Постанова 4854 № 400/7422/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/7422/25 Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В., повний текст судового рішення складено 07.04.2026, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючої-судді Казанчук Г.П. суддів: Градовського Ю.М., Єщенка О.В. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, - ВИКЛАД ОБСТАВИН: ОСОБА_1 (далі по тексту Позивач) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з вимогами про: - визнання протиправним та скасування рішення/наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про мобілізацію та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 ; - визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 в частині, що стосується зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачами протиправно були прийняті наказ про мобілізацію та наказ про зарахування до списків особового складу військової частини, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин Позивач мав право на бронювання як робітник на підприємстві, яке визначено таким, що має важливе значення для національної економіки у сфері оборонно-промислового комплексу, та критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу. Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 зобов`язаний був вжити належних заходів для перевірки цієї інформації та врахувати її при проведенні подальших мобілізаційних заходів. На час призову Позивача на військову службу на нього розповсюджувався відповідний імунітет від такого призову, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII. Вважаючи свої права порушеними, Позивач звернувся до суду із вказаним позовом. Військової частини НОМЕР_1 поданий відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що Позивачем з рапорт про звільнення з військової служби не звертався, і тому за таких обставин відсутні підстави вбачати протиправні дії (бездіяльність) військової частини НОМЕР_1 в частині про звільнення з військової служби Позивача. Звертає увагу на той факт, що з 18.08.2025 Позивач перебуває в статусі військовослужбовця, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 . Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 у задоволенні позову відмовлено. На вказане рішення суду представником позивача адвокатом Вітюк С.В. подано апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення. Рух справи в апеляційній інстанції: Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, витребувано адміністративну справу та призначено розгляд справи за правилами письмового провадження. 25.05.2026 року до апеляційного суду надійшла адміністративна справа №400/7422/25. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2026 року та від 11.06.2026 року витребувано додаткові докази. Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, апеляційний суд, - УСТАНОВИВ: Судом першої інстанції з`ясовано та підтверджено під час апеляційного розгляду, що позивач був прийнятий на посаду електрогазозварника на підприємстві ТОВ «ХІММІКС ПЛЮС», що підтверджується наказом про прийняття на роботу № 348-К від 23.06.2025 р. Відповідно до витягу з Резерв + станом на 23.06.2025 р. Позивач не є військовозобов`язаним. 25.06.2025 р. керівником ТОВ «ХІММІКС ПЛЮС» було подано заяву №20250625-1135912 про бронювання працівника ОСОБА_1 . Згідно витягу з Резерв + від 27.06.2025 р. Позивача було знято з обліку. Однак, згідно витягу з Резерв + від 28.06.2025 р. Позивач є військовозобов`язаним та згідно з постановою ВЛК від 21.06.2025 р. є придатним. Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 29.06.2025 року № 210/МГ «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», Позивача призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 (надалі спірний наказ 1). Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.06.2025 №193 Позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (надалі спірний наказ 2). Отже, правомірність та законність спірних наказів та інших дій є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду. Спірним у даній справі є встановлення обставин правомірності мобілізації за наявністю права на бронювання позивача, у зв`язку з чим, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. За приписами частини 7 статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Пунктом 2 вказаного Указу військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Станом на час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII (далі - Закон №389-VIII). Згідно із статтею 1 Закону №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, згідно пункту 4 якого встановлено призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022р. №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 25 Закону України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (у відповідній редакції, далі - Закон № 3543) бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. У частині другій статті 25 Закону № 3543 зазначено, що порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання. Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов`язаних, зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються (частина третя статті 25 Закону № 3543). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону 3543, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установа і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку. До 21.06.2025 (проходження ВЛК) позивач не перебував ані на спеціальному загальному військовому обліку, як заброньована особа. ІНФОРМАЦІЯ_2 поставив позивача на облік лише 21.06.2025, у цей же день позивач пройшов ВЛК, та за наслідками висновку ВЛК про його придатність до військової служби, позивача мобілізовано на підставі спірного наказу. Наказом №348-К від 23.06.2025 року позивача прийнято на роботу з 24.06.2025 року. У матеріалах справи наявна довідка без дата та номера ТОВ «Хіммікс плюс» про те, що ОСОБА_1 має бронювання від підприємства (а.с.12). Водночас, колегія суддів зауважує про відсутність належного та допустимого доказу бронювання позивача до його мобілізації. У пункті 3 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76 "Порядку бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час" (у відповідній редакції, далі - Порядок) вказано, що бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку (йдеться, зокрема, про військовозобов`язаних які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, які в установленому порядку визначено критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період), здійснюється за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі - список), в електронній формі засобами Порталу Дія. Заброньованим військовозобов`язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Згідно з пунктами 25, 27, 28, 29 Порядку № 76 бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється засобами Порталу Дія за списками, які формуються керівником державного органу, критично важливого підприємства, критично важливої установи або уповноваженою ним особою. У списку зазначаються відомості щодо військовозобов`язаного: прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків; строк дії відстрочки; відмітка про виконання вимог, визначених в абзаці третьому пункту 8 цього Порядку. Під час формування списку отримуються відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів - відомості про загальну кількість військовозобов`язаних в державному органі, на критично важливому підприємстві, в критично важливій установі, які формуються на підставі даних з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, загальну кількість військовозобов`язаних в державному органі, на критично важливому підприємстві, в критично важливій установі, яким надана відстрочка та які переведені на спеціальний військовий облік. Формування списку засобами Порталу Дія завершується накладенням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису керівника державного органу, критично важливого підприємства, критично важливого підприємства, критично важливої установи та надсилається до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Протягом 72 годин з моменту формування списку засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів переведення військовозобов`язаного на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки здійснюється автоматично у разі, якщо військовозобов`язаний: перебуває на військовому обліку; перебуває у трудових відносинах з державним органом, критично важливим підприємством, критично важливою установою; уточнив персональні дані, зазначені у пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 11 квітня 2024 р. № 3613-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку"; не перебуває у розшуку. Отже, лише після оновлення позивачем своїх даних та проходження ВЛК, роботодавець міг набути можливість вчиняти дії щодо бронювання свого працівника. Колегія суддів зазначає, що ухвалою суду від 28.05.2026 року у ТОВ «ХІММІКС ПЛЮС» (м. Київ, просп. Відрадний,47 ЄДРПОУ 42282414) інформацію з відповідними доказами коли ТОВ «ХІММІКС ПЛЮС» направило заявку на бронювання ОСОБА_1 (із зазначенням переліку направлених документів) та результати розгляду заявки на бронювання? На виконання вимог ухвали апеляційного суду ТОВ «ХІММІКС ПЛЮС» не надано жодного пояснення та витребуваної судом інформацію. Водночас, як стверджує ІНФОРМАЦІЯ_2 у письмових поясненнях від 01.06.2026 року станом на 24.06.2026 року із реєстру Оберіг за запитом щодо бронювання, надійшла відповідь про «Не знайдень даних про бронювання особи не підтягнулася інформація про бронювання». Колегія суддів зауважує, що внесені ІНФОРМАЦІЯ_3 дані щодо оновлення даних позивача, проходження ВЛК та подальшої його мобілізації відображено у обліковій картці позивача. Підсумовуючи зазначене, колегія суддів зауважує, що факт оновлення персональних даних, подальше проходження ВЛК та мобілізації підтверджується не часом внесення інформації про ці обставини до Єдиного державного реєстру, а фактом вчинення відповідних дій: подачі заяви про оновлення даних, довідкою ВЛК та наказом про мобілізацію. При цьому, колегія суддів повторює про відсутність жодного доказу про подання документів на бронювання позивача. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що до того, як ІНФОРМАЦІЯ_4 поставив позивача на військовий облік, він не міг вважатися заброньованою особою, оскільки лише після оновлення персональних даних та проходження ним ВЛК. Отже, колегія судді наголошує, що позивач, на час винесення спірного наказу №71 про його мобілізацію не був заброньований, а тому колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо протиправності наказу про мобілізаціє за їх безпідставністю. Відповідно до пункту 98-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №560 затверджений «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» Командир військової частини не пізніше ніж на наступний день після прийняття військової (зведеної військової) команди надсилає засобами системи електронного документообігу на адресу територіального центру комплектування та соціальної підтримки, з якого прибула військова (зведена військова) команда, витяг з наказу про зарахування особового складу військової (зведеної військової) команди до списків військової частини та поіменний список з відмітками про прийняття (відмову у прийнятті) особового складу з накладанням свого кваліфікованого електронного підпису. Інформація про зарахування резервіста або військовозобов`язаного до списків військової частини вноситься протягом доби районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Згідно облікової картки позивача, останній з 05.02.2013 перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , інформації про оновлення персональних даних, як того вимагав закон до липні 2024 року, не має. 21.06.2025 року позивача постановлено на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_5 , та на підставі постанови ВЛК визнаний придатним до військової служби. Наступний запис, що позивач знятий з військового обліку через мобілізацію 29.06.2025 року. Представник позивача помилково вважає, що наявність права на бронювання через працевлаштування позивача на роботу є тотожним до факту бронювання чи відстрочки. Мобілізація зазвичай відбувається після проходження медичної комісії, отримання мобілізаційного розпорядження та фактичної явки до ТЦК та СП. Вказане відбувається під час дії воєнного стану у значно пришвидшеному режимі. Водночас, особа вважається заброньованою з дати, зазначеної у витязі з Наказу Міністерства економіки України. Ця дата зазвичай збігається з моментом прийняття рішення про бронювання та відображається у застосунку «Дія», в електронному реєстрі «Оберіг» або застосунку «Резерв+». Як свідчать матеріали даної справи, жодного доказу про направлення підприємством документи для бронювання позивача не має. Принагідно, колегія суддів зазначає, що станом на час виникнення спірних у розглядуваній справі правовідносин, в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію. Згідно із вимогами Закону № 2232-XII на військову службу за призовом під час мобілізації можуть бути призвані громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 20, 22 цього Закону). Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 280/6033/22. Повертаючись до матеріалів цієї справи, колегія суддів зазначає, що позивач до 21 червня 2025 року не оновлював свої персональні дати, і до цієї дати не було подано документів для бронювання позивача. У Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період відсутні норми, які б регулювали питання призову за мобілізацією за наявності поданих документів на бронювання. Проте, у пункті 60 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №560 затверджений «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» визначено, що ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Застосовуючи аналогію закону, колегія суддів зазначає, що пункт 60 вказаної постанови можливо застосувати до правовідносин даної справи. При цьому, слід установити, чи були подані документи позивача, до його мобілізації, на бронювання. Водночас, зібрані докази дають підстави дійти висновку, що позивач був мобілізований, а отже набув статус військовослужбовця, до того, як документи щодо його бронювання були відправлені для прийняття рішення. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів. У контексті вказаного варто наголосити, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є швидкою та незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а за відсутності порушення правил мобілізації, не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Предметом регулювання статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі також - «Закон №3543-XII», у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) є відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Абзац другий частини першої статті 23 Закону №3543-XII передбачає, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Стаття 24 Закону №3543-XII визначає мету бронювання військовозобов`язаних. За її змістом бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період. Згідно з частинами першою, другою статті 25 Закону №3543-XII бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування та на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі, якщо це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів та виконання мобілізаційних завдань (замовлень). Такі військовозобов`язані не підлягають прийняттю на службу у військовому резерві. Організація, порядок, обсяги та переліки посад і професій військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Системний і буквальний способи тлумачення наведених норм дають колегії суддів підстави для висновку про те, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та звільнення з військової служби під час мобілізації є різними поняттями і ґрунтуються на положеннях різних інститутів військового права. За колом осіб бронювання стосується тільки військовозобов`язаних і є для них підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Своєю чергою, звільнення з військової служби стосується військовослужбовців, тобто осіб, які проходять військову службу. Отже, за змістом і метою бронювання військовозобов`язаних осіб не стосується правовідносин, пов`язаних зі звільненням військовослужбовців із військової служби. Застосувавши ці висновки до справи, яка переглядається, колегія суддів констатує, що оскільки позивач був призваний на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану, то він втратив статус військовозобов`язаної особи і набув статусу військовослужбовця, а відтак спірний наказ про призов позивача на військову службу є таким, що відповідає критеріям, визначеним статтею 2 КАС України. Відсутність передумов для звільнення позивача з військової служби з указаної підстави свідчить про правомірність оскаржуваної поведінки військової частини, тож позовні вимоги не можуть бути задоволені. Крім того, як визначено у відзиві Військової частини НОМЕР_1 , позивач є особою, яка самовільно залишили частину. Відповідно до абзацу третього пункту 2 частини п`ятої статті 37 Закону № 2232, зняттю з військового обліку військовозобов`язаних у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України які призвані чи прийняті на військову службу або навчання у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих навчальний закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. Дії, що у Реєстрі відображені з 21.06.2025 по 29.06.2025, обумовлені зміною правового статусу позивача з військовозобов`язаного на військовослужбовці, а як вже було зазначено колегією вище, підтвердженням фактом прийняття позивача до особового складу військовою частиною. У зв`язку з чим, колегія суддів також погоджується із судом першої інстанції про відсутність підстав для скасування наказу про призов на військову службу за мобілізацією. Доводи апелянта про обов`язок ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснювати перевірки чи не є особа заброньованою, та чи не має відстрочки від мобілізації, натомість доказів про бронювання позивача чи наявності у нього відстрочки від мобілізації матеріали справи не містять. Крім того, апелянт помилкого ототожнює право на відстрочку з бронюванням особи. Колегія суддів повторює про те, що матеріали справи не містья доказів звернення ТОВ "ХІММІКС ПЛЮС" щодо бронювання позивача, не надано таких доказів ТОВ "ХІММІКС ПЛЮС" за вимогою апеляційного суду. Інші позовні вимоги щодо звільнення позивача з військової служби спрямовані до Військової частини НОМЕР_1 є похідними від першої позовної заяви. Оскільки колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність протиправності Наказу про призов на військову службу за мобілізацією, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційний скарги в частині похідних позовних вимог. Згідно з вимогами ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Судом апеляційної інстанції враховані приписи п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Головуюча суддя Г.П. Казанчук Суддя О.В. Єщенко Суддя Ю.М.Градоський