Постанова 4857 № 140/15092/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/15092/24 пров. № А/857/13462/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М., суддів: Затолочного В.С., Калмикової Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі № 140/15092/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій суддя в 1-й інстанції Стецик Н.В. час ухвалення рішення не визначено, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення 04 березня 2025 року, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулася до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач), в якому просила суд: визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 24.11.2018 по день фактичного розрахунку 29.11.2024; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 24.11.2018 по день фактичного розрахунку 29.11.2024. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі № 140/15092/24 в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивачка звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити. У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка зазначає, що суд першої інстанції довільно трактує норму статті 117 КЗпП України у бік погіршення становища позивача як працівника у відносинах з відповідачем, тим самим надаючи можливість відповідачу уникати відповідальності за не проведення своєчасного розрахунку при звільненні. Ініціювання позивачкою чергового спору, який стосується грошового забезпечення позивачки не може бути перешкодою для звернення до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за певною складовою грошового забезпечення. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України. Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів виходить з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що відповідач не провів з позивачкою остаточного розрахунку при звільненні, тому подання позивачкою позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасним. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачка проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 23.10.2018 № 283-ос позивачка звільнена з військової служби в запас, згідно з підпунктом «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту), а на підставі наказу від 23.11.2018 № 318-ос виключена з 23.11.2018 із списків особового складу, усіх видів забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 у справі № 380/2249/21, зокрема, зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року 23 листопада 2018 року з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як місяців підвищення доходу (базових місяців) відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. На виконання цього рішення відповідач 24.02.2022 року виплатив індексацію грошового забезпечення. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 у справі № 140/6897/22, зокрема, зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки, компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, одноразової грошової допомоги при звільненні та щомісячної додаткової грошової винагороди за період із січня 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення нарахованої та виплаченої за вказані періоди індексації грошового забезпечення. На виконання цього рішення відповідач 30.11.2023 виплатив позивачці грошові кошти. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.05.2024 у справі №140/36069/23, зокрема, зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по листопад 2018 року у розмірі 4456,88 грн в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. На виконання цього рішення відповідач 29.11.2024 виплатив позивачці індексацію грошового забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 у справі № 380/780/22, зокрема, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 48092 грн 48 коп. Позивачка вважає, що відповідач тільки 29.11.2024 остаточно розрахувався з нею, проте не виплатив середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільнені, у зв`язку із чим позивачка звернулася до суду з позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 1-1 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів. Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. Водночас, така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі № 813/356/16. Згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в редакції на дату звільнення позивача з військової служби, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Також суд враховує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. За висновком Верховного Суду у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ, так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділbти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього. Із обставин цієї справи випливає, що спірний період щодо права на нарахування та виплату на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі також варто умовно поділити на 2 частини: до 19.07.2022 і після цього. Період з 24.11.2018 (наступний день після виключення позивачки зі списків особового складу військової частини) до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19.07.2022 до 29.11.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23. Аналогічного за змістом правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 по справі № 440/6856/22, зазначивши наступне: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX). Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Суд звертає увагу на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020 (справа № 806/305/17). В той же час для обрахунку розміру середнього заробітку необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 640/17872/19. Таким чином, суд зазначає, що позивачка має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: факту невиплати усіх належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку. Разом з тим, апеляційний суд встановив, що на момент подання позову, позивачка ініціювала черговий спір (справа № 140/670/25) щодо зобов`язання відповідача у даній справі провести перерахунок та виплату їй компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012 року, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої статтею 19 Закону України «Про відпустки» та статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення. 30 квітня 2025 року Волинський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким позов позивачки задовольнив та, зокрема, зобов`язав відповідача провести перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у 2018 році, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України «Про відпустки» та статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення. Це рішення набрало законної сили 22 жовтня 2025 року на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду. Таким чином, зважаючи на те, що станом на сьогодні остаточного розрахунку з позивачкою відповідач не провів, на думку апеляційного суду, відсутня можливість встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частки коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, що є умовами для проведення розрахунку суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Тому апеляційний суд погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивачки щодо стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за відсутності факту проведення із позивачкою остаточного фактичного розрахунку, є передчасними, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення, вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не встановлено. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі № 140/15092/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді В. С. Затолочний Ю. О. Калмикова