Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/723/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2026 р. Справа № 520/723/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Семененко М.О., Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 27.04.26 по справі № 520/723/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ у Київській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просила суд: - визнати протиправним рішення № 103550011956 від 18.11.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке полягає у відмові призначити пенсію за віком на пільгових умовах, ОСОБА_1 , відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, переглянути заяву на призначення пенсії від 11.11.2025, та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 11.11.2025, ОСОБА_1 , відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення № 103550011956 від 18.11.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , за наслідками розгляду її заяви про призначення пенсії від 11.11.2025, є протиправним та підлягає скасуванню. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що відповідач своїм протиправними діями порушив право на призначення пенсії, на яку позивач правомірно могла б очікувати. Стверджує, що рішення відповідача не відповідало закону, оскільки дії відповідача належним чином не були передбачуваними за своєю дією та не сформульованими з належною чіткістю, так як відповідачем не враховані та недосліджені належним чином вказані позивачем обставини. ГУ ПФУ у Київській області скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін. Інший відповідач - ГУ ПФУ в Харківській області правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач 11.11.2025 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 із змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 (далі - Порядок 22-1), з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують екстериторіальний принцип призначення та перерахунку пенсій. Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області № 103550011956 від 18.11.2025 відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернулася за їх захистом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстації виходив з того, що позивачем до заяви про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), як матері особи з інвалідністю з дитинства не надано належних документів на підтвердження права на отримання вказаного виду дострокової пенсії. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з таких підстав. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV. За змістом пункту 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. У силу п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років. За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років. Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин, право на дострокову пенсію за віком мали матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а умови досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. Згідно з абз. 4 п. 3 розд. VIII "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років. Отже, право на дострокову пенсію за віком мають, зокрема, матері, які народили та виховали дитину - інваліда з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу). Крім того, однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV (далі - Закон № 2961-IV), дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а зазначено, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі 875-XII, ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16 листопада 2000 року № 2109-III (далі - Закон № 2109-III). При цьому, за змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку. Водночас Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про тлумачення поняття «інвалід з дитинства» як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності. Отже, для дострокового призначення пенсії матері дитини-інваліда має значення не факт установлення інвалідності, а момент настання медичних показників для встановлення інвалідності у дитини. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 636/2618/17. Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV визначено Порядком №22-1. Відповідно до абз. 4 пп. 6 п. 2.1 Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком: жінкам, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку, - документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність. У разі звернення за пенсією батька, яким здійснювалось виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, додається заява матері про згоду щодо призначення пенсії батьку або документи, що підтверджують її відсутність (свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) про смерть, рішення суду тощо) (при призначенні пенсії згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону). Відповідно до абз. 11 пп. 5 п. 2.1 розділу II Порядку №22-1 передбачено, що при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону до заяви про призначення пенсії додаються такі документи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю. Згідно з п. 2.17 Порядку №22-1, при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть. Пунктом 2.18 Порядку №22-1 передбачено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності). Проте, позивачем під час звернення із заявою від 11.11.2025 до пенсійного органу щодо призначення пенсії за віком не надано жодних з документів, перелічених у п. 2.18 Порядку №22-1. Таких документів також не надано позивачем і до суду першої інстанції. В свою чергу, 09.06.2026 до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій позивач повідомляє, що її інтереси щодо призначення пенсії представляв адвокат, який з незалежних від позивача причин не надав до суду першої інстанції всі наявні у позивача докази, а саме: - довідку внутрішньо переміщеної особи від 12.07.2022 на ім`я ОСОБА_1 ; - пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 від 25.06.2009 на ім`я ОСОБА_2 ; - виписку №51833 з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_2 ; - виписку №8032 з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_2 ; - епікриз №1009 щодо хворого ОСОБА_2 ; - епікриз №1135 щодо хворого ОСОБА_2 , та просить доєднати до матеріалів справи вказані документи та врахувати їх під час розгляду справи. Колегія суддів надаючи правову оцінку долученим доказам позивача виходить з того, що позивач не надала документів передбачених у п. 2.18 Порядку №22-1, ані під час звернення до пенсійного органу, ані під час розгляду справи судом першої інстанції, тоді як документи, подані вперше до суду апеляційної інстанції, існували та могли бути подані раніше, проте не супроводжуються належним обгрунтуванням неможливості їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від позивача, а посилання на неналежне виконання представником позивача своїх процесуальних обов`язків не свідчить про наявність таких обставин, у зв`язку з чим підстав для прийняття та врахування зазначених доказів відповідно до ч. 4 ст. 308 КАС України не встановлено. У зв`язку з вищевикладеним, оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Харківській області № 103550011956 від 18.11.2025 є таким, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, а тому підстави для його скасування та зобов`язання пенсійного органу вчинити певні дії відсутні. При цьому, колегія суддів зазначає, що відмова у задоволенні позову у цій справі не позбавляє позивача можливості або права повторно звернутися до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за умови подання повного пакета документів передбаченого чинним законодавством для вирішення питання щодо наявності підстав для призначення пенсії. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 по справі № 520/723/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя М.О. Семененко Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий