Постанова 4870 № 909/68/26

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/68/26 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Степанюк НЛ. суддів Міліціанова Р.В. Ржепецького В.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області б/н від 24.04.2026 (вх. № 01-05/1246/25 від 24.04.2026) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2026 (повний текст рішення складено 07.04.2026, суддя Михайлишин В.В.) та апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області б/н від 24.04.2026 (вх.№01-05/1247/26 від 24.04.2026) на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.04.2026 (повний текст складено 21.04.2026, суддя Михайлишин В.В.) у справі № 909/68/26 за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 34 230, 21 грн ВСТАНОВИВ: Зміст позовної заяви та оскаржуваного рішення суду першої інстанції Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 34 230,21 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на укладення сторонами Договору № 633-23ТН про виконання робіт з технічного нагляду у будівництві від 01.12.2023, предметом якого є здійснення технічного нагляду за виконанням будівельних робіт на будівництві об`єкта «Капітальний ремонт багатоквартирного житлового будинку в м. Ірпінь Київської області по вул. Северинівська, 128, який постраждав внаслідок військової агресії російської федерації проти України». При проведенні ревізії було встановлено, що база для визначення вартості послуг технічного нагляду була завищена, що призвело до переплати позивачем, та за висновками Державної аудиторської служби України, внаслідок неправомірного включення до бази розрахунку витрат, які не є будівельними роботами, відповідач безпідставно отримав кошти в сумі 34 230, 21 гривень, а саме, по єдиному податку 21 356, 60 гривень, а по включені витрат частин 5 - 9 на суму 12 873, 61 гривень. У зв`язку із цим позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 34 230, 21 гривень на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Рішенням місцевого господарського суду від 03.04.2026 у справі №909/68/26 у позові Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 34 230, 21 гривень - відмовлено. Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд виходив з того, що відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, на яку покликається позивач, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Однак, місцевий суд зазначив, що відповідач набув майно (грошові кошти) на правовій підставі - на підставі умов Договору № 633-23ТН про виконання робіт з технічного нагляду у будівництві від 01.12.2023, така підстава не відпала, договір не визнано недійсним, послуги надані без зауважень сторін одна до одної під час прийняття послуг за вказаним правочином, у зв`язку із цим кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні. Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.04.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП», адвоката Склярової О. Ю. (вх. № 3218/26 від 07.04.2026) про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу у справі 909/68/26 задоволено частково та стягнуто з Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» (11 000, 00 гривень витрат на професійну правову допомогу, в частині стягнення 8 000, 00 гривень витрат на професійну правову допомогу - відмовлено. Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи Доводи апелянта щодо рішення від 03.04.2026. Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2026 та прийняти нове рішенням, яким позовні вимоги Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області задоволити в повному обсязі. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що завищення вартості послуг можливе виключно у випадку, якщо загальна сума наданих послуг перевищує договірну ціну. Також скаржник зазначає про те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином долучені до матеріалів справи акти щодо вартості будівельних робіт а також неправильно застосував норми матеріального права. Суд першої інстанції зазначив, що лише перевищення договірної ціни може свідчити про порушення зобов`язання у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, такий висновок на думку апелянта є юридично некоректним. Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано принцип свободи договору. Також скаржник зазначив, що судом першої інстанції повністю проігноровано, не досліджено, що вартість робіт визначається відповідно до Настанови з визначення вартості будівництва, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України №281 від 01.11.2021. Апелянт зазначає і про те, що судом першої інстанції повністю проігноровано та на його думку не досліджено питання включення до актів приймання виконаних робіт зі здійснення технічного нагляду суми єдиного податку (5%), які нараховані на вартість послуг з технічного нагляду. Доводи апелянта щодо додаткового рішення від 21.04.2026. 24.04.2026 через підсистему «Електронний суд» до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Служби відновлення та розвитк інфраструктури у Київській області на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.04.2026 у справі №909/68/26, в якій заявник просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким у заяві Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» про стягнення витрат на правничу допомогу із Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області - відмовити повністю. Апелянт наголошує, що відповідач надав акти виконаних робіт, однак вони містять загальні формулювання, не містять конкретизації дій, та не дозволяють перевірити реальність часу та обсягу робіт. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що між сторонами існував чинний договір, послуги надані та прийняті за актами, оплата здійснена добровільно та на підставі первинних документів. Також відповідачем вказано, що саме погоджена сторонами договірна ціна є визначальним критерієм для оцінки належності виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг, а сам по собі альтернативний розрахунок вартості окремих складових не свідчить про порушення зобов`язання, якщо загальна вартість наданих послуг не перевищує погоджену сторонами договірну ціну. Відповідач вважає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що загальна вартість послуг технічного нагляду, наданих ним, перевищила визначену договором суму, таким чином, твердження апелянта про «завищення вартості» є внутрішньо суперечливим, оскільки не супроводжується доведенням факту перевищення договірної ціни, що є єдиним об`єктивним критерієм оцінки вартості виконаних зобов`язань. Щодо правомірності включення єдиного податку до структури договірної ціни та помилковості доводів апелянта, відповідач зазначає, що апелянт не довів, що така складова була відсутня у погодженій сторонами ціні або що її врахування суперечить умовам договору чи нормам законодавства, більше того, відповідна сума податкового зобов`язання була фактично сплачена відповідачем до бюджету, а тому її ретроспективне виключення призвело б до необґрунтованого покладення на відповідача додаткового майнового тягаря. Щодо відсутності належних доказів порушення та недопустимості покладення в основу рішення акту ревізії, відповідач стверджує, що акт ревізії є лише одним із письмових доказів і не може підтверджувати порушення зобов`язання без надання належних первинних документів та доведення фактичних обставин. Крім цього, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить стягнути з позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн за супровід справи в апеляційному суді, що підтверджує актом наданих послуг від 06.05.2026; рахунком-фактурою №195 від 05.05.2026; платіжною інструкцією №347 від 06.05.2026, ордером №2192621 від 01.05.2026. Правова допомога надана адвокатом Скляровою Ольгою Юріївною за Договором №2026/0302-1Д про надання адвокатських послуг (правничої допомоги) від 03.02.2026. Рух справи в суді апеляційної інстанції На розгляд Західного апеляційного суду надійшли апеляційні скарги на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2026 та на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.04.2026 у справі 909/68/26. Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями від справу №909/68/26 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Степанюк Н.Л. - головуючий суддя, члени колегії судді Міліціанов Р.В., Ржепецький В.О. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2026 та додаткове рішення від 21.04.2026 у справі №909/68/26, ухвалено здійснювати розгляд даної справи в порядку письмового провадження без виклику сторін справи. Встановлені обставини справи Щодо рішення від 03.04.2026 01.12.2023 між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» (Виконавець) було укладено договір № 633-23ТН про виконання робіт з технічного нагляду у будівництві (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується здійснювати технічний нагляд (надалі - «Роботи») за виконанням будівельних робіт на будівництві об`єкта: «Капітальний ремонт багатоквартирного житлового будинку в м. Ірпінь Київської області по вул. Северинівська, 128, який постраждав внаслідок військової агресії російської федерації проти України». Згідно пункту 1.2. Договору, роботи із здійснення технічного нагляду за будівництвом Об`єкта виконуються у відповідності з Порядком здійснення технічного нагляду під час будівництва об`єктів архітектури, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 903 «Про авторський та технічний нагляд під час будівництва об`єкта архітектури» та з врахуванням умов цього договору. Відповідно до пункту 1.4. Договору, вартість робіт, що доручаються виконавцю, визначається цим договором згідно Кошторисних норм України «Настанова з визначення вартості будівництва», затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021 «Про затвердження кошторисних норм України у будівництві». У пункті 3.1. Договору сторони дійшли згоди про те, що загальна вартість робіт з технічного нагляду становить: 770 753, 37 гривень, у тому числі єдиний податок 5 % - 38 537, 67 гривень. Вартість робіт може бути змінена відповідно до фактичних розрахунків відповідно до п. 5.1 Договору. За пунктом 5.1. Договору, приймання і передача робіт з технічного нагляду за цим договором оформлюються актом виконаних робіт (надалі - Акт) згідно додатку № 43 Кошторисних норм України «Настанова з визначення вартості будівництва», затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021 «Про затвердження кошторисних норм України у будівництві». У Додатку № 2 до Договору № 626-23ТН сторони погодили структуру договірної ціни за якою загальна вартість робіт становить 770 753, 37 гривень, у тому числі єдиний податок 5 % - 38 537, 67 гривень. Згідно матеріалів справи, договірні зобов`язання сторонами виконано - відповідачем надано послуги обумовлені договором згідно підписаних Актів приймання наданих послуг зі здійснення технічного нагляду (додаток № 43) від 29.12.2023 на суму 118 256, 32 гривень, від 29.12.2023 на суму 308 875, 61 гривень, а відповідачем здійснено оплату за надані послуги. Зазначені обставини сторонами справи не заперечуються. Як вбачається з матеріалів справи, Державною аудиторською службою України у період з 30.07.2025 по 21.10.2025 проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2024 по 30.06.2025, за результатами якої складено Акт від 28.10.2025 № 001700-21/60. За результатами ревізії, проведеної Державною аудиторською службою України щодо окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області за період з 01.01.2024 по 30.06.2025, встановлено, що при визначенні вартості послуг технічного нагляду: неправильно визначалась база розрахунку вартості послуг; до складу «вартості будівельних робіт» включались витрати, які не відносяться до будівельних робіт, а саме витрати з частин V IX форми КБ-2в (адміністративні витрати, прибуток, ризики, інші витрати), а також необґрунтовано включено до актів форми КБ-2в сум нарахованого податку на додану вартість. 28.11.2025 Державна аудиторська служба України направила позивачу вимогу про усунення виявлених порушень. Позивач з метою досудового врегулювання спору надіслав відповідачу лист-вимогу № 3210/09 211 085/02-07 від 24.12.2025 щодо повернення надмірно сплачених коштів, що підтверджується описом вкладення та накладною № 0305700350938 Укрпошти. Як зазначає позивач, відповідач надмірно сплачені кошти у сумі 34 230, 21 гривень не повернув, що стало підставою звернення з даним позовом до суду. Щодо додаткового рішення від 21.04.2026 Як встановлено судом першої інстанції та досліджено колегією суддів представник відповідача заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу подав до Господарського суду Івано-Франківської області 07.04.2026, тобто у визначенні Господарським процесуальним кодексом України строки. На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката надано належним чином засвідчені копії: - ордеру серія АІ № 2126900 від 12.02.2026 про надання правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» в Господарському суді Івано-Франківської області на підставі договору № 2026/0302-1Д від 03.02.2026, виданого адвокатом Скляровою Ольгою Юріївною; - свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 6938/10 від 05.09.2018; - Акту наданих послуг від 13.02.2026 на суму 9 000, 00 гривень; - рахунку-фактури № 15 від 07.02.2026 на суму 9 000, 00 гривень; - Договору № 2026/0302-1Д від 03.02.2026 про надання адвокатських послуг (правничої допомоги); - Акту наданих послуг від 06.04.2026 на суму 10 000, 00 гривень; - рахунку-фактури № 113 від 06.04.2026 на суму 10 000, 00 гривень; - платіжної інструкції № 287 від 26.02.2026 про сплату відповідачем на користь адвоката 9 000, 00 гривень послуг правової допомоги; - платіжної інструкції № 321 від 06.04.2026 про сплату відповідачем на користь адвоката 10 000, 00 гривень послуг правової допомоги. При дослідженні зазначених вище доказів судом встановлено, що 03.02.2026 між відповідачем ТОВ «ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» (Замовник) та адвокатом Скляровою Ольгою Юріївною (Адвокат), було укладено Договір №2026/0302-1Д про надання адвокатських послуг (правничої допомоги). При ухваленні постанови суд апеляційної інстанції керувався таким Згідно із вимогами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Щодо рішення від 03.04.2026 Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У статті 203 вказаного Кодексу закріплені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами. Відповідно до вимог статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. За змістом статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. За приписами статей 525-526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Як досліджено колегією суддів, згідно пункту 3.1. Договору №633-23ТН про виконання робіт з технічного нагляду у будівництві від 01.12.2023 (далі- Договір) загальна вартість робіт з технічного нагляду становить: 770 753, 37 гривень, у тому числі єдиний податок 5 % - 38 537, 67 гривень. Вартість робіт може бути змінена відповідно до фактичних розрахунків відповідно до п. 5.1 Договору. Між сторонами на виконання умов Договору підписані Акти приймання наданих послуг зі здійснення технічного нагляду (додаток № 43) від 29.12.2023 на суму 118 256, 32 гривень, від 29.12.2023 на суму 308 875, 61 гривень. Сума вартості послуг із технічного нагляду за договором була погоджена його сторонами, послуги, надані відповідачем, прийняті замовником (позивачем) без заперечень чи зауважень та оплачені. При цьому, колегією суддів досліджено, що матеріали справи не містять доказів недійсності чи розірвання сторонами договорів або зміни їх умов у частині вартості. Доказів того, що загальна вартість наданих послуг перевищує договірну ціну, погоджену сторонами в зазначеному договорі, скаржником до суду не надано. Для констатації факту завищення вартості наданих послуг контролюючий орган мав встановити, що вартість загальної суми наданих виконавцем послуг перевищує договірну ціну, визначену сторонами в укладеному між ними договорі. Саме у випадку встановлення завищеної вартості послуг, яка відмінна від погодженої сторонами договору, можливо стверджувати про порушення зобов`язання у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України та його неналежне виконання всупереч вимогам статей 525, 526 Цивільного кодексу України. Щодо посилань апелянта на акт Державної аудиторської служби України від 28.10.2025 № 001700-21/60 колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статтей 73,74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування покладається на сторону, яка заявляє вимоги, а жоден доказ не має для суду на перед встановленої сили. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю). Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування. Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю. Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п. 7 Положення). Пунктом 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба має право в установленому порядку, зокрема: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пп. 16 п. 6 Положення); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пп. 20 п. 6 Положення); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (пп. 23 п. 6 Положення). Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп. 9 п. 4 Положення). Держаудитслужба, зобов`язана здійснювати державний контроль фінансово-господарської діяльності позивача та в разі виявлення порушень чинного законодавства та при виявленні збитків, має право визначити розмір цих збитків у встановленому законодавством порядку і пред`явити об`єкту контролю (позивачу) вимоги щодо усунення встановлених правопорушень. Такі вимоги, в силу частини 3 статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються. Колегією суддів взято до уваги висновки зазначені в постанові Верховного Суду від 20.06.2019 року у справі №916/1906/18, в якій вказано, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська дільність якого перевірялась. Також колегія суддів бере до уваги висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від18.02.2020 року у справі №910/17984/16 де вказано, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що Акт ревізії Держаудитслужби від 28.10.2025 є доказом, який підтверджує безпідставне отримання відповідачем коштів за надання послуг за Договором про виконання робіт з технічного нагляду, оскільки стала правова позиція у судовій практиці підтверджує, що акт ревізії не породжує обов`язкових юридичних наслідків для відповідача у даній справі, а обставини, які викладені в такому акті підлягають доведенню разом з іншими обcтавинами, якими обґрунтовані вимоги та заперечення учасників по справі. Так відповідно до абзацу 3 пункту 6.1. Настанови з визначення вартості будівництва, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 №281 у вартості виконаних робіт враховуються прямі витрати, загальновиробничі витрати, кошти на зведення і розбирання тимчасових будівель і споруд, кошти на виконання будівельних робіт у зимовий (літній) період, інші супутні витрати (на відрядження, перевезення працівників, доплати працівникам у зв`язку з втратою часу в дорозі тощо), а також прибуток, адміністративні витрати, кошти на покриття ризиків, на покриття додаткових витрат, пов`язаних з інфляційними процесами, податки, збори, обов`язкові платежі, встановлені законодавством і не враховані складовими вартості будівництва, податок на додану вартість. Тобто, вказаний пункт передбачає можливість включення прибутку, адміністративних витрат, коштів на покриття ризиків, на покриття додаткових витрат, пов`язаних з інфляційними процесами, податків, зборів, обов`язкових платежів, встановлених законодавством і не врахованих складовими вартості будівництва. Разом з тим як правильно вказав суд першої інстанції, сторонами погоджено включення до частин V IX форми КБ-2в (адміністративні витрати, прибуток, ризики, інші витрати) та єдиного податку та не надано доказів що ці витрати та єдиний податок вже враховано як складові будівництва. Доводи скаржника фактично зводяться до того, що такі витрати та єдиний податок не можуть бути включені до вартості будівельних робіт. Отже, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про завищення на його думку вартості послуг технічного нагляду, оскільки вони базуються на не підтверджених належними доказами розрахунках апелянта та його посиланнями на окремі положення Настанови з визначення вартості будівництва, затвердженої наказом від 01.11.2021 №281 без урахування її системного змісту та умов укладеного між сторонами Договору. Щодо посилань позивача на положення статті 1212 ЦК України, судом першої інстанції правильно зазначено наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, на яку покликається позивач, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Однак, суд зазначає, що відповідач набув майно (грошові кошти) на правовій підставі - на підставі умов договору № 624-23ТН від 09.10.2023, така підстава не відпала, договір не визнано недійсним, послуги надані без зауважень сторін одна до одної під час прийняття послуг за вказаним правочином, у зв`язку із цим кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні. З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про існування між сторонами договірних правовідносин, а покликання на висновки перевірки Держаудитслужби, як на підставу для задоволення позовних вимог є недостатніми. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору та не змінюють правомірність виконання такого договору за умови надання належних доказів, у даному випадку актів приймання послуг. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неправомірності включення до договірної ціни суми єдиного податку за ставкою 5%, оскільки вони ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи такого податку та порядку формування договірної ціни. Суд виходить із того, що єдиний податок є формою оподаткування господарської діяльності суб`єкта господарювання та не є окремим платежем, який додатково нараховується замовнику. Умовами договору прямо передбачено, що загальна вартість послуг включає суму єдиного податку за ставкою 5%, що свідчить про погодження сторонами структури та складових договірної ціни. Матеріалами справи підтверджується, що включення єдиного податку до вартості виконаних робіт відповідає зведеному кошторисному розрахунку вартості об`єкта будівництва та здійснювалося в межах погоджених сторонами договірних умов. При цьому сторони належним чином виконали взяті на себе зобов`язання, акти приймання виконаних робіт були підписані без зауважень, а будь-яких заперечень щодо включення до їх вартості єдиного податку під час виконання договору не заявлялося. За таких обставин підстав для висновку про неправомірність врахування у договірній ціні суми єдиного податку або завищення вартості наданих послуг колегія суддів не вбачає. Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що загальна договірна ціна за договором не була перевищена, що виключає можливість стверджувати про завищення вартості наданих послуг. Відповідно до статей 627, 628, 632 ЦК України сторони є вільними у визначенні умов договору, у тому числі структури ціни, яка є обов`язковою для виконання. За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України). Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2026 ухвалене з встановленням всіх фактичних обставин справи та додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді, що є підставою залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2026 без змін. Щодо додаткового рішення від 21.04.2026 За приписами пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з засад (принципів) господарського судочинства. Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. У відповідності до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За правилами пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. У апеляційній скарзі апелянт стверджує про нібито відсутність належного детального опису наданих адвокатом послуг, що, на думку апелянта унеможливлює перевірку їх реальності та обґрунтованості, такі твердження колегія суддів відхиляє та вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи з урахуванням наступного. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у свої постанові від 06.03.2019 по справі 922/1163/18 вказав, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплат гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.01.2023 у справі №910/8342/21, визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат. За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу). Аналогічна правова позиція викладене у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19. Судом першої інстанції взято до уваги, що у Акті наданих послуг від 13.02.2026 передбачено надання таких послуг як процесуальний супровід участі у судових засіданнях у режимі відеоконференції (підготовка клопотань про ВКЗ, технічне забезпечення, представництво інтересів ), 1, 5 години, вартість 1 500, 00 гривень. Відтак, виокремлення у Акті наданих послуг від 06.04.2026 таких послуг як: участь у першому судовому засіданні по суті у справі № 909/68/26 - вартість 2 000, 00 гривень; участь у другому судовому засіданні по суті у справі № 909/68/26 - вартість 2 000, 00 гривень; участь у судовому засіданні з проголошення рішення - вартість 1 000, 00 гривень, свідчить про фактичне дублювання одних і тих самих правничих послуг, що вже були включені до попереднього Акту від 13.02.2026, оскільки процесуальний супровід участі у судових засіданнях охоплює безпосередню участь представника у таких засіданнях, незалежно від їх кількості чи стадії розгляду справи. Суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом цієї справи в розмірі 19 000, 00 гривень є неспівмірним зі складністю розгляду цієї справи та з обсягом наданих відповідачу адвокатом послуг та виконаних робіт, є необґрунтовано завищеним та нерозумним, з огляду на що цей розмір підлягає зменшенню до 11 000, 00 гривень. З огляду на викладене, беручи до уваги предмет спору, кількість документів, що знаходиться у матеріалах справи, незначну складність цієї справи, поведінку сторін, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про розподіл судових витрат в частині стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу та стягнув з Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області 11 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу. На підтвердження факту та розміру судових витрат на правову допомогу в суді першої інстанції надано акт наданих послуг від 06.04.2026, рахунок-фактуру №15 від 07.02.2026, платіжну інструкцію №287 від 26.02.2026, ордер №2126900 від 12.02.2026. Отже, апеляційний суд вважає, що Господарський суд Івано-Франківської області ухвалив додаткове рішення від 21.04.2026 у справі № 909/68/26 з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційний суд вирішив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення без змін. Розподіл судових витрат Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. 06.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№01-04/3797/26 від 06.05.2026) у якому він просить стягнути з апелянта на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується належними доказами які долучені до відзиву. Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИЗАЙН ПРОДЖЕКТ ГРУП» та адвокатом Скляровою Ольгою Юріївною укладено договір про правничу допомогу №2026/0302-1Д від 03.02.2026 року. На підтвердження факту та розміру судових витрат на правову допомогу до відзиву додано акт наданих послуг від 06.05.2026, рахунок-фактуру №195 від 05.05.2026, платіжну інструкцію №347 від 06.05.2026, ордер №2192621 від 01.05.2026. Разом з тим, між відповідачем та представником відповідача 06.05.2026 року підписано Акт наданих послуг, згідно якого вартість наданих послуг адвокатом на підставі договору про правничу допомогу року складає 10 000,00 грн. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України»(заява №19336/04). Як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 року зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, у постанові від 05.10.2021 року у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права. Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 року У справі №910/429/21 та від 11.11.2022 у справі №909/50/22. Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, з урахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм ст. 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України, питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права. Апеляційний суд зазначає, що надані відповідачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. При цьому колегія суддів не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює вказані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача). Таким чином, заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, на думку суду, не узгоджується з вищенаведеними вимогами чинного законодавства щодо розумності, необхідності та співмірності відповідних витрат. Зазначене є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з іншої сторони. Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №550/936/18. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати. Ураховуючи наведене, оцінивши доводи заяви відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на складність справи, кількість підготовлених процесуальних документів, тривалість розгляду справи, виходячи з наведених критеріїв їх оцінки, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення клопотання та стягнення з позивача на користь відповідача 6 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру. Керуючись статтями 123, 126, 129, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ : 1.Апеляційні скарги Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області залишити без задоволення. 2.Рішення від 03.04.2026 та додаткове рішення від 21.04.2026 Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/68/26 залишити без змін.

3. Стягнути з Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 11-А; ідентифікаційний код 26345736) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Дизайн Проджект Груп (76018, місто Івано-Франківськ, вулиця Мазепи Гетьмана, будинок 144-Д, ідентифікаційний код 44911107) 6 500, 00 грн понесених витрат на правничу допомогу за супровід справи в апеляційному суді.

4. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта. 5.Доручити видачу наказу Господарському суду Івано-Франківської області. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верхового Суду протягом 20 днів з дня складання повної постанови лише у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Степанюк Н.Л. Суддя Міліціанов Р.В. Суддя Ржепецький В.О.