Постанова КАС ВС № 240/6245/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2026 року м. Київ справа № 240/6245/25 адміністративне провадження № К/990/41809/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції справу № 240/6245/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Черніков Денис Юрійович, на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року (суддя Попова О.Г.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Мацького Є.М., суддів Залімського І.Г., Сушка О.О.), УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

1. У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка), в інтересах якої діяв адвокат Черніков Денис Юрійович, звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ, відповідач), у якій просила: 1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 10.04.2023 №02-43-к за підписом голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області Барановського Олександра Володимировича, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18.04.2023 у зв`язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); 1.2. поновити ОСОБА_1 в ГУ ПФУ на рівнозначній посаді; 1.3. стягнути з ГУ ПФУ на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме з 19.04.2023 до дати поновлення на посаді, виходячи з розрахунку 407,45 грн середньоденної заробітної плати позивачки.

2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 03.08.2020 обіймала посаду головного спеціаліста перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності Бердичівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області, із якої була звільнена 18.04.2023 у зв`язку зі скороченням чисельності й штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

3. З урахуванням того, що реорганізація (припинення) Фонду соціального страхування України (далі - ФССУ) відбулася шляхом приєднання до Пенсійного фонду України (далі - ПФУ), до якого перейшли всі права й обов`язки ФССУ, на думку позивачки, їй мали запропонувати іншу роботу в ГУ ПФУ.

4. У продовження цих доводів позивачка зауважила, що в ГУ ПФУ протягом періоду з часу попередження позивачки про звільнення до моменту звільнення існувало 90 вакантних посад, жодну з яких позивачці не запропонували зайняти, серед них - дві вакантні посади провідних інспекторів відділу, які не належать до посад державної служби.

5. Уважаючи своє звільнення незаконним, із порушенням вимог статей 40, 49-2 КЗпП, у результаті якого позивачці не було нараховано середньомісячну заробітну плату та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

6. ОСОБА_1 з 03.08.2020 обіймала посаду головного спеціаліста перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності Бердичівського відділення управління виконавчої дирекції ФССУ в Житомирській області. 7. 01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 2620-ІХ), яким Закон України від 23.09.1999 № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» викладено в новій редакції.

8. Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV (у редакції Закону № 2620-ІХ, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити ФССУ та управління виконавчої дирекції ФССУ, реорганізувавши їх шляхом приєднання до ПФУ з 01.01.2023.

9. Головою комісії з реорганізації ФССУ 16.01.2023 видано наказ № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції ФССУ та працівників управлінь виконавчої дирекції ФССУ», пунктом 1 якого передбачено скоротити штат та всю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції ФССУ та управлінь виконавчої дирекції ФССУв областях та місті Києві, із 18.04.2023.

10. На виконання пункту 2 розділу VII Закону № 1105-ХІV та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», на підставі наказу комісії з реорганізації ФСС України від 16.01.2023 № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції ФССУ та працівників управлінь виконавчої дирекції ФССУ», керуючись частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України, статтями 49-2, 49-4 КЗпП України, статтею 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», головою комісії з реорганізації УВД ФССУ у Житомирській області видано наказ «Про скорочення чисельності та штату працівників відділень». 11. 19.01.2023 Управління виконавчої дирекції ФССУ в Житомирській області видало позивачці попередження про наступне вивільнення № 98-11, згідно з яким посада, яку вона займає, буде скорочена 18.04.2023, а оскільки підлягає скороченню весь штат, інша робота у ФССУ не пропонується. 12. 10.04.2023 голова комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції ФССУ в Житомирській області видав наказ № 02-43-к про звільнення позивачки з посади головного спеціаліста перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності Бердичівського відділення управління виконавчої дирекції ФССУ в Житомирській області у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

13. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Житомирській області припинено 05.06.2023 (номер запису № 1003051120042014080, підстава - рішення щодо реорганізації), правонаступник - ПФУ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

14. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07.05.2025, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2025, у задоволенні позову відмовлено.

15. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що законодавець, ухваливши рішення про припинення ФССУ, не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФССУ, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в ПФУ чи його територіальних управліннях.

16. Суди вважали помилковими доводи позивача щодо обов`язку правонаступника роботодавця запропонувати вакантні посади в ПФУ чи його територіальних органах (стаття 49-2 КЗпП України) та вимоги позивача про переведення на іншу рівнозначну посаду в ПФУ, оскільки відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням державної служби, урегульовані Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889), якщо інше не передбачено цим же законом (частина друга статті 5 Закону № 889), тобто для зайняття посад державної служби кандидат повинен відповідати вимогам, викладеним у Законі № 889.

17. Як установили суди попередніх інстанцій, позивачка була обізнаною про наявні вакантні посади в ГУ ПФУ, однак не виявила свого бажання працювати та не звернулася із заявою щодо свого працевлаштування.

18. Дійшовши висновку, що наказ Управління виконавчої дирекції ФССУ від 10.04.2023 № 02-43-к про звільнення позивачки відповідає вимогам законодавства, суди попередніх інстанцій констатували, що позовні вимоги в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними, задоволенню не підлягають. Короткий зміст й обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у суді касаційної інстанції

19. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Черніков Д.Ю., звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду (далі - Суд), у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

20. Касаційну скаргу подано з підстав неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з відсутністю висновку Суду щодо питання застосування норм права в подібних правовідносинах, а саме частини шостої статті 36, частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, в основу яких покладено вимогу щодо сприяння збереженню роботи працівників ліквідованої (реорганізованої) установи в правовідносинах щодо звільнення працівників реорганізованої установи внаслідок скорочення працівників такої під час створення нових вакантних посад у її правонаступнику, які є вакантними посадами державної служби, для зайняття яких у силу вимог частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» конкурс не проводився, а відбувався загальний добір.

21. Позивачка вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини шостої статті 36, частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпПУ, оскільки не врахували наявності вакантної посади недержавної служби в ГУ ПФУ з моменту попередження позивачки про подальше звільнення до дати звільнення.

22. Свою правову позицію позивачка обґрунтовує необхідністю одночасного застосування норм КЗпП України та Закону № 889, які не є взаємовиключними з огляду на непроведення конкурсу на вакантні посади в період дії воєнного стану.

23. Правильно стверджуючи про те, що спеціальним законодавством України не врегульовано питання переведення працівника, який не є державним службовцем, на посаду державної служби, суди попередніх інстанцій, на переконання позивачки, дійшли помилкового висновку, що таке переведення заборонено.

24. Ухвалою Суду від 05.11.2025 касаційну скаргу залишено без руху, ухвалою Суду від 09.12.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивачки.

25. Ухвалою Суду від 25.06.2026 завершено підготовчі дії в справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників за наявними в справі матеріалами відповідно до положень статті 345 КАС України. Позиція інших учасників справи

26. Не погоджуючись із доводами позивачки, ГУ ПФУ подало відзив на касаційну скаргу, у якому вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій - такими, що ґрунтуються на засадах верховенства права, є законними й обґрунтованими.

27. Оскільки законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФССУ та управлінь виконавчої дирекції ФССУ, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби ПФУ чи його територіальних управлінь, на думку відповідача, таке переведення суперечить Закону № 889, положення якого є пріоритетними порівняно з трудовим законодавством, яке підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

28. У питанні переведення працівника з посади на посаду з різним правовим статусом та іншим правовим регулюванням відповідач зазначив, що законодавством не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в державному органі.

29. Щодо вакантної посади провідного інспектора відділу з ретроконверсії № 1 управління з ретроконверсії, що не належить до посад державної служби, яка 07.03.2023 з`явилася в ГУ ПФУ, відповідач зауважив, що з урахуванням вимог статей 184, 1861 КЗпП України зазначену посаду запропонували особі, яка має відповідні трудові гарантії. Можливості запропонувати посади недержавної служби іншим працівникам ФССУ не було.

30. Відповідач переконаний, що позивачка мала можливість узяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад державної служби на загальних засадах у порядку, визначеному статтею 21 Закону №889-VII, проте нею не скористалася. Висновки Суду, оцінка висновків судів, рішення яких є предметом перегляду, та аргументів учасників справи

31. З метою визначення меж розгляду справи Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права.

32. Водночас суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються й не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову в суді касаційної інстанції не допускається.

33. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Суд керується зазначеним нижче.

34. Спірні правовідносини виникли у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади, що не належить до посад державної служби, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України через реорганізацію ФССУ шляхом приєднання до ПФУ.

35. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

36. Після відкриття касаційного провадження в цій справі Суд викладав правові висновки щодо застосування зазначених позивачкою положень КЗпП України в постановах від 12.05.2026 у справі № 592/6585/23, від 11.06.2026 у справі № 380/11180/23. Висновки в наведених справах є релевантними до обставин цієї справи, колегія суддів не бачить підстав відступати від них у цій справі й надалі зауважує таке.

37. З 01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 2620-ІХ), яким Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV) викладено у новій редакції.

38. Згідно з пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції Закону № 2620-ІХ та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що набрав чинності з 01.01.2023) припинено ФССУ та управління виконавчої дирекції ФССУ, реорганізувавши їх шляхом приєднання до ППФУ з 01.01.2023. ПФУ та його територіальні органи є правонаступниками ФССУ, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції ФССУ та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.

39. Вирішуючи питання юрисдикції подібного спору Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09.12.2024 в справі № 712/4776/23 констатував, що ФССУ та ПФУ належать до різних категорій юридичних осіб залежно від порядку їх створення: перший - до осіб приватного права, а другий - до осіб публічного права.

40. Рішення про припинення ФССУ як юридичної особи приватного права та Управління через їх приєднання до ПФУ ухвалено шляхом прийняття Закону №2620-ІХ, тобто законодавчим органом державної влади. Відповідно до пояснювальної записки до цього Закону метою його прийняття є зміцнення фінансової стійкості та покращання надання страхових виплат у системі державного соціального страхування за рахунок: покращення адміністрування в системі загальнообов`язкового соціального страхування працюючих громадян внаслідок зменшення адміністративних структур управління; запровадження єдиної системи управління коштами та єдиної інформаційної системи; посилення державного контролю за використанням коштів соціального страхування.

41. Законодавець керувався необхідністю модернізувати розрізнені фонди соціального страхування і створити на базі ПФУ як найбільш розвинутої мережі територіальних органів управління в системі соціального страхування єдиний ефективний орган управління соціальним страхуванням. З огляду на вказане, у спірних правовідносинах відбулося приватно-публічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом № 2620-ІХ ФССУ як юридична особа приватного права припиняється, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набуває ПФУ як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, який був наділений функціями у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

42. Виходячи із змісту статті 4 Закону № 1105-XIV (у редакції до 01.01.2023) та Статуту ФССУ, затвердженого постановою правління ФССУ від 03.04.2015 № 8, ФССУ є некомерційною самоврядною організацією та не належить до структури центральних органів виконавчої влади, а на працівників ФССУ та управлінь виконавчої дирекції ФССУ поширюється дія законодавства про працю.

43. Правові засади i гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної i творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

44. Водночас, виходячи зі змісту пункту 12 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) та пункту 1 Положення про ПФУ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, ПФУ є центральним органом виконавчої влади, а на працівників ПФУ та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань i функцій ПФУ, поширюється дія Закону України «Про державну службу».

45. Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням державної служби регулює Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII), яким визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави i суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

46. Частиною третьою статті 5 Закону № 889-VIII передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

47. Відповідно до частин першої-другої статті 21 Закону № 889-VIII вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

48. У справах № 592/6585/23 та № 380/11180/23 Верховний Суд зауважив, що державні службовці порівняно з працівниками, трудові відносини яких передбачені приписами КЗпП України, мають різні кваліфікаційні вимоги. Так, законодавець, регулюючи трудові відносини під час проходження та припинення державної служби згідно із Законом № 889-VІІІ та працівників, трудові відносини яких передбачені приписами КЗпП України, установив відмінності в правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців. Верховний Суд підкреслив, що ключовими відмінностями між цими двома правовими статусами, зокрема, є підстави виникнення трудових відносин (трудовий договір, контракт або наказ про призначення за результатами конкурсу), спеціальна перевірка, строк випробувального терміну, присвоєння рангу державного службовця, складання присяги державного службовця.

49. За обставинами цієї справи позивачку звільнено з посади головного спеціаліста перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності Бердичівського відділення Управління виконавчої дирекції ФССУ у Житомирській області, яка не належить до посад державної служби, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

50. Верховний Суд неодноразово повторював позицію щодо того, що під час розгляду спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи справді у відповідача мали місце зміни в організації виробництва й праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи дотримався власник або уповноважений ним орган норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва й праці про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи вповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

51. Суди попередніх інстанцій установили, що, згідно з пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV (у редакції Закону № 2620-ІХ), припинено ФССУ та управління виконавчої дирекції ФССУ, реорганізувавши їх шляхом приєднання до ПФУ з 01.01.2023, наказом голови комісії з реорганізації від 16.01.2023 № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» скорочено весь штат та всю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції ФССУ та управлінь виконавчої дирекції ФССУ в областях та місті Києві з 18.04.2023, на підставі якого головою комісії з реорганізації УВД ФССУ у Житомирській області видано наказ від 16.01.2023 № 01-11-к «Про скорочення чисельності та штату працівників відділень УВД ФССУ у Житомирській області», яким скорочено увесь штат та уся чисельність працівників, визначених штатними розписами відділень УВД ФССУ у Житомирській області.

52. На цій підставі 19.01.2023 головою комісії з реорганізації УВД ФССУ у Житомирській області видано ОСОБА_1 попередження про наступне звільнення № 98-11, у якому її повідомлено про те, що посада, яку вона обіймає, буде скорочена 18.04.2023, у зв`язку з чим відповідно до статті 49-2 КЗпП України її попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади 18.04.2023 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. 52.1. Одночасно позивачці роз`яснено, що, оскільки скороченню підлягає увесь штат та чисельність працівників виконавчої дирекції ФССУ, управління та відділень управління виконавчої дирекції ФССУ у Житомирській області, інша робота в управлінні та відділеннях управління виконавчої дирекції ФССУ у Житомирській області їй не пропонується. 52.2. Поряд із цим з урахуванням роз`яснень Міністерства економіки України від 13.01.2023 № 4707-05/1622-03 позивачці повідомлено, що ні законодавством про працю, ні законодавством, що регулює порядок призначення на посади державної служби, не передбачено можливість переведення працівника, який працює за трудовим договором, на посаду державної служби державного органу, приєднання до якого здійснюється внаслідок реорганізації. 52.3. ОСОБА_1 повідомлено про те, що при звільненні на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України їй буде виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України, а також роз`яснено, що відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України вона має право на власний розсуд звернутися за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштуватися самостійно.

53. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань управління виконавчої дирекції ФССУ в Житомирській області припинено 05.06.2023 (номер запису №1003051120042014080, підстава - рішення щодо реорганізації), правонаступник - ПФУ, а з 20.06.2023 до цього ж Реєстру унесено запис про державну реєстрацію припинення ФССУ.

54. Отже, у межах реформування системи державного соціального страхування відбулося повне скорочення чисельності та штату працівників припиненого Фонду соціального страхування України.

55. Приписами пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору, серед іншого, є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

56. Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва й праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

57. Частина друга статті 40 КЗпП України внормовує, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 й 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

58. За приписами частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва й праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам із більш високою кваліфікацією й продуктивністю праці, а за змістом частини другої статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва й праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

59. Відповідно до частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. 59.1. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва й праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно .

60. Зіставляючи наведені норми права з обставинами цієї справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що в процедурі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із повним скороченням чисельності та штату працівників комісія з реорганізації УВД ФССУ у Житомирській області дотрималася норм КЗпП України.

61. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12.05.2026 у справі № 592/6585/23, від 11.06.2026 у справі № 380/11180/23, наголосивши на тому, що, прийнявши рішення про припинення ФССУ, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників цього Фонду та його відділень, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у ПФУ чи його територіальних управліннях, особливості умов прийняття, проходження та звільнення з якої визначаються Законом № 889-VIII. Це, за висновком Верховного Суду, означає, що єдиним способом вступу на державну службу до органів ПФУ є призначення особи на посаду державної служби в порядку, визначеному Законом № 889-VIII, тобто за результатами конкурсу.

62. У постанові від 11.06.2026 у справі № 380/11180/23 Верховний Суд виснував, що інтеграція до ПФУ функцій ФССУ не змінила процедури призначення на посади в цьому органі, оскільки призначення на посади державної служби відбувається відповідно до особливостей, установлених Законом № 889-VIII, з урахуванням приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина третя статті 5 Закону № 889-VIII), а чинне законодавство не зобов`язує ПФУ у межах проведеної реорганізації, забезпечити працівників ФССУ робочими місцями, шляхом переведення їх на посади державної служби поза межами успішного проходження конкурсу або на умовах визначених частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

63. У справах № 592/6585/23 та № 380/11180/23 Верховний Суд зауважив, що приписи частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» дозволяють у період дії воєнного стану особи призначати на посади державної служби поза межами конкурсу, обов`язковість якого передбачена законом, проте за умови подання заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, установленими щодо відповідних посад.

64. Зазначена норма не врегульовує умов та порядку переведення працівників підприємств (установ, організацій) приватного права, що ліквідуються (припиняються), на посади державної служби в центральному органі державної виконавчої влади та його територіальних органах.

65. При цьому необхідно мати на увазі, що відповідно до абзацу третього статті частини сьомої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (у редакції Законів України від 12.05.2022 № 2259-IX та від 20.09.2023 № 3384-ІХ) після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування, на посади державної служби , на які особи призначені відповідно до абзацу першого частини п`ятої цієї статті, оголошується конкурс. Граничний строк перебування особи на посаді, на яку її призначено відповідно до абзацу першого частини п`ятої цієї статті, становить 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.

66. Отже, призначення на посаду державної служби у період дії воєнного стану на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» має тимчасовий характер із максимальним строком перебування на такій посаді не більше 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану та передбачає обов`язкове проходження такими особами конкурсу, який має бути оголошений після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування.

67. За обставинами цієї справи суди попередніх інстанцій установили, що позивачка не подавала до ПФУ чи його територіального органу заяви та необхідних документів для вирішення питання про призначення її на вакантні посади державної служби, а посада провідного інспектора відділу з ретроконверсії №1 управління з ретроконверсії, яка не належить до посад державної служби, та яка, на думку позивачки, мала бути їй запропонована, була запропонована особі, що мала трудові гарантії за статтями 184, 186-1 КЗпП України (одинока мати або батько, що виховує дитину без матері (опікун, піклувальник), які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда, яка в подальшому погодилася з призначенням на відповідну посаду.

68. Підсумовуючи наведене, Суд констатує, що доводи касаційної скарги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, не були підтверджені під час касаційного розгляду справи, а правові висновки щодо застосування норм частини шостої статті 36, частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» сформовані Верховним Судом у постановах від 12.05.2026 у справі № 592/6585/23, від 11.06.2026 у справі № 380/11180/23, які в силу частини третьої статті 341 КАС України підлягають врахуванню під час вирішення цієї справи.

69. Решта наведених позивачкою доводів фактично зводиться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої, апеляційної інстанцій та вказують на незгоду скаржниці з правовою оцінкою, наданою судами обставинам цієї справи.

70. Колегія суддів повторює, що до повноважень Суду не належить дослідження доказів, установлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є лише питання застосування права.

71. Наведені в касаційній скарзі мотиви й доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що вони неправильно застосували норми матеріального права або порушили норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

72. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

73. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального й процесуального права.

74. На підставі викладеного Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстав для скасування чи зміни оскаржених рішень судів попередніх інстанцій немає.

75. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо немає підстав для скасування судового рішення.

76. Оскільки Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, не встановив підстав для їх скасування чи зміни, касаційна скарга в силу положень статті 350 КАС України задоволенню не підлягає.

77. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Черніков Денис Юрійович, залишити без задоволення.

2. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року в справі № 240/6245/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає. СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк