Постанова 4873 № 910/14831/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "29" червня 2026 р. Справа № 910/14831/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шапрана В.В. суддів: Андрієнка В.В. Буравльова С.І. без повідомлення учасників справи, розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі №910/14831/25 (суддя - Ломака В.С.) за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» про стягнення заборгованості. ВСТАНОВИВ: 28.11.2025 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи нежитлових приміщень суб`єкта господарювання №103024700010100 від 26.04.2019 у загальному розмірі 10159,70 грн, з яких: - 4053,50 грн - борг за послуги з централізованого опалення, 2700,53 грн - інфляційні втрати та 784,22 грн - 3% річних, нараховані на вказану суму основного боргу; - 1502,65 грн - борг за послуги з централізованого постачання гарячої води, 878,55 грн - інфляційні втрати та 240,25 грн - 3% річних, нараховані на вказану суму основного боргу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення взятих на себе зобов`язань за договором відповідач не оплатив наданих йому впродовж листопада 2018 року - жовтня 2021 року послуг з централізованого опалення та наданих впродовж грудня 2018 року - вересня 2021 року послуг з централізованого постачання гарячої води, внаслідок чого за останнім утворилася заборгованість у розмірах 4053,50 грн та 1502,65 грн відповідно. Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3% річних, нараховані окремо на суму заборгованості за послуги з централізованого опалення та за послуги з централізованого постачання гарячої води. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2025 відкрито провадження у справі №910/14831/25 та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання). Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі №910/14831/25 у задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» подало апеляційну скаргу, у якій просить частково скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» 4053,50 грн заборгованості за послуги з централізованого опалення, 2700,53 грн інфляційних втрат та 784,22 грн 3% річних. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи, а також порушено та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права. Позивач стверджує, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не враховані висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 28.10.2025 у справі №916/2527/21(916/1320/24) та 01.12.2025 у справі №906/1674/23, а також положення чинного законодавства України щодо порядку обчислення строків позовної давності, продовження/зупинення строків на строк дії карантину та на строк дії воєнного стану в Україні. За доводами позивача, період з 02.04.2020 - набрання чинності Закону України №540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», по 03.09.2025 - день, що передував набранню чинності Закону України №4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», у строк позовної давності не враховується. Як наслідок, з 02.04.2020 строк позовної давності було призупинено та відновлення строку відбулось з 04.09.2025. Отже, якщо боржник прострочив виплату в період дії зупинення строків позовної давності, то цей строк ще не починав обчислюватися і його початком слід вважати 04.09.2025. Якщо виплату було прострочено ще до початку зупинення перебігу позовної давності, то такий строк розбивається на два відрізки: перший рахується з дати Х і до 12.03.2020, а другий - з 04.09.2025. Оскільки частина вимог виникла у листопаді 2018 році, то перебіг позовної давності щодо них розпочався зі спливом строку виконання відповідних зобов`язань. Проте з 12.03.2020 перебіг позовної давності був продовжений (зупинений) на період дії карантину та воєнного стану, у зв`язку з чим трирічний строк станом на дату подання позову 28.11.2025 не сплив. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 апеляційну скаргу у справі №910/14831/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №910/14831/25, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву. До суду 01.05.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне. Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1693 від 27.12.2017 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», Комунальне підприємство «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства «Київенерго». Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №591 від 10.04.2018 Комунальному підприємству «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. Таким чином, з 01.05.2018 постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює позивач. Відповідно до п. 2.1 статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва. Предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії, про що зазначено в п. 2.2.1 статуту позивача. Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд.

15. Як убачається з інформації, розміщеної на Порталі єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відповідач є замовником будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудинковими нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Новомостицькій, 15 в Подільському районі м. Києва, будівництво якого було завершено 18.06.2020, про що того ж дня видано відповідний сертифікат (ідентифікатор ІУ163201701969). 26.04.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» (споживач) укладений договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи нежитлових приміщень суб`єкта господарювання №103024700010100, за умовами п. 1 якого виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач зобов`язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором. Відповідно до п. 9 договору оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок. Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку позивача або зняті з нього. Виконавець та споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку. У п. 11 договору передбачено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об`єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку. Згідно з п. 12 договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів. Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в додатку №5 до договору. У відповідності до п. 13 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Згідно з п. 22 договору споживач зобов`язаний, зокрема, оплачувати послуги в установлений договором строк. Виконавець зобов`язаний, зокрема, надавати споживачеві в установленому порядку інформацію про перелік послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, нормативи (норми) споживання, режим надання послуг, їх споживчі властивості, якісні показники надання послуг, граничні строки усунення аварій або інших порушень порядку надання послуг, а також інформацію про Правила (зазначається у цьому договорі, а також розміщується на дошці оголошень у приміщенні виконавця) (п. 24 договору). Пунктом 36 укладеного правочину передбачено, що цей договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторонами та діє до 15.05.2020. Відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони погодили, що умови договору застосовуються до відносин, які існували з 01.11.2018. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. п. 37 та 38 договору). Відповідно до умов договору, надання послуг, зокрема, централізованого опалення здійснюється до об`єктів, перелік та характеристики яких передбачені у додатку №1 «Перелік об`єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води» та додатку №2 «Характеристика об`єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води» до договору. Додатком №3 до договору є «Характеристика засобів обліку гарячої води і теплової енергії». Додатком №1 до договору визначено перелік об`єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, зокрема, за спірною адресою - вул. Новомостицька, 15, квартира 4, особовий рахунок №103024700040100. Згідно додатку №2 опалювальна площа квартири 4 становить 55,5 кв. м. З додатку №2 до договору також вбачається, що у квартирі не зареєстровано і не проживає жодного мешканця. Протилежного матеріали справи також не містять. Як убачається з додатку №3, у ньому не зазначені характеристики засобів обліку квартири і у квартирі не були встановлені відповідні квартирні засоби обліку. Протилежного матеріали справи не містять. Як зазначає позивач, у період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року включно ним проводилося постачання теплової енергії до житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, 15, що підтверджується рахунками на оплату заборгованості за послуги централізованого опалення, актами надання послуг з централізованого опалення, корінцями нарядів на включення та відключення постачання централізованого опалення до будинку, актом прийняття теплового вузла обліку, актами про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, відомостями реєстрації параметрів теплопостачання, а також загальнобудинковими відомостями обліку. Окрім цього, позивач стверджує, що у період з грудня 2018 року по вересень 2021 року включно відповідачу також надавалася послуга з централізованого постачання гарячої води, що підтверджується рахунками на оплату заборгованості за послуги централізованого постачання гарячої, актами надання послуг з постачання гарячої води та загальнобудинковими відомостями обліку. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не оплатив наданих йому впродовж листопада 2018 року - жовтня 2021 року послуг з централізованого опалення та наданих впродовж грудня 2018 року - вересня 2021 року послуг з централізованого постачання гарячої води, внаслідок чого за останнім утворилася заборгованість у розмірах 4053,50 грн та 1502,65 грн відповідно. Окрім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача 2700,53 грн інфляційних втрат та 784,22 грн 3% річних, нарахованих на суму боргу 4053,50 грн щодо оплати послуг з централізованого опалення за загальний період з 01.11.2018 по 31.08.2025, а також 878,55 грн інфляційних втрат та 240,25 грн 3% річних, нарахованих на суму боргу 1502,65 грн щодо оплати послуг з централізованого постачання гарячої води за загальний період з 01.12.2018 по 31.08.2025. Відповідач, заперечуючи проти позову, вказав на наступне: - позивачем не надано доказів існування між сторонами відносин з 01.11.2018 до моменту укладення 26.04.2019 договору №103024700010100 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води; - будинок №15 на вулиці Новомостицькій у місті Києві був введений в експлуатацію лише 18.06.2020, що спростовує наявність можливості надання позивачем відповідних послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води до цього будинку до моменту введення його в експлуатацію; - у додатках №№2 та 3 до договору не зазначено інших відомостей, окрім особового рахунку та площі приміщення, що позбавляє можливості встановити, на підставі яких показників позивачем здійснені спірні нарахування; - додатком №4 до договору передбачене обов`язкове складання і підписання виконавцем та споживачем акту прийняття на абонентський облік квартирного засобу обліку гарячої води. Однак, позивач не надав підписаного сторонами акту прийняття на абонентський облік квартирного засобу обліку гарячої води у квартирі, що позбавляє можливості встановити, на підставі яких показників, якого засобу обліку та впродовж якого періоду здійснено нарахування; - згідно з додатком №2 до договору у квартирі відсутні зареєстровані та/або проживаючі мешканців, що додатково свідчить про неможливість підтвердити факт споживання послуг з опалення та постачання гарячої води; - позивач не формував і не надавав відповідачу рахунки на оплату послуг з опалення та постачання гарячої води у період з грудня 2018 року по вересень 2021 року, не складав податкових накладних за відповідний період та не реєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних; - надані позивачем акти складені ним в односторонньому порядку перед поданням позовної заяви та не містять інформації щодо порядку обрахунку кількості гігакалорій, яка прийнята до розрахунку, показників за попередній і поточний період (відповідний місяць), що унеможливлює встановлення правомірності нарахування оплати і споживання відповідного обсягу. Акти надання послуг з централізованого опалення не відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», тоді як за весь період дії договору позивач жодного разу не передавав відповідачу акти надання послуг з централізованого опалення; - сам лише факт підписання сторонами договору без його реального виконання не є підтвердженням фактичного надання послуг протягом спірного періоду. Також відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до позовних вимог за період з листопада 2018 року по березень 2021 року включно у загальній сумі 6957,57 грн, у тому числі: - до позовних вимог, заявлених позивачем за період з листопада 2018 року по березень 2021 року включно, щодо стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення в загальній сумі 4336,12 грн (основний борг в сумі 3513,17 грн, інфляційні втрати в сумі 576,47 грн та 3% річних в сумі 246,48 грн); - до позовних вимог, заявлених позивачем за період з грудня 2019 року по березень 2021 року включно, щодо стягнення заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води в загальній сумі 2621,45 грн (основний борг в сумі 1502,65 грн, інфляційні втрати в сумі 878,55 грн та 3% річних в сумі 240,25 грн). Окрім того, у поданому 04.03.2026 до суду першої інстанції клопотанні про долучення до матеріалів справи доказів позивач повідомив про те, що станом на 02.03.2026 заборгованість відповідача за послуги з централізованого постачання гарячої води за особовим рахунком №103024700040100 відсутня. Як наслідок, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» просило на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України закрити провадження у справі №910/14831/25 в частині вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 1502,65 грн та 878,55 грн інфляційних втрат і 240,25 грн 3% річних, нарахованих на вказану суму боргу. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов наступних висновків: - зважаючи на відсутність у матеріалах справи належних доказів встановлення засобів обліку безпосередньо у квартирі 4 в будинку, споживач зобов`язаний оплачувати відповідно до умов договору спожиту теплову енергію пропорційно опалювальній площі квартири згідно з показниками загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії; - нарахування заявленої до стягнення вартості послуг з централізованого опалення здійснені позивачем розрахунковим методом відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 (далі - Правила), та умов договору, виходячи з опалювальної площі квартири 4 у будинку; - на підтвердження обґрунтованості пред`явлених вимог та факту надання відповідачу послуг за договором протягом спірних у даній справі періодів позивачем надало суду, зокрема, рахунки на оплату заборгованості за послуги централізованого опалення (ЦО) та за послуги централізованого постачання гарячої води (ГВ), підписані уповноваженим представником виконавця акти надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, корінці нарядів на включення та відключення постачання централізованого опалення до будинку, акт прийняття теплового вузла обліку, акти про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, відомість реєстрації параметрів теплопостачання за адресою: місто Київ, вулиця Новомостицька, 15, загальнобудинкові відомості обліку, а також відомість реєстрації параметрів теплоспоживання будинку. Вищенаведеними доказами в їх сукупності підтверджується факт надання відповідачу у період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року включно (період, протягом якого фактично здійснювалося нарахування) послуг з централізованого опалення квартири, а також розрахунок обсягів спожитої послуги з централізованого опалення, виходячи із опалювальної площі квартири, та здійснені нарахування у розмірі 4053,50 грн; - оскільки квартира знаходиться у будинку, який має єдину загальнобудинкову систему опалення, технічна можливість не поставлення теплової енергії в цю квартиру відсутня, оскільки житлові будинки спроектовано з урахуванням сукупного теплового режиму всіх приміщень за умови підтримання в них нормативної температури. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерно-технічного обладнання житлового будинку і є його невід`ємною частиною та спільною власністю усіх власників квартир та нежитлових приміщень будинку. Підтримання температури в приміщеннях багатоквартирного будинку відбувається не тільки через опалювальні пристрої, а також за рахунок теплопередачі крізь огороджувальні конструкції інших приміщень у цьому будинку; - необґрунтованими є посилання відповідача на те, що позивачем не формувались і не надавались відповідачу рахунки на оплату послуг з опалення, оскільки самі по собі обставини щодо виставлення рахунків не підтверджують та не спростовують обставин постачання позивачем теплової енергії і відсутність доказів надсилання рахунків жодним чином не нівелює обов`язок відповідача зі здійснення розрахунків за спожиту послугу з теплопостачання; - відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомості щодо обсягів спожитої послуги з централізованого опалення, нарахування заборгованості, а також не надано доказів здійснення оплати; - факт введення будинку в експлуатацію пізніше за спірний період жодним чином не спростовує обставину надання позивачем послуги з централізованого опалення квартири у цей період. При цьому, договір було укладено ще до введення будинку в експлуатацію, а його умови поширювали дію на період з 01.11.2018, тобто самим фактом укладання договору відповідач визнавав факт надання (можливості надання) йому послуг з 01.11.2018; - з наданих позивачем доказів, зокрема, відомостей обліку, не вбачається споживання гарячої води за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 (у тому числі у квартирі 4), що, з урахуванням відсутності належних доказів підключення гарячого водопостачання за вказаною адресою (що узгоджується з корінцями нарядів), свідчить про нездійснення позивачем гарячого водопостачання, а відтак і відсутністю споживання відповідачем відповідної послуги; - враховуючи наведене, а також зважаючи на недоведеність позивачем факту постачання протягом спірного періоду як до будинку в цілому, так і безпосередньо до квартири, гарячої води, а також правомірності нарахування відповідачу спірної плати за нормами споживання гарячої води, беручи до уваги умови договору та факт відсутності реєстрації та проживання у цій квартирі мешканців, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог про стягнення з відповідача 1502,65 грн заборгованості за надані протягом грудня 2018 року - вересня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води, а також і похідних вимог про стягнення 878,55 грн інфляційних втрат і 240,25 грн 3% річних; - оскільки предмет спору в частині стягнення з відповідача заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води, фактично, був відсутній як на момент звернення до суду з даним позовом, так і на час відкриття провадження у справі №910/14831/25, відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України; - під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023, відтак і строк позовної давності щодо зобов`язань відповідача з оплати послуг з централізованого опалення за спірний період було продовжено на підставі Закону України №540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»; - в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024 на підставі Закону України №2120-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», а після 30.01.2024 перебіг такого строку був зупинений на строк дії воєнного стану на підставі Закону України №3450-ІХ від 08.11.2023 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини». - разом з цим, Законом України №4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо зупинення строку позовної давності виключено. Вказаний Закон №4434-IX було оприлюднено 03.06.2025 і відповідно до його п. 2 останній набирав чинності 04.09.2025; - отже, строк звернення до суду (позовна давність) за спірною вимогою на суму 4053,50 грн спочатку було продовжено (до 30.06.2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився до 03.09.2025 року включно; - з огляду на узгоджений у п. 13 договору порядок розрахунків за спожиту теплову енергію, оскільки з позовом до суду позивач звернувся 28.11.2025, останнім пропущено строк позовної давності щодо спірних розрахункових періодів з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по березень 2021 року включно; - позовна давність щодо вимог про стягнення з відповідача акцесорних зобов`язань (інфляційних втрат та 3% річних), нарахованих на заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення за розрахунковий період з листопада 2018 року по березень 2021 року включно також сплила; - з наданого позивачем розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по серпень 2025 року, а також розрахунку 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з оплати за отримані послуги з централізованого опалення за період з 01.11.2018 по 31.08.2025, вбачається, що останнім періодом фактичного нарахування позивачем заборгованості за вищенаведені послуги, з урахуванням проведених ним коригувань, є лютий 2021 року (з 01.02.2021 по 28.02.2021 позивач нарахував відповідачу 152,04 грн). Разом з тим, починаючи з 01.03.2021, позивач не нараховував заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення (з урахуванням коригування, здійсненого, зокрема, у травні 2023 року, тобто до моменту звернення до суду з даним позовом), а компенсаційні виплати після 01.03.2021 нараховувалися позивачем виключно на суму боргу в розмірі 4053,58 грн, яка виникла до 28.02.2021 включно; - не зважаючи на те, що строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та компенсаційних виплат, що згідно з вимогами та вказаним у позовній заяві періодом були нараховані, зокрема, з квітня по жовтень 2021 року, не сплив, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення відповідних вимог позивача з огляду на їх безпідставність. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Позивач оскаржує рішення суду першої інстанції у даній справі лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 4053,50 грн боргу за послуги з централізованого опалення, 2700,53 грн інфляційних втрат та 784,22 грн 3% річних, нарахованих на вказану суму основного боргу. Натомість, рішення суду в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог не оскаржене. Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі №910/14831/25 переглядається апеляційним судом в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відсутності правових підстав для задоволення вказаних вимог позивача та вважає за необхідне зазначити наступне. За змістом ст. ст. 11, 509, 627 ЦК України та ст. 179 Господарського кодексу України, який був чинний станом на час виникнення спірних правовідносин, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до п. п. 1 та 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Вказані положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчать про обов`язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням випадків та у порядку, встановлених законом), зокрема, договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Статтею 5 Закону України «Про теплопостачання» визначено особливості відносин у сфері теплопостачання та передбачено, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим законом. Частинами 4 та 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього закону. Виконавець формує та надає споживачу (його представнику) рахунки на оплату наданої комунальної послуги щомісяця. Рахунки на оплату комунальної послуги надаються споживачу на паперовому носії. Рахунок на оплату комунальної послуги повинен містити, зокрема, таку інформацію: 1) найменування та платіжні реквізити виконавця комунальної послуги; 2) адресна інформація, найменування або прізвище, ім`я та по батькові споживача, або абонентський номер споживача, визначений договором про надання комунальної послуги, який дає згоду ідентифікувати споживача виконавцю або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг; 3) період, за який здійснюється нарахування; 4) загальна сума до сплати; 5) поле для внесення споживачем показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії (якщо згідно із законом або договором такі показання знімає споживач); 6) обсяг спожитої теплової енергії та води за поточний період, визначений згідно з вимогами статей 9-11 цього закону, а також показання відповідних вузлів обліку (у разі відсутності вузлів обліку теплової енергії - приладів-розподілювачів теплової енергії), на основі яких цей обсяг визначено, застосоване розрахункове або середнє споживання; 7) діючі ціни та тарифи на комунальні послуги; 8) стан розрахунків споживачем за спожиту комунальну послугу, у тому числі заборгованість з оплати послуги (у разі її наявності), періоди, в яких виникла така заборгованість, відомості про обчислення її розміру, пільги/субсидії (у разі їх надання/призначення). Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. ст. 525 та 526 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору. Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил. Таким чином, з наведеного вище у сукупності вбачається, що обов`язок із проведення розрахунків за спожиту теплову енергію виникає лише у споживача такої теплової енергії, а не у будь-якої особи. Отже, позивач повинен довести факт постачання теплової енергії у спірний період відповідачу та його споживання відповідачем за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, кв.

4. Як було зазначено вище, за умовами п. 9 договору оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок. Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку виконавця або зняті з нього. Виконавець та споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку. У п. 11 договору сторони погодили, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об`єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку. Згідно з п. 12 договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів. Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в додатку №5 до договору. Зважаючи на відсутність у матеріалах справи належних доказів встановлення засобів обліку безпосередньо у квартирі, споживач зобов`язаний оплачувати відповідно до умов договору спожиту теплову енергію пропорційно опалювальній площі квартири згідно з показниками загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства. З матеріалів справи вбачається, що відповідні нарахування заявленої до стягнення вартості послуг з централізованого опалення буди здійснені позивачем розрахунковим методом відповідно до Правил та умов договору, виходячи з опалювальної площі квартири. На підтвердження обґрунтованості пред`явлених вимог та факту надання відповідачу послуг за договором протягом спірних у даній справі періодів позивачем до матеріалів справи надано наступні докази: - рахунки на оплату заборгованості за послуги централізованого опалення; - підписані уповноваженим представником виконавця акти надання послуг з централізованого опалення; - корінці нарядів на включення та відключення постачання централізованого опалення до будинку №3308 від 05.11.2018 (02.11.2018), №875 від 08.04.2019 (08.04.2019), №557 від 25.10.2019 (30.10.2019), №830 від 05.04.2020 (06.04.2020), №515 від 16.10.2020 (03.11.2020), №752 від 13.04.2021 (13.04.2021) та №1675 від 22.10.2021 (26.10.2021); - акт прийняття теплового вузла обліку №7-400-34; - акти про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи №7-05-218 від 07.05.2019, №7-08-231 від 06.08.2020, №234298 від 14.08.2023 та №945 від 11.09.2024; - відомість реєстрації параметрів теплопостачання за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, 15, за період з 01.12.2018 по 02.01.2019; - загальнобудинкові відомості обліку (особовий рахунок 1030247) за періоди: з 01.01.2019 по 23.01.2019, з 24.01.2019 по 25.02.2019, з 26.02.2019 по 25.03.2019, з 26.03.2019 по 16.04.2019, з 25.10.2019 по 31.10.2019, з 01.11.2019 по 24.11.2019, з 25.11.2019 по 21.12.2019, з 22.12.2019 по 20.01.2020, з 21.01.2020 по 23.02.2020, з 24.02.2020 по 22.03.2020, з 01.11.2020 по 24.11.2020, з 25.11.2020 по 17.12.2020, з 18.12.2020 по 19.01.2021, з 25.02.2021 по 19.03.2021, з 20.03.2021 по 17.04.2021 та з 25.10.2021 по 31.10.2021; - відомість реєстрації параметрів теплоспоживання будинку з 19.01.2020 по 24.02.2021. Надані позивачем акти звіряння взаєморозрахунків та наданих послуг з централізованого опалення за спірні періоди складені і підписані лише з боку позивача. Матеріали справи також не містять доказів їх надіслання відповідачу, як і надіслання рахунків на оплату послуг. Нарахування позивачем здійснено розрахунковим методом відповідно до Правил та умов договору, виходячи з опалювальної площі квартири та із розрахунку норми споживання на 1 особу. Апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції, що оскільки квартира знаходиться у будинку, який має єдину загальнобудинкову систему опалення, то технічна можливість не поставлення теплової енергії в цю квартиру відсутня, оскільки житлові будинки спроектовано з урахуванням сукупного теплового режиму всіх приміщень за умови підтримання в них нормативної температури. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерно-технічного обладнання житлового будинку і є його невід`ємною частиною та спільною власністю усіх власників квартир та нежитлових приміщень будинку. Підтримання температури в приміщеннях багатоквартирного будинку відбувається не тільки через опалювальні пристрої, а також за рахунок теплопередачі крізь огороджувальні конструкції інших приміщень у цьому будинку. Посилання відповідача на те, що позивачем не формувались і не надавались відповідачу рахунки на оплату послуг з опалення і доказів надсилання таких рахунків позивачем до позовної заяви не надано, є безпідставними, оскільки самі по собі обставини щодо виставлення рахунків не підтверджують та не спростовують обставин постачання позивачем теплової енергії і відсутність доказів надсилання рахунків жодним чином не нівелює обов`язок відповідача зі здійснення розрахунків за спожиту послугу з теплопостачання. Відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомості щодо обсягів спожитої послуги з централізованого опалення, нарахування заборгованості, а також не надано доказів здійснення оплати. Факт введення будинку в експлуатацію пізніше за спірний період жодним чином не спростовує обставину надання позивачем послуги з централізованого опалення квартири у цей період. Судом взято до уваги і те, що договір було укладено ще до введення будинку в експлуатацію, а його умови поширювали дію на період з 01.11.2018, тобто самим фактом укладання договору відповідач визнавав факт надання (можливості надання) йому послуг з 01.11.2018. Таким чином, позивачем доведено обставину надання відповідачу послуг з централізованого опалення квартири у період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року включно (період, протягом якого фактично здійснювалося нарахування), розрахунок обсягів спожитої послуги з централізованого опалення, виходячи із опалювальної площі квартири, та здійснені нарахування на суму 4053,50 грн. Водночас, відповідач не надав доказів на підтвердження сплати заборгованості за спожиту теплову енергію у сумі 4053,50 грн. З урахуванням усього вищезазначеного, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції з приводу наявності заборгованості відповідача з оплати послуги з централізованого опалення у розмірі 4053,50 грн. Також, як було зазначено вище, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2700,53 грн інфляційних втрат та 784,22 грн 3% річних, нарахованих на суму боргу 4053,50 грн щодо оплати послуг з централізованого опалення за загальний період з 01.11.2018 по 31.08.2025. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання в вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. У відповідності до п. 13 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що вони виконані арифметично вірно, а отже в наведеній частині позовні вимоги є також обґрунтованими. Разом з цим, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, зокрема, до позовних вимог, заявлених позивачем за період з листопада 2018 року по березень 2021 року включно, щодо стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення в загальній сумі 4336,12 грн (основний борг в сумі 3513,17 грн, інфляційні втрати в сумі 576,47 грн та 3% річних в сумі 246,48 грн). На переконання колегії суддів, висновки місцевого господарського суду з приводу наявності підстав для часткового застосування строків позовної давності до вимог позивача є обґрунтованими та такими, що здійснені з дотриманням вимог закону. Водночас, позивач в апеляційній скарзі стверджує, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не враховані висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 28.10.2025 у справі №916/2527/21(916/1320/24) та 01.12.2025 у справі №906/1674/23, а також положення чинного законодавства України щодо порядку обчислення строків позовної давності, продовження/зупинення строків на строк дії карантину та на строк дії воєнного стану в Україні. За доводами позивача, період з 02.04.2020 - набрання чинності Закону України №540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», по 03.09.2025 - день, що передував набранню чинності Закону України №4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», у строк позовної давності не враховується. Як наслідок, з 02.04.2020 строк позовної давності було призупинено та відновлення строку відбулось з 04.09.2025. Отже, якщо боржник прострочив виплату в період дії зупинення строків позовної давності, то цей строк ще не починав обчислюватися і його початком слід вважати 04.09.2025. Якщо виплату було прострочено ще до початку зупинення перебігу позовної давності, то такий строк розбивається на два відрізки: перший рахується з дати Х і до 12.03.2020, а другий - з 04.09.2025. Оскільки частина вимог виникла у листопаді 2018 році, перебіг позовної давності щодо них розпочався зі спливом строку виконання відповідних зобов`язань. Проте з 12.03.2020 перебіг позовної давності був продовжений (зупинений) на період дії карантину та воєнного стану, у зв`язку з чим трирічний строк станом на дату подання позову 28.11.2025 не сплив. Проте, апеляційний суд вважає, що вказані аргументи скаржника є безпідставними та такими, що ґрунтуються на хибному тлумаченні положень закону. Так, враховуючи умови договору, а також норми ЦК України та Закону України «Про теплопостачання», відповідач повинен був оплатити отримані послуги з централізованого опалення за спірний період у строк, починаючи з 20.12.2018 і до 20.11.2021, залежно від конкретного місяця отримання цієї послуги. Тобто, право на позов за спірними вимогами виникло у позивача 21.12.2018. Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього кодексу. Згідно з ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст. ст. 263 та 264 ЦК України. Так, відповідно до ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Водночас, під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме «продовження позовної давності». Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин. Законом України №540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020. Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом №540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06.09.2023 у справі №910/18489/20 та 02.07.2025 у справі №903/602/24. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023. Відтак, і строк позовної давності щодо зобов`язань відповідача з оплати послуг з централізованого опалення за спірний період було продовжено на підставі вказаного закону до 30.06.2023. Поряд з цим, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України і останній триває до теперішнього часу. Законом України №2120-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-IX набрав чинності 17.03.2022. Надалі Законом України №3450-ІХ від 08.11.2023 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану і до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку був зупинений на строк дії воєнного стану. Водночас, Законом України №4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено. Закон №4434-IX було оприлюднено 03.06.2025 і відповідно до п. 2 останній набирав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025. Отже, враховуючи вищевикладене та положення ст. ст. 254 та 255 ЦК України, строк звернення до суду (позовна давність) за спірною вимогою на суму 4053,50 грн спочатку було продовжено (до 30.06.2023 на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився до 03.09.2025 включно. На переконання колегії суддів, позивач помилково вважає, що таке поняття як «продовження перебігу позовної давності» є тотожним поняттю «зупинення перебігу позовної давності». В даному контексті суд звертає увагу на зміст пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку прийняття спадщини»: «…законопроектом пропонується удосконалити конструкцію п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено продовження строків у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану, встановлених ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України. Так, усі вищевказані статті ЦК України, перераховані у п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України регулюють перебіг позовної давності. З огляду на це, необхідно дійти однозначного висновку, що дія положення п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України спрямована саме на врегулювання перебігу позовної давності у результаті дії таких обставин як воєнний та надзвичайний стан… …чинне законодавче регулювання не відповідає критерію «ясності закону». У рішенні Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі». Всупереч цьому, у положенні п. 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України застосовується термінологія, яка не узгоджується із термінологією цього кодексу. Зокрема зазначена норма п. 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України передбачає «продовження» строків, коли у самому ЦК України закріплена можливість «зупинення» перебігу позовної давності (ст. 263 ЦК України). Застосування вказаних термінів має суттєву відмінність. У випадку із «зупиненням перебігу позовної давності» її загальний строк не змінюється, що є реалізацією принципу правової визначеності норми законодавства. Натомість, в результаті «продовження перебігу позовної давності» строки, визначені ЦК України стають невизначеним, адже зокрема загальний трирічний строк вже триває більше п`яти років. Такий підхід призводить до виникнення нового виду позовної давності: поряд із загальною та спеціальною, виникає «продовжена позовна давність», а також не узгоджується із засадами цивільного законодавства, не відповідає принципу правової визначеності та створює істотні ризики до виникнення спорів, зумовлених різним тлумаченням таких законодавчих положень…». Тобто, за логікою законодавця, «продовження» строків позовної давності та «зупинення» перебігу позовної давності є кардинально різними поняттями і у випадку продовження строків загальний строк позовної давності не є незмінним, а лише надає позивачу право не звертатися до суду з відповідним позовом, допоки не буде скасовано законодавчу підставу для продовження строку. Якщо в період продовження строку (з 02.04.2020 по 29.01.2024) строк позовної давності закінчився, то особа має право звернутися за захистом своїх прав до суду з відповідною заявою в межах строку, на який продовжено строк позовної давності, тобто до 29.01.2024, адже з 30.01.2024 строк позовної давності вже є простроченим. Саме тому, органом законодавчої влади було усунуто зазначену невизначеність у правовому регулюванні цього питання та приведено п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у відповідність до положень ст. 263 ЦК України. Як зазначалося вище, відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору перебіг строку позовної давності по щомісячних зобов`язаннях розпочинається з 21-го числа місяця, що настає за розрахунковим. Так, строк позовної давності по зобов`язаннях за листопад 2018 року розпочався 21.12.2018 та мав би завершитись 21.12.2021, однак, оскільки завершення строку припало на період, коли строки були продовжені, то позивач мав право звернутися до суду у строк до 29.01.2024, адже з 30.01.2024 строк позовної давності по зобов`язаннях за листопад 2018 року вже є простроченим. Таким чином, завершення строків позовної давності по зобов`язаннях з листопада 2018 року та всіх наступних місяців включно до грудня 2020 року (розпочався 21.01.2021 та мав би завершитись 21.01.2024) припадало на період, коли діяло продовження строків. Отже, строк позовної давності за зобов`язаннями, що виникли з листопада 2018 року по грудень 2020 року включно завершився 29.01.2024. Разом з тим, перебіг строків позовної давності за щомісячними зобов`язаннями за період з січня 2021 року (початок перебігу строку позовної давності розпочався 21.02.2021) по квітень 2021 року (початок перебігу строку позовної давності розпочався 21.05.2021) був зупинений з 30.01.2024 по 03.09.2025 та продовжився з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Так, по зобов`язаннях за січень 2021 року з дати початку перебігу строку позовної давності - 21.02.2021 до дати зупинення строків - 30.01.2024 минуло 2 роки 11 місяців та 9 днів. На дату поновлення перебігу строку позовної давності - 04.09.2025 до завершення строку позовної давності по зобов`язаннях за січень 2021 року залишився 21 день. Відтак строк позовної давності по зобов`язаннях за січень 2021 року сплив 25.09.2025. По зобов`язаннях за лютий 2021 року з дати початку перебігу строку позовної давності - 21.03.2021 до дати зупинення строків - 30.01.2024 минуло 2 роки 10 місяців та 9 днів. На дату поновлення перебігу строку позовної давності - 04.09.2025 до завершення строку позовної давності по зобов`язаннях за лютий 2021 року залишився 51 день. Відтак строк позовної давності по зобов`язаннях за лютий 2021 року сплив 24.10.2025. По зобов`язаннях за березень 2021 року з дати початку перебігу строку позовної давності - 21.04.2021 до дати зупинення строків - 30.01.2024 минуло 2 роки 9 місяців та 9 днів. На дату поновлення перебігу строку позовної давності - 04.09.2025 до завершення строку позовної давності по зобов`язаннях за березень 2021 року лишився 81 день. Відтак строк позовної давності по зобов`язаннях за березень 2021 року сплив 24.11.2025. Разом з тим, як вбачається з відмітки канцелярії Господарського суду міста Києва на позовній заяві, позивач подав позов 28.11.2025. Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів, нарахованих за період з листопада 2018 року по березень 2021 року включно, заявлені поза межами строків позовної давності. Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Таким чином, позовна давність щодо вимог про стягнення з відповідача акцесорних зобов`язань (інфляційних втрат та 3% річних), нарахованих на заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення за розрахунковий період листопад 2018 року - березень 2021 року також сплила. При цьому, апеляційний суд зауважує на тому, що оскільки Закон України №4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» оприлюднено 03.06.2025 і відповідно до його п. 2, останній набрав чинності 04.09.2025, у позивача було більш ніж достатньо часу для звернення з позовом до суду до дати набрання цим законом чинності. Отже, причини поважності пропуску вказаного строку відсутні. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. З огляду на викладене вище, правомірними є висновки суду першої інстанції, що оскільки позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по березень 2021 року включно, такі позовні вимоги не підлягають задоволенню, так само як і не підлягають задоволенню вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення за розрахунковий період листопад 2018 року - березень 2021 року. Водночас, за розрахунковий період квітень 2021 року відповідач повинен був здійснити розрахунки до 20.05.2021, тоді як з 21.05.2021 виникло прострочення виконання цього зобов`язання, з моменту виникнення якого слід обраховувати початок перебігу позовної давності. Отже, строк позовної давності спливав після набрання чинності Законом України №3450-ІХ від 08.11.2023, згідно з яким такий строк зупинився, і відповідно після виключення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, з урахуванням строку його зупинення до 03.09.2025 і продовження такого строку з 04.09.2025 з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Отже, зважаючи на звернення позивача до суду з даним позовом 28.11.2025, строк позовної давності за вказаний період не сплив. Проте, з наданого позивачем розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по серпень 2025 року, а також розрахунку 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з оплати за отримані послуги з централізованого опалення за період з 01.11.2018 по 31.08.2025, вбачається, що останнім періодом фактичного нарахування позивачем заборгованості за вищенаведені послуги, з урахуванням проведених ним коригувань, є лютий 2021 року (з 01.02.2021 по 28.02.2021 позивач нарахував відповідачу 152,04 грн). Разом з тим, починаючи з 01.03.2021 позивач не нараховував відповідачу заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення (з урахуванням коригування, здійсненого, зокрема, у травні 2023 року, тобто до моменту звернення до суду з даним позовом), а компенсаційні виплати після 01.03.2021 нараховувалися позивачем виключно на суму боргу в розмірі 4053,58 грн, яка виникла до 28.02.2021 включно. Отже, правомірними є висновки місцевого господарського суду, що не дивлячись на те, що строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та компенсаційних виплат, нарахованих з квітня по жовтень 2021 року, не сплив, відсутні правові підстави для задоволення відповідних вимог позивача з огляду на їх безпідставність та недоведеність. При цьому, судом враховано правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, згідно якої суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. З урахуванням усього вищезазначеного, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про стягнення 4053,50 грн боргу за послуги з централізованого опалення, 2700,53 грн інфляційних втрат та 784,22 грн 3% річних. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи не спростовуються, а тому визнаються судом необґрунтованими. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі №910/14831/25 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» не підлягає задоволенню. У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника. Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті. Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі №910/14831/25 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя В.В. Шапран Судді В.В. Андрієнко С.І. Буравльов