвала відповідає вказаним вимогам законодавства, а доводи скаржника щодо ненадання судом першої інстанції оцінки запереченням відповідача відхиляються колегією суддів за неспроможністю. Крім того, наявність заперечень відповідача не спростовує факт ненадання позивачем належних доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених ним вимог. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми процесуального права, у зв`язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної у даній справі ухвали відсутні. Судові витрати У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати зі сплати судового збору за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника. Керуючись ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/16322/25 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали оскарження у даній справі повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню. Повна постанова складена 29.06.2026. Головуючий суддя А.М. Демидова Судді І.П. Ходаківська С.В. Владимиренко