Постанова 4852 № 160/20633/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 29 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/20633/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Савченко А.В.) в адміністративній справі №160/20633/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій протиправними та скасування рішень,- ВСТАНОВИВ: 16.07.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач-2), Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі відповідач-3), в якому просила суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які виразилися у протиправних відмовах у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокип НОМЕР_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, скасувавши рішення про відмову в призначенні пенсії від 23.01.2025 та 26.06.2025 № 912510136693; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу в подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 14.08.2007 по 01.10.2010 та з 01.11.2019 по 16.01.2025; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокип НОМЕР_1 з дати звернення, а саме: з 16.01.2025, на підставі ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що вона звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовив у призначенні пільгової пенсії на підставі п.2 ч.2 ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове пенсійне страхування у зв`язку із не досягненням відповідного пенсійного віку. На думку позивачки, такі дії відповідача є протиправними, оскільки ним не враховано рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 р. у справі №1-р/2020, ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VІІІ. Крім того, відповідачем не зараховано періоди роботи з 14.08.2007 по 01.10.2010 та з 01.11.2019 по 16.01.2025 у подвійному розмірі. Вважаючи протиправною відмову відповідача, позивачка звернулася з цим позовом до суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.01.2025 року №912510136693. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 26.06.2025 року №о/р912510136693. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу в подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 14.08.2007 по 01.10.2010 та з 01.11.2019 по 13.01.2025. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перехід на інший вид пенсії від 19.06.2025р. із застосуванням положень пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020. В решті позовних вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі. Відповідачем-3 на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про наявність у позивача права на переведення на пенсію за віком на пільгових умовах. Скаржник зазначає, що на дату звернення із заявою про призначення пенсії позивач не мав необхідного пільгового стажу за Списком №2, оскільки його тривалість становила 8 років 4 місяці 1 день, що не дає права на зменшення пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Крім того, апелянт вказує на правомірність прийнятого рішення про відмову у призначенні пенсії, оскільки воно ухвалене відповідно до вимог чинного законодавства та в межах компетенції органу Пенсійного фонду України. Позивач, відповідач-1 та відповідач-2 правом подання відзивів на апеляційну скаргу не скористались. В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 16.01.2025 позивач звернулась до Пенсійного фонду із заявою про перехід на інший вид пенсії на пільгових умовах за Списком №

2. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління ПФУ в Харківській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивачки. Рішенням Головного управління ПФУ в Харківській області від 23.01.2025 року №912510136693 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням пенсійного віку. 19.06.2025 р. ОСОБА_1 звернулась до Пенсійного фонду із заявою про перехід на інший вид пенсії на пільгових умовах за Списком №

2. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління ПФУ в м.Києві визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивачки. Рішенням Головного управління ПФУ в м.Києві від 26.06.2025 року №о/р912510136693 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. Відповідно до довідки Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги Дніпропетровської обласної ради» від 13.01.2025р. №3, ОСОБА_1 працює повний робочий день в комунальному підприємстві «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги «Дніпропетровської обласної ради» у період з 14.08.2007р. по 01.10.2010р., та з 01.11.2019 по теперішні час. Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, проте частково задовольнив позовні вимоги, не перебираючи на себе дискреційних повноважень пенсійного органу. Позивачем означене рішення суду першої інстанції не оскаржується. Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає таке. Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Згідно з частиною першою статті 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. 03.10.2017 Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 (далі Закон №2148-VIII), яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян». Так, згідно з частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року. За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок. Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року. Відповідно до частини 5 статті 114 Закону № 1058-IV, у разі призначення пенсій на пільгових умовах відповідно до частин другої і третьої цієї статті проводиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цією статтею, за умови що роботи, які зараховуються, дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах. Наведені норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017. Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. 02.03.2015 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII (далі - Закон №213-VIII, набрав чинності 01.04.2015), яким пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома Законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Правила вказаних законів є ідентичними. Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII». Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII. За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: п. б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам». Отже, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. Такий спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону № 213-VIII визначив Конституційний Суд у Рішенні №1-р/2020. Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Таким чином, з дати набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України (23.01.2020) в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. При цьому, положення зазначених Законів містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру вікового цензу для жінок, розбіжність у величині показника вікового цензу для призначення пенсії, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Також, положення зазначених Законів містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру страхового стажу, розбіжність у величині показника загального страхового стажу для призначення пенсії складає 5 років та становить 25 років для чоловіків та 20 років для жінок - за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, та 30 років для чоловіків та 25 років для жінок - за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. За вказаних обставин колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII з урахуванням Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV. Таке застосування вказаних норм права усуває колізію у їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у межах спірних правовідносин зокрема підлягає вирішенню питання щодо правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №912510136693 від 26.06.2025, яким за результатами розгляду заяви позивача від 19.06.2025 відмовлено у переведенні її на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2. Судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою для прийняття зазначеного рішення відповідач визначив відсутність у позивача необхідного пільгового стажу. Так, у спірному рішенні зазначено, що станом на 19.06.2025 загальний страховий стаж позивача становить 30 років 4 місяці 24 дні, тоді як пільговий стаж роботи за Списком №2, який може бути врахований для призначення пенсії, - 8 років 4 місяці 1 день. Колегія суддів не погоджується з такими висновками пенсійного органу, оскільки вони не відповідають встановленим у справі обставинам та вимогам законодавства, у зв`язку з чим вважає за необхідне зазначити таке. Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV). За змістом частини третьої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. При цьому, згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. За правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій. Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. За змістом статті 62 Закону №1788-ХІІ порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Отже, законодавець пов`язує необхідність підтвердження спеціального трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах. При цьому, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності Законом №1058-ІV, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом. Судом апеляційної інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач працювала сестрою медичною палатною по безпосередньому обслуговуванню психічно хворих відділення №22 КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР» у періоди з 14.08.2007 по 01.10.2010 та з 01.11.2019 по 31.03.2022. Відповідно до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого постановами Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 та від 24.06.2016 №461, робота на зазначеній посаді належить до робіт із шкідливими та важкими умовами праці та дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Записи у трудовій книжці внесені на підставі відповідних наказів, належним чином засвідчені підписами уповноважених осіб та печатками підприємства, а також містять відомості про проведення атестації робочих місць. Крім того, виконання позивачем роботи за зазначеною посадою підтверджується довідкою КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР» №3 від 13.01.2025, відомості якої узгоджуються із записами трудової книжки. Як вбачається з розрахунку стажу з урахуванням перетину періодів (форма РС-право), зазначені періоди роботи були зараховані пенсійним органом до пільгового стажу позивача за Списком №2 в одинарному розмірі (а.с. 26). Водночас, як уже зазначалося вище, статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що робота у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Отже, предметом спору у цій справі фактично є питання щодо наявності підстав для застосування до спірних періодів роботи позивача положень статті 60 Закону №1788-XII, а саме - чи належить займана нею посада сестри медичної палатної по безпосередньому обслуговуванню психічно хворих до посад працівників психіатричних закладів охорони здоров`я, на яких поширюється передбачений цією нормою пільговий порядок обчислення стажу роботи. Приписами статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги. Психіатрична допомога - це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин. Частиною 1 статті 27 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що професійні права, обов`язки лікаря-психіатра, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, у тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, при наданні психіатричної допомоги встановлюються Основами законодавства України про охорону здоров`я, цим Законом та іншими законами. Лікар-психіатр, інші працівники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, мають право на пільги, встановлені законодавством України для осіб, зайнятих на важких роботах та з шкідливими і небезпечними умовами праці. Згідно спільного листа Міністерства праці і соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України та Пенсійного фонду України від 29 грудня 2005 року № 625/0/15-05/039; № 10.01.09/2606; № 16918/02-20, психоневрологічні відділення відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі. Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що медичний заклад, у якому позивач працювала у спірні періоди, є психіатричним закладом охорони здоров`я, в якому надається психіатрична допомога. Відтак суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» спірні періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до стажу роботи у подвійному розмірі. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому не відповідають критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, у зв`язку з чим є протиправними та підлягають скасуванню. Таким чином, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивачки суд першої інстанції також обґрунтовано зобов`язав пенсійний орган зарахувати на підставі статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи у подвійному розмірі періоди її роботи з 14.08.2007 по 01.10.2010 та з 01.11.2019 по 13.01.2025, а також повторно розглянути заяву від 19.06.2025 про переведення на пенсію за віком на пільгових умовах із застосуванням положень пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ у редакції, що підлягає застосуванню відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Розподіл судовихх витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року в адміністративній справі №160/20633/25 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повне судове рішення складено 29 червня 2026 року. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя А.А. Щербак