Постанова 4854 № 420/1250/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1250/26 Перша інстанція: суддя Танцюра К.О., повний текст судового рішення складено 30.06.2026, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючої-судді Казанчук Г.П. суддів: Єщенка О.В., Градовського Ю.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВИКЛАД ОБСТАВИН: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив суд: - скасувати рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області про незарахування періоду роботи ОСОБА_1 з січня 1954 р. по 19 жовтня 1957 р. в колгоспі Полісся Пакульської сільської ради Чернігівського району; - зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 з січня 1954 р. по 19 жовтня 1957 р; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області виплатити доплату за понаднормовий стаж; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відшкодувати завдану ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн. В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що вважає необґрунтованим рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області про незарахування періоду роботи ОСОБА_1 з січня 1954 р. по 19 жовтня 1957 р. в колгоспі Полісся Пакульської сільської ради Чернігівського району та просить суд зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 з січня 1994 р. по 19 жовтня 1957 р. Відзив на позовну заяву до суду не надходив. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задоволено частково. Визнано протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з січня 1954 р. по 19 жовтня 1957 р. в колгоспі Полісся Пакульської сільської ради Чернігівського району. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 з січня 1954 р. по 19 жовтня 1957 р в колгоспі Полісся Пакульської сільської ради Чернігівського району. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не несе відповідальності за заповнення довідок, оскільки записи вносяться не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення, в тому числі виправлення записів із порушенням порядку їх внесення, не є підставою вважати про відсутність стажу позивача за спірний період Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови відшкодування моральної шкоди та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Рух справи в апеляційній інстанції: Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2026 року відкрито апеляційне провадження та витребувана адміністративна справа за апеляційного скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2026 року призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за апеляційного скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 року відкрито апеляційне провадження та витребувана адміністративна справа за апеляційного скаргою ОСОБА_1 . Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 року призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за апеляційного скаргою ОСОБА_1 . Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, - У С Т А Н О В И В: Судом першої інстанції з`ясовано та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області (Корюківське ОУПФУ) та отримує пенсію за віком. ОСОБА_1 неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявами щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з січня 1994 р. по 19 жовтня 1957 р. в колгоспі «Полісся». Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 14.11.2025 надано відповідь, що за документами електронної пенсійної справи до страхового стажу не зараховано період роботи з січня 1954 року по січень 1958 року в колгоспі «Полісся», оскільки в довідці від 04.03.1997 за №8, яка видана колгоспом «Полісся» Пакульської сільської ради не вказана підстава видачі. На запит Головного управління архівний відділ Чернігівської районної державної адміністрації надав інформацію, що в протоколах загальних зборів колгоспу «Полісся» с.Пакуль Чернігівського району з січня 1954 року по 1958 року відсутні відомості щодо вступу в члени колгоспу та звільнення з членів колгоспу ОСОБА_1 , 1938 року народження. Отже наявність протиправної бездіяльності щодо не зарахування періоду роботи позивача до страхового стажу є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України). Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. За приписами частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 05 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637). Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу. Позивач подав до ГУ ПФУ в Чернігівській області документи про стаж роботи, зокрема довідку від 04.03.1997 року №8, яка видана колгоспом «Полісся» Пакульської сільської ради» У цій довідці містяться записи про його роботу у колгоспі «Полісся»: - період роботи з січня 1954 року по січень 1958 року. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його довідці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії. Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 у справі №687/975/17. Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення довідки є уповноважений орган. За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Поряд із цим суд зауважує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу. Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17. Отже, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення документації, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Разом з тим, наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості довідки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №127/9055/17. Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при ведені документації. Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших. Окрім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 року у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а. В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у довідці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача. Отже, позовні вимоги позивача про зарахування до загального страхового стажу періоду роботи позивача з січня 1954 року по 19 жовтня 1957 року в колгоспі «Полісся». З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення адміністративного позову. Щодо заявленої позовної вимоги позивача про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області моральної шкоди у розмірі 25000 грн., колегія суддів зазначає наступне. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно зі ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України, згідно яким така шкода відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів або відповідної особи. Отже, підставою для стягнення шкоди є факт неправомірних дій (бездіяльності) певного органу чи його посадових або службових осіб; наявність шкоди; причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Відповідно до ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України). Отже, відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Враховуючи, що відшкодування моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди в даному випадку підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Зважаючи на те, що відшкодування моральної (немайнової шкоди) є видом цивільно-правової відповідальності, спосіб застосування якої передбачає встановлення об`єктивних обставин щодо наявності шкоди, протиправності діяння її заподіювача, причинного зв`язку між діями (рішеннями, бездіяльністю) заподіювача та наслідками у вигляді немайнової шкоди, особа, яка пред`являє вимогу про відшкодування моральної шкоди, не звільняється від доказування обставин, що можуть свідчити про наявність підстав для застосування цивільно-правової відповідальності - відшкодування моральної шкоди. При цьому суд враховує, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. В спірному випадку позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 25000 грн. у зв`язку з відмовою відповідача здійснити зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі. Такі вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивачу заподіяно моральне та фізичне страждання. В той же час, позивачем не доведено обставин спричинення моральної та фізичної шкоди позивачу безпосередньо оскаржуваними діями відповідача як органу Пенсійного фонду, до компетенції якого належить вирішення порушеного позивачем питання, щодо зарахування стажу роботи в колгоспі, наявності причинного зв`язку між порушенням звичайних життєвих зв`язків, погіршенням стану позивача і протиправним діями відповідача. Тобто, позивачем не доведено спричинення відповідачем моральної шкоди за наведеними вище критеріями їх оцінки, відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що заявлена позивачем вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 25000 грн. задоволенню не підлягає. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до частини 5 статті 328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись статтями 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі №420/1250/26 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуюча-суддя Г.П. Казанчук Суддя Ю.М. Градовський Суддя О.В. Єщенко