Окрема думка Велика Палата ВС № 205/3280/14-ц

ОКРЕМА ДУМКА судді Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., у справі № 205/3280/14-ц (провадження № 14-36свц26)

1. Велика Палата Верховного Суду 10 червня 2026 року розглянула справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (далі - ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

2. Велика Палата Верховного Суду заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами задовольнила частково. Постанову Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року скасувала в частині скасування наказу ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 19 березня 2014 року № 06-к про звільнення ОСОБА_1 та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз». Заяву ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 13 травня 2016 року про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року у справі № 205/3280/14-ц у цій частині залишила без задоволення. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2015 року та рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 09 квітня 2015 року в частині скасування наказу ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 19 березня 2014 року № 06-к про звільнення ОСОБА_1 та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» залишила без змін. У іншій частині постанову Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 205/3280/14-ц залишила без змін.

3. Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) висловлюю окрему думку з таких міркувань. Історія справи

4. ОСОБА_1 у квітні 2014 року звернувся до суду з позовом до ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», у якому просив: - скасувати наказ від 19 березня 2014 року № 06-к за підписом незаконно призначеного голови правління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_2; - поновити на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз»; - стягнути з ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» заборгованість із заробітної плати з урахуванням компенсації за невикористану щорічну відпустку за 9 календарних днів; - стягнути з ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 березня 2014 року до дня розгляду справи та відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

5. Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що з 31 травня 2013 року він обіймав посаду радника Голови Правління управління справами апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», а з 01 листопада 2013 року був переведений на посаду заступника Голови Правління з економіки і інвестицій апарату управління того самого підприємства, головний офіс якого розташований у м. Сімферополі.

6. Позивач посилався на те, що починаючи з 03 березня 2014 року, після зміни виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, відбулися спроби захоплення ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз». 04 березня 2014 року до головного офісу компанії зайшли озброєні особи на чолі з призначеним владою Криму новим Головою Правління ОСОБА_4 та намагалися втрутитися у керівництво підприємством, проте їхні вказівки працівники товариства не виконували, продовжуючи виконувати розпорядження діючого Голови Правління ОСОБА_3 7. 11 березня 2014 року Голова Правління ОСОБА_3, з метою недопущення подальшого захоплення підприємства, виїхав за межі АР Крим з правовстановлюючими документами та печаткою ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» і продовжував керівництво підприємством з офісу у місті Києві. 13 березня 2014 року до головного офісу прибув віце-прем`єр Криму Рустем Теміргалієв у супроводі озброєних осіб і представив нового керівника - Голову Правління ОСОБА_2 , а Ілліна - як його заступника.

8. Позивач наголошував, що призначення ОСОБА_2 , як і попереднє призначення Ілліна, Головою Правління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» було незаконним, оскільки відповідно до підпункту 27 пункту 9.3.4 Статуту ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» це питання належить виключно до компетенції Загальних зборів як вищого органу управління товариства. 9. 20 березня 2014 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника Голови Правління з економіки і інвестицій апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за згодою сторін, видано трудову книжку з відповідним записом, а нарахована під час звільнення заробітна плата виплачена не була. Наказ про звільнення підписаний незаконно призначеним Головою Правління ОСОБА_2 , який не мав на те відповідних повноважень. Стислий виклад змісту судових рішень

10. Рішенням від 09 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року, Новокодацький районний суд м. Дніпра позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Скасував наказ від 19 березня 2014 року про звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, поновив ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління. Стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати за березень 2014 року у розмірі 10 897,83 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 392 128,91 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн. Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць. В іншій частині вимог позову відмовив, здійснив розподіл судових витрат.

11. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виснував, що відповідно до підпункту 18 пункту 9.5.9 Статуту ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» прийом на роботу, звільнення, застосування засобів заохочення та накладення стягнень належить виключно до компетенції Голови Правління товариства, а згідно з пунктом 9.5.12 Статуту у разі відсутності Голови Правління виконання його обов`язків може покладатися наказом Голови Правління на заступника Голови Правління або на члена правління. Відповідно до статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» та пункту 9.3.4 Статуту рішення про обрання, відсторонення чи звільнення Голови Правління товариства приймається загальними зборами акціонерів.

12. Суд першої інстанції встановив, що жодного наказу щодо покладення виконання обов`язків Голови Правління на ОСОБА_2 не видавалося, що було визнано відповідачем у письмових запереченнях, а тому згідно з вимогами статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доказуванню не підлягало. З огляду на це ОСОБА_2 не мав повноважень щодо прийняття рішення про звільнення позивача та підписання відповідного наказу, а наказ від 19 березня 2014 року № 06-к про звільнення ОСОБА_1 був підписаний посадовою особою, яка не наділена належними повноваженнями, а отже є незаконним.

13. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції зазначив, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції достатньо повно з`ясував права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін і дав їм належну правову оцінку, а висновки суду першої інстанції підтверджені наявними у матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями учасників процесу.

14. Ухвалою від 28 жовтня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» відхилив, а рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 09 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року залишив без змін.

15. Суд касаційної інстанції зазначив, що у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що наказ про покладення обов`язків голови правління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» на ОСОБА_2 не видавався, останній не мав права на винесення наказу про звільнення позивача, правильно вважали, що наказ про звільнення є незаконним, а позивач підлягає поновленню на роботі. Оскільки під час незаконного звільнення позивача з ним не проведено розрахунок із заробітної плати, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу.

16. Суд касаційної інстанції зауважив, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а підстав для їх зміни або скасування немає. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам статті 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

17. Постановою від 12 квітня 2017 року Верховний Суд України заяву ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» задовольнив частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2015 року та рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 09 квітня 2015 року в частині задоволення позовних вимог про скасування наказу від 19 березня 2014 року про звільнення, поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної шкоди скасував. Ухвалив у цій частині позовних вимог нове рішення, яким відмовив ОСОБА_1 у позові про скасування наказу від 19 березня 2014 року про звільнення, поновлення на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. В іншій частині ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2015 року та рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 09 квітня 2015 року залишив без змін.

18. Верховний Суд України скасовував рішення судів попередніх інстанцій у відповідній частині з огляду на те, що 27 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає статус Автономної Республіки Крим та міста Севастополя як території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації. Відповідно до статті 1 цього Закону датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року, а згідно з його статтею 9 будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, до того ж будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та посадовими або службовими особами на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків.

19. З огляду на наведене, Верховний Суд України виснував, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що видання неуповноваженою відповідно до українського законодавства особою наказу про звільнення є підставою для припинення трудових відносин між ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» та позивачем, не відповідає законодавству України про статус тимчасово окупованих територій та нормативно-правовим актам щодо діяльності підприємств та установ на цих територіях.

20. Верховний Суд України послався на те, що під час розгляду справи суди визнали загальновідомими обставинами події, які відбулися у березні 2014 року, а саме зміну влади в Автономній Республіці Крим, її окупацію та захоплення ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» озброєними особами. Ці обставини, як зазначили суди, підтверджуються, зокрема, сертифікатом про форс-мажорні обставини Торгово-промислової палати України від 03 грудня 2014 року № 2018.

21. Установивши, що позивача звільнено із займаної посади 20 березня 2014 року на підставі наказу, виданого особою, уповноваженою самопроголошеною владою Автономної Республіки Крим під час проведення незаконної націоналізації майна ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», яке розташоване на території, що законами України визнана як тимчасово окупована, Верховний Суд України виснував, що суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про те, що наказ породжує правові наслідки для відповідача, тим самим застосувавши визначені законодавством України санкції за дії, які відповідач не здійснював.

22. Рішення від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України» (Case of Vashchenko and Tretyak v. Ukraine), ухвалене за результатами розгляду, зокрема, заяви № 74213/17, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Мотиви окремої думки

23. Не погоджуюся з висновками Великої Палати Верховного Суду щодо часткового задоволення заяви ОСОБА_1 та скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року в частині скасування наказу ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 19 березня 2014 року № 06-к про звільнення ОСОБА_1 та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз».

24. Вважаю, що заява ОСОБА_1 підлягала повному задоволенню, а постанова Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року - скасуванню.

25. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що порушення, констатоване ЄСПЛ у рішенні від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України», полягає не в недостатності дослідження обставин справи національними судами та не в неправильному застосуванні норм матеріального права судами першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, а в самому факті скасування Верховним Судом України остаточних та обов`язкових судових рішень на підставі практики, яка сформувалася після ухвалення цих рішень.

26. Отже, обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, повністю встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, докази досліджені та оцінені, а рішення цих судів залишені без змін судом касаційної інстанції - Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Сама наявність остаточних та обов`язкових судових рішень судів трьох інстанцій, постановлених на користь заявника, і є тим правовим станом, який підлягає відновленню для виконання рішення ЄСПЛ.

27. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що відповідно до Рекомендації № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, потрібно застосовувати, особливо тоді, коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.

28. У справі, що переглядається, негативні наслідки для заявника від постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року полягають у скасуванні остаточних та обов`язкових судових рішень про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що ці наслідки за своєю правовою природою є неоднорідними.

29. У частині, що стосується скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді, негативні наслідки постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року не можуть бути усунуті виключно у грошовій формі, оскільки це немайнові права, відновлення яких можливе лише шляхом повернення чинності тим судовим рішенням, якими ці права були захищені. У цій частині виплата присудженої справедливої сатисфакції після рішення ЄСПЛ не є адекватним засобом захисту прав заявника.

30. Натомість у частині, що стосується стягнення на користь заявника середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, негативні наслідки постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року полягали у позбавленні заявника грошових сум, присуджених йому судами трьох інстанцій. У цій частині ЄСПЛ у рішенні від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України» вже присудив заявнику 14 500 євро як відшкодування матеріальної шкоди, що еквівалентно сумі, присудженій йому національними судами за скасованими рішеннями (пункт 43 рішення ЄСПЛ).

31. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що повне скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року з одночасним відновленням чинності рішень судів трьох інстанцій у повному обсязі призвело б до того, що заявник отримав би подвійне відшкодування за одне й те саме порушення: одну виплату - від держави на виконання рішення ЄСПЛ, а другу - від ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» на виконання відновлених рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Такий результат суперечив би самій меті restitutio in integrum, який спрямований на відновлення попереднього юридичного стану заявника.

32. За таких обставин належним способом виконання рішення ЄСПЛ є скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року лише в частині, що стосується скасування наказу про звільнення та поновлення заявника на посаді, з одночасним залишенням без змін цієї постанови у частині, що стосується стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

33. Вважаю, що належним способом виконання рішення ЄСПЛ у цій справі є скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року повністю як судового акта, ухвалення якого ЄСПЛ визнав несумісним з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

34. У цій справі негативні наслідки для заявника після ухвалення постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року полягають у скасуванні остаточних та обов`язкових судових рішень про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

35. Виплата заявникові Державою Україною присудженої ЄСПЛ справедливої сатисфакції за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції не відновлює порушених прав заявника в повній мірі з огляду на те, що первинною вимогою заявника, яка була предметом вирішенні у цій справі, це поновлення трудових прав, що впливає на визначення страхового стажу заявника та, відповідно, розмір призначеної йому пенсії. Трудові права, з огляду на їх характер та особливості розрахунку страхового стажу для призначення пенсії не можуть бути поновлені виключно шляхом виплати грошової компенсації.

36. Тому, на переконання авторки окремої думки, у цій справі належним та ефективним засобом для відновлення попереднього правового становища, яке заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), є повне скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року з одночасним розглядом по суті заяви ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 13 травня 2016 року про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року.

37. Такий підхід відповідає усталеному розумінню того, що у справах, де порушення Конвенції полягало у скасуванні остаточних та обов`язкових судових рішень з порушенням принципу res judicata, є відновлення чинності цих скасованих рішень шляхом скасування того судового акта, яким було допущено порушення. Такий підхід забезпечує реальне, а не лише формальне відновлення прав заявника та усуває ту саму правову невизначеність, на якій акцентував ЄСПЛ.

38. З наведених мотивів вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала підстави для повного задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами та відповідно скасування постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року. Суддя О. В. Ступак