Ухвала КГС ВС № 907/616/25

УХВАЛА 25 червня 2026 року м. Київ cправа № 907/616/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К., перевіривши матеріали касаційної скарги Воловецького колективного підприємства "Агрошляхбуд" на рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.03.2026 (суддя Худенко А. А.) і постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 (головуючий суддя Міліціанов Р. В., судді Іванчук С. В., Ржепецький В. О.) у справі № 907/616/25 за позовом Воловецького колективного підприємства "Агрошляхбуд" до Жденіївської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, про стягнення 1 063 537,10 грн, за участі Закарпатської обласної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області, ВСТАНОВИВ: У травні 2025 року Воловецьке колективне підприємство "Агрошляхбуд" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Жденіївської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання права власності на цілісний майновий комплекс щебеневого заводу, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Мукачівський р-н, с. Ялове, буд. 78. 06.03.2026 рішенням Господарського суду Закарпатської області, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2026, у задоволенні позову відмовлено повністю. Судові рішення мотивовані тим, що позивач зазначив, що об`єкти, на які він просить визнати право власності є самочинним будівництвом. Учасники справи дозвільну документацію на будівництво суду не надали. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач не звертався до органів державного архітектурно-будівельного контролю з декларацією про готовність до експлуатації об`єкта. А також встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до відповідного державного органу архітектурно-будівельного контролю для набуття права власності та введення об`єкта в експлуатацію у встановленому законом порядку. 11.06.2026 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.03.2026 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 у справі № 907/616/25. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2026 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К. За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.03.2026 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 у справі № 907/616/25 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке. Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках. Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. Предметом позову у цій справі є визнання права власності на цілісний майновий комплекс щебневого заводу вартістю 1 481 601 грн (про що вказав позивач у повній заяву), що становить менше ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позовів в загальному до п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового такими, що підлягають касаційному оскарженню. Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а Суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі. Посилання скаржника на ряд постанов Верховного Суду, які містяться у касаційній скарзі, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки висновки у справах, на які він посилається, мають загальний характер і зроблені судами за інших встановлених обставин, які формують зміст правовідносин та зумовили прийняття відповідних судових рішень. Отже, доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на ряд постанов Верховного Суду без належного обґрунтування цих посилань) зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997). Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За таких обставин, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Воловецького колективного підприємства "Агрошляхбуд" на рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.03.2026 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 у справі № 907/616/25. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Случ Судді Н. О. Волковицька С. К. Могил