Ухвала КАС ВС № 160/14021/25

УХВАЛА 29 червня 2026 року м. Київ справа №160/14021/25 провадження № К/990/25276/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Смоковича М. І., суддів: Кашпур О. В., Мацедонської В. Е., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у с т а н о в и в : 01 червня 2026 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд» та зареєстровано судом касаційної інстанції 02 червня 2026 року. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Через відсутність складу колегії суддів, який визначений протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, ухвала постановляється 29 червня 2026 року. Верховний Суд на підставі частини п`ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати наказ ДРУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області №328 від 18 березня 2025 року, про притягнення її до дисциплінарного стягнення у виді зауваження; - визнати протиправним та скасувати наказ Дніпровського РУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області №399 від 01 квітня 2025 року, про притягнення її до дисциплінарного стягнення у виді догани; - визнати протиправним та скасувати наказ Дніпровського РУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області №410 від 02 квітня 2025 року, про притягнення її до дисциплінарного стягнення у виді суворої догани; - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №885к від 30 квітня 2025 року про притягнення її до дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції; - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №578о/с від 05 травня 2025 року «По особовому складу», яким реалізовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення її зі служби на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»; - поновити її на службі у званні старшого лейтенанта поліції (номер жетона 0151778) на посаді старшого інспектора сектору адміністративної практики Дніпровського РУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області з 01 травня 2025 року; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 травня 2025 року по день поновлення на посаді; - стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на її користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 01 травня 2025 року по день поновлення на службі. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 12 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовив. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України. У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження. Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Виключень щодо посади позивача у цій справі відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» не встановлено. Відомостей про те, що позивач є службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, у системному зв`язку з положеннями примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня. За таких обставин і правового регулювання публічно-правовий спір у цій справі відноситься до справ незначної складності. За такого правового регулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що як підставу касаційного оскарження судових рішень автор зазначає пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, автор вказує, що у цій справі судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статті 18, 19, 77 Закону України «Про Національну поліцію», статті 1, 11, 12, 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, а також статті 2, 9, 72- 77, 90, 242 КАС України. Крім того суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновків, викладених зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 525/505/16-ц, від 12 січня 2026 року у справі № 712/10356/24, від 26 лютого 2025 року у справі № 752/8937/24, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 420/17186/22, від 26 січня 2026 року у справі № 260/271/24, від 12 січня 2026 року у справі № 712/10356/24, від 26 лютого 2025 року у справі № 752/8937/24. Однак, автор касаційної скарги не зазначає яку саме норму права судом апеляційної інстанції застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок. Верховний Суд зауважує, що у разі, коли автор касаційної скарги уважає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, необхідним є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами (пункт, частину, статтю); 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновку суду, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов. Суд зазначає, що формальне покликання на постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки автором не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається. Так, при встановленні доцільності покликань автора касаційної скарги на постанови Верховного Суду як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що автором касаційної скарги належним чином не обґрунтовано покликання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Також, у касаційній скарзі автор покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, з питань визначення фактом прогулу або відсутності на службі без поважних причин, чи належної поведінки факт перебування поліцейського в укритті під час офіційно оголошеної повітряної тривоги в умовах воєнного стану, якщо службовим розслідуванням не встановлено наявності прямого наказу залишатися у приміщенні, не визначено конкретної норми, яка б забороняла перебування в укритті, та не доведено факту невиконання конкретного службового завдання. Однак, таке обґрунтування підстав звернення з касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки автор касаційної скарги чітко не указує щодо застосування якої саме норми права не викладено висновок Верховного Суду. Варто зазначити, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку автора касаційної скарги відповідна норма повинна застосовуватися. Зазначена автором касаційної скарги норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно. Також, варто зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку автора касаційної скарги буде підставою для відкриття касаційного провадження. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно-правових актів, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тож, покликання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах без конкретизації щодо застосування якої саме норми відсутній такий висновок та за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження автор касаційної скарги покликається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та пункт 4 частини другої статті 353 КАС України зазначаючи, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені на підставі недопустимих доказів. Згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду. Варто зауважити, що у разі, якщо автор касаційної скарги вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури. Проте, усупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань оскільки, автором касаційної скарги не зазначено, докази, які б відповідали критеріям недопустимості та на основі яких суд встановив обставини, що мають істотне значення. З огляду на викладене, Суд відхиляє покликання заявника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України. Подана касаційна скарга фактично містить лише виклад обставин, цитати нормативних актів та незгоду автора із оскаржуваними судовими рішеннями. У касаційній скарзі автор вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи з огляду на те, що автором касаційної скарги не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні покликання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Суд зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За наведеного правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України, у х в а л и в : Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 160/14021/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач М. І. Смокович Судді О. В. Кашпур В. Е. Мацедонська