Постанова КГС ВС № 910/8645/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 року м. Київ cправа № 910/8645/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В. за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І. та представників ОГП: Баклан Н.Ю., третьої особи: Якименко М.М., представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі № 910/8645/25 за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до: 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, про визнання недійсним договору оренди майна, повернення нежитлового приміщення, В С Т А Н О В И В: У липні 2025 року Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - Міністерство), у якій просив визнати недійсним договір №8555 від 10.10.2019 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Фонд) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» (далі - Товариство), а також зобов`язати Товариство повернути Київському національному університету імені Тараса Шевченка (далі - Університет) за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлове приміщення у корпусі гуртожитку №6 заг.площею 106,8 кв.м, що перебуває на балансі Університету та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Юлії Здановської (Ломоносова),

59. В обґрунтування заявлених вимог заступник керівника Київської міської прокуратури посилався на порушення при укладанні договору Законів України «Про освіту» та «Про оренду державного та комунального майна». Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 (суддя Усатенко І.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 (колегія суддів у складі: Євсіков О.О. - головуючий, Корсак В.А., Алданова С.О.), у задоволенні позову відмовлено. Судами обох інстанцій встановлено, що Фонд, керуючись ст. 287 ГК України, в порядку укладання договорів оренди, передбачених ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», звернувся до Міністерства з листом №30-04/2904 від 03.04.2019 про надання висновків щодо можливості передачі в оренду державного нерухомого майна. Листом №1/11-5923 від 27.06.2019 Міністерство, враховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства (протокол №6 від 16.05.2019), надало дозвіл на передачу в оренду нерухомого майна - частини нежитлового приміщення гуртожитку № 6 заг.площею 106,8 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 59, з метою розміщення поштового відділення з обмеженням відправлень за вагою до 30 кг, відповідно до законодавства, строком до 3 років за умови врахування пропозицій орендаря щодо орендної плати. 18.07.2019 Фонд видав наказ №511 укласти договір оренди державного нерухомого майна з єдиним заявником за результатами вивчення попиту на об`єкти оренди частини нежитлового приміщення гуртожитку № 6 заг.площею 106,8 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 59, строком на 2 роки 11 місяців. 22.07.2019 листом №30-04/6138 Фонд повідомив Товариство та Університет про прийняте ним рішення щодо укладення договору оренди нерухомого майна (частини нежитлового приміщення гуртожитку № 6 заг.площею 106,8 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 59). 10.10.2019 Фонд (орендодавець) та Товариство (орендар) уклали договір №8555 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення (у корпусі гуртожитку №6) заг. площею 106,8 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 59 (далі - майно) та перебуває на балансі Університету, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.04.2019 і становить 2 376 000,00 грн без ПДВ. Майно передається в оренду з метою розміщення поштового відділення з обмеженням відправлень у вазі до 30 кг (п. 1.2 договору). Згідно з п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна. Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 10.10.2019 до 10.09.2022 включно (п. 10.1 договору). На підтвердження обставин передачі майна в оренду за договором № 8555 від 10.10.2019 до матеріалів справи долучено акт приймання-передачі орендованого майна від 10.10.2019, підписаний Фондом, Товариством та Університетом. Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Університет за відповідним погодженням правомірно передав в оренду нежитлове приміщення для забезпечення обслуговування учасників освітнього процесу, що відповідає положенням ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», а тому відсутні правові підстави вважати, що договір укладено з порушенням вимог закону, що є обов`язковою умовою для визнання його недійсним у розумінні положень ст.ст. 203, 215 ЦК України. Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Зокрема, апеляційний суд не врахував імперативну заборону на використання майна державних закладів освіти не за освітнім призначенням, встановлену ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту». Скаржник зазначає, що передача в оренду приміщення гуртожитку площею 106,8 кв.м для розміщення поштового відділення ТОВ «Нова пошта» не пов`язана з освітнім процесом або обслуговуванням його учасників, що суперечить вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст. 207 ГК України. Крім того, наголошується, що сам по собі факт невикористання приміщень університетом або відсутність можливості самостійно надавати певні послуги не надає права на їх оренду з метою, що не відповідає профілю діяльності закладу освіти. Судами не враховано, що оспорюваний договір не містить положень про спільне використання приміщень у навчальних цілях чи взаємодію орендаря з університетом для забезпечення потреб студентів. Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме: - судами не враховано висновків щодо застосування норми ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» та ст.ст. 203, 215 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23 та від 25.06.2024 у справі № 923/1292/21; - судами не враховано правову позицію Верховного Суду щодо неможливості передачі майна закладів освіти в оренду з метою отримання прибутку, якщо така діяльність не пов`язана з обслуговуванням учасників освітнього процесу, викладену у постановах від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23 та від 16.12.2025 у справі № 910/13246/24; - судами не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20 про те, що недостатнє фінансування закладу не є підставою для порушення цільового призначення освітнього майна. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.03.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.04.2026 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 03.04.2026. До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.03.2026 від Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, 02.04.2026 - від Київського національного університету імені Тараса Шевченка та 02.04.2026 від ТОВ "Нова Пошта" надійшли відзиви на касаційну скаргу, у яких учасники справи просять залишити її без задоволення, а оскаржені рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків. У зв`язку з тим, що до 07.04.2026 витребувані матеріали справи № 910/8645/25 до Верховного Суду не надійшли, ухвалою від 07.04.2026 повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 19.05.2026. В судовому засіданні 19.05.2026 оголошено перерву у справі до 23.06.2026. До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та від ТОВ "Нова Пошта" надійшли заяви, у яких вони просять розглядати касаційну скаргу без участі представників. Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).) При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 04.06.2024 у справі № 910/11425/21. Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі №917/1024/22, від 20.02.2024 у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22). Скаржник посилається, зокрема, на неврахування судами висновків щодо застосування норми ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» та ст.ст. 203, 215 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23 та від 25.06.2024 у справі № 923/1292/21. Так у ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» визначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства. Закон України «Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 30.03.2021 у справі № 922/2712/19, від 13.10.2021 № 923/1169/20, від 03.05.2018 у справі № 902/215/17, від 11.04.2018 у справі №911/1610/16, від 10.04.2018 у справі № 906/165/17 та від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23. Крім цього, у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 902/51/21 зазначено, що саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю. Дійсно, Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати виходячи з конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Аналогічний правовий висновок щодо комплексного застосування норм частини 1 статті 79, частин 1, 4 статті 80 Закону України № 2145-VІІІ і підпункту 2 пункту 8 постанови КМУ № 796 в подібних орендних правовідносинах викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21 (предмет позову в зазначених справах - визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, яке входить до складу об`єкта освіти, закріпленого за державним навчальним закладом на праві господарського відання або оперативного управління, та зобов`язання повернути вказане майно балансоутримувачу). Судами у розглядуваній справі зосереджено увагу на зверненні голови студентської ради Студмістечка до суду, в якому зазначено, що закриття відділення Нової пошти суттєво ускладнить повсякденне життя мешканців Студмістечка, обмежить доступ до послуг доставки, що особливо критично в зимовий період. Відділення Нової пошти № 355, яке розташоване на території Студмістечка, виконує важливу функцію для забезпечення добробуту іногородніх студентів, воно забезпечує доступ та оперативну логістику для тисяч мешканців Студмістечка, у тому числі неповнолітніх осіб, осіб з інвалідністю тощо. У зверненні викладено прохання врахувати при винесенні рішення інтереси студентів КНУ імені Тараса Шевченка та сприяти захисту їх прав на отримання якісного та зручного сервісу доставки. Отже, учасники навчального процесу наполягають на тому, що закриття відділення пошти ускладнить їх повсякденне життя, оскільки відділення (розміщене в орендованому приміщенні) виконує важливу функцію для забезпечення добробуту іногородніх студентів (учасників освітнього процесу). Університет зауважував, що спірне приміщення знаходиться у підвалі, не має належного освітлення та комунікацій, тому не може бути використано для освітнього процесу чи проживання студентів. Університет надав до матеріалів справи Правила контрольно-пропускного режиму та порядку ввозу та вивозу товарно-матеріальних цінностей на територію Київського національного університету імені Тараса Шевченка, затверджені ректором 09.01.2001; Інструкцію з організації пропускного режиму у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, затверджену ректором 12.07.2018; розпорядження ректора від 07.10.2020 №72, яким посилено контроль за дотриманням пропускного режиму на територію Університету. Ці документи підтверджують обставини про надання послуг відділенням Нової пошти лише учасникам учбового процесу. Крім цього, суди встановили відсутність у Університету можливості самостійно надати послуги, пов`язані з обслуговуванням учасників освітнього процесу, зокрема, поштові, а також те, що надання таких послуг Товариством не тільки не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі, а й, за твердженням студентів Університету, виконує важливу функцію для забезпечення добробуту іногородніх студентів (учасників освітнього процесу) і закриття відділення Товариства суттєво ускладнить повсякденне життя мешканців Студмістечка. Тобто судами попередніх інстанцій покладено в основу рішень обставини щодо: відсутності у Університету можливості самостійно надавати поштові послуги; позитивного впливу діяльності відділення ТОВ «Нова пошта» на добробут іногородніх студентів; потенційного ускладнення повсякденного життя мешканців студмістечка в разі закриття відділення. Водночас колегія суддів, не вдаючись до дослідження доказів чи переоцінки встановлених судами обставин, зауважує, що наведені вище положення законодавства передбачають можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, а саме: або/та пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу; або/та пов`язаних з обслуговуванням учасників освітнього процесу, і саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю. При цьому "побутовий комфорт" студентів та відсутність у закладу освіти технічної можливості самостійно надавати поштові послуги не можуть бути правовою підставою для нівелювання імперативної норми закону та автоматично не легітимізують такий правочин, і критерій «непогіршення соціально-побутових умов» осіб, які навчаються, є додатковим елементом правового аналізу, а не самостійним та єдиним виправданням для передачі приміщень в оренду під розміщення об`єктів підприємницької діяльності. Згадані вище обставини лежать у площині побутової та логістичної доцільності і спрямовані на обслуговування населення в цілому, а не на специфічне забезпечення освітнього чи наукового процесу університету. Той факт, що споживачами цих послуг у конкретному місці є переважно студенти, не трансформує господарську діяльність відповідача-2 в «освітнє призначення» чи «обслуговування освітнього процесу». З огляду на встановлені судами фактичні обставини, слід дійти висновку, що встановивши відсутність технічної можливості Університету самостійно надавати поштові послуги та визнавши факт покращення побуту студентів, суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття «покращення соціально-побутових умов» із поняттям «обслуговування освітнього процесу». Оскільки за договором оренди № 8555 від 10.10.2019 передано майно для підприємницької діяльності, яка фактично не інтегрована в навчальний процес, Верховний Суд погоджується з доводами прокурора, що його укладення відбулося з порушенням обмежень, встановлених ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», що є підставою для визнання його недійсним в розумінні ст.ст. 203, 215 ЦК України. Крім цього, оскільки вимога про повернення орендованого майна є похідною від вимоги про визнання недійсним договору, яку, як вказано вище, Верховний Суд задовольняє, наявні також підстави ї для її задоволення та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" повернути Київському національному університету імені Тараса Шевченка за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлове приміщення у корпусі гуртожитку № 6 загальною площею 106,8 кв.м, що перебуває на балансі Київського національного університету імені Тараса Шевченка та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Юлії Здановської (Ломоносова),

59. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (ч. 1 ст. 311 ГПК України). Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що судові рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено необхідно скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України з Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" слід стягнути на користь Київської міської прокуратури: по 3 028 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви; по 4 542 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги та по 6 056 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Керуючись ст.ст. 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, - П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі № 910/8645/25 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 8555 від 10.10.2019, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова пошта", предметом якого є частина нежитлового приміщення у корпусі гуртожитку № 6 загальною площею 106,8 кв.м, що перебуває на балансі Київського національного університету імені Тараса Шевченка та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Юлії Здановської (Ломоносова),

59. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" повернути Київському національному університету імені Тараса Шевченка за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлове приміщення у корпусі гуртожитку № 6 загальною площею 106,8 кв.м, що перебуває на балансі Київського національного університету імені Тараса Шевченка та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Юлії Здановської (Ломоносова),

59. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 50-Г, ідентифікаційний код 19030825) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вулиця Предславинська, 45/9, ідентифікаційний код 03910019): 3 028 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви; 4 542 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги та 6 056 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (03026, м. Київ, Столичне шосе, 103, корпус 1, поверх 9, ідентифікаційний код 31316718) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вулиця Предславинська, 45/9, ідентифікаційний код 03910019): 3 028 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви; 4 542 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги та 6 056 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Могил С.К. Судді: Волковицька Н.О. Случ О.В.