Ухвала КАС ВС № 580/145/25

УХВАЛА 29 червня 2026 року м. Київ справа №580/145/25 адміністративне провадження № К/990/29046/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І.В., суддів - Мельник-Томенко Ж М., Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 580/145/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, установив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 , у якому просив: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 09 серпня 2017 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 09 серпня 2017 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін дія розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не дотримання вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 та невиплати ОСОБА_1 в період з 16 липня 2019 року по 20 жовтня 2022 року індексації грошового забезпечення, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16 липня 2019 року по 20 жовтня 2022 року, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу - відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 09 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не дотримання вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 та невиплати ОСОБА_1 в період з 28 лютого 2018 року по 16 липня 2019 року індексації грошового забезпечення, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу; - зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28 лютого 2018 року по 16 липня 2019 року, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2026 року, позов задоволено. Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить із такого. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Разом з цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Матеріали касаційної скарги не містять відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями Закону України «Про запобігання корупції», а в оскаржуваних судових рішеннях такі обставини не встановлені. Таким чином, ураховуючи предмет позову, в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, дана справа законом віднесена до справ незначної складності. Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України. Ураховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. У тексті касаційної скарги скаржник, обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду справи, посилається на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Однак належних обґрунтувань для застосування цих положень КАС України скаржником не надано, а наведені посилання не підтверджують наявності підстав для відкриття касаційного провадження. Скаржник не обґрунтовує у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Так само скаржником не наведено жодних обставин, які б свідчили про значний суспільний інтерес цієї справи або її виняткове значення для нього в розумінні підпункту «в» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. При цьому посилання скаржника на зазначену норму є суто декларативним, оскільки не містить жодного конкретного обґрунтування наявності передбачених нею виняткових обставин. Незгода з висновками судів попередніх інстанцій та посилання на можливі фінансові наслідки виконання судового рішення самі по собі не свідчать про значний суспільний інтерес справи чи її виняткове значення для скаржника. Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України та фактично ґрунтуються на незгоді з висновками судів першої й апеляційної інстанцій щодо оцінки обставин справи. Колегія суддів зазначає, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд здійснює функцію суду права, який розглядає справи, що мають принципове значення, та не є судом фактів, а відтак не вправі здійснювати повторну оцінку доказів чи переоцінювати їх. Отже, скаржник не довів наявності виключних обставин, які відповідно до положень КАС України зумовлюють необхідність касаційного розгляду справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95). На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перешкодою в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення не підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 580/145/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий І.В. Дашутін Судді Ж.М. Мельник-Томенко О.Р. Радишевська