Постанова Київський апеляційний суд № 381/4890/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 червня 2026 року місто Київ справа № 381/4890/25 провадження № 22-ц/824/9230/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів -Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 4 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Анапріюк С.П., - В С Т А Н О В И В: У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 09 вересня 2006 року. Від цього шлюбу сторони мають повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя у сторін не склалося, заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської від 31 січня 2019 року шлюб між ними розірвано. На теперішній час син навчається у Національному авіаційному університеті на контрактній основі з денною формою навчання, повний навчальний день зі строком навчання - червень 2028. Вартість навчання за весь період навчання становить 119600,00 грн (або 29900,00 грн щороку протягом чотирьох навчальних років). Позивач зазначає, що відповідач не надає матеріальну допомогу сину, хоча як батько зобов`язаний утримувати сина. Водночас син потребує матеріальної допомоги від батька у зв`язку з навчанням, оскільки у зв`язку із навчання на денній формі позбавлений можливості працевлаштування. Позивач самостійно оплачує вартість навчання спільного сина та утримує його. Крім того, позивач стверджує, що у відповідача є можливість сплачувати аліменти, оскільки він проходить службу в лавах ЗСУ та має щомісячне грошове забезпечення. Оскільки відповідач у добровільному порядку відмовляється виконувати свій обов`язок щодо утримання сина, який не досяг віку 23 років та продовжує навчання, тому вказане стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 4 березня 2026 року відмолено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Не погодившись із рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, у якій посилалася на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування доводів поданої скарги позивач вказує на те, що для задоволення її апеляційної скарги в матеріалах справи наявні всі документи які підтверджують той факт, що дитина проживає з матір`ю та перебуває на її утриманні. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів проживання дитини разом з матір'ю лише з формальних підстав- через відсутність у довідці з місця проживання дати та реєстраційного номера. Такий підхід є надмірно формальним та не відповідає принципам оцінки доказів, визначеним цивільним процесуальним законодавством, відповідно до яких суд повинен оцінювати докази у їх сукупності, взаємозв'язку та з урахуванням реальних обставин справи. Судом першої інстанції також не враховано, що батько проходить військову службу у лавах Збройних Сил України, що об'єктивно підтверджує неможливість постійного проживання дитини разом з ним та додатково свідчить про фактичне проживання та утримання дитини матір'ю. Відповідач правом на подачу відзиву не скористався. Ухвалою Київського апеляційного суду від 6 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 червня 2026 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто в порядку статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом установлено, щопозивач та відповідач перебували у шлюбі, який розірваний заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 31 січня 2019 року. Від цього шлюбу сторони мають повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчать відомості свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 . Відповідно до договору про навчання у Національному авіаційному університеті № 01488 від 20 серпня 2024 року, ОСОБА_4 навчається на денній формі навчання з 01 вересня 2024 року по 30 червня 2028 року, галузь знань - електроніка, автоматизація та електронні комунікації, спеціальність - автоматизація, комп`ютерно-інтегровані технології та робототехніка. Відповідно до довідки без дати та без номеру, виданої головою вуличного комітету м. Фастів №31 ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом зі своєю матір`ю ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з відомостями відповіді № 2382806 від 25 лютого 2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Ця адреса є зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_2 . Крім того, суд встановив, що ОСОБА_2 проходить військову службу у складі ЗСУ. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що довідка про місце проживання ОСОБА_6 не містить дати її видачі. У довідці також відсутня будь-яка інформація щодо періоду часу, для якого актуальна зазначена у довідці інформація. Також відомості Єдиного державного демографічного реєстру свідчать, що зареєстрованим місцем проживання сина, на утримання якого позивачка просить стягнути аліменти, є зареєстроване місце проживання відповідача. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем факту проживання повнолітнього сина разом з останньою та недоведеності наявності у неї права на звернення до суду з відповідним позовом. Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції. Статтею 199 СК України установлено, що, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів. Відповідно до статті 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред`явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Пленум Верховного Суду України надав роз`яснення щодо підстав виникнення обов`язку батьків по утриманню своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання. Так, пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Також при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року у справі №346/10317/ виснував, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі №635/1139/17 виснував, що не надання будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у повнолітньої дитини потреби в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо) може стати підставою для відмови у задоволенні позовної заяви про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання після досягнення повноліття. Частиною 3 статті 12 ЦПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 є сином сторін, досяг повноліття, однак не досяг двадцяти трьох років та навчається на денній формі навчання у Національному авіаційному університеті з 1 вересня 2024 року по 30 червня 2028 року на контрактній основі. Зазначені обставини відповідачем не спростовані та сумнівів не викликають. Суд першої інстанції фактично поклав в основу рішення лише формальні недоліки довідки про місце проживання, а саме відсутність дати її видачі та реєстраційного номера. Сам по собі факт реєстрації місця проживання повнолітнього сина за адресою батька не є безумовним доказом його фактичного проживання саме з відповідачем. Матеріали справи свідчать, що саме позивачка здійснює оплату навчання сина, забезпечує його утримання та фактично несе витрати, пов`язані із його навчанням. Відповідач доказів надання матеріальної допомоги сину не надав, відзиву на позов не подав, доводів позивачки не спростував. Колегія суддів вважає, що надані позивачкою докази у своїй сукупності підтверджують наявність у неї права на звернення до суду з даним позовом, а висновки суду першої інстанції про відсутність такого права є передчасними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Із матеріалів справи вбачається, що син сторін навчається на денній формі навчання, отримання ним самостійного стабільного доходу не підтверджено, а тому він потребує матеріальної допомоги. Також встановлено, що відповідач проходить військову службу у складі Збройних Сил України та отримує грошове забезпечення, тобто має можливість надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину. Зазначених обставин відповідачем не спростовано. Отже, у справі наявна сукупність усіх юридичних фактів, необхідних для виникнення обов`язку відповідача щодо утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, а саме: вік сина менше двадцяти трьох років, продовження ним навчання, потреба у матеріальній допомозі та можливість відповідача таку допомогу надавати. Разом із тим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі щодо стягнення аліментів у розмірі однієї четвертої частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача. Відповідно до частини першої статті 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 200 СК України при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. За змістом статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Обов`язок щодо утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, покладається на обох батьків. Звертаючись із позовом про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини доходу відповідача, позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що саме такий розмір є необхідним та співмірним потребам повнолітнього сина. Також відсутні докази виняткових обставин, які б свідчили про необхідність покладення на відповідача більшої частки витрат на його утримання. Судом враховується, що обов`язок щодо забезпечення потреб сина покладається на обох батьків, позивачка також повинна брати участь у його матеріальному забезпеченні. З урахуванням характеру та тривалості навчання, вартості навчання, відсутності доказів особливих додаткових витрат, а також принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає обґрунтованим визначити розмір аліментів у частці від доходу відповідача у розмірі 1/10 частини усіх видів його заробітку (доходу). Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, статтями 141, 199, 200, 201 СК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОПП НОМЕР_3 ) аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання, у розмірі 1/10 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до закінчення навчання ОСОБА_4 , але не довше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років, за умови продовження навчання. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ЦПК України. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус