Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/2093/26

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "29" червня 2026 р. Справа№ 910/2093/26 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Чапляна С.Є. суддів: Іванова В.П. Крижного О.М. без виклику представників учасників справи; за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 про розподіл судових витрат за заявою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про відшкодування судових витрат у справі № 910/2093/26 (суддя Котков О.В.) за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про стягнення грошових коштів ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст заяви Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (далі - позивач, ТДВ «Експрес Страхування») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (далі - відповідач, АТ «СК «АРКС») про відшкодування шкоди в порядку суброгації в розмірі 46 778,64 грн. Після відкриття Господарським судом міста Києва провадження у справі № 910/2093/26 позивач повідомив про часткове отримання страхового відшкодування від відповідача та просив закрити провадження в частині вимог на суму 39 698,47 грн. Надалі, після подання відповідачем відзиву на позовну заяву та висновку транспортно-товарознавчої експертизи позивач подав заяву про залишення позову без розгляду, яку ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 задоволено. АТ «СК «АРКС» зазначає, що позов був завідомо необґрунтованим, оскільки позивачу було відомо про правомірне застосування коефіцієнта фізичного зносу при визначенні страхового відшкодування та про попереднє відновлення пошкоджених елементів транспортного засобу, що підтверджується відповідними документами. Для обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач замовив та оплатив судову транспортно-товарознавчу експертизу, вартість якої склала 8000,00 грн. Попередній розрахунок цих витрат був заявлений у відзиві, підтвердні документи надані після постановлення ухвали про залишення позову без розгляду Посилаючись на ст.ст. 123, 127, 129, 130 ГПК України, відповідач просить стягнути з ТДВ «Експрес Страхування» на користь АТ «СК «АРКС» 8 000,00 грн витрат на проведення транспортно-товарознавчої експертизи як судові витрати, понесені внаслідок необґрунтованих дій позивача.

2. Узагальнена позиція позивача Позивач заперечень на заяву про розподіл судових витрат не подав.

3. Стислий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 у справі № 910/2093/26 заяву АТ «СК «АРКС» про розподіл судових витрат задоволено. Стягнуто з ТДВ «Експрес Страхування» на користь АТ «СК «АРКС» витрати на підготовку експертного висновку в сумі 8000,00 грн. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач відповідно до ч. 5 ст. 130 ГПК України має право на компенсацію витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи. Відповідач у встановленому законом порядку заявив вимогу про відшкодування витрат на підготовку експертного висновку та надав належні докази їх фактичного понесення (рахунок, акт виконаних робіт, платіжну інструкцію та висновок експерта). Позивач не подав заперечень і не надав доказів неспівмірності чи необґрунтованості цих витрат. З огляду на це суд дійшов висновку про наявність підстав для їх стягнення з позивача та задовольнив заяву відповідача.

4. Надходження до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги та її узагальнені доводи Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2026, ТДВ «Експрес Страхування» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену ухвалу та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви АТ «СК «АРКС» про компенсацію судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що витрати на підготовку висновку транспортно-товарознавчої експертизи не підлягають компенсації за рахунок позивача, оскільки необхідність проведення такого дослідження була обумовлена виконанням відповідачем власних обов`язків щодо визначення розміру страхового відшкодування та коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу. Скаржник зазначає, що відповідні дії мали бути вчинені відповідачем на стадії врегулювання страхового випадку, а не після звернення до суду. На думку апелянта витрати на отримання висновку експерта не пов`язані безпосередньо з розглядом справи та не можуть бути покладені на позивача.

5. Узагальнені доводи АТ «СК «АРКС» У поданому відзиві на апеляційну скаргу АТ «СК «АРКС» просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 - без змін. Відповідач зазначив, що належними та допустимими доказами підтверджено понесення ним витрат на підготовку експертного висновку у розмірі 8 000,00 грн, який був підготовлений у зв`язку з розглядом справи. На думку відповідача суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для компенсації зазначених витрат, а доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваної ухвали. Також відповідач вказав, що позов залишено без розгляду саме за ініціативою позивача, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування положень ч. 5 ст. 130 ГПК України та компенсації понесених ним витрат.

6. Рух апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2026 матеріали апеляційної скарги ТДВ «Експрес Страхування» у судовій справі № 910/2093/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Іванова В.П., Крижного О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 за апеляційною скаргою ТДВ «Експрес Страхування» відкрито апеляційне провадження та постановлено здійснювати розгляд у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

7. Позиція суду апеляційної інстанції Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1, 2, 4, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке. 7.1. Обставини, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції ТДВ «Експрес Страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ «СК «АРКС» про стягнення страхового відшкодування у сумі 46 778,64 грн в порядку суброгації. Справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до процедури, визначеної Господарським процесуальним кодексом (далі - ГПК України). Позивачем 24.03.2026 подано до суду першої інстанції заяву про закриття провадження в частині позовних вимог, згідно з якою відповідно до платіжної інструкції № 1199382 від 12.03.2026 АТ «СК «АРКС» частково компенсувало позивачу матеріальні збитки в розмірі 39 698,47 грн, у зв`язку з чим позивач просив закрити провадження у справі в частині позовних вимог на зазначену суму. Відповідачем 08.04.2026 до суду першої інстанції подано відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відзив, серед іншого, містив контррозрахунок суми страхового відшкодування. До відзиву відповідачем долучено копії документів на підтвердження викладеної у відзиві позиції щодо предмету позову. Позивачем 08.04.2026 до суду першої інстанції подано заяву про залишення позову без розгляду, у якій позивач просив залишити позовну заяву без розгляду та повернути позивачеві з Державного бюджету України судовий збір, сплачений під час подання позову. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 позовну заяву ТДВ «Експрес Страхування» залишено без розгляду. Відповідач подав до Господарського суду міста Києва заяву про розподіл судових витрат, в якій просить стягнути з позивача витрати на підготовку висновку транспортно-товарознавчої експертизи у справі № 910/2093/26 у сумі 8000,00 грн, понесені ним під час розгляду цієї справи. Судом встановлено, що відповідач поніс витрати у зв`язку з проведенням судової транспортно-товарознавчої експертизи, яка була проведена на замовлення відповідача, що підтверджується актом виконаних робіт/рахунком 06/04/26 від 08.04.2026 на суму 8 000,00 грн; платіжною інструкцією № 1207126 від 15.04.2026 на суму 8 000,00 грн; висновком експерта № 090/26 від 06.04.2026 за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи, складеним судовим експертом Ковалем І.М., яким вирішувалось питання вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіціенту фізичного зносу КТЗ Mersedes Benz AMG, державний номер НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 15.08.2025. 7.2. Оцінка висновків суду першої інстанції, доводів учасників справи та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні рішення Задовольняючи заяву АТ «СК «АРКС» про компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку з підготовкою висновку експерта № 090/26 від 06.04.2026, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належними доказами підтверджено факт понесення витрат на проведення експертного дослідження, а позов у справі залишено без розгляду. Проте колегія суддів вважає такі висновки такими, що не ґрунтуються на правильному застосуванні положень ст. 130 ГПК України. Відповідно до ч. 5 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже, наведена норма процесуального права передбачає спеціальні умови компенсації витрат відповідача у разі залишення позову без розгляду. На відміну від загальних правил розподілу судових витрат, визначених ст. 129 ГПК України, для застосування ч. 5 ст. 130 ГПК України недостатньо встановити лише факт понесення відповідачем відповідних витрат та факт залишення позову без розгляду. Обов`язковою умовою застосування зазначеної норми є встановлення того, що такі витрати виникли саме внаслідок необґрунтованих дій позивача. Верховний Суд у постанові від 15.09.2021 зі справи № 902/136/21 та у постанові від 16.02.2023 зі справи № 917/243/22 виснував, що ситуація, за якої є неможливими оцінка та фактичне існування ознак недобросовісності, зловживання чи незаконності в діях позивача, що зумовили залишення позову без розгляду, не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист у рамках ініційованого позивачем судового спору. У випадку залишення позову без розгляду з підстави подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду не є необхідними такі ознаки, як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець у такому випадку чітко визначив інший термін - необґрунтованість, який є відмінним від наведених, а, заявляючи про залишення позову без розгляду із зазначеної підстави, позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням ним таких процесуальних дій, у тому числі, передбачених ч. 5 ст. 130 ГПК України. Колегія суддів зазначає, що недобросовісність поведінки позивача може свідчити про необґрунтованість тих чи інших його дій, проте не є їх іманентною (невід`ємною) ознакою. Необґрунтованість дій позивача у розумінні ч. 5 ст. 130 ГПК України є більш широким поняттям і не зводиться виключно до недобросовісності, зловживання процесуальними правами чи протиправної поведінки, а охоплює будь-які дії позивача, які за конкретних обставин справи та за очевидної відсутності достатніх підстав для цього призвели до залучення відповідача до участі у судовому процесі та необхідності нести пов`язані з цим витрати. Отже, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, пов`язаних із розглядом справи (схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 925/1372/21, від 11.05.2023 у справі № 921/811/21, від 25.04.2023 у справі № 924/341/22, від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20). Як зазначив Верховний Суд у постанові від 06.03.2024 у справи № 905/1840/21 подання позову не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред`явлення ним завідомо необґрунтованого позову чи зловживання процесуальними правами, адже доступ до суду є правом особи, гарантованим державою. Так само і сам по собі факт подання заяви / клопотання про залишення позову без розгляду чи то відмову від позову у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ані свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу. Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що закриття провадження у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ані свідоме порушення позивачем правил суб`єктної юрисдикції та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу. Стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат у разі закриття провадження у справі можливе саме у випадку необґрунтованості дій позивача (див. mutatis mutandis постанову від 18.12.2019 зі справи № 640/1029/18-ц, ухвали від 07.07.2020 зі справи № 906/961/17, від 08.07.2020 зі справи № 810/3711/18, на які посилається скаржник). ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17 під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожним таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача» (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 922/2017/17). Відповідно до приписів ч. 5 ст. 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується (див. mutatis mutandis висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.07.2021 у справі № 922/2017/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20). Оскільки ч. 5 ст. 130 ГПК України не встановлює конкретних критеріїв для оцінки дій позивача на предмет їх обґрунтованості або необґрунтованості, така оцінка здійснюється судом у кожній справі, виходячи з встановлених судом обставин. У справі, що переглядається, суд першої інстанції фактично не встановив жодних необґрунтованих дій позивача у розумінні ч. 5 ст. 130 ГПК України, обмежившись констатацією, що позов був залишений без розгляду за клопотанням позивача, а відповідач поніс витрати на підготовку експертного висновку. Судом апеляційної інстанції під час перегляду справи не встановлено, що позивач вчиняв дії, які б могли бути кваліфіковані як необґрунтовані з урахуванням тлумачення цього поняття, наданого у наведених рішеннях Верховного Суду. За встановлених у цій справі обставин саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, оскільки це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ГПК України, яке не містить обмежень в його реалізації. У свою чергу звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст. 55, 124 Конституції України. Колегія суддів також враховує доводи апеляційної скарги про те, що висновок експерта № 090/26 складений на замовлення відповідача для обґрунтування власної позиції щодо визначення розміру страхового відшкодування та коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу. З матеріалів справи вбачається, що предметом проведеного дослідження було визначення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, тобто встановлення обставин, на які відповідач посилався як на підставу своїх заперечень проти позову. За таких обставин витрати на отримання зазначеного висновку пов`язані, насамперед, із реалізацією відповідачем свого права на захист та доказування власної правової позиції у спорі. Сам по собі факт підготовки такого висновку не свідчить про те, що відповідні витрати виникли саме внаслідок необґрунтованих дій позивача. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для покладення на позивача витрат на підготовку експертного висновку лише з огляду на факт залишення позову без розгляду та наявність доказів понесення відповідних витрат. Інші доводи апеляційної скарги Інші аргументи сторін досліджені апеляційним судом і не наводяться у тексті цієї постанови, оскільки не покладаються в її основу і не впливають на висновки апеляційного суду. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, та в силу ч. 4 ст. 11 ГПК України застосовується судом апеляційної інстанції як джерело права, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) від 10.02.2010). Аналогічна позиція викладена в п. 54 рішення у справі «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) від 28.10.2010, п. 89 рішення у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) від 06.09.2005.

8. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на встановлене судом апеляційної інстанції порушення ч. 5 ст. 130 ГПК України, допущене судом першої інстанції, що призвело до безпідставного задоволення заяви АТ «СК «АРКС» про ухвалення ухвали про відшкодування судових витрат, апеляційний господарський суд доходить висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 у справі № 910/2093/26 та постановлення нової ухвали про відмову у задоволенні заяви АТ «СК «АРКС» про відшкодування судових витрат.

9. Судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом За подання апеляційної скарги скаржником сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн. У практиці Верховного Суду сформульовано підхід, за яким судовий збір не сплачується при оскарженні додаткового судового рішення (додаткової ухвали), яким вирішено питання розподілу судових витрат, адже відповідні питання не пов`язані із вимогами позову по суті спору, водночас в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом (див. постанову КГС ВС від 04.11.2024 у справі № 915/1701/21, постанову ОП КАС ВС від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18). Водночас, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції послався на позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21, згідно з якою питання щодо компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, при залишенні позову без розгляду, вирішується судом виключно на підставі відповідної заяви відповідача у порядку, передбаченому ч. ч. 3, 6 ст. 130 ГПК України, тобто шляхом постановлення ухвали про розподіл судових витрат, а не ухвалення додаткового рішення. Відповідно, оскаржувана ухвала постановлена в порядку, визначеному ч. ч. 3, 6 ст. 130 ГПК України, а не в порядку, передбаченому ч. ч. 2, 3 ст. 221, ст. 244 ГПК України. Разом з тим, оскільки зазначена ухвала за своєю правовою природою є судовим рішенням про розподіл судових витрат і не вирішує самостійних матеріально-правових вимог сторін, відсутні підстави для застосування різного підходу до питання справляння судового збору за її апеляційне оскарження порівняно з підходом, сформульованим Верховним Судом щодо оскарження додаткових рішень (ухвал), якими вирішено питання розподілу судових витрат. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Таким чином, з огляду на те, що за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про розподіл судових витрат судовий збір не підлягав сплаті, сплачена скаржником сума не підлягає розподілу між сторонами як судові витрати і може бути повернута йому в порядку, передбаченому ст. 7 Закону України «Про судовий збір». З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 у справі № 910/2093/26 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 у справі № 910/2093/26 скасувати.

3. Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про відшкодування судових витрат відмовити.

4. Матеріали справи № 910/2093/26 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги на це судове рішення безпосередньо до Верховного Суду в порядку, визначеному ст. 286 - 291 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий суддя С.Є. Чаплян Судді В.П. Іванов О.М. Крижний