Постанова 4824 № 519/322/25-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 519/322/25-ц номер провадження № 22-ц/824/4036/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І., розглянуву порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року /суддя Бусик О.Л./ у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа: ОСОБА_3 про захист прав споживачів, відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся з вимогами про захист прав споживачів, стягнення матеріальної шкоди в розмірі 12 731,00 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 60 000,00 грн та витрат на професійну правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. /а.с. 158-162/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції грубо порушено принцип змагальності сторін та право позивача на справедливий суд, оскільки відзив на позовну заяву, витребувана інформація від ТОВ «Лайфселл» та ПАТ «Банк Восток» не були долучені до матеріалів справи в електронному кабінеті представника позивача в підсистемі «Електронний суд», що позбавило сторону позивача можливості своєчасно ознайомитися з доказами та надати на них заперечення, чим порушено вимоги ч. 4 ст. 14, ч. 5 ст. 14, ч. 7 ст. 14 ЦПК України, а також п. 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем ЄСІТС. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції прийнято до розгляду недопустимі докази, оскільки вони не були предметом дослідження в судовому засіданні, а стороні позивача не було надано можливості подати щодо них пояснення, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 229 ЦПК України, принципів змагальності (ст. 12 ЦПК України) та права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, апелянт вказує на неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідно до ст. 1073 ЦК України, ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги», ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» банк несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій, якщо не доведе, що операції виконані ним належним чином. Апелянт наголошує, що банк не надав доказів, які безспірно свідчать, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, посилався на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 16.08.2023 у справі № 176/1445/22, від 13.05.2015 у справі № 6-71цс15 та інших. Щодо відшкодування моральної шкоди апелянт вважає, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволенні цих вимог, оскільки протиправні дії банку призвели до душевних страждань, емоційної напруги, приниження гідності, обмеження вільного вибору способу життя, що відповідає вимогам ст. 23 ЦК України та ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідач акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» через свого представника подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У відзиві представник банку зазначає, що операції зі списання коштів здійснено за наявності волі клієнта, з використанням усіх необхідних реквізитів платіжної картки, відомих виключно позивачу, що підтверджується ідентифікацією в системі «Ощад 24/7» (біометрія / код доступу). Банк вважає, що позивач не довів факту списання коштів саме з вини банку, оскільки транзакції ініційовані самим позивачем. Також у відзиві вказується, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження моральної шкоди, а доводи апеляційної скарги щодо порушення процедури розгляду справи та недопустимості доказів є необґрунтованими. Банк посилається на умови Договору комплексного банківського обслуговування, Закону України «Про платіжні послуги», Положення НБУ №164 та практику Верховного Суду, згідно з якою ризик збитків до моменту повідомлення банку про втрату платіжного засобу несе клієнт. Третя особа ОСОБА_3 про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформований належним чином, судове повідомлення повернулось без вручення, за відсутністю адресата, відзиву на апеляційну скаргу до суду не подав. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного. 03 травня 2024 року з банківської картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , емітованої АТ «Державний ощадний банк України», було списано грошові кошти в сумі 12 600,00 грн та 131,00 грн за обслуговування, які були перераховані на картковий рахунок № НОМЕР_2 , що належить третій особі ОСОБА_3 . Операція була проведена через систему дистанційного банківського обслуговування «Ощад 24/7» з використанням реквізитів платіжної картки, одноразових паролів та підтвердження (біометрія або код доступу). Позивач звернувся до поліції з відповідною заявою, відомості про яку внесено до ЄРДР за № 12024161200000212. Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 1073 ЦК України про те, що банк зобов`язаний негайно зарахувати безпідставно списані кошти та відшкодувати збитки; ст. 38, 64, 68, 86 Закону України «Про платіжні послуги» про обов`язки користувача електронного платіжного засобу та емітента; п. 140, 146 Положення НБУ №164 щодо розподілу ризиків між користувачем та емітентом. Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що операція зі списання коштів була ініційована самим позивачем через систему дистанційного банківського обслуговування «Ощад 24/7» з використанням його реквізитів, одноразових паролів та підтвердження, позивачем не доведено вини банку у здійсненні операції, а також не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги, про те, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, порушено принцип змагальності, прийнято недопустимі докази та неправильно застосовано норми матеріального права, відхиляються з таких підстав. Відповідно до ч. 4 ст. 14, ч. 7 ст. 14 ЦПК України та Положення про порядок функціонування окремих підсистем ЄСІТС суд забезпечує направлення документів учасникам справи до їх електронних кабінетів. Відсутність цих документів у кабінеті представника позивача на момент їх подання не є порушенням, яке призвело до неправильного вирішення справи, апелянт не довів, яким чином ця обставина вплинула на правильність ухваленого рішення (ч. 2 ст. 376 ЦПК України). Щодо недопустимості доказів, суд першої інстанції дослідив усі докази, наявні в матеріалах справи, у тому числі відзив відповідача та відповіді на судові запити. Апелянт не навів конкретних підстав, з яких докази повинні бути визнані недопустимими відповідно до ст. 78 ЦПК України. Сам факт відсутності вказівки у протоколі судового засідання щодо їх дослідження не є безумовною підставою для скасування рішення, оскільки справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження. Щодо застосування норм матеріального права, суд першої інстанції правильно застосував ст. 1073 ЦК України, ст. 38, 86 Закону України «Про платіжні послуги», п. 140, 146 Положення НБУ №164. Апелянт не спростував висновку суду про те, що операція була ініційована з використанням реквізитів, відомих виключно позивачу, та підтверджена автентифікацією. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про платіжні послуги» та правової позиції Верховного Суду (постанова від 16.08.2023 у справі № 176/1445/22, від 13.05.2015 у справі № 6-71цс15) ризик збитків до моменту належного повідомлення банку несе користувач. Позивачем не доведено, що він негайно повідомив банк про компрометацію картки у встановлений договором спосіб. Окремо, апеляційний суд наголошує на тому, що особа, на рахунок якої переведено кошти відома, її позивач не залучає в якості відповідача, вимог до ОСОБА_3 не заявляє жодних, хоча саме він є отримувачем коштів. Відсутні у матеріалах справи також і дані щодо стану поданої заяви щодо можливих шахрайських дій, зважаючи на становлення особи, на рахунок якої здійснено переказ коштів. Вказані обставини унеможливлюють повне покладення відповідальності за переказ коштів апелянта виключно на банк. Щодо моральної шкоди, апелянт не навів доказів, які підтверджують факт заподіяння моральної шкоди, її характер. Відсутність доведеної вини банку також унеможливлює задоволення цих вимог. Таким чином, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального та матеріального права, не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування рішення. Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Головуючий: Судді: