Постанова 4815 № 571/172/26

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 червня 2026 року м. Рівне Справа № 571/172/26 Провадження № 22-ц/4815/1052/26 Головуючий у Рокитнівському районному суді Рівненської області: суддя Комзюк А.Ф. Рішення суду першої інстанції ухвалено 04 березня 2026 року в селищі Рокитне Сарненського району Рівненської області без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 04 березня 2026 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У січні 2026 року в суд звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" (далі ТОВ "Укр Кредит Фінанс") з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1483-7274 від 14 грудня 2024 року в розмірі 26 504,50 гривень. Мотивуючи свої вимоги, ТОВ "Укр Кредит Фінанс" зазначалося про те, що відповідно до умов кредитного договору відповідач отримав в кредит 5500 гривень на 365 днів, базовий період 16 днів, комісія за видачу кредиту 15,00% від суми кредиту; % ставка 1,00% в день. Кредитний договір було укладено в електронному вигляді шляхом подання позичальником заяви на отримання кредиту і виконання інших відповідних дій, що відповідало вимогам Закону України "Про споживче кредитування", Закону України "Про електронну комерцію" та ст.ст. ст.207, 208, 639 1047, 1055 ЦК України. Кредитодавець виконав свої зобов`язання, проте відповідач не повернув суму кредиту, чим порушив умови договору і внаслідок цього утворилася заборгованість, яка станом на 29 грудня 2025 року становила 26504,50 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 5500 гривень, прострочена заборгованість за нарахованими процентами 17429,50 гривень, заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦК України 2 750 гривень та заборгованість за комісією 825 гривень. Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 04 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Укр Кредит Фінанс" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1483-7274 від 14 грудня 2024 року в сумі 7205 гривень, з яких: 5500 гривень - заборгованість за кредитом, 1705 гривень - заборгованість за процентами. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Укр Кредит Фінанс" 563,90 гривні судового збору. Приходячи до такого висновку, суд першої інстанції виходив із встановленого ч.8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" обов`язку тлумачень нечітких або двозначних положень договорів на користь споживача, а тому зробив висновок, що при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно ґрунтуватися на чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у 16 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом. Це, на думку суду, не відповідало засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Також вважав, що до правовідносин підлягають застосуванню положення п.5 ч.3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо зменшення заборгованості саме за процентами від суми позики. Крім того, суд вказував на те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача процентів на підставі ст. 625 ЦК України в сумі 2750 гривень та комісії в сумі 825 гривень, оскільки позичальник звільняється від сплати цього виду відповідальності згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. На рішення суду ТОВ "Укр Кредит Фінанс" подано апеляційну скаргу, де покликалося на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставини справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявником вказувалося про те, що всупереч висновкам суду попередньої інстанції строк, упродовж якого повинні нараховуватись проценти за користування кредитом, становить не 16 днів, а 365 календарних днів - як це визначено та погоджено між сторонами в кредитному договорі. При цьому 16 днів складає лише базовий період проміжки часу впродовж строку дії договору, в останні дні яких у позичальника настає обов`язок сплати відсотків за користування кредитом. Заявник звертав увагу і на те, що шляхом підписання кредитного договору в електронній формі позичальник погодився з тим, що його складовою є паспорт споживчого кредиту та правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів). Отже, позивач мав законне право на нарахування відсотків згідно з умовами кредитного договору протягом визначеного ним строку дії, що й було здійснено та відображено у розрахунку заборгованості, який міститься в матеріалах справи. Також наголошував, що спеціальним законодавством України прямо визначені можливості небанківської фінансової установи як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача в судовому порядку. На переконання заявника, законодавством передбачено можливість здійснення унормованих ст. 625 ЦК України нарахувань у межах спірних правовідносин. З викладених міркувань просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 1483-7274 від 14 грудня 2024 року в розмірі 7205 гривень та судовий збір у розмірі 563,90 гривень скасувати та ухвалити нове, яким стягнути на його користь з ОСОБА_1 загальну суму заборгованості у розмірі 26504,50 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 5500 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 17429,50 гривень; прострочена заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК 2 750 гривень; прострочена заборгованість по комісії 825 гривень. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався, хоча йому про це роз`яснювалось ухвалою Рівненського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Як з`ясовано судом, 14 грудня 2024 року між ТОВ "Укр Кредит Фінанс" та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір про відкриття кредитної лінії №1483-7274. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на таких умовах: сума кредиту 5500 гривень; строк кредитування 365 днів; базовий період 16 днів; комісія за видачу кредиту 15,00% від суми кредиту; % ставка 1,00% в день. Суд попередньої інстанції встановив, що свій обов`язок позивачем виконано. Натомість, пред`являючи позов, ТОВ "Укр Кредит Фінанс" покликалося на те, що відповідач своїх обов`язків за кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 29 грудня 2025 року становила 26504,50 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 5500 гривень, прострочена заборгованість за нарахованими процентами 17429,50 гривень, заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦК 2 750 гривень та заборгованість по комісії 825 гривень. Суд попередньої інстанції, застосувавши вимогу ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо тлумачення неясних умов договору на користь споживача, дійшов висновку, що стягнення заборгованості має ґрунтуватися на чітко визначених сторонами умовах, а саме сумі кредиту 5500 гривень та строку 16 днів. Суд відхилив завуальовані умови, які дозволяли кредитодавцю виходити за межі узгодженого строку та нараховувати непропорційно значні платежі, вказавши, що це суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності. Додатково зазначив, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню норма п.5 ч.3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", який передбачає можливість зменшення нарахованої заборгованості за процентами. Також суд зазначав на те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача процентів на підставі ст.625 ЦК України в сумі 2750 гривень та комісії в сумі 825 гривень, оскільки відповідач звільняється від сплати указаного виду відповідальності згідно пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглядаючи оскаржуване рішення в частині фактично оскаржуваних грошових сум, а саме щодо відмови у стягненні заборгованості за відсотками в сумі 15724,50 гривень, апеляційний суд застосовує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 за подібних правовідносин з цим же позивачем - ТОВ "Укр Кредит Фінанс", проте до іншого боржника, в якій зазначено таке. Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч.3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Наведене узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У своєму Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Колегія суддів касаційного суду зважала на те, що аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. В справі, що переглядалася Верховним Судом, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги повністю, а суд апеляційної інстанції залишив відповідне рішення без змін. Скасовуючи постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року та направляючи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції справу, Верховний Суд зауважив, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів позичальника щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому звернув увагу й на те, що відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. З огляду на викладене доводи касаційної скарги щодо недослідження судами розрахунку суми боргу та невстановлення його реального розміру з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності були частково обґрунтованими та підтвердилися під час перегляду справи у Верховному Суді. Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню відповідно до висновків постанови Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість за відсотками саме частково. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів зважає на те, що спірна заборгованість за відсотками в межах правовідносин виникла внаслідок недобросовісних дій первинного кредитора та запропонування позичальнику неповної інформації про продукцію, в подальшому їхнє нарахування спочатку за однією ставкою та в межах одного строку, а згодом за іншою та упродовж збільшеного періоду, істотно ускладнило для пересічного споживача розуміння реальних умов користування кредитом. Очевидно, що зміст кредитного договору є перенавантаженим спеціальною інформацією, фінансовими формулами тощо, а це об`єктивно позбавило споживача можливості належним чином оцінити фінансові наслідки зміни відсоткових ставок. У таких умовах споживач лишився незахищеним від потенційних зловживань з боку кредитора, який має інформаційну та професійну перевагу. З огляду на це обґрунтованим та справедливим є підхід, за яким відсотки повинні нараховуватися за однією та в межах одного строку. Такий спосіб розрахунку забезпечує передбачуваність зобов`язання для споживача, унеможливлює приховане збільшення фінансового навантаження та відповідає принципам добросовісності, прозорості та справедливості у сфері споживчого кредитування. Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Як правильно це враховано судом першої інстанції, відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду попередньої інстанції в частині відсотків за користування кредитом. Колегія суддів з проведеним судом розрахунком погоджується та не знаходить підстав для наведення власного, оскільки заявник правильності обчислень не спростував, а його аргументи не викликають сумнівів у здійснених обрахунках. Фактично кредитор наполягає на розрахунку, що проведений з порушенням законодавства про споживче кредитування, тоді як такі нарахування неправомірні. Щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами на підставі ст.625 ЦК України в сумі 2750 гривень, то судом першої інстанції також правильно встановлено відсутність для цього матеріально-правових підстав. Згідно із п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про споживче кредитування" законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам. При цьому законодавство, яке регулює правовідносини передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань, не містить суперечностей в питанні щодо звільнення позичальника від обов`язку їхньої сплати у період дії в Україні воєнного стану, а також в обов`язку кредитодавця щодо списання відповідних нарахувань. Поготів, якщо б такі правові колізії існували, то ч.2 ст. 4 ЦК України закріплює пріоритет його норм над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення конкуренції норм Цивільного кодексу України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Тому всупереч твердженням автора апеляційної скарги положення п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України підлягають безумовному застосуванню при вирішенні питання щодо правомірності нарахувань за прострочення виконання грошового зобов`язання. Між тим, обґрунтованими є аргументи автора апеляційної скарги, що встановлена угодою комісії за надання кредиту не ґрунтується на ст. 625 ЦК України, а передбачена спеціальним законодавством. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України "Про споживче кредитування", які викладені у постанові від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Тобто спеціальним законодавством прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку). Отже рішення суду в частині відмови у стягнення комісії за надання кредиту підлягає скасуванню. Підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у стягненні комісії відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України є порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" задовольнити частково. Скасувати рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 04 березня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення комісії за видачу кредиту. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" 825 (вісімсот двадцять п`ять) гривень заборгованості за комісією за видачу кредиту. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Су дді: Н.М. Ковальчук С.С. Шимків