Постанова Західний апеляційний господарський суд № 921/110/23(921/93/24)

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 921/110/23(921/93/24) Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: головуючий суддя Желік М.Б. судді Орищин Г.В. Галушко Н.А. за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 02.02.2026 (вх.№01-05/305/26 від 03.02.2026) на рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.01.2026 (повне рішення складено 21.01.2026, суддя Чопко Ю.О.) та на протокольну ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 26.11.2025 у справі №921/110/23(921/93/24) за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІЕРРА», 46008, м. Тернопіль, вул. Старий Поділ, 14 в особі розпорядника майна (особи, на яку покладено виконання обов`язків керівника боржника) Демчана Олександра Івановича, 01302, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 16/108, каб. 17 до відповідача: ОСОБА_1 , адреса АДРЕСА_1 про стягнення 2 772 470,00 грн безпідставно набутих коштів в межах справи №921/110/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІЕРРА», ідентифікаційний код 42486103 за участю представників: від позивача: адвокат Марчук Г.В. (в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів) від відповідача: не з`явився; Учаснику процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами. ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.01.2026 у справі №921/110/23(921/93/24) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіерра" 2 772 470 грн. безпідставно набутих коштів. Протокольною ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 26.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.01.2026 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТзОВ ТІЕРРА про стягнення 2 772 470 грн. безпідставно набутих коштів; скасувати протокольну ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 19.11.2025 про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Яворського А.В., про витребування доказів та постановити нову, якою витребувати у ТзОВ ТІЕРРА копії звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанції до таких: (реквізити квитанцій перелічено в прохальній частині апеляційної скарги); стягнути з позивача на користь відповідача 52 566,86 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 03.02.2026 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді Галушко Н.А., Орищин Г.В. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк на подання відзиву до 06.03.2026, призначено розгляд справи на 11.03.2026. 09.02.2026 відповідач подав клопотання, в якому просить долучити до матеріалів справи відповідь АТ КБ «Приватбанк» від 06.02.2026 №20.1.0.0.0/7-260127/33917-БТ на адвокатський запит. 03.03.2026 позивач подав відзив на апеляційну скаргу (вх.№01-04/1909/26 від 04.03.2026), в якому просить відмовити у задоволенні клопотання Балабана В.А. про долучення до матеріалів апеляційної справи доказів, а також не приймати до розгляду докази, що не подавались до суду першої інстанції, долучені скаржником до зазначеного клопотання, залишити оскаржене рішення та протокольну ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.03.2026 змінено дату судового засідання з 11.03.2026 на 30.03.2026 у зв`язку з перебуванням головуючого судді Желіка М.Б. у відрядженні. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено на 22.04.2026. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено на 06.05.2026. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.05.2026 за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено на 27.05.2026. 27.05.2026 судове засідання не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючого судді Желіка М.Б. у відрядженні. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 розгляд справи призначено на 10.06.2026. В судове засідання 10.06.2026 відповідач не з`явився, причин неявки суду не повідомив. Врахувавши, що явка сторін в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою, відповідач був належним чином та завчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями відповідача, колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності апелянта. Суд оголосив короткий зміст клопотання апелянта про долучення доказів. Представник позивача проти задоволення клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи нових доказів заперечив. Так, в апеляційній скарзі зазначено, що представник відповідача, адвокат Яворський А.В., подав адвокатський запит до АТ КБ ПриватБанк з метою отримання дублікатів квитанцій/письмове підтвердження здійснення відповідних фінансових операцій, із зазначенням дати, суми, платника, отримувача та інших наявних ідентифікаційних реквізитів/виписки. При цьому, під час розгляду справи судом першої інстанції об`єктивної необхідності у зверненні до АТ КБ ПриватБанк за отриманням зазначених відомостей не виникало, у зв`язку з чим відповідний адвокатський запит на цій стадії провадження подано вперше. У відповіді від АТ КБ ПриватБанк від 31.01.2026 повідомлено, що у зв`язку з пошуком запитуваної інформації серед значної кількості даних, необхідною мірою є продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів; після надходження запитуваної інформації відповідні документи будуть подані до суду додатково. Згодом, апелянт подав клопотання, в якому просить прийняти та долучити до матеріалів апеляційної справи №921/110/23 (921/93/24) відповідь АТ КБ ПриватБанк від 06.02.2026 № 20.1.0.0.0/7- 260127/33917-БТ. Колегія суддів, розглянувши подане апелянтом клопотання, ухвалила відмовити в його задоволенні, з огляду на таке. Відповідно до ч.3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. При цьому, відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій. Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Відповідно до усталеної судової практики (зокрема, постанова Верховного Суду від 06.11.2024 у справі №200/13101/17) прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Також така обставина як відсутність доказів як таких на момент ухвалення оскарженого рішення взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України не залежно від причин неподання учасником справи таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. У цій справі відповідач не довів поважності та об`єктивної непереборності причин неподання доказів до суду першої інстанції, враховуючи тривалий у часі розгляд справи (направлення судом касаційної інстанції справи на новий розгляд), лише вказав, що під час розгляду справи судом першої інстанції об`єктивної необхідності у зверненні до АТ КБ ПриватБанк за отриманням зазначених відомостей не виникало, що свідчить про суб`єктивну поведінку сторони, а не об`єктивні обставини, які унеможливили подання доказів з дотриманням процесуальних строків. В судовому засіданні представник позивача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив, надав суду пояснення щодо фактичних обставин спору та просив залишити оскаржене рішення без змін. Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін, з огляду на таке. Історія розгляду справи. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. В провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №921/110/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіерра» (46008, м. Тернопіль, вул. Танцорова, 14, код 42486103). Так, ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 14.03.2023 відкрито провадження у справі №921/110/23 про банкрутство ТзОВ «Тіерра», введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Демчана О.І. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 21.07.2023 у справі №921/110/23 припинено повноваження керівника ТзОВ «Тіерра» громадянина України ОСОБА_2 та покладено виконання обов`язків керівника боржника на розпорядника майна арбітражного керуючого Демчана О.І. Постановою Господарського суду Тернопільської області від 25.06.2024 у справі №921/110/23 ТзОВ «Тіерра» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Демчана О.І. У лютому 2024 ТзОВ «Тіерра» в особі арбітражного керуючого Демчана О. І. звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 2 772 470,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у ході здійснення процедури розпорядження майном боржника арбітражний керуючий Демчан О. І. виявив, що у період з 09.09.2020 до 11.06.2021 ТзОВ «Тіерра» перерахувало відповідачу грошові кошти на загальну суму 3 470 040,00 грн із такими призначеннями платежів: - " ... часткове повернення поворотної фінансової допомоги" на суму 1 494 540,00 грн; "... виплата підзвітних сум згідно авансових звітів за 2018 р. без ПДВ" на суму 561 000,00 грн; "... виплата підзвітних сум згідно авансових звітів за 2019 р. без ПДВ" на суму 1 414 500,00 грн. На час здійснення вказаних платежів керівником товариства (з 20.09.2018 до 07.10.2021) був ОСОБА_1 . Проаналізувавши рух коштів по рахунках товариства, арбітражний керуючий встановив, що ОСОБА_1 перерахував на розрахунковий рахунок ТзОВ «Тіерра» грошові кошти з призначенням «поворотна фінансова допомога» в сумі 697 570,00 грн., натомість ТзОВ «Тіерра» повернуло відповідачу 1 494 540,00 грн. За твердженням позивача, грошові кошти на загальну суму 796 970,00 грн перераховані відповідачу без належної правової підстави, як і 1 975 500,00 грн у якості виплат підзвітних сум згідно з авансовими звітами за 2018-2019. Різницю між наданими та повернутими коштами в сумі 2 772 470,00 грн позивач просить стягнути як безпідставно набуті. Долучені відповідачем до матеріалів справи копії квитанцій до прибуткових касових ордерів на загальну суму 796 970 грн, на які ОСОБА_1 посилається як на підставу внесення коштів в касу підприємства, просить суд не брати до уваги. На переконання позивача, вказані квитанції не доводять факту внесення коштів в касу товариства, оскільки кошти не надходили на банківський рахунок, при цьому в період внесення коштів в касу підприємства, ОСОБА_1 був керівником товариства, тобто був відповідальною особою за внесення відповідних коштів в касу підприємства і мав в обов`язковому порядку внести ці кошти в банк на рахунок товариства. Додані відповідачем до матеріалів справи квитанції до прибуткових касових ордерів можуть бути сфальсифіковані, оскільки ліквідатору підприємства не передавалася будь-яка документація товариства, фінансові-господарські документи, печатка. Щодо коштів в сумі 1 975 500 грн виплачених за авансовими звітами пояснив, що позивачем згідно банківських виписок було встановлено, що вказані кошти були перераховані ОСОБА_1 з рахунків товариства як відшкодування за те, що відповідач вчиняв певні дії в інтересах товариства. Разом з тим, відповідач не надав до матеріалів справи оригіналів вказаних доказів. У зв`язку з відсутністю оригіналів, вказані докази не повинні братися до уваги судом. Також позивач звернув увагу суду, що відшкодування за авансовими звітами було проведено товариством через два роки після їх вчинення, що не відповідає звичаям ділового обороту. Таким чином виникає сумнів, що вказані витрати були вчинені в інтересах товариства. Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, зазначав, що між сторонами було укладено ряд договорів про надання поворотної фінансової допомоги, згідно яких ОСОБА_1 надав Товариству позику у розмірі 1 400 540 грн. Вказані коти відповідачу були повернуті. Також зазначив, що за вказаними договорами частина коштів передавалася шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок, а також спірні 796 970 грн, за договором від 15.10.2018, були передані шляхом внесення в касу, згідно 16 квитанцій. Вказані кошти були внесені відповідачем і в подальшому використовувались товариством в господарській діяльності. Кошти набуті відповідачем з правової підстави, а тому застосування ст.1212 ЦК України в даному випадку є неможливим. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.10.2024 у справі №921/110/23 (921/93/24), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2025, у задоволенні позову відмовлено повністю. Судові рішення вмотивовано тим, відповідач довів як факт надання позивачу поворотної фінансової допомоги на спірну суму, так і те, що відповідач у 2018-2019 роках використовував власні грошові кошти на проведення розрахунків на ті чи інші потреби ТзОВ «Тіерра», а останнє згідно із звітами про використання грошових коштів за 2021 рік компенсувало відповідачу ці витрати. Постановою Верховного Суду від 18.09.2025 касаційну скаргу ТзОВ «Тіерра» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана О.І. задоволено частково, постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2025 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.10.2024 у справі № 921/110/23 (921/93/24) скасовано, справу № 921/110/23(921/93/24) передано на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області. У вказаній постанові Верховний Суд вказав, що суди першої та апеляційної інстанції допустили неповне з`ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме звернув увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач поставив під сумнів надані відповідачем електронні копії письмових доказів: договорів про надання поворотної фінансової допомоги, звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, банківських квитанцій, квитанцій до прибуткового касового ордеру. Проте, всупереч правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування ст.91 ГПК України, суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача про відсутність у відповідача оригіналів доданих до відзиву документів та клопотанню не брати їх до уваги. У свою чергу, суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам апеляційної скарги позивача про ухвалення судом першої інстанції рішення на підставі недопустимих доказів. Разом з тим, зазначені докази суди попередніх інстанцій поклали в основу своїх висновків про недоведеність позовних вимог ліквідатора ТзОВ «Тіерра», що свідчить передчасність висновків судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для перерахування ТзОВ «Тіерра» на користь відповідача заявлених до стягнення коштів. Під час нового розгляду справи, 17.11.2025 представник відповідача подав клопотання (вх.№8093 від 17.11.2025) про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІЕРРА» оригінали звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанції до них. Вказане клопотання обґрунтував тим, що позивач просить суд не брати до уваги при розгляді справи наданих відповідачем копії звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанції до них. Водночас оригінали вказаних документів повинні бути саме у позивача. Представник позивача щодо поданого клопотання заперечив та зазначив, що такі документи у товариства відсутні, оскільки не були передані попереднім керівником ліквідатору. Крім того, в матеріалах справи наявні докази щодо вчинення перешкод попереднім керівництвом товариства у діяльності ліквідатора. Зокрема, станом на даний час відкрито кримінальне провадження щодо останнього керівника ОСОБА_2 . Також звертає увагу суду на те, що на момент можливої видачі вказаних коштів ОСОБА_1 саме він був відповідальний за ведення їх обліку. Також ОСОБА_1 був відповідальний за рахунки товариства. Тому якщо би вказані виплати дійсно мали місце, оригінали документів які просить витребувати відповідач, мали би бути надані саме ним. Також звертає увагу суду на те, що під час першого розгляду справи позивачем піднімалося дане питання і суд відповідними ухвалами витребовував у відповідача оригінали вказаних документів. Однак суду їх надано не було. Тому вважає, що поведінка відповідача в даному випадку є недобросовісною. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи, в даному випадку заперечень (ч.1 ст.74 ГПК України). Заявляючи клопотання про витребування від позивача доказів, котрими сам відповідач обґрунтовує свої заперечення є ні чим іншим як спробою перекласти свої процесуальні обов`язки на іншу сторону, що є неприпустимим. За результатом розгляду клопотання про витребування оригіналів в доказів суд відмовив в його задоволенні протокольною ухвалою. Ухвалюючи оскаржене рішення за результатами нового розгляду справи, місцевий господарський суд керувався такими висновками: - предметом спору у цій справі є вимоги ліквідатора юридичної особи про стягнення з фізичної особи колишнього керівника цієї юридичної особи безпідставно набутих грошових коштів; - факт укладення між сторонами договорів про надання поворотної фінансової допомоги сторонами не оспорюється; - первинні документи мають містити вичерпну інформацію про відповідну господарську операцію, що дозволило би точно та однозначно її ідентифікувати. - відповідач на підтвердження факту виконання ним умов договорів надав квитанції до прибуткових касових ордерів, проте суд не бере ці докази до уваги, оскільки до матеріалів справи не долучено доказів на підтвердження проведення цих фінансових операцій, зокрема журналу реєстрації прибуткових та видаткових касових документів та витягів з касової книги за спірний період; - враховуючи, що керівником товариства на час внесення спірних коштів в касу підприємства був ОСОБА_1 , саме на ньому лежала відповідальність щодо добросовісного ведення та зберігання документів; - посилання відповідача на акт приймання-передачі від 08.10.2021, за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 (наступному керівнику товариства) усі оригінали договорів, видаткових документів, первинні бухгалтерські документи судом відхиляється, адже акт містить лише загальний перелік переданих документів без детального їх опису, а в матеріалах справи відсутні докази передання таких документів ліквідатору; - відхиляються судом посилання відповідача на долучені ним до матеріалів справи копії звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, банківських квитанцій, оскільки ліквідатор поставив під сумнів такі копії документів за відсутності їх оригіналів, а відповідач оригінали вказаних документів не надав; - подані відповідачем докази: копії звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, банківських квитанцій, суд вважає недостовірними, тобто створеними за наявності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України); - зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення; - права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна; - з огляду на встановлені під час вирішення цього спору обставини, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі. Узагальнені доводи апелянта (відповідача) та заперечення позивача. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржене рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт покликається на такі доводи: - суд зобов`язаний з`ясувати, чи є сумніви у відповідності копії оригіналу документа сторони обґрунтованими, а не абстрактними, лише за наявності таких обґрунтованих сумнівів та відсутності оригіналу доказ не береться судом до уваги; - обґрунтованими сумнівами у відповідності копії оригіналу, зокрема є: різні підписи у копії та інших документах; різні реквізити, дати, суми; ознаки монтажу / редагування скан-копії; відсутність вихідних реквізитів, які обов`язково мають бути в оригіналі; суперечності між копією та іншими доказами у справі; таких обставин у цій справі немає, адже позивач зазначає абстрактний і необґрунтований сумнів у відповідності копії оригіналам документів, а саме обґрунтування зводиться до того, що він стверджує не про невідповідність копій оригіналам, а стверджує про відсутність у нього оригіналів; - із банківських виписок видно, що у призначенні платежу зазначено: виплата підзвітних сум згідно авансових звітів за 2018 та 2019 роки; із банківських квитанцій до них вбачається, що ОСОБА_1 , сплачував від імені товариства кошти, а це в сукупності підтверджує, що кошти сплачувалися відповідачу на правовій підставі; авансові звіти це лише узагальнення цих операцій; - із даних банківських виписок вбачається про систематичне перерахування коштів відповідачу в сумах і датах, які збігаються із тими, що у звітах та квитанціях, що не може свідчити про відсутність правової підстави для їх перерахування згідно ст.1212 ЦК України; - відповідачем виконано вимоги ч.5 ст.91 ГПК України, а саме надано на вимогу суду оригінали квитанцій до прибуткових касових ордерів; - щодо поданих відповідачем копії звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанції до них, то відповідачем вказано, що оригінали таких мають знаходитися у позивача, так як ці документи були підставою для виплати; - у відповідача не можуть бути оригінали цих документів, так як він не перебуває на посаді директора ТзОВ "Тіерра" з 2021 року (три роки), у нього відсутній будь-який доступ до бухгалтерської документації товариства та інших первинних документів, після нього був директором ОСОБА_3 , якому він по акту приймання-передачі передав всю бухгалтерську документацію в т.ч. звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанції до них за 2018-2019 роки; - згідно з п.6.2 розділу 6 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 № 88, первинні документи та регістри бухгалтерського обліку, що пройшли обробку, бухгалтерська та інша звітність до передачі їх до архіву підприємства, установи повинні зберігатися в бухгалтерській службі у спеціальних приміщеннях або зачинених шафах під відповідальністю осіб, уповноважених головним бухгалтером; - в колишнього керівника немає жодного обов`язку мати оригінали бухгалтерської документації підприємства, суд першої інстанції повідомлено про передачу всієї документації наступному керівнику ОСОБА_3 , що підтверджується актом приймання-передачі від 08.10.2021 наявним у матеріалах справи, таким чином відповідач зазначив про наявність в іншої особи оригіналу письмового документа, чим виконав вимоги, передбачені у правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.06.2021 у справі №906/1336/19 щодо інтерпретації статті 91 ГПК України; - сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 23.10.2019 у справі№917/1307/18); - допустимість доказів тлумачиться як правило, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 18.03.2019 у справі № 905/502/18); - допустимість доказів має загальний і спеціальний характер; загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів; спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі №922/2487/22); - у нашій справі відсутні підстави для визнання копій авансових звітів та квитанцій до них недопустимими доказами, через відсутність правових підстав для застосування ч.5 ст.91 ГПК України, крім того обставини справи щодо витрат власних коштів у інтересах підприємства, згідно норм матеріального права підтверджується саме авансовими звітами та квитанціями до них, що виключає можливість визнавати їх недопустимими; - відповідач заявляв клопотання від 17.11.2025 про витребування у позивача оригіналів звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанції до них за 2018-2019 роки, проте, суд першої інстанції протокольною ухвалою від 19.11.2025 відмовив у його задоволенні, з підстав що позивач зазначив, що цих документів у товаристві немає, а зважаючи що на час їх складання директором товариства був саме ОСОБА_1 , а тому на думку ліквідатора, ці оригінали має мати саме відповідач; - така відмова суду першої інстанції є незаконною і необґрунтованою, оскільки ліквідатор надає такі пояснення саме з метою застосуванням судом абз.2 ч.5 ст.91 ГПК України, у вигляді відхилення копії доказу, жодного обов`язку в колишнього директора мати оригінали бухгалтерської документації підприємства немає і не може бути; - долучені до відзиву на позовну квитанції та звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанції до таких були подані товариству у встановлений законодавство строк - 5 банківських днів; - сума грошових коштів, що зазначені у вищезгаданих звітах та квитанціях до таких, значно перевищує суму, що вказана у позовній заяві; - направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд в постанові від 18.09.2025 у цій справі вказав, що недоліки відображення (не відображення) підприємством (стороною договору) касових операцій з надходження готівки до каси підприємства у його бухгалтерському обліку не є безумовним підтвердженням факту невнесення особою (контрагентом) коштів до каси такого підприємства, а тому протилежні доводи скаржника у цій частині є необґрунтованими; - Верховний Суд зазначив, що позиція відповідача у нашій справі, за умови надання оригіналів квитанцій до прибуткових касових ордерів про внесення в касу товариства 796 970 грн, є належним підтвердження факту виконання ним умов договорів про надання поворотної фінансової допомоги, які були укладені між ТзОВ «Тіерра» (позичальник) та фізичною особою ОСОБА_1 (позикодавець) щодо внесення в касу товариства 796 670 грн. позики; - те, що підприємство неналежним чином проводило бухгалтерський облік, це не нівелює виконання відповідачем своїх обов`язків щодо внесення коштів у касу підприємства, не можна ототожнювати Балабана В.А. як посадову особу підприємства, і фізичну особу-громадянина; - суд повинен був в сукупності оцінити докази, і встановити що наявність правових підстав щодо повернення підзвітних коштів підтверджується як інформацією у призначенні платежу, так і копіями звітів та квитанцій, аналіз ст.1212 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок, що обов`язок доведення відсутності правової підстави чи її відпадіння покладається на позивача, який заявляє вимогу за ст. 1212 Цивільного кодексу України (схожа думка викладена в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, від 04.10.2017 у справі №6-1216цс17, від 08.01.2025 у справі 757/31237/18-ц, від 20.09.2024 у справі №628/1203/19, від 21.02.2020 у справі №910/660/19; в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц, від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22). У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить такі аргументи на спростування доводів скаржника: - факт ненадання стороною оригіналів наданих в копіях доказів, за наявності у іншої сторони сумніву щодо їх достовірності, тягне за собою обов`язкове відхилення судом відповідних доказів, відповідно висновок суду щодо відхилення наданих відповідачем копій звітів є законним, обґрунтованим, та прийнятим із правильним застосуванням норм права, вказаним рішенням виконано вказівки Верховного Суду та усунуто недоліки розгляду справи, які стали підставою для направлення її на новий розгляд, відтак викладені в апеляційній скарзі; - матеріали справи містять докази наявності у позивача обґрунтованих сумнівів щодо достовірності документів, наданих відповідачем у копіях, виражені як в процесуальній, так і в матеріальній формі, обставини, нібито, понесення ОСОБА_1 таких витрат та обставини їх відшкодування є суперечливими; - викладені в апеляційній скарзі твердження щодо, нібито, систематичного перерахування коштів відповідачу в сумах і датах, які збігаються із тими, що у звітах та квитанціях, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки всі з наданих відповідачем копій авансових звітів датовані не пізніше ніж 19.09.2019, в той час як перерахування коштів відповідачу з рахунків банкрута з підставами «виплата підзвітних сум згідно авансових звітів» здійснювалось не раніше ніж 04.02.2021; - виплата значної суми коштів ОСОБА_1 за авансовими звітами, складеними за 1,5-2 роки до виплати коштів, у період, що безпосередньо передував накопиченню підприємством боргів та виникненню у останнього стану загрози неплатоспроможності, викликає сумнів щодо добросовісності здійснення таких виплат, та щодо повноти відображення всіх обставин здійснення та відшкодування відповідних витрат як у наданих ОСОБА_1 звітах, так і в документах бухгалтерського обліку ТзОВ «ТІЕРРА»; - серед долучених до відзиву документів наявні такі, з яких неможливо встановити, що витрати були понесені саме ОСОБА_1 , зокрема квитанція до прибуткового касового ордера №1 від 14.01.2019, відповідно до якої ФОП Козак А.А. прийняв від ТзОВ «ТІЕРРА» кошти у розмірі 5 000,00 грн за «ріелторські послуги по оренді офіса», будь-які відомості щодо особи, що відповідні кошти здавала, та походження цих коштів, в квитанції не відображено; - суд першої інстанції належним чином дослідив наявні в матеріалах справи докази та встановив, що акт приймання-передачі від 08.10.2021 на який посилався відповідач як на доказ неможливості надання оригіналів документів, та за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 (наступному керівнику товариства) усі оригінали договорів, видаткових документів, первинні бухгалтерські документи, містить лише загальний перелік переданих документів без детального їх опису, у зв`язку з чим у суду відсутня можливість перевірити достовірність твердження відповідача; - учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, у випадках порушення таких строків, особа, що подає докази, зобов`язана довести поважність причин їх неподання, при цьому, недбалість чи умисел особи, яка подає доказ, щодо неподання таких доказів до суду першої інстанції, виключає можливість дослідження судом (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.07.2024 по справі №646/857/18); - безпідставною є вимога скаржника про скасування протокольної ухвали Господарського суду Тернопільської області від 19.11.2025 у справі №921/110/23(921/93/24) про відмову у задоволенні клопотання про витребування у ТзОВ «ТІЕРРА» оригіналів звітів про використання коштів, адже позивачем доведено, що у нього фактично відсутні оригінали документів, про витребування яких клопотав відповідач, відповідно судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні клопотання про витребування оригіналів документів у ТзОВ «ТІЕРРА», будь-яких порушень при ухваленні відповідної протокольної ухвали судом не допущено; - копії відповідних документів надані відповідачем до матеріалів справи разом із відзивом на позовну заяву 15.04.2024, про відсутність оригіналів таких документів повідомлено 07.10.2024, а клопотання про витребування подано лише 17.11.2025, тобто з пропуском строку більше ніж на півтора роки, при цьому клопотання про витребування не містить прохання про поновлення відповідного строку та доказів поважності причин його пропуску, що додатково доводить правомірність оскаржуваної протокольної ухвали ; - Верховним Судом в цій справі не спростовано, що станом на дату внесення ОСОБА_1 готівкових коштів в касу підприємства, останній виконував повноваження керівника банкрута, відповідно був особисто відповідальний за ведення бухгалтерського, податкового обліку підприємства та здійснення касових операцій. Із вказаного випливає, що навіть у випадку гіпотетичного внесення ОСОБА_1 коштів в касу підприємства, не здача останнім таких коштів до установи банку у встановлені строки, за відсутності доказів їх негайного використання на господарські потреби ТзОВ «Тіерра», свідчить про безпідставне набуття ОСОБА_1 коштів банкрута та наявність підстав для їх стягнення на підставі ст.1212 ЦК України; - судом першої інстанції встановлено, що докази наявності підстав для отримання відповідачем коштів в якості відшкодування витрат за авансовими звітами в матеріалах справи відсутні, відповідно будь-яка підстава для отримання відповідних коштів ОСОБА_1 відсутня, що є безумовною підставою для стягнення коштів на користь товариством за ст. 1212 Цивільного кодексу України (позиція на основі правових висновків викладених в постановах Верховного Суду від 25.08.2022 у справі 913/371/20, від 25.08.2022 по справі №903/357/21). Фактичні обставини спору, правильно встановлені судом першої інстанції. В ході здійснення процедури розпорядження майном ТзОВ «Тіерра», арбітражний керуючий Демчан О.І. за даними виписок по всіх поточних банківських рахунках товариства встановив, що у період з 09.09.2020 до 11.06.2021 товариство перерахувало на користь ОСОБА_1 кошти на загальну суму 3 470 040,00 грн, із таким призначенням платежів: - " ... часткове повернення поворотної фінансової допомоги" на суму 1 494 540,00 грн; - "... виплата підзвітних сум згідно авансових звітів за 2018 р без ПДВ" на суму 561 000,00 грн; - "... виплата підзвітних сум згідно авансових звітів за 2019 р без ПДВ" на суму 1 414 500,00 грн. На час здійснення вказаних платежів керівником товариства був ОСОБА_1 (з 20.09.2018 до 07.10.2021), що підтверджується листом ГУ ДПС у Тернопільській області №6602/6/19-00-04-05-06 від 04.04.2023. Проаналізувавши рух коштів по рахунках товариства, арбітражний керуючий встановив, що ОСОБА_1 перерахував на розрахунковий рахунок ТзОВ «Тіерра» грошові кошти з призначенням "поворотна фінансова допомога" лише в сумі 697 570,00 грн., тоді як товариство повернуло йому 1 494 540,00 грн. Таким чином, позивач стверджує, що грошові кошти на суму 796 970,00 грн. були перераховані відповідачу без правової підстави. Також без правової підстави були перераховані відповідачу і кошти в сумі 1 975 500,00 грн в якості виплат підзвітних сум згідно з авансовими звітами за 2018-2019, оскільки докази на підтвердження понесення цих витрат відсутні. 08.09.2023 позивач скерував відповідачу вимогу №02-115/63 від 06.09.2023 про повернення безпідставно набутих коштів, невиконання якої стало підставою для звернення з даним позовом. До відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав ряд доказів на підтвердження обставин надання товариству фінансової допомоги та понесення витрат, які були йому відшкодовані, а саме копії договорів про надання поворотної фінансової допомоги № б/н від 15.10.2018, №27/02/201 від 27.02.2019, №04.03.2019 від 04.03.2019, №23.07.2019 від 23.07.2019, №б/н від 25.07.2019, №б/н від 21.08.2019, №30.09.2019 від 30.09.2019, №18.12.2019 від 18.12.2019, №07.08.2020 від 07.08.2020, копії квитанції до прибуткових касових ордерів №1 від 15.10.2018, №2 від 16.10.2018, №3 від 17.10.2018, №4 від 18.10.2018, №5 від 19.10.2018, №6 від 22.10.2018, №7 від 23.10.2018, №8 від24.10.2018, №9 від 25.10.2018, №10 від 26.10.2018, №11 від 29.10.2018, №12 від 30.10.2018, 313 від 31.10.2018, №14 від 01.11.2018, №2 від 02.11.2018, №16 від 05.11.2018, копії звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанції до таких звітів а період з 21.09.2018 до 19.09.2019, вказавши, що оригінали договорів наявні в обох сторін, оригінали квитанцій до прибуткових касових ордерів у відповідача, оригінали звітів про використання коштів з квитанціями у позивача. З наданих відповідачем доказів встановлено, що між ТзОВ «Тіерра» (позичальник) та фізичною особою ОСОБА_1 (позикодавець) були укладені договори про надання поворотної фінансової допомоги № б/н від 15.10.2018, №27/02/201 від 27.02.2019, №04.03.2019 від 04.03.2019, №23.07.2019 від 23.07.2019, №б/н від 25.07.2019, №б/н від 21.08.2019, №30.09.2019 від 30.09.2019, №18.12.2019 від 18.12.2019, №07.08.2020 від 07.08.2020. Згідно із п.1.1. договорів позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цими договорами. Розділом 2 договорів сторони погодили умови та строк надання поворотної фінансової допомоги. Поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України. Згідно з цими договорами позикодавець надав позичальнику поворотну фінансову допомогу у загальному розмірі 1 494 540,00 грн. Поворотна фінансова допомога надається позичальнику без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами (п.2.2. договорів). Поворотна фінансова допомога надається на строки, обумовлені в п. 2.3 договорів. Поворотна фінансова допомога підлягає достроковому поверненню за вимогою позикодавця протягом 15 календарних днів, починаючи з дня вимоги (п.3.1. договорів). Повернення грошових коштів проводиться шляхом видачі грошових коштів позикодавцю з каси позичальника або шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок позикодавця (п. 3.2. договорів). Договори вступають в силу з моменту їх підписання та діють у строки обумовлені у кожному правочині включно, але в будь-якому випадку до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань, що виникли по цих договорах (п.8.1. договорів). Натомість, інші електронні копії письмових доказів відповідач у відповіді на відзив поставив під сумнів та просив суд витребувати у ОСОБА_1 оригінали квитанцій до прибуткових касових ордерів, звітів про використання коштів з квитанціями для огляду судом в судовому засіданні та долучення до матеріалів справи. До відповіді на відзив позивач подав копії виписок по всіх відкритих банківських рахунках боржника, в яких не відображено руху коштів, який би підтверджував факт внесення готівки на рахунок ТзОВ «Тіерра», а також копії вироків суду щодо колишніх директорів ТзОВ «Тіерра» - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за вчинення злочинів (крадіжки телефонів, зберігання наркотичних речовин). Також позивач звертався до суду з клопотанням про призначення судової експертизи, на вирішення якої поставити питання визначення в який період часу був проставлений рукописний текст на квитанціях до прибуткових касових ордерів. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 13.08.2024 у відповідача витребувано оригінали квитанцій до прибуткових касових ордерів. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 07.10.2024 відмовлено у задоволення клопотання про призначення експертизи та закрито підготовче засідання. Під час нового розгляду справи відповідач долучив до матеріалів справи копію акту приймання-передачі від 08.10.2021 печатки, майна та документації ТзОВ «ТІЕРРА», який уклали ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Також, оригінали квитанцій до прибуткових касових ордерів підшито до матеріалів справи після оскаржуваного рішення суду а.с.33-248, том 6). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції. Щодо доводів апелянта про порушення норм процесуального права Відповідно до ч.3 ст.254 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Апелянт включив до скарги заперечення щодо протокольної ухвали суду від 19.11.2026, якою відповідачу було відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів, просить її скасувати та витребувати у позивача оригінали доказів - звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанції до них за 2018-2019 роки. Як встановлено з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 24.10.2025 розгляд справи було призначено на 19.11.2025. 17.11.2025 відповідач звернувся до суду з клопотанням, у якому просив витребувати у позивача звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанції до таких за період з 21.09.2018 до 19.09.2019. В обґрунтуванні клопотання йдеться про витребування оригіналів таких доказів, а у прохальній частині заявник просить витребувати копії звітів. Разом з цим, зважаючи на доводи, викладені в апеляційній скарзі, слід вважати, що в прохальній частині допущено механічну описку та помилково зазначено про витребування копій, а не оригіналів доказів. У клопотанні відповідач доводив, що саме позивач як юридична особа має обов`язок зберігання документації, ОСОБА_1 не перебуває на посаді директора ТзОВ «ТІЕРРА» з 2021 року, факт передачі майна, документації, штампів та печаток товариства підтверджується актом приймання-передачі від 08.10.2021, який уклали ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (наступний директор). Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив подане клопотання протокольною ухвалою від 19.11.2025 з тих підстав, що позивач зазначив про відсутність таких документів у товаристві, а зважаючи що на час їх складання директором товариства був саме ОСОБА_1 , на думку ліквідатора, ці оригінали має мати саме відповідач. Як встановлено з матеріалів справи, судове засідання 19.11.2025 не відбулося у зв`язку з оголошенням в місті Тернополі «повітряної тривоги». Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 19.11.2025 призначено розгляд справи на 26.11.2025. В судовому засіданні 26.11.2025 відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про витребування доказів, про що зазначено в протоколі судового засідання (а.с.187, том 6). Відтак слід констатувати, що предметом апеляційного оскарження є протокольна ухвала від 26.11.2025, а не від 19.11.2025 як помилково вказує апелянт у мотивувальній та прохальній частинах скарги. Як встановлено з матеріалів справи, на підтвердження наявності підстав для перерахування ТзОВ «ТІЕРРА» коштів ОСОБА_1 відповідач надав суду ряд електронних копій, в тому числі звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанції до таких. При цьому, відповідач зазначав, що за час керівництва зробив копії вказаних документів, оскільки з часом квитанції мають здатність втрачати колір, а тому у випадку проведення податковою інспекцією тих чи інших перевірок, вказані копії могли б уникнути будь-яких спорів/непорозумінь. Своєю чергою, оригінали знаходяться у товариства, а відповідач після звільнення з посади директора ТзОВ «Тіерра» копії забрав собі. Позивач (ліквідатор ТзОВ «Тіерра») поставив вказані копії під сумнів та просив суд першої інстанції не брати їх до уваги. Так, відповідно до ч.6 ст.91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. В постанові від 18.09.2025, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача про відсутність у відповідача оригіналів доданих до відзиву документів та клопотанню не брати їх до уваги. Таким чином, заявлене 17.11.2025 під час нового розгляду справи клопотання відповідача про витребування оригіналів доказів в позивача, фактично спрямоване на перекладення обов`язку довести відповідність електронних копій письмових доказів, поданих відповідачем, на іншу сторону позивача. При цьому, слід врахувати, що спір розглядається в межах справи про банкрутство ТзОВ «Тіерра», відповідач є колишньою посадовою особою боржника, а арбітражному керуючому не було передано жодної документації ТзОВ «Тіерра», що було встановлено судовими рішеннями у справі про банкрутство (в ухвалі Господарського суду Тернопільської області від 21.07.2023 у справі №921/110/23, а згодом у постанові від Господарського суду Тернопільської області від 25.06.2024 у справі №921/110/23) і про що зазначено у позовній заяві. До позовної заяви додано також постанову ВП №73067641 від 19.10.2023 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу №921/110/23 від 21.07.2023 про зобов`язання ОСОБА_2 передати за актом приймання-передачі розпоряднику майна Демчану О.І. бухгалтерську та іншу документацію ТзОВ «Тіерра», його печатки і штампи, матеріальні та інші цінності. Відтак відсутні підстави для скасування протокольної ухвали Господарського суду Тернопільської області від 26.11.2025 про відмову у витребуванні доказі, а також відсутні підстави для задоволення викладеного в прохальній частині апеляційної скарги клопотання про витребування копій звітів пор використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанції до таких. Щодо суті спору Предметом спору у цій справі є вимоги розпорядника майна, а згодом ліквідатора, юридичної особи про стягнення з фізичної особи колишнього керівника цієї юридичної особи безпідставно набутих грошових коштів. Факт укладення між сторонами договорів про надання поворотної фінансової допомоги сторонами не оспорюється. На спростування доводів позивача про те, що відповідач надав товариству фінансову допомогу в розмірі 697 570 грн, натомість товариство здійснило повернення фінансової допомоги в загальному розмірі 1 494 540,00 грн., відповідач надав суду квитанції до прибуткових касових ордерів. Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив такі докази як неналежні та недостовірні. Так, Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами та фізичними особами визначено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148 (далі Положення №148), що підлягає застосуванню до спірних правовідносин з урахуванням дат квитанцій до прибуткових касових ордерів. Відповідно до цього Положення №148 касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси; У п.25 Положення №148 передбачено приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим. Касири (особи, які виконують їх функції) під час роботи з готівкою керуються правилами визначення платіжних ознак та обміну банкнот, розмінних та обігових монет національної валюти України. Відповідно до п.16 Положення №148 суб`єкти господарювання здають готівкову виручку (готівку) для переказу на банківські рахунки суб`єктів господарювання до операторів поштового зв`язку, національних операторів та небанківських установ. Готівкова виручка (готівка) здається для зарахування на будь-який банківський рахунок суб`єкта господарювання на його вибір. Відповідно до п.48 Положення №148 установа/підприємство визначає і встановлює за погодженням з банком (у якому відкрито рахунок установи/підприємства, на який зараховуються кошти) строки здавання ним готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках відповідно до таких вимог: 1) для установ/підприємств, розташованих у населених пунктах, де є банки - щодня (у день надходження готівкової виручки (готівки) до їх кас); 2) для підприємств, у яких час закінчення робочого дня (зміни), установлений правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності відповідно до законодавства України, не дає змогу забезпечити здавання готівкової виручки (готівки) у день її надходження, - наступного за днем надходження готівкової виручки (готівки) до каси дня; 3) для установ/підприємств, розташованих у населених пунктах, де немає банків, - не рідше ніж один раз на п`ять робочих днів. Відповідно до п.50 Положення №148 установа, підприємство, небанківська установа на підставі цього Положення та з урахуванням особливостей роботи зобов`язані розробити та затвердити внутрішнім документом порядок розрахунку ліміту каси установи, підприємства, небанківської установи та їх відокремлених підрозділів. У розрахунку враховується строк здавання установою, підприємством, небанківською установою готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках, визначений договором банківського рахунку та не враховується готівка, унесена через платіжні пристрої, що належать небанківським установам. Ліміт каси установи, підприємства, небанківські установи встановлюють на підставі розрахунку середньоденного надходження готівки до каси або її середньоденної видачі з каси за рішенням керівника установи, підприємства, небанківської установи або уповноваженої ним особи. Відповідно до п.56 Положення №148 керівники установ/підприємств несуть відповідальність за дотримання вимог цього Положення щодо встановлення ліміту каси та за достовірність відповідних показників, зазначених у розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі. З наведених норм випливає, що в керівника ТзОВ «Тіерра» був обов`язок в разі внесення готівкових коштів в касу підприємства не пізніше наступного дня внести ці кошти на банківський рахунок товариства, однак за жодним платежем, на підтвердження здійснення яких надано квитанції до прибуткових касових ордерів не було виконано такого обов`язку. Проте, згідно з виписками з рахунків товариства, відкритих у банках, відсутні докази зарахування вказаних грошових коштів на рахунки боржника. Окрім того, за правилами ст. 44 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше 1825 днів - для первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, що складаються особами, визначеними пунктом 133.1 статті 133, підпунктом 133.2.2 пункту 133.2 та пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, а також юридичними особами, які обрали спрощену систему оподаткування, за винятком документів, до яких застосовується більш тривалий строк зберігання згідно з підпунктом 44.3.1 цього пункту. Таким чином, встановлений законом максимальний строк зберігання первинних та інших документів щодо спірної господарської операції становить 5 років. Проте, до матеріалів справи не долучено доказів на підтвердження проведення фінансових операцій, зокрема журналу реєстрації прибуткових та видаткових касових документів та витягів з касової книги за спірний період. Враховуючи, що керівником товариства на час внесення спірних коштів в касу підприємства був Балабан В.А., саме на ньому лежала відповідальність щодо добросовісного ведення та зберігання документів. На спростування доводів позивача про те, що відповідач безпідставно отримав кошти в розмірі сумі 1 975 500,00 грн як виплату підзвітних сум згідно з авансовими звітами за 2018-2019, відповідач надав суду електронні копії звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт з банківськими квитанціями до цих звітів. Проте, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв такі докази до уваги. Так, відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Порядок подання доказів, письмових доказів у господарському процесі урегульований статтями 80, 91 ГПК України. Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частини перша - друга статті 80 ГПК України). За частиною четвертою статті 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Відповідно до частин першої п`ятої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази у вигляді документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 91 ГПК України). Тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (висновок щодо інтерпретації статті 91 ГПК України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19). Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою справу, зокрема докази, в умовах, які не ставлять її в суттєво невигідне становище у порівнянні з опонентом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03.05.2016 у справі "Летінчич проти Хорватії" (Letincic v. Croatia)). Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20). Відповідно до частини першої статті 210 ГПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Безпосереднє дослідження доказів тісно пов`язане зі змістом судового доказування, оскільки він є способом сприйняття судом доказів, а також з дотриманням правил про належність та допустимість доказів. Відповідно до принципу безпосередності дослідження судових доказів має проводитися таким чином, щоб суд мав реальну можливість особисто ознайомитися з доказами, які є у справі (див. постанову Касаційного цивільного суду складі Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 357/4897/20). У постанові від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21(905/496/22) сформульовано правові висновки щодо процесуальних дій суду під час оцінки поданої учасником справи копії документа у разі сумнівів протилежної сторони чи суду в її відповідності оригіналу, згідно з якими: «тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа. Судам під час оцінки письмових доказів у справі належить врахувати, що у разі сумнівів в учасника справи чи суду у відповідності поданих одним із учасників справи копій (електронних копій) письмових доказів оригіналу, суд може витребувати у відповідної особи оригінали цих доказів, неподання яких зумовлює наслідком неврахування їх судом як доказів у справі». Аналогічні висновки викладено у поставі Верховного Суду від 18.09.2025 у цій справі, вказівки в якій є обов`язковими під час нового розгляду справи. Як встановлено з матеріалів справи, позивач поставив під сумнів електронні копії письмових доказів: звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, банківських квитанцій. Водночас, оригіналів цих доказів відповідач не надав, стверджуючи, що саме позивач має бути розпорядником таких оригіналів. При цьому, слід врахувати, що спір розглядається в межах справи про банкрутство ТзОВ «Тіерра», відповідач є колишньою посадовою особою боржника, а арбітражному керуючому не було передано жодної документації ТзОВ «Тіерра», що було встановлено судовими рішеннями у справі про банкрутство (в ухвалі Господарського суду Тернопільської області від 21.07.2023 у справі №921/110/23, а згодом у постанові від Господарського суду Тернопільської області від 25.06.2024 у справі №921/110/23) і про що зазначено у позовній заяві. До позовної заяви додано також постанову ВП №73067641 від 19.10.2023 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу №921/110/23 від 21.07.2023 про зобов`язання ОСОБА_2 передати за актом приймання-передачі розпоряднику майна Демчану О.І. бухгалтерську та іншу документацію ТзОВ «Тіерра», його печатки і штампи, матеріальні та інші цінності. Акт приймання-передачі від 08.10.2021, за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 (наступному керівнику товариства) усі оригінали договорів, видаткових документів, первинні бухгалтерські документи не дає можливості встановити, що ОСОБА_1 здійснив передачу саме звітів про використання коштів, на які він покликається. Таким чином, оригінали доказів (звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, банківських квитанцій), в матеріалах справи відсутні. Разом з цим існує обґрунтований сумнів в їх достовірності, зокрема в тому, що такі створено без наявності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України). Так, усі звіти датовані в період 2018-2019 років, водночас кошти, сплачені нібито на підставі цих звітів перераховано відповідачу лише у 2021 році, в період коли товариство мало значну заборгованість перед кредиторами у справі про банкрутство ТзОВ «Тіерра». Виплата значної суми коштів попередньому керівнику підприємства за авансовими звітами, складеними за півтора-два роки до виплати коштів у період, що безпосередньо передував виникненню загрози неплатоспроможності, викликає обґрунтований сумнів в доцільності таких господарських операцій. Окрім того, з частини звітів не можливо встановити, які саме витрати поніс ОСОБА_1 та чи саме ОСОБА_1 поніс такі витрати. Зокрема, звіт №1 від 14.01.2019 (а.с.44-45, том 3) містить підставу « ОСОБА_4 ПП, за ріелторські послуги» тощо. Відтак суд першої інстанції обґрунтовано застосував наслідки, передбачені у ч.6 ст.91 ГПК України. За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення. Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. "condictio sine causa" - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави). Кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України). Виходячи зі змісту цих норм можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню. Безпідставне збагачення може полягати як у так званому фактичному збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в юридичному збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. постанову Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15). Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (див. постанову Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18). Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (див. постанови Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19). Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21 зазначила, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення. У пункті 146 вказаної постанови від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21 Велика Палата Верховного Суду вказала, що кондикційний позов може поширюватися на речі, визначені як індивідуальними, так і родовими ознаками. Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна (див. постанову Верховного Суду України від 25.10.2017 у справі № 3-905гс17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 та постанови Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 924/173/19, від 29.05.2019 у справі № 757/42443/15-ц). Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2025 року у справі №922/3314/21. З огляду на встановлені обставини, враховуючи висновки Верховного Суду у цій справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог, апелянт не довів порушення застосування судом норм матеріального чи процесуального права. Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Враховуючи встановлені обставини справи, межі перегляду оскаржуваного рішення, доводи сторін, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін. В порядку положень ст.129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, слід покласти на скаржника. Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 б/н від 02.02.2026 (вх.№01-05/305/26 від 03.02.2026) відмовити.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.01.2026 та протокольну ухвалу від 26.11.2025 у справі №921/110/23(921/93/24) залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення. Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд. Повну постанову складено 26.06.2026. Головуючий суддя Желік М.Б. суддя Галушко Н.А. суддя Орищин Г.В.