Ухвала КАС ВС № 340/121/26

УХВАЛА 29 червня 2026 року м. Київ справа №340/121/26 адміністративне провадження № К/990/26342/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Пророк Володимир Володимирович, на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку, У С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивачка, скаржниця, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - ГУ ПФУ в Кіровоградської області ), в якому просила: - визнати протиправними дій ГУПФУ в Кіровоградській області щодо звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста фінансово-економічного відділу без дотримання вимог статей 36, 40, 49-2 Кодексу законів про працю України та без вжиття заходів щодо переведення ОСОБА_1 у зв`язку з реорганізацією; - визнати протиправним та скасування наказу № 110-к від 17.04.2023 про звільнення ОСОБА_1 ; - поновити ОСОБА_1 на публічній службі в ГУ ПФУ в Кіровоградській області на посаді, рівнозначній посаді головного спеціаліста фінансово-економічного відділу, яку обіймала ОСОБА_1 до незаконного звільнення; - стягнення з ГУПФУ в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 19.04.2023 по день фактичного поновлення на публічній службі, який орієнтовно, станом на 12.01.2026 становить 537 991,86 грн з подальшим нарахуванням за кожен день вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення. Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачці усунути недоліки протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, шляхом надання копії наказу № 110-к від 17.04.2023 про звільнення ОСОБА_1 , заяви про поновлення пропущеного строку із зазначенням інших підстав пропуску строку звернення до суду та підтверджуючих доказів. Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 позовну заяву повернуто позивачці на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та частини 2 статті 123 КАС України. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що подана позивачкою заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, позивачкою подано апеляційну скаргу до Третього апеляційного адміністративного суду. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.05.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 у справі № 340/121/26 залишено без змін. Не погодившись з ухваленими судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивачка, в інтересах якої діє представник Пророк Володимир Володимирович , звернулася до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 2 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційної скарги, Суд виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Положенням частини п`ятої статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду у справах відносно прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. Згідно із пунктами 3, 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Згідно з частиною першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Згідно з частиною другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Скаржниця у касаційній скарзі наполягає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про пропуск строку звернення до суду та стверджує, що перше звернення до суду з позовом про поновлення на роботі відбулося своєчасно - у травні 2023 року в межах встановленого законом місячного строку. Просить зважати на тривалий розгляд справи судом цивільної юрисдикції, зупинення провадження з об`єктивних причин, через ліквідацію органів Фонду соціального страхування та визначенням юрисдикційності подібних спорів, а обставини щодо закриття провадження у цивільній справі лише у грудні 2025 року у зв`язку з визначенням адміністративної юрисдикції спору. Зауважує, що звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом одразу після отримання процесуального рішення цивільного суду, що, на її думку, вказує на добросовісність та поважність причин пропуску строку. Керуючись частиною п`ятої статті 4 Закону України від 22.12.2005 № 3262-ІV «Про доступ до судових рішень», згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, з`ясовано, що залишаючи позовну заяву без руху ухвалою від 19.01.2026, суд першої інстанції встановив, що позивачка оскаржувала наказ № 110-к від 17.04.2023 про її звільнення, натомість з позовом до суду звернулася 12.01.2026, тобто після спливу законодавчо встановленого строку звернення до суду (частина п`ята статті 122 КАС України). На виконання вимог ухвали про залишення позову без руху 23.01.2026 від представника позивачки надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, обґрунтована тим, що позивачка з моменту звільнення і до моменту звернення до адміністративного суду безперервно, послідовно та добросовісно здійснювала судовий захист свого порушеного права. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, надаючи оцінку доводам викладеним у заяві про поновлення строку на звернення до суду, дійшов висновку про відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду. Суди попередніх інстанцій установили, що ухвалою Фортечного районного суду міста Кропивницького від 28.10.2025 поновлено провадження у справі № 404/3807/23 за позовом ОСОБА_1 та призначено судове засідання на 17.12.2026. Підставою для поновлення провадження у цивільній справі зазначено те, що постановою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2024 у справі № 712/4776/23 ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 07.07.2023 про закриття провадження у справі залишено в силі та сформовано правову позицію щодо правил предметної юрисдикції у цій категорії справ. Суди попередніх інстанцій урахували, що як з моменту ухвалення постанови Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2024 у справі № 712/4776/23, так і з моменту постановлення ухвали Фортечним районним судом міста Кропивницького від 28.10.2025 пройшов значний проміжок часу до подання ОСОБА_3 позову до адміністративного суду. Разом з тим суди першої та апеляційної інстанції урахували, що позивачка та її представник не обґрунтували наявності поважних підстав незвернення до Фортечного районного суду міста Кропивницького із заявою про поновлення провадження у цивільній справі у продовж року з часу ухвалення постанови Верховним Судом у справі № 712/4776/23, якою вирішено питання щодо юрисдикції відповідних спорів, а також не довели наявність об`єктивних обставин, які унеможливлювали звернення до цього суду в межах цивільної справи № 404/3807/23 із відповідною заявою щодо передачі справи за підсудністю до Кіровоградського окружного адміністративного суду для подальшого розгляду. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про повернення позову на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС України. Враховуючи те, що скаржник оскаржує ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви після її перегляду в апеляційному порядку, зазначену в частині другій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження можуть бути неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права. Водночас скаржник належно не обґрунтовує неправильність застосування норм процесуального права при поверненні позовної заяви, наполягаючи на навяності об`єктивних причин пропуску строку звернення до суду. При цьому, Суд зауважує, що суди обох інстанції не надавали оцінку правильності застосування норм матеріального права по суті спору, а встановили порушення норм процесуального права, так як наслідок позовну заяву повернули позивачці у зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду. Реагуючи на доводи касаційної скарги ОСОБА_1 варто зауважити, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Отже вказаною нормою встановлено спеціальний, скорочений строк звернення до суду, який законодавець визнав достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.12.2021 у справі № 9901/241/21, проаналізувавши положення частини п`ятої статті 122 КАС України, дійшла висновку, що нею встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, однак такі не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду. Відповідно до частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У постанові від 05.02.2020 у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду та здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує на те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки. Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності та об`єктивності, поведінки сторін, значимості справи та її впливу на суспільні відносини і національну безпеку, а також непереборності обставин, що спричинили пропуск строку. Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Частиною другою статті 123 КАС України визначено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Системний аналіз процитованих положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача у спірних правовідносинах є надання можливості останньому скористатися правом подати заяву, в якій вказати причини поважності пропущеного строку, які мають бути оцінені судом. Отже, пропущення строків звернення до адміністративного суду не є безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України Водночас строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. При цьому при вирішенні питання щодо дотримання строку на звернення до суду та наявності підстав для його поновлення суд виходить в кожному окремому випадку з наявного обсягу доказів, причин пропуску строку на звернення до суду та враховує індивідуальні особливості кожної окремої справи. За позицією Європейського суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, від судів вимагається вказувати підстави. Сталою є позиція Верховного Суду про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, необхідно виходити із такого: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. Навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку, оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. З наведеного випливає, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із відповідним позовом. Процесуальний закон не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин пропуску звернення до адміністративного суду, та не дає визначення терміну "поважні причини". Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення підстав їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.03.2023 у справі № 600/6782/21-а, від 13.03.2023 у справі № 260/192/21, від 17.03.2021 у справі № 160/3121/20 та інш. Отже, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції повертаючи позовну заяву, а суд апеляційної інстанції залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, з підстав неусунення недоліків позовної заяви, правильно застосував положення частини четвертої статті 169 КАС України та частини другої статті 123 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо правильного застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами 2, 3 цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. За змістом пункту 2 частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали суду першої інстанції після її перегляду в апеляційному порядку, перелік яких наведений у частині другій статті 328 КАС України. За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Пророк Володимир Володимирович, на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов