Ухвала КАС ВС № 600/4053/25-а

УХВАЛА 29 червня 2026 року м. Київ справа №600/4053/25-а адміністративне провадження № К/990/24248/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л.О., Уханенка С.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представницею - адвокаткою Савлівою Любов`ю Олександрівною, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: Верховний Суд ухвалою від 02 червня 2026 року визнав неповажними наведені представницею позивача підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, залишив без руху касаційну скаргу на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року в цій справі й установив скаржникові десятиденний строк для усунення недоліків зазначеної касаційної скарги шляхом надання до Верховного Суду: касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, з урахуванням вимог частини четвертої та пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів. Скаржникові роз`яснено, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів у встановлений судом строк - буде відмовлено у відкритті касаційного провадження, а у разі невиконання вимог ухвали в частині подання уточненої касаційної скарги - касаційну скаргу буде повернуто. В цій ухвалі Суд дійшов висновку про неповажність наведених у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження підстав, оскільки сам лише факт запровадження воєнного стану в Україні поза зв`язком з доведеністю конкретних, зумовлених цим правовим режимом обставин, які спричинили об`єктивну неможливість реалізації процесуальних дій протягом установленого процесуальним Законом строку, за усталеною практикою Верховного Суду, не є підставою для його поновлення. Суд також відхилив посилання скаржника на застосування аварійних відключень електроенергії й тривалу відсутність електропостачання, оскільки згадані стабілізаційні відключення не є безперервними, а заявник касаційної скарги не довів, яким чином ці обставини унеможливили звернення до суду з касаційною скаргою в найкоротший строк. Іншою підставою залишення касаційної скарги без руху Верховний Суд указав ненаведення у цій скарзі мотивів за жодним з пунктів частини четвертої статті 328 КАС України, якою унормовано вичерпний перелік підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначення і обґрунтування якої (яких) в касаційній скарзі є обов`язковим. Крім цього, Верховний Суд зауважив, що оскільки ця справа відноситься до справ незначної складності, для можливості відкриття у ній касаційного провадження процесуальний Закон передбачає необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі не навів обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. На виконання вимог цієї ухвали від представниці позивача 15 червня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга в новій редакції, а також клопотання про поновлення строку звернення до Касаційного адміністративного суду з касаційною скаргою. За змістом касаційної скарги, підставою касаційного оскарження представниця позивача вказала пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Свої доводи у межах цієї підстави обґрунтувала тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові від 19 лютого 2025 року в справі №420/2653/24, де суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність у позивачки права на отримання індексації-різниці у фіксованому розмірі: 3 903 грн 40 грн на місяць за період служби у військовій частині НОМЕР_1 з 19 січня до 18 липня 2022 року відповідно до абзацу 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078) та констатував неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми абзацу 4, 6 пункту 5 Порядку №1078. Мотиви за частиною п`ятою статті 328 КАС України представниця скаржника обґрунтувала тим, що вказана справа має виняткове значення для ОСОБА_1 як громадянина та військовослужбовця, чиї права грубо порушені з боку військової частини - Держави по суті, а також становить значний суспільний інтерес, оскільки кількість подібних справ постійно зростає та зачіпає права і законні інтереси значної частини громадян України, учасників бойових дій. Оцінюючи наведені представницею позивача мотиви в аспекті зазначених на виконання ухвали суду підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, з урахуванням вимог частини четвертої та пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, Суд дійшов висновку, що вимог ухвали від 02 червня 2026 року виконано не було. Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. За обставинами справи №420/2653/24, позивачка з 30 листопада 2015 року до 18 січня 2022 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка з 01 січня 2020 року зарахована на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_3 , а з 18 січня 2022 року позивачку було переведено до військової частини НОМЕР_1 , де вона проходила військову службу у період з 19 січня до 18 липня 2022 року (дати виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ). Спір у справі виник у зв`язку зі стверджуваним протиправним незазначенням військовою частиною НОМЕР_3 в грошовому атестаті позивачки при її переведенні до військової частини НОМЕР_1 щомісячної фіксованої індексації-різниці, яка виплачується до наступного підвищення посадових окладів, внаслідок чого не здійснювалась така виплата у період з 19 січня до 18 липня 2022 року. У справі №600/4053/25, судами встановлено, що позивач проходив військову службу з 30 вересня 2019 року до 17 листопада 2023 року (дати виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення). Суд апеляційної інстанції зауважив, що у межах цього періоду посадовий оклад позивача внаслідок законодавчих змін не підвищувався та визначався постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704), яка вже діяла на момент зарахування останнього до списків особового складу відповідача. Із цих міркувань, спираючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 квітня 2024 року в справі №160/2481/23, суд апеляційної інстанції вважав, що у позивача не виникло права для нарахування й виплати індексації-різниці відповідно до положень абзацу 4, 6 Порядку №1078 у спірний період. Отже, фактичні обставини цієї справи (№600/4053/25) та справи №420/2653/24 істотно відрізняються, що безумовно впливає на їх правове регулювання. Варто зазначити, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання представниці позивача на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. При цьому, наведені в касаційній скарзі мотиви стосуються не стільки питання застосування судом апеляційної інстанції правової норми без урахування висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах, скільки незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою обставинам справи. Залишаючи касаційну скаргу без руху ухвалою від 02 червня 2026 року, Верховний Суд указав також на потребу обґрунтування наявності умови/умов, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Мета цього ґрунтується на тому, що оскільки справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження і скаржник порушує питання про скасування судового рішення, яке за загальним правилом не підлягає касаційному перегляду, то для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним Законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, не лише визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, а й підтвердження випадків, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, при цьому, наведені ним мотиви мають бути вагомими на стільки, щоб переконати суд у дійсній наявності підстав для виходу за межі загального правила, яке не дозволяє здійснювати касаційний перегляд судових рішень у такій справі. У касаційній скарзі, поданій на виконання ухвали Верховного Суду від 02 червня 2026 року, представниця позивача зазначила, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України). Разом із цим, у касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. У розглядуваному випадку суд не має підстав вважати доводи скаржника явно безпідставними чи надуманими, однак, не може визнати їх достатньо переконливими для висновку про існування обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки мотиви у цій частині є загальними, не конкретними та сприймаються як намагання будь-що оскаржити постанову суду апеляційної інстанції у цій справі у зв`язку із самою лише незгодою з результатом розгляду справи. У цьому контексті варто зауважити, що сама собою незгода із судовим рішенням не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі, рішення у якій не підлягають касаційному розгляду. Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України і ґрунтуються на незгоді з висновками апеляційного суду щодо оцінки фактичних обставин справи. Своєю чергою, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів та/або переоцінювати їх. Зазначене свідчить, що заявник касаційної скарги формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження рішень суддів попередніх інстанцій з урахуванням вимог частин четвертої, п`ятої статті 328 КАС України. Інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено. Відповідно до частини 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Згідно з положеннями пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Таким чином, в установлений строк недоліки, які стали підставою для залишення касаційної скарги без руху, скаржником не усунуто. Враховуючи викладене, та в зв`язку з невиконанням вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху, не усунення недоліків касаційної скарги, касаційна скарга підлягає поверненню. Суд роз`яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Суд не перевіряє аргументів скаржника, наведених у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки незалежно від поважності підстав пропуску цього строку, наведені вище недоліки касаційної скарги, які не усунуто в установлений Судом строк, перешкоджають прийняттю касаційної скарги до розгляду. Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представницею - адвокаткою Савлівою Любов`ю Олександрівною, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції у порядку, установленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько С.А. Уханенко Судді Верховного Суду