Ухвала КАС ВС № 400/2033/22

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 29 червня 2026 року м. Київ справа №400/2033/22 адміністративне провадження № К/990/28648/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Стародуба О.П., Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2026 у справа №400/2033/22 за адміністративним позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про знесення самочинно збудованого об`єкта, В С Т А Н О В И В: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради (далі - УДАБК, позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про зобов`язання привести житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ) у попередній стан, згідно з технічним паспортом, складеним КП ММБТІ станом на 2017 рік, шляхом знесення самовільно забудованої двоповерхової прибудови, орієнтовними розмірами 5 на 6 кв.м. Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 привести житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , приміщ. 1-21 (літ. «А») у попередній стан, згідно з технічним паспортом, складеним КП ММБТІ станом на 2017 рік, шляхом знесення самовільно забудованої двухповерхової прибудови, орієнтовними розмірами 5 на 6 кв.м. Позивач, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 привести житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , приміщ. 1-21, у попередній стан шляхом знесення самовільно збудованої двоповерхової прибудови, орієнтовними розмірами 5 на 6 кв.м. (оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з урахуванням вимог пункту 3 частини 3 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). На адресу Верховного Суду 22.06.2026 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2024, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2026 та ухвалити рішення, яким у задоволенні позову відмовити. За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 КАС України, встановлено, що скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Втім, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав. Вирішуючи спір по суті позовних вимог, судами встановлено, що ОСОБА_1 здійснив будівельні роботи з влаштування двоповерхової прибудови, без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт, без розроблення та затвердження проектної документації, без обстеження технічного стану конструктивних елементів житлового будинку, за відсутності розробленої виконавчої документації. Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій керувалися положеннями КАС України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466, Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю від 23.05.2011 №553, вимогами Цивільного кодексу України. Задовольняючи позовні вимоги, судами першої та апеляційної інстанцій враховано, що звертаючись з позовом про зобов`язання відповідача привести житловий будинок у попередній стан (згідно з технічним паспортом, складеним КП ММБТІ станом на 2017 рік, шляхом знесення самовільно забудованої двоповерхової прибудови, орієнтовними розмірами 5 на 6 кв.м.), ДАБК зазначало про факт виконання будівельних робіт з будівництва прибудови без будь-яких дозвільних документів (встановлено під час проведення відповідної перевірки). При цьому судами встановлено, що ОСОБА_1 добровільно не вжив заходи щодо приведення земельної ділянки до попереднього стану шляхом знесення самовільно збудованої прибудови. Судами наголошено, що у спірних правовідносинах має місце той вид самочинного будівництва, для якого положення Цивільного кодексу України не встановлює правила, що знесенню передує рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Тобто, частина сьома статті 376 Цивільного кодексу України спірні правовідносини не регулює. Судові рішення ґрунтуються на тому, що для висновку про задоволення позову у цьому випадку визначальним та достатнім є той факт, що відповідач здійснив будівництво без документів, що дають право на це, та не виконав вимоги зобов`язального припису, яким вимагалось усунути виявлені порушення. Таким чином, враховуючи вимоги чинного законодавства України та сталу практику Верховного Суду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, вказав, що для задоволення позову про знесення самочинного будівництва в даному випадку не являється необхідним встановлення того факту, що усунення істотного відхилення від проєкту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотне порушення будівельних норм за рахунок перебудови є неможливим. Факт здійснення будівництва без документів, що дають право на виконання будівельних робіт та невиконання припису уповноваженого органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо усунення порушень, є достатньою підставою для висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення шляхом зобов`язання відповідача знести самочинно збудовану двоповерхову прибуду. Крім того, апеляційним судом зауважено, що протягом усього часу проведення заходів державного архітектурно-будівельного контролю відповідач вживав усіх можливих дій задля легалізації самочинного будівництва, за винятком належного виконання приписів ДАБК щодо оформлення необхідних дозвільних документів та розроблення проектної документації. Також судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення про задоволення позову взято до уваги, що постановою по справі про адміністративне правопорушення від 15.06.2021 №26 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення порушення, передбаченого частиною 13 статті 96 КУпАП (незабезпечення здійснення технічного нагляду) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Відповідачем штраф сплачено у добровільному порядку. В касаційній скарзі відповідач звертає увагу на те, що висновки судів попередніх інстанцій про необхідність знесення спірної прибудови є передчасними і безальтернативними, що є протиправним та таким, що порушує його права. Касаційна скарга у цій справі подана на судові рішення, які можуть бути оскаржені згідно із частиною 1 статті 328 КАС України. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз норм процесуального права дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Пунктом 4 частини четвертої статті 12 КАС України визначено перелік категорій справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження. Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами статті 257 КАС України. Відповідно до частин першої та другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.01.2023 прийнято до провадження матеріали цієї справи та ухвалено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. За правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Обґрунтовуючи наявність права на касаційне оскарження, ОСОБА_1 не зазначив про наявність передбачених частиною п`ятою статті 328 КАС України обставин, за яких допускається касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності. Разом з цим, підставою касаційного оскарження відповідач зазначає застосування судом норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України). При цьому, обгрунтовуючи пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ОСОБА_1 посилається на висновки, які викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 646/7646/16-ц, яким встановлено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. При цьому посилаючись на правову позицію Верховного Суду, ОСОБА_1 наголошує, що ні суд першої інстанції, ні апеляційна інстанція не розглянули питання щодо можливості здійснення перебудови нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами. Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1)норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3)висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Колегія суддів зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, недостатньо самого лише зазначення постанов Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, необхідно указати конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яка застосована судом без урахування висновку Верховного Суду. Також слід враховувати, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин. При цьому подібність правовідносин також означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами. Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Аналізуючи доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 646/7646/16-ц, необхідно врахувати, що у цій категорії справ при вирішенні спору суди повинні виходити із сукупності конкретних обставин справи у взаємозв`язку із нормами права, які регулюють спірні правовідносини та підлягають застосуванню. Різниця у фактичних обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм. Тому, сам факт наявності судових рішень не свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а його висновки не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у вищевказаних постановах. Зокрема, справа №646/7646/16-ц, на яку посилається скаржник: 1)розглянута за правилами цивільного судочинства; 2) сторонами у справі є фізичні особи; 3) предметом спору є визнання самочинним будівництва; 4)за висновком суду касаційної інстанції установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду. Також, дослідивши зміст постанови колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №646/7646/16-ц, встановлено, що за наслідками касаційного перегляду цю справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тобто остаточного рішення судом касаційної інстанції у наведеній скаржником справі не приймалося. Враховуючи зазначене, посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду у наведеній ним справі не може слугувати належною підставою касаційного оскарження, та, відповідно, доводи ОСОБА_1 є необґрунтованими. Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на окрему думку суддів до постанови Верховного суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, оскільки за змістом пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного в постанові, а не в окремій думці суду касаційної інстанції. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межу касаційного перегляду, відповідно до статті 341 КАС України. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частиною п`ятою статті 328 КАС України, скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2026 у справа №400/2033/22 за адміністративним позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про знесення самочинно збудованого об`єкта. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач В.М. Шарапа Судді О.П. Стародуб С.М. Чиркін