Постанова КГС ВС № 927/166/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 року м. Київ cправа № 927/166/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М. за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є., представників учасників справи: позивача - акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" - адвоката Малолєткіна Р.С. (дов. від 29.12.2025 № 21), відповідача - Виконавчого комітету Чернігівської міської ради - (в порядку самопредставництва), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Виконавчого комітету Чернігівської міської ради (далі - Виконком) на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.01.2026 (суддя Сидоренко А.С.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 (головуючий суддя: Барсук М.А., судді: Пономаренко Є.Ю. і Руденко М.А.) у справі № 927/166/25 за позовом акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" (далі - Товариство) до Виконкому про стягнення 11 587 831,82 грн. За результатами розгляду касаційної скарг Верховний Суд ВСТАНОВИВ: Товариство звернулося до суду з позовом до Виконкому про стягнення 11 587 831,82 грн заборгованості - різниці між вартістю економічно-обґрунтованого тарифу та вартістю фактично застосованого тарифу для населення в опалювальному періоді 2021-2022 років за жовтень 2021 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення органу місцевого самоврядування про встановлення тарифів на теплову енергію, у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу втрати, які зумовлені різницею в тарифах, з бюджету Чернігівської міської територіальної громади, згідно з відповідними програмою та порядком, затвердженими Чернігівською міською радою (далі - Рада). Справа розглядалася господарськими судами неодноразово. Господарський суд Чернігівської області рішенням від 27.05.2025, яке залишив без змін Північний апеляційний господарський суд постановою від 23.07.2025, позов задовольнив. Задовольняючі позовні вимоги у повному обсязі, суди виходили з того, що рішення відповідача від 03.11.2021 № 662 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії, послуги з постачання гарячої води Акціонерному товариству "Облтеплокомуненерго" для потреб населення" (далі - Рішення № 662), яке стосується опалювального періоду, зокрема, за жовтень 2021 року, та яким встановлені тарифи на опалювальний період, який почався з 08:00 11.10.2021, незаконним не визнавалося та не скасовувалося у встановленому законом порядку, є обов`язковим для відповідача, який повинен відшкодувати позивачу втрати, які зумовлені різницею в тарифах, з бюджету Чернігівської міської територіальної громади за спірний період, тому вимога про стягнення заборгованості є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Верховний Суд постановою від 02.10.2025: скасував рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2025; передав справу на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області. Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав наступне: - одним із невирішених питань у спорі, який виник між сторонами, є те, чи підлягають оподаткуванню податком на додану вартість (далі - ПДВ) втрати підприємства, які зумовлені різницею в тарифах, зазначених у наведених пунктах в пунктах 1-3, 5-10 та пункті 12 Рішення № 662; - вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не надали належну оцінку правомірності включення позивачем до розрахунків відшкодування втрат ПДВ у розмірі 20%, з урахуванням пункту 4 Методики та пункту 3 Порядку, у зв`язку з чим ані в рішенні суду, ані в постанові суду, у мотивувальних частинах, відсутні висновки щодо правомірності стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням ПДВ у розмірі 20% з нормативним обґрунтуванням відповідними нормами законодавства, які регулюють спірні правовідносини; - суди попередніх інстанцій не встановили правову природу втрат позивача, які зумовлені різницею в тарифах, та чи підлягають вони оподаткуванню у розумінні вимог Податкового кодексу України у взаємозв`язку з абзацом другим пункту 4 Методики визначення заборгованості з різниці в тарифах, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15.09.2021 № 977, у редакції від 18.09.2021; - суди не дослідили заявлені позовні вимоги про стягнення сум заборгованості з урахуванням ПДВ у розмірі 20 % за спірний період, у контексті їх відповідності наведених позивачем у розрахунках сум втрат, зумовлених різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання теплової енергії для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років за жовтень 2021 року. За наслідками нового розгляду справи Господарський суд Чернігівської області рішенням від 28.01.2026, яке залишив без змін Північний апеляційний господарський суд постановою від 31.03.2026: позов задовольнив частково; стягнув з Виконкому на користь Товариства 9 656 526,52 грн заборгованості; у решті позовних вимог відмовив. Суди попередніх інстанцій виснували, що відповідач не відшкодував втрати теплопостачального підприємства, зумовлені різницею в тарифах на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення, в опалювальному періоді 2021-2022 років, за жовтень 2021 року, після отримання вимоги позивача. При цьому, оскільки відшкодування втрат, зумовлених різницею між вартістю економічно-обґрунтованого тарифу та вартістю фактично застосованого тарифу не є операцією з оплати товарів/послуг, то при отриманні вказаного відшкодування з різниці в тарифах, платник не визначає податкові зобов`язання з податку на додану вартість, оскільки відсутній сам об`єкт оподаткування податком на додану вартість. Не погоджуючись із рішенням і постановою судів попередніх інстанції, Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій: (1) обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої в статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування, зокрема: - статті 1, частини першої статті 2, статті 4 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" від 03.11.2016 № 1730-VIII (далі - Закон № 1730-VIII), частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" від 29.07.2022 № 2479-ІХ (далі - Закон № 2479-ІХ) у правовідносинах щодо визначення та джерела відшкодування теплопостачальному підприємству заборгованості з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії та постачання гарячої води, яка: утворилася після 01.06.2021 та виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування; узгоджена територіальною комісією з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах за період з 01.06.2021 до 30.06.2022; підлягає врегулюванню відповідно до Закону № 1730-VIII у редакції Закону № 2479-ІХ шляхом перерахування субвенції за рахунок та в межах видатків Державного бюджету України; - частини п`ятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" щодо рішень виконавчого комітету міської ради про встановлення тарифів як актів нормативно-правового характеру; (2) обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору та підлягають скасуванню на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази. Просить скасувати оскаржувані рішення і постанову судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про повну відмову в позові. Товариство у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх помилковість та про законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а скаргу - без задоволення. Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство зареєстроване як суб`єкт господарювання 24.02.1994; основним видом економічної діяльності є: 35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. Рада 08.10.2021 прийняла розпорядження № 141-р "Про початок опалювального сезону 2021-2022 років на території міста Чернігова", відповідно до пункту 1 якого визначено розпочати постачання теплової енергії до закладів охорони здоров`я, освіти, соціального захисту населення, житлового фонду всіх форм власності та управління, інших споживачів теплової енергії з 08 год 00 хв 11.10.2021. Виконком 03.11.2021 прийняв Рішення № 662, пунктами 1-3, 5-10 якого взято до відома розмір економічно-обґрунтованих тарифів, зокрема: - економічно обґрунтовані тарифи на теплову енергію, які визначаються як сума тарифів на виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії без урахування витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів, постачання теплової енергії, з урахуванням витрат на утримання індивідуальних теплових пунктів Товариства, для потреб населення складають: тариф на теплову енергію - 1 986,61 грн/Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 1 452,65 грн/Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 498,93грн/Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 35,03 грн/Гкал (без ПДВ) (пункт 1); - економічно обґрунтовані тарифи на теплову енергію, які визначаються як сума тарифів на виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії з урахування витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів, постачання теплової енергії без урахування витрат на утримання індивідуальних теплових пунктів Товариства, для потреб населення складають - тариф на теплову енергію - 1 990,27 грн/Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 1 452,65 грн/Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 516,56 грн/ Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 21,05 грн/Гкал (без ПДВ) (пункт 2); - економічно обґрунтовані тарифи на теплову енергію, які визначаються як сума тарифів на виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії без урахування витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів, постачання теплової енергії без урахування витрат на утримання індивідуальних теплових пунктів Товариства, для потреб населення складають - тариф на теплову енергію - 1 927,63 грн/Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 1 452,65 грн/Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 498,93 грн/Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 21,05 грн/Гкал (без ПДВ) (пункт 3); - економічно обґрунтовані тарифи на послугу з постачання теплової енергії без урахування витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів та з урахуванням витрат на утримання індивідуальних теплових пунктів Товариства для потреб населення складають 2 383,93 грн/Гкал з ПДВ (пункт 5); - економічно обґрунтовані тарифи на послугу з постачання теплової енергії з урахуванням витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів та без урахуванням витрат на утримання індивідуальних теплових пунктів Товариства для потреб населення складають 2 388,32 грн/Гкал з ПДВ (пункт 6); - економічно обґрунтовані тарифи на послугу з постачання теплової енергії, без урахування витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів, без урахуванням витрат на утримання індивідуальних теплових пунктів Товариства для потреб населення складають 2 367,16 грн/Гкал з ПДВ (пункт 7); - економічно обґрунтовані тарифи на послугу з постачання гарячої води, без урахування витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів та з урахуванням витрат на утримання індивідуальних теплових пунктів Товариства для потреб населення, складають 139,52 грн за 1 м3 з ПДВ (пункт 8); - економічно обґрунтовані тарифи на послугу з постачання гарячої води, з урахуванням витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів та без урахуванням витрат на утримання індивідуальних теплових пунктів Товариства для потреб населення, складають 130,38 грн за 1 м3 з ПДВ (пункт 9); - економічно обґрунтовані тарифи на послугу з постачання гарячої води, без урахуванням витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів, без урахуванням витрат на утримання індивідуальних теплових пунктів Товариства для потреб населення, складають 129,52 грн за 1 м3 з ПДВ (пункт 10). Пунктом 12 Рішення № 662 передбачено, що відповідно до Меморандуму, для застосування при розрахунках з населенням в опалювальному періоді 2021-2022 років встановлено тарифи у розмірах, що застосовувалися Товариством при розрахунках з населенням за послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (централізоване опалення та постачання гарячої води) в опалювальному періоді 2020-2021 років і були встановлені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 10.12.2018 № 1766 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню ПАТ "Облтеплокомуненерго", яке є виконавцем цих послуг", а саме: 1 737,61 грн за Гкал (з ПДВ) - послуги з постачання теплової енергії (централізоване опалення); 103,48 грн за м3 (з ПДВ) - послуги з постачання гарячої води (централізоване постачання гарячої води з рушникосушарками); 95,72 грн за м3 (з ПДВ) - послуги з постачання гарячої води (централізоване постачання гарячої води без рушникосушарок). Втрати підприємства, зумовлені різницею в тарифах, зазначених в пунктах 1-3, 5-10 та пункті 12 цього рішення, відшкодовувати Товариству з бюджету Чернігівської міської територіальної громади, згідно з відповідними програмою та порядком, затвердженими Радою. Рада 25.11.2021 прийняла рішення № 13/VІІІ-7, яким затвердила Програму відшкодування втрат підприємств, зумовлених різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років (далі - Програма відшкодування). Рада 23.12.2021 прийняла рішення № 15/VІІІ-11, яким затвердила Порядок відшкодування втрат підприємств, зумовлених різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років (далі - Порядок відшкодування), який визначає механізм розрахунків та відшкодування суб`єктам господарювання, які здійснюють надання в м. Чернігові послуг з постачання теплової енергії та гарячої води в опалювальному періоді 2021-2022 років та для яких Виконкомом встановлено тарифи на послуги з постачання теплової енергії (централізоване опалення) та постачання гарячої води для потреб населення в розмірах, що застосовувались при розрахунках в опалювальному періоді 2020-2021 роках, втрат зумовлених різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення міста Чернігів в опалювальному періоді 2021-2022 роках (далі - Різниця в тарифах). Так, згідно з Порядком відшкодування: - різниця в тарифах визначається як добуток корисних обсягів надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, фактично спожитих населенням м. Чернігів, та різниці між відповідними розмірами економічно обґрунтованих тарифів на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води без урахування податку на додану вартість (ПДВ) і тарифів, що застосовуються в опалювальному періоді 2021 - 2022 років для розрахунків з населенням м. Чернігів за ці послуги без урахуванням податку на додану вартість (ПДВ), з урахуванням перерахунків за ненадання або неналежне надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води (пункт 3); - відшкодування Різниці в тарифах підприємствам здійснюється на підставі рішення Виконкому. Проєкт рішення про відшкодування різниці в тарифах на розгляд Виконкому готується управлінням економічного розвитку міста Чернігівської міської ради на підставі поданого підприємством розрахунку різниці в тарифах, погодженого Комісією з узгодження обсягів втрат, зумовлених різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років (далі - Комісія) (пункти 4, 5); - розрахунки відшкодування втрат, зумовлених різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років (далі - Розрахунки), подаються підприємствами на розгляд Комісії за формами, що додаються до цього Порядку (додаток 1, додаток 2), засвідчуються підписом керівника або іншої уповноваженої особи підприємства та скріплюються печаткою (за наявності) (пункт 6); - розрахунки Різниці в тарифах підприємств погоджуються Комісією з урахуванням фінансових можливостей бюджету Чернігівської міської територіальної громади на ці цілі. Перерахування коштів підприємствам здійснює Виконком відповідно до рішення Виконкому (пункти 9, 10). Рада розпорядженням від 25.01.2022 № 12-р утворила Комісію та затвердила відповідне Положення про Комісію. Листом з додатками від 17.01.2022 № 150, на виконання Порядку відшкодування, позивач надав відповідачу розрахунок втрат, зумовлених різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання теплової енергії для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років за період жовтень 2021 року та розрахунок втрат, зумовлених різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання гарячої води для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років за період жовтень 2021 року. Листом від 24.01.2022 № 500-29/03-794 Антимонопольний комітет України повідомив відповідача про те, що повідомлення про нову державну допомогу щодо відшкодування втрат підприємств, зумовлених різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років залишено без руху. Листом від 21.01.2022 № 74/2-02/вих/02/295/11вх/03 відповідач повідомив позивача про необхідність доопрацювання поданих розрахунків. Листом з додатками від 31.01.2022 № 296/04 позивач надав відповідачу відповідні доопрацьовані розрахунки, згідно з якими розмір відшкодування втрат підприємств, зумовлених різницею між розмірами тарифів, з урахуванням перерахунків, за жовтень 2021 року становить 10 214 946,61 грн з ПДВ (у т.ч. 8 512 455,51 грн - розрахунковий розмір витрат підприємства, зумовлених різницею між розмірами тарифів (з постачання теплової енергії для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років), 1 702 491,10 грн - 20% ПДВ) та 1 372 885,21 грн з ПДВ (у т.ч. 1 144 071,01 грн - розрахунковий розмір витрат підприємства, зумовлених різницею між розмірами тарифів (з постачання гарячої води для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років), 228 814,20 грн - 20% ПДВ), всього з ПДВ - 11 587 831,82 грн. Товариство 01.02.2022 направило Виконкому вимогу від 01.02.2022 № 302/4 про виконання зобов`язання з відшкодування втрат підприємства, зумовлених різницею в тарифах, зазначених в пунктах 1-3, 5-10 та пункті 12 Рішення № 662, за жовтень 2021 року шляхом перерахування коштів на його рахунок, а саме: втрат, зумовлених різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання теплової енергії для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років у сумі 10 214 946,61 грн з ПДВ; втрат, зумовлених різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання гарячої води для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років у сумі 1 372 885,21 грн з ПДВ. Виконком отримав вимогу 02.02.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням № 1400054444453, описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком від 01.02.2022. Засіданням Комісії, оформленим протоколом від 07.02.2022, вирішено розглянути після усунення зауважень питання щодо погодження обсягів втрат, зумовлених різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років. Так, Комісією зроблені наступні зауваження: - розрахунки втрат, зумовлені різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання теплової енергії та гарячої води для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років, подані суб`єктом господарювання не за встановленою Порядком відшкодування формою (Додаток 1, Додаток 2 до Порядку відшкодування); - відповідно до пункту 2 Порядку відшкодування розрахунки та відшкодування втрат, зумовлених Різницею в тарифах, здійснюються виключно виходячи з тарифів, встановлених Виконкомом теплопостачальним підприємствам м. Чернігова. Тарифи на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення встановлено 03.11.2021 Рішенням № 662, тому потребували перегляду періоди та обсяги розрахунків втрат підприємства, зумовлених різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років. Крім того, не надано у повному обсязі відомості для забезпечення усунення зауважень за результатами розгляду Антимонопольним комітетом України повідомлення про нову державну допомогу щодо відшкодування втрат підприємств, зумовлених різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років, надісланих листом Антимонопольного комітету України від 24.01.2022 № 500-29/03-794. Листом від 09.02.2022 № 723/2-02.2/вих/024/752/11/вх/03 Виконком відмовив Товариству у виконанні зобов`язань, зазначивши, що перерахувати кошти у розмірах, зазначених у листі від 01.02.2022 № 302-4, не є можливим, оскільки стосується періоду, який передує прийняттю Рішення №

662. Товариство 17.12.2024 направило Виконкому та Раді вимогу № 2558/04 про виконання зобов`язання з відшкодування втрат підприємства, зумовлених різницею в тарифах, зазначених в пунктах 1-3, 5-10 та пункті 12 Рішення № 662, за опалювальний період 2021-2022 років, а саме з жовтня 2021 року до квітня 2022 року. У відповідь на цю вимогу, Виконком листом від 17.01.2025 № 76/2-01/вих/02/3/2025/2-02.2 відмовив у виконанні зобов`язань. Товариство 20.01.2025 направило Виконкому та Раді лист від 20.01.2025 № 135 щодо виконання зобов`язання з відшкодування втрат підприємства, зумовлених різницею в тарифах, зазначених в пунктах 1-3, 5-10 та пункті 12 Рішення № 662, за опалювальний період 2021-2022 років, а саме з жовтня 2021 року до квітня 2022 року. Виконком не оплатив суму 11 587 831,82 грн, що стало підставою для звернення Товариства до суду з цим позовом. Як вже зазначалося, справа розглядалася господарськими судами неодноразово. За наслідками нового розгляду справи суди попередніх інстанцій дійшли єдиного висновку щодо наявність підстав для часткового задоволення заявленого позову, стягнення з відповідача на користь позивача 9 656 526,52 грн заборгованості (втрат теплопостачального підприємства, зумовлених різницею в тарифах на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення, в опалювальному періоді 2021-2022 років, за жовтень 2021 року) та відмови у стягненні решти заявленої заборгованості (включеної до заборгованості суми ПДВ) з огляду на таке. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. А у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. (частини перша, третя, четверта статті 11 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України). Відповідно до статті 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до повноважень органів місцевого самоврядування належать: встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону. Ті ж повноваження органу місцевого самоврядування визначені статтею 13 Закону України "Про теплопостачання". До основних повноважень органів місцевого самоврядування в сфері теплопостачання, зокрема, належить встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії. Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням альтернативних джерел енергії або альтернативних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством. Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб`єкта господарювання. Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається. У свою чергу, основні засади цінової політики і регулювання відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення визначені Законом України "Про ціни та ціноутворення" (далі - Закон), відповідно до частини другої якого, дія якого поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, органами, що здійснюють державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій, органами місцевого самоврядування та суб`єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення. За приписами статей 13, 15 Закону державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом, зокрема: установлення обов`язкових для застосування суб`єктами господарювання фіксованих цін. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов`язані відшкодувати суб`єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку. З аналізу наведених норм суди виснували, що встановлення органом місцевого самоврядування цін в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, дозволене лише в разі відшкодування різниці між такими розмірами, з визначенням джерел такого відшкодування за рахунок коштів відповідних бюджетів. У такому випадку в органу місцевого самоврядування виникає зобов`язання по відшкодуванню зазначеної різниці між тарифами з визначенням джерела фінансування. Міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (частина перша статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). За приписами частини першої та другої статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами міських рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Крім того, відповідно до статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування України" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема: встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги. У силу норм частин шостої, сьомої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчий комітет міської ради в межах своїх повноважень приймає рішення. При цьому, у разі незгоди міського голови з рішенням виконавчого комітету, ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради. Ураховуючи викладені норми та обставини справи, суди зазначили, що орган місцевого самоврядування, яким згідно з матеріалами цієї справи є відповідач, установив у опалювальному періоді 2021/2022 роках тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення, в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, які діяли з 01.10.2021 до 30.09.2022. Спірні правовідносини засновані на рішенні органу місцевого самоврядування, яким було встановлено тарифи на теплову енергію в розмірі, нижчому за економічно обґрунтований. Таке рішення, ухвалене відповідачем у межах делегованих повноважень, є актом органу місцевого самоврядування, який відповідно до частин третьої та четвертої статті 11 ЦК України є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків. Як наслідок, у відповідача, в силу акта цивільного законодавства - статті 15 Закону України "Про ціни та ціноутворення", виникло зобов`язання по відшкодуванню різниці між економічно обґрунтованими тарифами та тарифами установленими для населення. За позицією судів, ухвалюючи Рішення № 662, відповідач взяв на себе зобов`язання відшкодувати втрати позивача, зумовлені різницею в тарифах, зазначених у пунктах 1-3, 5-10, 12 Рішення № 662, за рахунок коштів бюджету Чернігівської міської територіальної громади згідно з відповідною Програмою відшкодування та Порядком відшкодування, які затверджені рішеннями Ради від 25.11.2021 № 13/VIII-7 та від 23.12.2021 № 15/VIII-11. Як встановили суди, матеріалами справи підтверджується, що втрати позивача в опалювальному періоді 2021-2022 років, за жовтень 2021 року, зумовлені різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення міста Чернігів, та складають 11 587 831,82 грн, з яких сума ПДВ (20%) - 1 931 305,30 грн. Як свідчать матеріали справи позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про відшкодування втрат, зумовлених різницею в тарифах (листи від 01.02.2022 № 302/4, від 17.12.2024 № 2558/04, від 20.01.2025 № 135); при цьому, розмір відшкодування вказувався як з урахуванням суми ПДВ, так і окремо без урахування суми ПДВ. Заперечення відповідача щодо відсутності у нього підстав для відшкодування відповідної різниці в тарифах за жовтень 2021 року, оскільки Рішення № 662 прийнято лише 03.11.2021, судами відхилено з посиланням на те, що: - це рішення стосується опалювального періоду 2021-2022 років. - на дату прийняття Рішення № 662 вже діяло розпорядження Ради від 08.10.2021 № 141-р про початок опалювального сезону 2021-2022 років на території м. Чернігова, яким, зокрема, позивача зобов`язано розпочати постачання теплової енергії з 08:00 год 11.10.2021; - станом на 03.11.2021 вже були наявні правовідносини з постачання теплової енергії у м. Чернігові. Суди звернули увагу на загальну спрямованість дій сторін та прийнятих Виконкомом і Радою рішень: (1) звернення позивача 30.09.2021 до відповідача з матеріалами щодо встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії та гарячої води; (2) прийняття Радою розпорядження від 08.10.2021 № 141-р "Про початок опалювального сезону 2021-2022 років на території міста Чернігова" з 11.10.2021; (3) прийняття 03.11.2021 відповідачем Рішення № 662 в пункті 12 якого вказано, що відповідно до Меморандуму, для застосування при розрахунках з населенням в опалювальному періоді 2021-2022 років встановлено тарифи у розмірах, що застосовувалися Товариством при розрахунках з населенням за послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (централізоване опалення та постачання гарячої води) в опалювальному періоді 2020-2021 років; (4) прийняття Радою рішення від 25.11.2021 № 13/VІІІ-7, яким затверджено Програму відшкодування; (5) прийняття Радою рішення від 23.12.2021 № 15/VІІІ-11, яким затверджено Порядок відшкодування; З урахуванням цього суди у цьому питанні виснували, що Рішенням № 662 були встановлені тарифи на весь опалювальний період 2021-2022 роки, який розпочався з 11 жовтня 2021 року. Посилання відповідача на статтю 58 Конституції України стосовно того, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, судами відхилені, оскільки по своїй суті Рішення № 662 не є ані законом, ані нормативно-правовим актом, а є актом ненормативного характеру, тобто індивідуальним правовим актом, прийнятим Виконкомом для вирішення питання встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії, послуги з постачання гарячої води Товариству для потреб населення в опалювальному періоді 2021-2022 років; воно стосується безпосередньо позивача, не встановлює нових норм права та фактично розраховане на одноразове застосування, тобто у певний проміжок часу. Посилання відповідача на відсутність починаючи з 2023 року в бюджеті Чернігівської міської територіальної громади фінансової можливості для відшкодування витрат підприємств, зумовлених різницею між розмірами економічно обґрунтованих та застосованих тарифів на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення міста Чернігова в опалювальному періоді 2021-2022 років судами також відхилені, оскільки за загальним правилом відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Заперечення відповідача щодо наявності підстав для відшкодування втрат теплопостачального підприємства в спірному періоді за рахунок субвенції з Державного бюджету України судами відхилені з таких підстав. Питання відшкодування різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води підлягали врегулюванню на умовах та в порядку, визначених Законом № 1730-VIII. Відповідно до статті 2 Закону № 1730-VIII, в редакції Закону № 1639-IX, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та послуги з його розподілу і транспортування, за теплову енергію, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію. Участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до статті цього Закону не потребує обов`язкового включення до реєстру (абз. другий частини першої статті 3 Закону № 1730-VIII, в редакції Закону № 1639-IX). Абзаци перший та другий статті 4 Закону № 1730-VIII, в редакції Закону № 1639-IX, установлювали, що взаєморозрахунки проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення: кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової енергії для населення, надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води населенню (без урахування розміру зобов`язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, а в разі її відсутності - кредиторської заборгованості перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води іншим категоріям споживачів або операторами газотранспортної чи газорозподільної системи за послуги з розподілу або транспортування природного газу. Взаєморозрахунки проводяться в порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, за рахунок та в межах видатків спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням, джерелом формування яких є надходження, визначені Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та/або Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на погашення заборгованості з різниці в тарифах (абз. сьомий статті 4 Закону № 1730-VIII в редакції Закону № 1639-IX з урахуванням змін, внесених Законом від 16.12.2021 № 1974-IX). З урахуванням наведеного суди зазначили, що проведення взаєморозрахунків може здійснюватися шляхом взаєморозрахунків або перерахування субвенції в рахунок погашення заборгованості з різниці в тарифах. Водночас законодавець визначив, що для цього сторони повинні укласти договір про організацію взаєморозрахунків. Взаєморозрахунки або перерахування субвенції проводяться в порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, за рахунок та в межах видатків державного бюджету за цільовим призначенням, джерелом формування яких є надходження, визначені Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та на наступні роки на погашення заборгованості з різниці в тарифах (абзац дев`ятий статті 4 Закону № 1730-VIII). Такий Порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2022 № 1403 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води згідно із Законом України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування", послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення". Згідно з пунктом 5 цього Порядку відшкодування підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається суб`єктами господарювання та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості. Проте, як з`ясували суди, між сторонами не укладався договір про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах за послуги з теплопостачання, надані Товариством населенню Чернігівської міської територіальної громади в опалювальному періоді 2021-2022 років (жовтень 2021 - квітень 2022 років), відтак наявний борг не підлягає відшкодуванню саме за рахунок субвенції з Державного бюджету України. Суди також звернули увагу, що на момент прийняття відповідних рішень Виконкомом постанова Кабінету Міністрів України від 20.12.2022 № 1403, якою затверджено Порядок та Умови надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на виконання вищезазначеного закону, ще не були прийняті. За таких обставин суди визнали доведеним факт виникнення у відповідача обов`язку зі сплатити позивачу компенсацію різниці між економічно обґрунтованими тарифами та тарифами, фактично застосованими для населення, який виник у відповідача в силу закону (статті 15 Закону України "Про ціни та ціноутворення") та в результаті прийнятого ним рішення. Оскільки відповідач не відшкодував втрати позивача, зумовлені різницею в тарифах на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення в опалювальному періоді 2021-2022 років, а за жовтень 2021 року, позовні вимоги в частині стягнення 9 656 526,52 грн (без ПДВ) задоволені судами попередніх інстанцій. Водночас, суди відмовили у стягненні 1 931 305,30 грн заборгованості, яка є сумою ПДВ і яка не підлягає включенню до суми різниці в тарифах, яка підлягає відшкодуванню позивачу, оскільки правові підстави для здійснення його нарахування у позивача були відсутні. Виконком не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, зазначаючи, зокрема, про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статті 1, частини першої статті 2, статті 4 Закону № 1730-VIII, частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону № 2479-ІХ у правовідносинах щодо визначення та джерела відшкодування теплопостачальному підприємству заборгованості з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії та постачання гарячої води, яка: утворилася після 01.06.2021 та виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування; узгоджена територіальною комісією з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах за період з 01.06.2021 до 30.06.2022; підлягає врегулюванню відповідно до Закону № 1730-VIII у редакції Закону № 2479-ІХ шляхом перерахування субвенції за рахунок та в межах видатків Державного бюджету України; - частини п`ятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" щодо рішень виконавчого комітету міської ради про встановлення тарифів як актів нормативно-правового характеру. У цьому контексті зазначає про наявності підстав для відшкодування втрат теплопостачального підприємства в спірному періоді за рахунок субвенції з Державного бюджету України. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - ОП КГС ВС) у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Окрім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Отже, з`ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі. Однак, Верховний Суд не вбачає неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, про які стверджує скаржник у контексті доводів про відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, як і не вбачає підстав (з урахуванням встановлених обставин справи) для формування таких висновків у межах цього спору у світлі питань, які ставить перед Верховним Судом скаржник. Як з`ясували суди, спірні правовідносини засновані на рішенні органу місцевого самоврядування - Рішенні № 662, за змістом якого, відповідач взяв на себе зобов`язання відшкодувати втрати позивача, зумовлені різницею в тарифах, зазначених у пунктах 1-3, 5-10, 12 Рішення, за рахунок коштів бюджету Чернігівської міської територіальної громади згідно з відповідною Програмою відшкодування та Порядком відшкодування, які затверджені рішеннями Ради від 25.11.2021 № 13/VIII-7 та від 23.12.2021 № 15/VIII-11. За наслідками прийняття Рішення № 662, в силу акта цивільного законодавства - статті 15 Закону України "Про ціни та ціноутворення", у відповідача виникло зобов`язання по відшкодуванню позивачу різниці між економічно обґрунтованими тарифами та тарифами установленими для населення. Так, питання наявності підстав для відшкодування втрат теплопостачального підприємства в спірному періоді за рахунок субвенції з Державного бюджету України було предметом дослідження судів попередніх інстанцій. Відповідні доводи відповідача правомірно відхилені судами з посиланням на з`ясування обставин того, що між сторонами не укладався договір про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах за послуги з теплопостачання, надані Товариством населенню Чернігівської міської територіальної громади в опалювальному періоді 2021-2022 років (жовтень 2021 - квітень 2022 років), відтак спірні правовідносини не регулюються нормами Закону № 1730-VIII. Судами також надано оцінку правовій природі Рішення № 662 та з`ясовано, що воно стосується безпосередньо позивача, не встановлює нових норм права та фактично розраховане на одноразове застосування, тобто у певний проміжок часу, тобто є актом ненормативного характеру, індивідуальним правовим актом, прийнятим відповідачем для вирішення питання встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії, послуги з постачання гарячої води Товариству для потреб населення в опалювальному періоді 2021-2022 років. Доводи ж скаржника з посиланням на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, зводяться до намагання заперечити з`ясовані судами попередніх інстанції обставини справи за наслідками оцінки поданих сторонами доказів, спонукання суд касаційної інстанції до їх переоцінки з метою домогтися застосовності норм права, на які посилається скаржник та у тому контексті, про який він стверджує, до спірних правовідносин. Проте, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зауважувала, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Інакше кажучи, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17. Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18). Верховний Суд вважає за необхідне також окремо зазначити, що направляючи цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 02.10.2025 надав вказівки щодо необхідності дослідження судами саме правомірності включення позивачем до спірної заборгованості суми ПДВ, не заперечивши в цілому висновків судів попередніх інстанцій про те, що: - Рішення № 662, яке стосується опалювального періоду 2021-2022 років, зокрема, жовтня 2021 року, та яким встановлені тарифи на опалювальний період, який почався з 08:00 11.10.2021, незаконним не визнавалося та не скасовувалося у встановленому законом порядку, є обов`язковим для відповідача, який повинен відшкодувати позивачу втрати, які зумовлені різницею в тарифах, з бюджету Чернігівської міської територіальної громади за спірний період; - у матеріалах справи відсутній договір про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах за послуги з теплопостачання, які надані позивачем населенню Чернігівської міської територіальної громади в опалювальному періоді 2021-2022 роки, зокрема, жовтень 2021 року, тому наявна заборгованість не підлягає відшкодуванню саме за рахунок субвенції з державного бюджету. За наслідками нового розгляду справи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.10.2025 у цій справі, судами виконані. Відтак, визначена Виконкомом підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження. Щодо оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке. Обґрунтовуючи наведену підставу касаційного оскарження, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази - протоколу № 25 засідання тимчасової територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах Чернігівської обласної державної адміністрації від 13.11.2024, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України). Верховний Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21, тощо. Проте, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість таких підстав касаційного оскарження. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні. З огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права. ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві Товариства на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується із зазначеними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки за результатами касаційного перегляду Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судами норм матеріального чи порушення ними норм процесуального права, Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Виконкому без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Судовий збір, сплачений скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Виконавчого комітету Чернігівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 у справі № 927/166/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя І. Булгакова Суддя І. Бенедисюк Суддя Т. Малашенкова