Ухвала КГС ВС № 908/2621/25

УХВАЛА 29 червня 2026 року м. Київ cправа № 908/2621/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я., розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 20.11.2025 у справі за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алфі Світ Лайф 22" про стягнення 66 070,00 грн, ВСТАНОВИВ: 09.06.2026 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 20.11.2025 у справі № 908/2621/25. Вказана касаційна скарга була подана 08.06.2026 через підсистему "Електронний суд". 12.06.2026 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" від Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) надійшла заява про долучення доказів сплати судового збору. Перевіривши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту), Верховний Суд дійшов висновку про те, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічні положення закріплені і в частині 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України, за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до статті 15 цього Кодексу суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Так, за змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Згідно із частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно із частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Згідно зі статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму становив 3028,00 грн (станом на 01.01.2025). Предметом позову в цій справі є стягнення 66 070,00 грн, що становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2025 рік (3028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн), тому в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є малозначною. Проте Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) зазначає, що справа № 908/2621/25 має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, а саме положень статей 22, 623 Цивільного кодексу України щодо стягнення збитків, пов`язаних із втратою права на податковий кредит у разі відсутності рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації зупинених податкових накладних (понад 1095 календарних днів) та при бездіяльності відповідача щодо подання пояснень і копій документів до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою складання податкової накладної та/або оскарження дій контролюючого органу щодо зупинення реєстрації податкових накладних. Наведене, за твердженням скаржника, зумовлює неоднозначне застосування судами першої та апеляційних інстанцій відповідних норм права в подібних правовідносинах. На думку скаржника, суди фактично сформували новий підхід, відповідно до якого подання податкової накладної та отримання квитанції про зупинення її реєстрації є належним виконанням обов`язку постачальника що суперечить висновкам Верховного Суду у справах № 910/3338/21, № 906/267/23 та № 916/334/22 щодо відповідальності постачальника за втрату покупцем податкового кредиту. Крім того, скаржник зазначає, що справа № 908/2621/25 має для нього виняткове значення з огляду на специфіку діяльності Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) як стратегічного державного підприємства. Таке виняткове значення скаржник обґрунтовує наявністю значної кількості договорів поставки, укладених для потреб усіх філій підприємства, а також необхідністю формування єдиного підходу до застосування приписів цивільного, господарського та податкового законодавства щодо відповідальності постачальника за нереєстрацію податкових накладних. Колегія суддів, розглянувши доводи скаржника, зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з особливого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Верховний Суд зазначає, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу скаржника на те, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у великій кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики, невизначеність правових питань на нормативному рівні, необхідність застосування аналогії закону чи права, вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Однак скаржник не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми, вирішення якої має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Посилання скаржника на неоднозначне застосування судами першої та апеляційних інстанцій відповідних норм права у подібних правовідносинах не свідчить про неоднакове застосування судами одних і тих самих норм права, оскільки судові рішення у кожній справі ухвалюються за різних фактичних обставин. Суд також ураховує, що доводи касаційної скарги зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин та переоцінки доказів, і в цілому - до заперечення результату розгляду справи. Проте незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Крім того, скаржником належним чином не обґрунтовані доводи про те, що справа № 908/2621/25 має для нього виняткове значення. Стосовно "виняткового значення" справи для її учасника, то в цьому випадку оцінка Судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Водночас наведені в касаційній скарзі Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) доводи не дають Суду підстав для висновку про те, що справа № 908/2621/25 має виняткове значення для скаржника. Таким чином, касаційна скарга Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) не містить належного обґрунтування наявності умов, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а Суд із власної ініціативи таких умов також не вбачає. З огляду на наведене підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі немає. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 20.11.2025 у справі № 908/2621/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 22.11.2023 №10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, втрачають чинність через 6 місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Отже зазначене рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме: частини 5 статті 12 та пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції. Керуючись статтями 2, 12, 15, 17, 163, 232, 234, 235, 287, 293, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту) на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 20.11.2025 у справі № 908/2621/25. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуюча Н. О. Багай Судді Т. Б. Дроботова ' Ю. Я. Чумак