Ухвала КЦС ВС № 1008/339/12

УХВАЛА 23 червня 2026 року м. Київ справа № 1008/339/12 провадження № 61-5467ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. вирішуючи питання про відкриття провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання спільною сумісною власністю подружжя об`єкта незавершеного будівництва, визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки, визнання за сторонами майнових прав забудовника та стягнення грошової компенсації, ВСТАНОВИВ: У січні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання спільною сумісною власністю подружжя об`єкта незавершеного будівництва, визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки, а також в частині визнання за сторонами майнових прав забудовника та стягнення грошової компенсації. ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та просив виділити йому у власність: 1/2 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, що були використані для будівництва спірного недобудованого будинку; трактор Т-16, 1977 року випуску, м`який куточок, виробництва України; два комплекти кухонних меблів; а ОСОБА_1 у порядку поділу майна виділити іншу половину будівельних матеріалів та конструктивних елементів недобудованого будинку; мотоцикл «Дніпро-11», 1992 року випуску; автомобільний причіп, 2004 року випуску; телевізори «Славутич» та «Sony»; два дерев`яних ліжка; холодильник «Донбас»; мікрохвильову піч «Gorenje»; пральну машину «Ardo»; газову плиту; комп`ютер «LG»; принтер «Canon»; меблеву стінку; два дерев`яних письмових столи; два дерев`яних ліжка; два дивани; дві дерев`яні шафи; тумбу для телевізора; а також меблі вітальні та кухонний куточок. Справу суди розглядали неодноразово. Постановою від 16 червня 2021 року Верховний Суд рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у частині вирішення первісного позову про визнання спільною сумісною власністю подружжя об`єкта незавершеного будівництва, визнання за кожною із сторін права власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки, а також в частині визнання за сторонами майнових прав забудовника та стягнення грошової компенсації скасував, справу у цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням від 07 липня 2025 року Васильківський міськрайонний суд Київської області відмовив у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя об`єкта незавершеного будівництва, визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки, а також в частині визнання за сторонами майнових прав забудовника та стягнення грошової компенсації. Постановою від 03 березня 2026 року Київський апеляційний суд скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2025 року - без змін. 20 квітня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2026 року. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Пункт 9 частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачає, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачає, що у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 01 січня 2026 року (на час подання касаційної скарги) установлений у розмірі- 3 328,00 грн. У справі предметом позову є визнання спільною сумісною власністю подружжя об`єкта незавершеного будівництва, визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки, визнання за сторонами майнових прав забудовника та стягнення грошової компенсації, ціна позову становить 572 420,00 грн (186 400,00+386 020,00), що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн). У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, щосправа має для неї виняткове значення. Колегія суддів виснує про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі, оскільки скарга не містить належних обґрунтувань наявності виняткових підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження у справі з огляду на таке. Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Водночас використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України). Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. За прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) зазначила, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності Так, у положенні частини «с» статті 7 Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, акцентується увага на тому, що скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Враховуючи, що ціна позову у цій справі не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб,касаційні скарги не містять належних обґрунтувань наявності виняткових підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, тому у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання спільною сумісною власністю подружжя об`єкта незавершеного будівництва, визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки, визнання за сторонами майнових прав забудовника та стягнення грошової компенсації. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді:С. Ю. Мартєв С. О. Карпенко І. М. Фаловська