Постанова 4824 № 755/25095/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 року м. Київ Унікальний номер справи № 755/25095/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11160/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданніапеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Марфіної Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, - в с т а н о в и в : У грудні 2025 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив зменшити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на підставі судового наказу Заводського районного суду м. Кам`янського (Заводського районного суду м. Дніпродзержинська) від 27.06.2025 у справі № 208/8427/25, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі, а саме у сумі 2000 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з моменту звернення з цим позовом до суду та до досягнення дитиною повноліття; вирішити питання щодо розподілу судових витрат (а.с. 1-7). Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач у періоди з 23.12.2014-28.12.2014 року, 14.01.2015-31.03.2015, 12.05.2015-14.06.2015 брав безпосередню участь в антитерористичній операції (АТО) в смт. Піски Донецької області, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції № 846 від 16.06.2015 року. Позивач нагороджений медаллю «ДОБРОВОЛЕЦЬ АТО» за представленням Всеукраїнського об`єднання «Країна». 15.12.2016 нагороджений нагрудним знаком «5 РОТА «ДОНЕЦЬК»» згідно Наказу №12-д. 09.11.2018 розпочав проходження служби у військовій частині № НОМЕР_1 Національної гвардії України. За час служби засвоїв програму бойової підготовки на «добре», вчасно та ініціативно виконував накази, що підтверджується службовою характеристикою від 21.10.2020. У період 10.12.2018-01.12.2020 позивач брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в Донецькій та Луганській областях. 01.12.2020 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та зарахований на службу в оперативному резерві першої черги. 24.07.2019 нагороджений нагрудним знаком «ЗА ЗВІЛЬНЕННЯ ТА ОБОРОНУ СЕЛИЩА ПІСКИ» згідно Наказу № 7-п. В подальшому позивач проходив службу служив стрільцем у відділенні військової частини НОМЕР_2 , характеризувався як відданий та відповідальний солдат, який добре реагує на зауваження та ефективно виконує свої обов`язки. Після початку повномасштабного вторгнення на територію України, в період з 28.03.2022 по 16.05.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України в період з 28.03.2022 по 16.05.2022, перебуваючи в Донецькій області, м. Маріуполь у складі військової частини НОМЕР_2 . 15.04.2022 позивач отримав вогнепальне осколкове поранення лівого стегна з ампутацією внаслідок артилерійського обстрілу по АДРЕСА_1 . 20.05.2022 він потрапив у полон з Азовсталі (Маріуполь), з якого був звільнений 26.06.2022. У зв`язку із пораненням був поставлений діагноз: наслідки вогнепального осколкового поранення лівого стегна з ампутацією його в/3, з після ампутаційним больовим синдромом та фантомними болями, з помірним порушенням функцій. Захворювання пов`язане із захистом Батьківщини. Визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. За наслідком поранення була присвоєна довічна 2 група інвалідності з 03.04.2023 та призначено проходити відповідну реабілітацію та лікування. 14.10.2022 нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня згідно Указу Президента України № 713. 02.06.2023 зареєстровано шлюб з ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі народився син, ОСОБА_1 . На цей час позивач не має власного нерухомого майна та винаймає квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору оренди від 18.04.2025, з розміром щомісячної орендної плати у сумі 11000,00 грн. щомісячно. Позивач має на утримані непрацездатну матір, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що є особою пенсійного віку та проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач займає активну громадянську позицію, зокрема, він є учасником команди з ампфутболу «Шахтар» для людей з ампутованими кінцівками, а також членом громадської організації ГО «Сердце Азовсталі», де приймає активну участь з допомоги реабілітації пораненим воїнам та воїнам, що повернулися з російського полону, а також і інші громадські функції. Будучи інвалідом другої групи позивач за призначенням лікаря має приймати постійне лікування та витрачати значну суму своїх коштів на придбання ліків. Зокрема, за квітень 2025 сума витрат на ліки становить 5738.56 грн., сума витрат на ліки в травні 2025 становить 7525.73 грн., сума витрат на ліки в червні 2025 року становить 8383.08 грн., в липні 2025 року становить 1759.63 грн. При цьому, позивач має нерегулярний мінливий дохід, оскільки офіційно не працевлаштований, що підтверджується довідкою про доходи ОК-5, ОК-7. Наказом Заводського районного суду м. Кам`янського (Заводського районного суду м. Дніпродзержинська) по справі № 208/8427/25 від 27.06.2025 вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), що місячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 25 червня 2025 року і до повноліття дитини. Разом з тим, судом при визначенні розмірі аліментів не було досліджено та враховано питання про стан здоров`я позивача, наявність у нього інших утриманців, відсутність власного житла та наявність суттєвих регулярних видатків на ліки та оренду житла у останнього. Окрім того, судом не було досліджено та враховано той факт, що позивач не має регулярного доходу та помилково призначено аліменти у розмірі частки від заробітку. Позивач має право на зміну розміру аліментів, відповідно до позовної заяви та чинного законодавства України. Призначення аліментів у частці від заробітку (1/4 частини доходу) є недоцільним, оскільки дохід позивача нерегулярний. Натомість, доречніше призначити аліменти у твердій грошовій сумі. На підставі викладеного, враховуючи стан здоров`я позивача (інвалідність 2 групи), його складне матеріальне становище (відсутність доходу та житла, витрати на оренду і ліки), наявність утриманців (мати) та нерегулярність доходу, а також норми ст. 192 СК України і судову практику, вважав, що має обґрунтоване право на зміну розміру аліментів (а.с. 1-7). Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів - відмовлено (а.с. 41-49). Не погодившись з заочним рішенням суду, 27 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Колісниченко А.С. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 54-59). В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що позивач, ОСОБА_1 має право на зміну розміру аліментів, відповідно до позовної заяви та чинного законодавства України, оскільки позивач є інвалідом 2 групи з довічною інвалідністю, отриманою внаслідок вогнепального осколкового поранення лівого стегна з ампутацією під час бойових дій у Маріуполі (15.04.2022), що вимагає постійного лікування, реабілітації та значних витрат на ліки. Через стан здоров`я позивач визнаний непридатним до військової служби та офіційно не працевлаштований, що суттєво обмежує його фінансові можливості. Позивач не має власного житла і змушений орендувати квартиру в м. Київ за 11 000 грн щомісячно (договір оренди від 18.04.2025). Він не має регулярного доходу, що підтверджується довідками ОК-5 та ОК-7, оскільки офіційно не працює через інвалідність. Значні витрати на ліки та оренду житла погіршують його матеріальне становище, роблячи виплату аліментів у поточному розмірі обтяжливою. Позивач утримує непрацездатну матір, ОСОБА_4 , яка є особою пенсійного віку та проживає разом із ним. Це створює додаткове фінансове навантаження, яке не було враховано судом при первинному призначенні аліментів. Позивач не має стабільного доходу через відсутність офіційного працевлаштування, спричиненого інвалідністю. Призначення аліментів у частці від заробітку (1/4 частини доходу) є недоцільним, оскільки дохід позивача нерегулярний. Натомість, доречніше призначити аліменти у твердій грошовій сумі (а.с. 54-59). Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Колісниченко А.С. підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити. Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, причини неявки не повідомили про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Так про розгляд справи апеляційним судом 25 червня 2026 року апелянт ОСОБА_1 був сповіщений 01 червня 2026 року повідомленням його представника - адвоката Колісниченко А.С. до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення про що у справі є докази. Факт належного сповіщення апелянта ОСОБА_1 його представник - адвокат Колісниченко А.С. підтвердив в судовому засіданні про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Повідомлення відповідача ОСОБА_2 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною нею адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили (а.с. 72-78). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи,02 червня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с. 16, зворот). Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 (а.с. 17). Судовим наказом Заводського районного суду м. Дніпродзержинськ від 27.06.2025 року у справі № 208/8427/25 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 25 червня 2025 року і до повноліття дитини (а.с. 32). Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щододитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до ст.ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом. Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Враховуючи зміст ст.ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. До таких висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 та Верховний Суд в постанові від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 (провадження № 61-7397св21). З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів. При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів. З огляду на визначену законодавчу можливість змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). У силу положень статей 183, 184 СК України суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі. Підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України. Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, як на підставу зменшення розміру аліментів та одночасно просив про зміну способу їх стягнення, встановлених судовим наказом Заводського районного суду м. Дніпродзержинськ від 27.06.2025 року у справі № 208/8427/25, посилався на те, він є інвалідом 2 групи з довічною інвалідністю, отриманою внаслідок вогнепального осколкового поранення лівого стегна з ампутацією під час бойових дій у Маріуполі (15.04.2022 року), що вимагає постійного лікування, реабілітації та значних витрат на ліки. Через стан здоров`я позивач визнаний непридатним до військової служби та офіційно не працевлаштований, що суттєво обмежує його фінансові можливості. Позивач не має власного житла і змушений орендувати квартиру в м. Київ за 11 000 грн щомісячно (договір оренди від 18.04.2025 року). Він не має регулярного доходу, що підтверджується довідками ОК-5 та ОК-7, оскільки офіційно не працює через інвалідність. Крім того, позивач утримує непрацездатну матір, ОСОБА_4 , яка є особою пенсійного віку та проживає разом із ним. На підтвердження вказаних обставин позивачем надано до суду наступні докази: довідку про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України № 846 від 16.06.2015 року (а.с. 12), витяг з Наказу Командира військової частини НОМЕР_1 №265 від 01.12.2020 (а.с. 13), довідку № 22/1905 від 01.12.2020 по участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України (а.с. 13), довідку про безпосередню участь особи в заходах, необхідних для забезпечення оборони України № НОМЕР_5 від 10.06.2023 року (а.с. 14), лист про звільнення з полону № 1221-22 від 01.07.2023 року (а.с. 15), довідку про обставини травми № 36/356 від 15.08.2022 року (а.с. 15), довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 768380 (а.с. 15, зворот), консультативний висновок спеціаліста (а.с. 16), посвідчення (а.с. 11, зворот), договір оренди від 18.04.2025 року (а.с. 17, зворот), додаток до договору оренди (а.с. 18), пенсійне посвідчення ОСОБА_4 (а.с. 18, зворот), скріншоти касових чеків щодо витрачання коштів в Аптеці(а.с. 22-31), довідки Форми ОК-5, ОК-7 (а.с. 20-21). Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, вірно виходив з того, що надані стороною позивача докази щодо стану здоров`я платника аліментів, витрачання коштів на лікування, винаймання позивачем житла, дані Пенсійного фонду стосуються періоду до винесення судового наказу про стягнення аліментів та станом на час стягнення аліментів, тобто всі ці обставини існували на час ухвалення судового рішення про стягнення аліментів. Суду не надано доказів за якими суд міг би прослідкувати зміну розміру доходів позивача, і які б вказували на те, що з часу стягнення аліментів доходи позивача значно зменшились.Обставини, які існували на час ухвалення рішення про стягнення аліментів і згодом не змінились, не можуть бути підставою для зменшення розміру аліментних зобов`язань. Крім того, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта, що на утриманні останнього перебуває його матір, оскільки належних доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем до суду не надано. Наявність у позивача матері пенсійного віку саме по собі не може бути підставою для зменшення розміру аліментів на утримання малолітньої дитини позивача. Доводи позивача що велика частина його доходів витрачається на лікування заслуговують на увагу, проте оцінюються судом в контексті прав малолітньої дитини позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на забезпечення належного утримання та розвитку. Крім того, відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Право військовослужбовців на охорону здоров`я та медичну допомогу регулюється ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за приписами частини першої якої військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров`я. Механізм надання лікувально-профілактичної допомоги, проведення санаторно-курортного лікування, військово-лікарської, лікарсько-льотної, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз, патолого-анатомічних досліджень, забезпечення лікарськими і протезними засобами (далі - медична допомога) осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців, які проходять строкову військову службу та військову службу за контрактом, Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та інших військових формувань, Держспецтрансслужби, у тому числі курсантів і слухачів військово-навчальних закладів (далі - військовослужбовці) у військово-медичних закладах інших військових формувань та надання установами, закладами і підрозділами державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, СБУ, Головного управління Національної гвардії, інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування (далі - центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування) послуг щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя врегульовано Порядком надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.99 року N1923 (далі Порядок N1923). Відповідно до пункту 3-2 Порядку № 1923, що був внесений на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.2022 № 458 та набрав чинності 19.04.2022, на період дії правового режиму воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану на території України витрати на надання військовослужбовцям медичної допомоги військово-медичними закладами, зазначеними у пункті 1 цього Порядку, здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання відповідних закладів. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в України воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на 30 діб у подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє й на час розгляду справи апеляційним судом. Відтак, позивач має право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров`я, що відповідає гарантіям встановленим ст. 17, 49 Конституції України. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну оцінку. Апеляційна скарга не містить доводів (посилань) щодо порушення судом першої інстанції процесуальних норм, які визначені процесуальним законом як обов`язкові підстави для скасування оскаржуваного рішення. Поряд з цим, таке судове рішення не позбавляє позивача права заявляти про зменшення розміру стягуваних аліментів (ст. 192 СК України) або зміну способу їх стягнення (ч. 3 ст. 181 СК України) та надавати докази на підтвердження заявлених вимог. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 25 червня 2026 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець Є.П. Євграфова В.В. Саліхов