Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/3292/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2026 р.Справа № 440/3292/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. , за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, повний текст складено 11.05.26 року по справі № 440/3292/26 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України , Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить суд : визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 79569981, винесену 26.02.2026 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Давидком І.І. Мотивуючи заявлені вимоги, позивач вказує на обставини порушення його прав через безпідставне, як на його думку, закінчення виконавчого провадження № 79569981 без його фактичного виконання в частині виплати грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову відпустку за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції встановлено, що у відзиві на позов відповідач повідомив, що на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № 79569981 з примусового виконання виконавчого листа № 440/17190/23 виданого 28.10.2025 Полтавським окружним адміністративним судом щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпусту за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб. 28.11.2025 Військова частина НОМЕР_1 направила до Відділу заяву № 1/1-1227 про закінчення виконавчого провадження, в якій повідомила, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/17190/23 виконано у повному обсязі. 20.03.2025 ОСОБА_1 перераховано та виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпустку за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб, всього у сумі 44 014.56 грн. Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 була проведена з відрахуванням відповідних сум податків (зборів). З огляду на це представник просив закінчити виконавче провадження № 79569981 з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/17190/23. До заяви Військова частина НОМЕР_1 долучила: довідку від 27.06.2025 № 3286 про те, що солдат ОСОБА_1 з 28.05.2023 виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 згідно з наказом від 27.05.2023 № 150: «відповідно до ст. 162 Закону України «Про відпустки», п. 14 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку за 2020, 2023 роки в кількості 28 діб. Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалася. Щорічна основна відпустка за 2023 рік не надавалася. Виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб. Виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік у кількості 10 діб». Виплати на картковий рахунок ОСОБА_1 були здійснені 16.06.2023: компенсація за не використану додаткову щорічну відпустку за 2020, 2023 роки в кількості 28 діб становить 19 562.05 грн; компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 35 діб (2022 рік - 25 діб та 2023 рік 10 діб) становить 24 452.56 грн; довідку АТ КБ «Приватбанк» про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів, відповідно до якої одержувачу ОСОБА_1 виплачено 29.07.2022 суми 16 745.00 грн та 9 166.98 грн. Тобто, суми, які зазначено в довідці АТ КБ «Приватбанк» було виплачено ще у 2022 році і вони не мають жодного відношення до виплатили грошової компенсації за невикорнетану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпустку за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб. Однак суд першої інстанції взагалі не звернув на це увагу та відповідно не надав оцінки доводам позивача, що відсутні докази виконання рішення суду. Отже, у матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які докази розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, так і подальшої оплати, окрім довідки АТ КБ «Приватбанк» від 13.07.2025, яка стосується виплат за 29.07.2022 та 22.07.2022, тобто не стосується спірних правовідносин. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Відповідачі по справі отримали копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, судову повістку, в т.ч. апеляційну скаргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа. Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 по справі № 440/17190/23 частково задоволено позов. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 14.06.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 14.06.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01.01.2023 по 19.05.2023 ОСОБА_1 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 14.06.2022 по 31.12.2022 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати й виплатити суми індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.06.2022 по 31.12.2022 включно відповідно до абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку №1078. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення з розрахунку місячного грошового забезпечення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №

460. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №

460. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпусту за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпусту за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування додаткової винагороди ОСОБА_1 , встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 01.09.2022 по 21.09.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 19.01.2023 в сумі 100 000.00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 01.09.2022 по 21.09.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 19.01.2023 в сумі 100 000.00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, з урахуванням проведених виплат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 по справі № 440/17190/23 набрало законної сили. На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № 79569981 з примусового виконання виконавчого листа № 440/17190/23 виданого 28.10.2025 Полтавським окружним адміністративним судом щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_3 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпусту за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб. 13.11.2025 головним державним виконавцем Відділу (далі - державний виконавець) в рамках виконавчого провадження № 79569981 була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. 28.11.2025 Військова частина НОМЕР_1 направила до Відділу заяву № 1/1-1227 про закінчення виконавчого провадження, в якій повідомила, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/17190/23 виконано у повному обсязі 20.03.2025. ОСОБА_1 перераховано та виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпустку за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб, всього у сумі 44 014.56 грн. Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 була проведена з відрахуванням відповідних сум податків (зборів). З огляду на це представник просив закінчити виконавче провадження № 79569981 з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/17190/23. До заяви Військовою частиною НОМЕР_1 долучено: - довідку від 27.06.2025 № 3286 про те, що солдат ОСОБА_1 з 28.05.2023 виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 27.05.2023 № 150: «відповідно до статті 162 Закону України «Про відпустки», пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку за 2020, 2023 роки в кількості 28 діб. Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалася. Щорічна основна відпустка за 2023 рік не надавалася. Виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб. Виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік у кількості 10 діб». Виплати на картковий рахунок ОСОБА_1 були здійснені 16.06.2023: компенсація за не використану додаткову щорічну відпустку за 2020, 2023 роки в кількості 28 діб становить 19 562.05 грн; компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 35 діб (2022 рік - 25 діб та 2023 рік 10 діб) становить 24 452.56 грн; - довідку АТ КБ «Приватбанк» про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів, відповідно до якої одержувачу ОСОБА_1 виплачено 29.07.2022 суми 16 745.00 грн та 9 166.98 грн. У зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду постановою державного виконавця від 26.02.2026 відповідно до вимог п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон України № 1404-VІІІ) виконавче провадження з виконання виконавчого листа Полтавського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 у справі № 440/17190/23 закінчено. Позивач вважає, що грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки розраховуються виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які підлягають перерахуванню відповідно до рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 440/17190/23, а тому підлягає перерахунку й грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що 02.12.2025 до Відділу надійшов лист Військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2025, яким боржник повідомив про те, що рішення суду у справі № 440/17190/23 виконано у повному обсязі, оскільки 20.03.2025 ОСОБА_1 перераховано та виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпусту за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб, всього у сумі 44 014.56 грн, на підтвердження чого надано довідку командира частини від 27.06.2025. З викладеного слідує, що на користь позивача здійснено виплати у точній відповідності до змісту резолютивної частини рішення суду у вигляді компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпусту за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб. При цьому питання про розмір суми компенсації за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток за 2022-2023 роки предметом спору у справі № 440/17190/23 не охоплювалося. Відтак доводи позивача з приводу необхідності виплати грошової компенсації виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які підлягають перерахуванню відповідно до рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 440/17190/23, суд відкинув як безпідставні. Незгода ж ОСОБА_1 із обставинами обрахунку грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової щорічної відпусток за 2022-2023 роки не позбавляє останнього права на звернення до суду з новим позовом. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIІІ «Про виконавче провадження» (далі Закон України № 1404-VIІІ). Статтею 1 Закону України № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України № 1404 -VІІІ встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до частин 1 та 2 статті 18 Закону України № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки; Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. За змістом пункту 1 частини першої статті 26 Закону України № 1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною п`ятою вказаної статті передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Згідно з частиною шостою статті 26 Закону України № 1404-VIII, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України № 1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. З аналізу наведених норм права висновується, що виконавче провадження з підстави, визначеної у пункті 9 частини першої статті 39 Закону України № 1404-VIII, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. При цьому про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26.10.2023 по справі № 420/1511/23. Закінчуючи виконавче провадження згідно п.9 ч.1 ст. 39 Закону України № 1404-VIII, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть бути будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання. Як встановлено судом, на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № 79569981 з примусового виконання виконавчого листа № 440/17190/23 виданого 28.10.2025 Полтавським окружним адміністративним судом щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_3 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпусту за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб. Відтак, для висновку державного виконавця про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України № 1404-VІІІ (виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом) є отримання доказів виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпусту за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб. 13.11.2025 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в рамках виконавчого провадження № 79569981 була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. 28.11.2025 Військова частина НОМЕР_1 направила до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України заяву № 1/1-1227 про закінчення виконавчого провадження, в якій повідомила, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/17190/23 виконано у повному обсязі 20.03.2025. ОСОБА_1 перераховано та виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпустку за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб, всього у сумі 44 014.56 грн. Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 була проведена з відрахуванням відповідних сум податків (зборів). З огляду на це представник просив закінчити виконавче провадження № 79569981 з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/17190/23. До заяви Військовою частиною НОМЕР_1 долучено: - довідку від 27.06.2025 № 3286 про те, що солдат ОСОБА_1 з 28.05.2023 виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 27.05.2023 № 150: «відповідно до статті 162 Закону України «Про відпустки», пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку за 2020, 2023 роки в кількості 28 діб. Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалася. Щорічна основна відпустка за 2023 рік не надавалася. Виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб. Виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік у кількості 10 діб». Виплати на картковий рахунок ОСОБА_1 були здійснені 16.06.2023: компенсація за не використану додаткову щорічну відпустку за 2020, 2023 роки в кількості 28 діб становить 19 562.05 грн; компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 35 діб (2022 рік - 25 діб та 2023 рік 10 діб) становить 24 452.56 грн; - довідку АТ КБ «Приватбанк» про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів, відповідно до якої одержувачу ОСОБА_1 виплачено 29.07.2022 суми 16 745.00 грн та 9 166.98 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що питання про розмір суми компенсації за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток за 2022-2023 роки предметом спору у справі № 440/17190/23 не охоплювалося. Відтак доводи позивача з приводу необхідності виплати грошової компенсації виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які підлягають перерахуванню відповідно до рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 440/17190/23 є безпідставними. Проте, дослідивши вищевказані документи, колегією суддів встановлено, що в заяві № 1/1-1227 про закінчення виконавчого провадження Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/17190/23 виконано у повному обсязі, а саме, що 20.03.2025. ОСОБА_1 перераховано та виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпустку за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб, всього у сумі 44 014.56 грн. При цьому, в довідці Військової частини НОМЕР_1 від 27.06.2025 № 3286, яку було долучено до заяви про закінчення виконавчого провадження зазначено, що виплати грошової компенсації за невикористані дні відпуски на картковий рахунок ОСОБА_1 були здійснені 16.06.2023: компенсація за не використану додаткову щорічну відпустку за 2020, 2023 роки в кількості 28 діб становить 19 562.05 грн; компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 35 діб (2022 рік - 25 діб та 2023 рік 10 діб) становить 24 452.56 грн. Також, до заяви про закінчення виконавчого провадження додано довідку АТ КБ «Приватбанк» про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів, відповідно до якої одержувачу ОСОБА_1 виплачено 29.07.2022 суми 16 745.00 грн та 9 166.98 грн, загальна сума 25 911.98 грн. Дослідивши надані Військовою частиною НОМЕР_1 докази, колегія суддів приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні докази виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпустку за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб, всього у сумі 44 014.56 грн. З довідки АТ КБ «Приватбанк» про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів, не можливо встановити, що 29.07.2022 ОСОБА_1 було виплачено саме компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпустку за 2022, 2023 роки. При цьому, Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/17190/23 ОСОБА_1 перераховано та виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпустку за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб, всього у сумі 44 014.56 грн, а згідно наданої довідки АТ КБ «Приватбанк» про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів позивачу виплачено : 25 911.98 грн. При цьому, Військова частина НОМЕР_1 , зазначаючи в довідці від 27.06.2025 № 3286, яку було долучено до заяви про закінчення виконавчого провадження про те, що виплати грошової компенсації за невикористані дні відпуски на картковий рахунок ОСОБА_1 були здійснені 16.06.2023, жодних доказів такої виплати саме 16.06.2023 не надає. Доказів здійснення відповідачем перевірки відповідно до приписів пункту 1 частини 3 статті 18 Закону України № 1404-VIII виплачених Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу сум, матеріали справи не містять. У справі Рисовський проти України (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009). Разом з цим, відповідач до винесення постанови про закінчення виконавчого провадження не вчинив усіх необхідних дій, спрямованих на перевірку фактичного виконання рішення суду боржником та не перевірив проведення виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 25 діб, за 2023 рік у кількості 10 діб та за невикористану додаткову щорічну відпусту за 2022, 2023 роки у кількості 28 діб. Колегія суддів звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваних постанов державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України № 79569981від 26.02.2026 про закінчення виконавчого провадження, а відтак, наявні підстави для її скасування. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, тому рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову у задоволенні адміністративного позову підлягає скасуванню. Інші доводи і заперечення сторін по справі, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до положень ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 по справі № 440/3292/26 скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України № 79569981 від 26.02.2026 про закінчення виконавчого провадження . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко