Постанова Київський апеляційний суд № 759/18906/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 759/18906/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2897/2026 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. за участі секретаря Самойлік А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року (суддя Горбенко Н.О.) про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, виконавчий комітет Броварської міської ради про визначення місця проживання дитини, установив: у вересні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком до досягнення ним 14-річного віку та зобов`язання відповідачку не чинити дій як особисто та й із залученням та за допомогою будь-яких інших осіб щодо зміни місця проживання та перебування дитини з місця проживання та перебування з батьком на місце проживання та перебування з матір`ю та/або будь-якою іншою особою. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який був розірваний рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року у справі № 752/23973/18. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу та початку окремого проживання, питання щодо місця проживання їх дитини не вирішувалось. Позивач посилався на те, що у 2018 році відповідачка самочинно, без його згоди змінила місце проживання та переїхала проживати у місто Бердянськ, що у свою чергу призвело до розриву його з сином сімейних зв`язків. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року у цивільній справі № 759/1382/19, зміненим постановою Київського апеляційного суду, йому було визначено способи та порядок участі у вихованні та спілкуванні з сином. У зв`язку з бажанням сина з січня 2022 року він почав проживати разом з ним у місті Києві, за адресою: АДРЕСА_1 , де йому були створені комфортні умови для проживання, навчання та розвитку. При цьому, жодних перешкод відповідачці в участі у вихованні та побаченнях з сином він не чинив. У лютому 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, він з сином переїхав до безпечного місця, а саме села Яблунівка, Обухівського району Київської області, де вони проживали певний час. Позивач зазначав, що 23 серпня 2024 року відповідачка разом із чотирма особами здійснила напад на нього на вулиці у місті Бровари, застосувавши силу та сльозоточивий газ, силоміць забрала дитину та зникла у невідомому напрямку. Позивач вважав, що дитина, проживаючи разом з відповідачкою, не отримує належного виховання, відповідачка належним чином не забезпечує здобуття дитиною освіти та інших важливих аспектів життя у такому віці. При цьому, він вважає, що проживання його сина разом з ним буде відповідати принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини. 16 січня 2026 року позивач ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом заборони виїзду за межі України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час розгляду справи та набрання законної сили рішенням суду. Обґрунтовуючи подану заяву, позивач посилався на те, що за наявною інформацією зі ЗМІ матір відповідачки - ОСОБА_5 є громадянкою Російської Федерації і дитина повідомляла, що ОСОБА_6 , її матір ОСОБА_7 та ОСОБА_8 хотіли вивезти його до Росії, тому існують цілком реальні ризики того, що хоч у справі і буде ухвалено рішення про визначення місця проживання малолітньої дитини з ним, ефективно виконати таке рішення буде неможливо, так як дитина може бути вивезена на територію Росії. Позивач зазначав, що для цілей цієї заяви, з метою створення якісних передумов швидкого і ефективного виконання остаточного рішення суду в цій справі, з метою ефективного захисту порушених (невизнаних) прав і свобод особи, доцільно застосувати вид забезпечення позову у формі заборони виїзду за межі України ОСОБА_9 на час розгляду справи. Позивач вважав, що вид забезпечення позову, який він просить застосувати, є співмірним із заявленими позовними вимогами та забезпечить ефективне виконання остаточного рішення суду після його ухвалення та набрання законної сили. Крім того, такий вид забезпечення позову повністю відповідає правам та інтересам дитини, та не порушує права і інтереси відповідачки, а невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання рішення суду. Ухвалою судді Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року у забезпеченні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати, постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом заборони виїзду за межі України малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час розгляду справи та набрання судовим рішенням законної сили. Позивач посилається на невмотивованість та не аргументованість ухвали судді, не надання оцінки його доводам, не врахування судом існування ризику вивезення дитини до держави-агресора, що в умовах воєнного стану об`єктивно створює складність повернення дитини, потенційну неможливість виконання рішення суду, загрозу права та безпеці дитини. Позивач зазначає, що фактично суд не здійснив повного аналізу критерію реальної загрози утруднення виконання рішення суду та не взяв до уваги, що відповідачка ОСОБА_2 систематично ухиляється від виконання рішення суду, у зв`язку із чим розпочато кримінальне провадження. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Позивач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з`явився, ухвалою судді Київського апеляційного суду від 5 червня 2026 року була задоволена його заява про забезпечення його участі у судових засіданнях у режимі відеоконференції, однак під час судового засідання позивач ОСОБА_1 до відеоконференцзв`язку не приєднався, причини неявки не повідомив. Відповідачка ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з`явилася, 8 червня 2026 року направила до суду заяву про розгляд справи без її участі, в якій просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу залишити без змін. Треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація та виконавчий комітет Броварської міської ради, будучи належним чином повідомленими про дату, місце і час розгляду апеляційної скарги, своїх представників у судове засідання не направили. Враховуючи положення статті 372 ЦПК України, колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши копії матеріалів справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що діючим цивільно-процесуальним законодавством України не передбачено такого способу забезпечення позову, як заборона у праві виїзду будь-якої особи за межі України. Крім того, такі заходи застосовуються щодо відповідача, ким дитина не є. Також суд першої інстанції зазначив, що вирішення питання щодо тимчасового обмеження виїзду за межі України може бути вирішено лише на стадії виконання рішення суду, а позивачем на надано суду належних та допустимих доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Переглядаючи ухвалу суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає про наступне. Статтею 7 Сімейного кодексу України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Коли сім`я руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи забезпечити інтереси дитини, щоб дитина зростала у благополучному середовищі, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення зростання дитини у найсприятливішому середовищі Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це, як правило, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення. Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2026 року у справі №645/6185/25 виснував, що «у справах про визначення місця проживання дитини суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України, визначення на період розгляду спору графіку побачень дитини з тим з батьків, з яким дитина фактично не проживає (особливо у випадку відчуження дитини від іншого з батьків), встановленням обов`язку вчинити певні дії.» Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов`язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Мамчур проти України (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року). Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18. Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Держава не повинна допускати ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини протягом тривалого часу за наявності судового спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини. Вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо фізичної опіки над дітьми спрямоване на недопущення чи припинення дій одного з батьків, які порушують права іншого на участь у вихованні дитини, контакт з нею. Відчуження одного з батьків можна охарактеризувати як форму психологічного насильства, яке проявляється у необґрунтованому звинуваченні у застосуванні по відношенню до дитини насильства іншим з батьків або звинуваченні у жорстокій та насильницькій поведінці по відношенню до одного з батьків, переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав`язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, необґрунтованих звинуваченнях на адресу бабусі й дідуся, інших членів сім`ї, зміна місця проживання без попереднього обговорення тощо. Підстави забезпечення позову є суб`єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини. Батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них. У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду 14 лютого 2022 року у справі № 754/7569/21 зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. Саме в таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України не є можливим. У постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц та від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19-ц викладено правовий висновок, що суди відповідно до статей 149, 150 ЦПК України не можуть застосовувати як спосіб забезпечення позову заборону дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України, оскільки такий захід не передбачений цивільним процесуальним законом. Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 369/7253/23. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. За обставинами даної справи встановлено, що малолітній ОСОБА_4 разом із відповідачкою проживає у Норвегії. Рішенням окружного суду м. Осло від 16 січня 2026 року у справі №25-205535ТVI-TOSL/01 було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на територію України, з посиланням на наявність ризику завдання дитині серйозної фізичної та психічної шкоди, та ставлення дитини у неприйнятне становище. Отже, малолітній ОСОБА_4 не перебуває на території України, а відтак обраний позивачем спосіб забезпечення позову, шляхом заборони виїзду дитини за межі України, не захистить права позивача та не забезпечить гарантування реального виконання рішення суду та уникнення труднощів при його виконанні у разі задоволення позову. За таких обставин, колегія суддів, не вбачає правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову в обраний позивачем спосіб. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, однак, з інших мотивів, тому ухвала суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалою судді Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 червня 2026 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук