LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Центральний апеляційний господарський суд908/3835/23

від 30.06.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання на рішення господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 у справі № 908/3835/23 залишити без задоволення.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.06.2026 року м.Дніпро Справа № 908/3835/23 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є. розглянувши апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання на рішення господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 (суддя Зінченко Н.Г.) у справі № 908/3835/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання, (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 35) до відповідача ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 104 924,00 грн. ВСТАНОВИВ: До господарського суду Запорізької області надійшла позовна вих. № б/н, сформована в підсистемі Електронний суд ЄСІТС Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання, м. Запоріжжя до ОСОБА_1 , м. Пологи Запорізької області про стягнення 104924,00 грн. заборгованості (основного боргу) за період з 01.02.2022 по 01.06.2023 за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 379 від 01.08.2021. Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 у справі № 908/3835/23 позов задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання 32 817 (тридцять дві тисячі вісімсот сімнадцять) грн. 55 коп. заборгованості та 839 (вісімсот тридцять дев`ять) грн. 49 коп. судового збору. Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 у справі № 908/3835/23 в частині якою відмовлено в задоволенні позовних вимог і ухвалити нове рішенням. яким задовольнити позовні вимоги у відповідній часині. В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, повинен визначати безпосередньо Кабінет Міністрів України. Постановою № 1364 визначається механізм формування переліку територій, а не затверджується конкретний перелік таких територій на виконання вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Тому розроблений на виконання постанови № 1364 та затверджений Мінреінтеграції перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, не може застосовуватися для цілей відмови від постачання електричної енергії на окуповані території, оскільки згідно зі спеціальним законодавством ключовою умовою можливості застосування споживачами електричної енергії є перелік територій, визначений саме Кабінетом Міністрів України. Отже статус тимчасово окупованої території визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. На даний час відсутній затверджений нормативно-правовий акт (документ) Кабінету Міністрів України щодо визначення статусу тимчасово окупованої території у встановленому порядку. Окрім того в спеціальне законодавство не внесено змін щодо застосування наказу Мінреінтеграції від 22.12.2022 № 309, відповідно Позивач не вправі припиняти постачання електричної енергії. Специфіка електричної енергії як товару полягає в тому, що її споживання відбувається постійно та безперервно. Отже, жодним із нормативно-правових актів в сфері ринку електричної енергії на період оголошеного воєнного стану не передбачено заборони на постачання товарів чи послуг на території Запорізької області, які тимчасово окуповані. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання на рішення господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 у справі № 908/3835/23 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 3 220,8 грн. Апелянтом усунено недоліки апеляційної скарги. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 у справі № 908/3835/23 у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2024 зупинено провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 у справі № 908/3835/23 до закінчення розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/1162/23. У зв`язку з прийняттям Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови у справі №908/1162/23, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.05.2026 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 у справі № 908/3835/23. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого стверджує, що дія Договору припинена та у позивача не було жодних підстав постачати електричну енергію відповідачу на тимчасово окуповану територію ( в 2022-2023 роках). Позивач не здійснив жодних заходів щодо відключення відповідача. Згідно п.п.1 п.8 Наказу Міністерства енергетики України №148 від 13.04.2022 року «Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану» передбачено, що об`єкти які перебувають на тимчасово окупованій території мають бути відключені. Наведене підтверджується п.п.5 п.1 Постанови №555 від 31.05.2022 Постанови НКРЕКП «Про особливості забезпечення комерційного обліку електричної енергії на ринку електричної енергії в умовах воєнного стану». Відповідач не знав та не міг знати про те, що позивач продовжує постачати електроенергію на тимчасово окуповану територію. При цьому звертає увагу, що відповідно до розрахунку суми боргу, наданого позивачем, в період з березня 2022 року (коли м. Пологи стало тимчасово окупованою територією та відповідач виїхав на підконтрольну Україні територію) по липень 2022 року споживання електричної енергії вказано

0. Але вже з серпня 2022 року по травень 2023 року позивач відновлює постачання електричної енергії. Згідно п.4 наданої позивачем комерційної пропозиції передбачена попередня оплата в розмірі 100%. Тобто, позивач не мав підстав постачати електричну енергію, не отримавши попередньо оплати. При цьому відповідач, виконуючи вимоги закону припинив підприємницьку діяльність на тимчасово окупованій території України. Отже позивач жодним чином не мав права після 06.03.2022 не тільки відновлювати електропостачання, але й продовжувати його. Відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом 01.08.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання (Постачальник,) та Фізичною особою підприємцем Стасовим Андрієм Володимировичем (Споживач) укладено договір № 379 (надалі - Договір), шляхом приєднання Споживача до договору про постачання електричної енергії споживачу на умовах комерційної пропозиції Універсальна. Текст публічного Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг розміщеного на офіційному сайті ТОВ Запоріжжяелектропостачання. Відповідно до п. 1.1 Договору цей договір про постачання електричної енергії є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно непобутовим споживачам постачальником універсальних послуг та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання Споживача до цього договору, згідно із заявою-приєднанням, яка є додатком 1 до цього договору. Умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України Про ринок електричної енергії та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ) та є однаковим для всіх споживачів (п. 1.2 Договору). Згідно з пунктом 2.1 Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Відповідно до п. 4.1 Договору для забезпечення безперервного надання послуг з постачання електричної енергії Споживачу Постачальник зобов`язується здійснювати своєчасну закупівлю електричної енергії в обсягах, за належних умов забезпечить задоволення попиту на споживання електричної енергії Споживачем. Згідно з п. 5.1 Договору споживач розраховується з Позивачем за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з обраною Відповідачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до Договору. Спосіб визначення ціни за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції Позивача (п. 5.2 Договору). Відповідно до п. 5.8 Договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць. Пунктом 5.10. Договору сторони передбачили, що оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання Споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої Споживачем. В пункті 4 Комерційній пропозиції, яка є невід`ємною частиною Договору (Додаток 2), сторонами визначено Спосіб та термін оплати - розрахунковий період для обсягу спожитої електричної енергії становить один місяць, а саме: з 01 числа розрахункового місяця по останній день розрахункового місяця. 100 % попередня оплата здійснюється не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати початку розрахункового періоду з наступним перерахунком (остаточним розрахунком). Що проводиться за фактично відпущену електричну енергію. Остаточний розрахунок має здійснюватися не пізніше 5 (п?яти) робочих днів після закінчення розрахункового періоду на підставі самостійно отриманого Споживачем у Постачальника рахунка. Обсяги попередньої оплати визначаються шляхом множення замовленого обсягу постачання електричної енергії на ціну універсальної послуги у відповідному розрахунковому періоді та підлягають оплаті незалежно від отримання рахунку Постачальника. Відповідно до п. 12.1 Договору договір укладається на строк визначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набуває чинності з дати подання споживачем заяви приєднання. Умови цього Договору починають виконуватися з дати початку постачання електричної енергії, зазначеної споживачем у заяві-приєднання. Пунктом 11 Комерційної пропозиції сторони визначили, що договір набуває юридичної сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за 21 день до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не заявить про припинення його дії або перегляд його умов. Як зазначає позивач, ним на виконання умов договору було поставлено відповідачу у період з 01.02.2022 по 01.06.2023 електричну енергію на загальну суму 104 924,00 грн. На підтвердження вказаних обставин позивачем надано лист ПАТ «Запоріжжяобленерго» вих. № 007-66/4953 від 01.10.2023 про фактичний обсяг споживання відповідачем електричної енергії у вказаний період. Позивачем було виставлено рахунки на оплату спожитої за період з 01.02.2022 по 01.06.2023 електричної енергії на загальну суму 104 924,00 грн., а саме: - рахунок № 69000379230619 від 30.06.2023 (за лютий 2022) (обсяг 5 495 кВт.год) на суму 32 817,55 грн.; - рахунок № 69000379230619 від 30.06.2023 (за березень 2022) (обсяг 0 кВт.год) на суму 0,00 грн.; - рахунок № 69000379229419 від 30.04.2022(за квітень 2022) (обсяг 0 кВт.год) на суму 0,00 грн.; - рахунок № 69000379220519 від 31.05.2022 (за травень 2022) (обсяг 0 кВт.год) на суму 0,00 грн.; - рахунок № 69000379220619 від 30.06.2022 (за червень 2022)(обсяг 0 кВт.год) на суму 0,00 грн.; - рахунок № 69000379220719 від 11.08.2022 (за липень 2022) (обсяг 0 кВт.год) на суму 0,00 грн.; - рахунок № 69000379220819 від 14.09.2022 (за серпень 2022) (обсяг 5965 кВт.год) на суму 26942,50 грн.; - рахунок № 69000379220919 від 10.10.2022 (за вересень 2022) (обсяг 2191 кВт.год) на суму 10261,27 грн.; - рахунок № 69000379221019 від 31.10.2022 (за жовтень 2022) (обсяг 1199 кВт.год) на суму 6505,00 грн.; - рахунок № 69000379221119 від 30.11.2022 (за листопад 2022) (обсяг 767 кВт.год) на суму 4604,78 грн.; - рахунок № 69000379221219 від 31.12.2022 (за грудень 2022) (обсяг 574 кВт.год) на суму 3514,54 грн.; - рахунок № 69000379230119 від 31.01.2023 (за січень 2023) (обсяг 577 кВт.год) на суму 3473, 39 грн.; - рахунок №69000379230219 від 28.02.2023 (за лютий 2023) (обсяг 770 кВт.год) на суму 4577,54 грн.; - рахунок № 69000379230319 від 31.03.2023 (за березень 2023) (обсяг 999 кВт.год) на суму 5773,85 грн.; - рахунок № 69000379230419 від 30.04.2023 (за квітень 2023) (обсяг 551 кВт.год) на суму 3305, 82 грн.; - рахунок № 69000379230519 від 31.05.2023 (за травень 2023) (обсяг 571 кВт.год) на суму 3147,76 грн. Несплата відповідачем вказаних рахунків і стала причиною виникнення спору та звернення позивача з позовними вимогами про стягнення з відповідача 104 924,00 грн. Щодо викладених обставин колегія зазначає наступне. Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір. Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно статей 662, 692 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а покупець зобов`язаний оплатити товар. За приписами частин 2, 4, 9 статті 72 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачу здійснюється електропостачальником за відповідним договором постачання електричної енергії, укладеним відповідно до правил роздрібного ринку. Оператор системи передачі та оператори систем розподілу забезпечують приєднання електроустановок споживачів до електричних мереж у порядку, встановленому статтею 21 цього Закону. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Згідно пункту 4 Комерційній пропозиції розрахунковий період для обсягу спожитої електричної енергії становить один місяць, а саме: з 01 числа розрахункового місяця по останній день розрахункового місяця. 100 % попередня оплата здійснюється не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати початку розрахункового періоду з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію. Остаточний розрахунок має здійснюватися не пізніше 5 (п?яти) робочих днів після закінчення розрахункового періоду на підставі самостійно отриманого Споживачем у Постачальника рахунка. Обсяги попередньої оплати визначаються шляхом множення замовленого обсягу постачання електричної енергії на ціну універсальної послуги у відповідному розрахунковому періоді та підлягають оплаті незалежно від отримання рахунку Постачальника. Господарський суд дослідивши матеріали справи зазначив, що доказів погашення суми боргу за поставлену у лютому 2022 року електроенергію відповідач не надав, відповідно не виконав свої зобов`язання щодо оплати вартості спожитої електричної енергії у строки встановлені умовами договору, з огляду на що стягнув з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 32 817, 55 коп. В решті позовних вимог про стягнення вартості відпущеної електричної енергії за рахунками за період з березня 2022 - травень 2023 року на загальну суму 72106,45 грн. судом було відмовлено., оскільки позивачем не доведено постачання електричної енергії у вказаний період саме Відповідачу. Апеляційний суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що місцезнаходженням відповідача на момент укладення договору та надання послуг було м.Пологи Пологівського району Запорізької області, яке є тимчасово окупованою територією України з 03.03.2022. Дослідивши матеріали справи, враховуючи вищевказане, колегія погоджується з висновками господарського суду, вважає їх правильними та обґрунтованими. Щодо доводів апеляційної скарги колегія зазначає наступне. Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (зі змінами), затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, територія м.Пологи Пологівського району Запорізької області є тимчасово окупованою територією України з 03.03.2022. Позивач не заперечує той факт, що борг за електроенергію нараховано стосовно об`єкту, який розташований на території м.Пологи Пологівського району за період, коли територія вже знаходилася під окупацією РФ. Як зазначає відповідач, він не міг споживати електричну енергію у спірний період, оскільки в період з березня 2022 року, коли м.Пологи стало окупованим виїхав на підконтрольну Україні територію та припинив підприємницьку діяльність. На підтвердження вказаної інформації останнім в матеріали справи надано Довідку № 2113- 7000919462 від 22.04.2022 про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи, згідно якої Стасов А.В. є внутрішньо переміщеною особою, та з 22 квітня 2022 року офіційне місце перебування відповідача: 90623, Закарпатська область, с. Костилівка, вул. Шевченка,

25. Окрім того відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно запису: 2000920060008000818 від 27.04.2022, проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Стасова Андрія Володимировича на підставі власного рішення. Відповідно до ст. 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації. Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (ст. 2 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України). Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абз. 2 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України. Згідно ч. 2 ст. 131 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 сформульовано висновки щодо комплексного застосування положень пункту 7 частини 1 статті 11, пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 та статей 13, 131 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VІІ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (в редакції, чинній із 07.05.2022) в подібних правовідносинах, що виникли у зв`язку з переміщенням електроенергії лініями електропередач на тимчасово окуповані території після їх окупації російською федерацією. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що існуючі міжнародні правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положеннях IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, учасницею якої є Україна (дата набрання чинності для України 24.08.1991). Стаття 42 «Положення про закони і звичаї війни на суходолі», що є додатком до цієї Конвенції, встановлює, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Як частина законодавства України положення IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року мають застосовуватися у сукупності із нормами законодавства України, в тому числі для тлумачення останніх та потреб правозастосовної практики. За визначенням, наданим у статті 1-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації. Водночас, виходячи зі статті 2 Закону № 1207-VII, метою цього закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Вказівка на мету закону визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України міститься також у його преамбулі в чинній редакції. Тобто, як за міжнародними правовими нормами, так і за законодавством України територія визнається окупованою в силу наявних фактичних обставин; натомість закон не може змінювати цього факту, а встановлює правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території. Також об`єднана палата Верховного Суду зазначила, що у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України») правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася. Об`єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі №908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення статті 131 Закону № 1207-VII, є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні. Колегія суддів враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 відповідно до положень частини четвертої статті 236 ГПК України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм. Враховуючи те, що факт окупації м.Пологи Пологівського району з 03.03.2022 по теперішній час є загальновідомим фактом, вказана територія також включена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (зі змінами), затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, приймаючи до уваги положення статті 13-1 Закону № 1207-VII, то у даний період не повинно було здійснюватися постачання електричної енергії позивачем на окуповану територію. З огляду на викладене, колегією відхиляються доводи апеляційної скарги як необґрунтовані. Отже порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено. Враховуючи сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення. Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України). Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності. Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення. В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання на рішення господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 у справі № 908/3835/23 залишити без задоволення. Рішення господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 у справі № 908/3835/23 залишити без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.Ф. Мороз Суддя О.Г.Іванов Суддя А.Є. Чередко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»