Ухвала КАС ВС № 855/1/23

УХВАЛА 29 червня 2026 року м. Київ справа № 855/1/23 адміністративне провадження № К/990/26918/26 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 855/1/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання нечинними постанов, установив: У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив - визнати право на належне виконання відповідачем зобов`язання діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 6 та 19 Конституції) (право на законослухнянність відповідача); - визнати нечинною постанову НКРЕКП від 08 квітня 2020 року № 767 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послугу з постачання гарячої води» з дня її прийняття та визнати протиправними дії щодо прийняття вказаної постанови; - визнати постанову НКРЕКП від 31 березня 2015 року № 1171 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» чинною в редакції до 24 січня 2017 року виключно; - визнати постанови НКРЕКП від 24 січня 2017 року № 58, від 16 березня 2017 року № 279, від 11 травня 2017 року № 639, від 31 травня 2017 року № 712, від 06 червня 2017 року № 743, від 15 червня 2017 року № 784, від 04 липня 2017 року № 873, від 05 жовтня 2017 року № 1206, від 07 листопада 2017 року № 1370, від 09 листопада 2017 року № 1392, від 28 грудня 2017 року № 1536, від 25 січня 2018 року № 106, від 15 лютого 2018 року № 187, від 27 лютого 2018 року № 240, від 02 березня 2018 року № 271, від 06 березня 2018 року № 285, від 22 березня 2018 року № 341, від 14 червня 2018 року № 405, від 19 червня 2018 року № 484, від 07 серпня 2018 року № 820, від 21 серпня 2018 року № 879, від 18 жовтня 2018 року № 1227, від 30 жовтня 2018 року № 1289, від 10 грудня 2018 року № 1738, № 1740, № 1743, № 1746, № 1749, № 1750, № 1752, № 1755, № 1758, № 1759, № 1762, № 1763, № 1766, № 1769, № 1772, № 1775, № 1776, № 1777, № 1813, від 11 грудня 2018 року № 1799, № 1802, № 1805, № 1808, № 1811, № 1823, № 1824, від 05 лютого 2019 року № 150, № 153, від 12 квітня 2019 року № 550, "Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 31 березня 2015 року № 1171" нечинними з моменту їх прийняття та визнати протиправними дії щодо прийняття вказаних постанов; - визнати, що вищевказаними діями відповідач порушив право позивача на його законослухняність і тим самим порушив права споживача сплачувати житлово-комунальні послуги (ЖКП) за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства; - визнати нанесення моральної шкоди діями відповідача; - стягнути з державного бюджету України на користь позивача грошову суму в розмірі 10 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні позову. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року зазначене рішення суду першої інстанції змінено в мотивувальній частині. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року залишено без змін. Ухвалами Верховного Суду від 12 травня 2026 року та від 01 червня 2026 року повернуто касаційні скарги позивача на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). До Верховного Суду втретє надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 855/1/23. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає пункти 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Верховний Суд звертає увагу, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно. Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» у взаємозв`язку зі статтями 8 та 117 Конституції України, проте фактично наведені доводи зводяться до незгоди з правовою оцінкою, наданою судами попередніх інстанцій, та до викладення власного бачення правильного вирішення спору. Скаржником не обґрунтовано, у чому саме полягає неоднозначність чи невизначеність у застосуванні відповідних норм права, яка потребує формування висновку Верховного Суду. Крім того, посилання скаржника на пріоритет норм Конституції України над положеннями спеціального закону не свідчить про наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а фактично відображає незгоду із законодавчим регулюванням та висновками судів щодо його застосування до спірних правовідносин. Фактично сформульоване скаржником питання зводиться до перевірки правильності висновків судів у конкретній справі та надання переваги запропонованому ним способу тлумачення законодавства. Водночас підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, спрямована на вирішення питань права, а не на повторний розгляд спору по суті або перевірку правильності правових висновків судів у кожному конкретному випадку. Крім того, скаржник не навів обставин, які б свідчили про відсутність законодавчого регулювання спірних правовідносин, наявність прогалин у праві чи неоднозначність змісту відповідних правових норм. За змістом касаційної скарги наведені доводи фактично стосуються незгоди з результатом судового розгляду, а не необхідності формування Верховним Судом нового висновку щодо застосування норми права. Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду. Посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Посилання скаржника на необхідність формування правового висновку не містить чіткого визначення правової проблеми, яка потребує вирішення, та не розкриває, у чому саме полягає неоднакове або неправильне застосування норм права судами. Скаржник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, фактично обмежився твердженням про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, не визначив конкретного питання права, яке потребує вирішення судом касаційної інстанції, не обґрунтував наявності правової невизначеності або неоднакового застосування судами таких норм та не навів аргументів щодо необхідності формування нового висновку Верховного Суду. Таким чином, передбачені пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження належним чином не обґрунтовані. З огляду на це Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження. Верховний Суд звертає увагу скаржника, частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині недослідження доказів. Водночас касаційна скарга не містить обґрунтованих підстав визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того посилаючись на пункт 3 частини третьої статті 353 КАС України, скаржником не наведено достатніх та переконливих аргументів, які б свідчили про істотне порушення судами норм процесуального права та вплив такого порушення на правильність вирішення спору по суті. Посилання носять загальний характер та зводяться до незгоди з процесуальними наслідками подання уточненої заяви. Загалом скаржником не конкретизовано, які саме процесуальні порушення судів попередніх інстанцій унеможливили встановлення фактичних обставин справи та не наведено належного обґрунтування впливу таких порушень на правильність вирішення спору. Посилаючись на нерозгляд уточненої позовної заяви, скаржник не конкретизує, які саме позовні вимоги залишилися невирішеними судами та яким чином це могло вплинути на результат розгляду справи. За відсутності такого обґрунтування наведені доводи не свідчать про наявність процесуальних порушень, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи. За таких обставин касаційна скарга не містить належного викладення передбачених законом підстав касаційного оскарження судових рішень, а тому підлягає поверненню заявнику. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України, постановив: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 855/1/23 - повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає. СуддяІ.В. Дашутін