Ухвала Велика Палата ВС № 916/3908/24

УХВАЛА 24 червня 2026 року м. Київ справа № 916/3908/24 провадження № 12-21гс26 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Уркевича В. Ю., суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В. перевірила наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/3908/24 за позовом Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвіт Капітал» про стягнення 3 315 134,25 грн, розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки за касаційною скаргою Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2025 року (головуючий суддя Ярош А. І., судді Діброва Г. І., Савицький Я. Ф.) і УСТАНОВИЛА: 1. 05 вересня 2025 року Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (далі - Кароліно-Бугазька сільська рада, позивач, скаржник) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвіт Капітал» (далі - ТОВ «Едвіт Капітал», відповідач), у якому просила: - стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 3 315 134,25 грн, які включають суму боргу у розмірі 2 334 084,64 грн, 3 % річних у розмірі 169 477,19 грн та інфляційні втрати у розмірі 811 572,42 грн; - розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений 21 травня 2014 року між Територіальною громадою смт Затока в особі Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, правонаступником якої є позивач, та відповідачем; - зобов`язати ТОВ «Едвіт Капітал» повернути позивачу земельну ділянку загальною площею 6,6167 га з кадастровим номером 5110300000:02:008:0009 у належному стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона була отримана в оренду.

2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором оренди земельної ділянки від 21 травня 2014 року у частині сплати орендної плати з березня 2022 року по липень 2024 року.

3. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21 травня 2025 року закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення суми основного боргу - 1 700 838,99 грн на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

4. Господарський суд Одеської області рішенням від 21 травня 2025 року позов задовольнив частково. Ухвалив: стягнути з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 633 245,65 грн, 145 234,62 грн інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 72 455,89 грн; розірвати договір оренди земельної ділянки від 21 травня 2014 року; зобов`язати ТОВ «Едвіт Капітал» повернути Кароліно-Бугазькій сільській раді земельну ділянку загальною площею 6,6167 га з кадастровим номером 5110300000:02:008:0009 у належному стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона була отримана в оренду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

5. Рішення суду першої інстанції у частині відмови у позові мотивовано тим, що станом на момент подання позову сума основного боргу складала 2 334 084,64 грн, але під час розгляду справи відповідач частково здійснив її оплату, у зв`язку із чим заборгованість за спірний період залишилась у розмірі 633 245,65 грн. Водночас у частині вимог про стягнення суми основного боргу -1 700 838,99 грн провадження у справі було закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору.

6. Місцевий господарський суд вказав, що доказів сплати або спростування заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 633 245,65 грн відповідач суду не надав. Разом з тим суд зазначив, що територію смт Затока, на якій знаходиться земельна ділянка за спірним договором, у період з 03 березня по 17 серпня 2022 року було віднесено до територій можливих, а не активних бойових дій, а відтак норми підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції від 11 квітня 2023 року, яка набрала чинності 06 травня 2023 року) щодо звільнення від плати за землю не застосовуються до спірних правовідносин.

7. Задовольняючи вимогу про розірвання договору оренди землі від 21 травня 2014 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ «Едвіт Капітал» систематично у період з березня 2022 року по липень 2024 року не виконувало взяті на себе за цим договором зобов`язання щодо внесення орендної плати за землю, що відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України є підставою для розірвання договору оренди. Водночас обставина часткової сплати основного боргу відповідачем у розмірі 1 700 838,99 грн до ухвалення рішення судом не має правового значення для оцінки наявності підстав для розірвання спірного договору, оскільки не спростовує факту допущеного систематичного порушення відповідачем договірних зобов`язань у період дії такого договору.

8. У частині вимоги про зобов`язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку місцевий господарський суд зазначив, що повернення земельної ділянки орендарем є правовим наслідком розірвання договору оренди землі.

9. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 09 грудня 2025 року скасував рішення Господарського суду Одеської області від 21 травня 2025 року та ухвалив нове рішення - про відмову у задоволенні позову повністю.

10. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в силу приписів Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (набрав чинності 17 березня 2022 року) і внесених змін до нього та з урахуванням правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 03 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23 та від 25 листопада 2025 року у справі № 905/482/25, у спірний період з 03 березня 2022 року по 05 травня 2023 року відповідач звільнений від сплати орендної плати.

11. У період, за який ТОВ «Едвіт Капітал» не звільнено від сплати орендної плати, тобто з червня 2023 року по липень 2024 року, загальна сума орендної плати, яка підлягала сплаті відповідачем, становила 1 199 535,68 грн, проте у період із серпня 2024 року по квітень 2025 року, а саме під час розгляду спору в суді першої інстанції, останнім здійснено відповідні платежі на загальну суму 2 052 281,09 грн.

12. Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відсутня будь-яка заборгованість у ТОВ «Едвіт Капітал» перед Кароліно-Бугазькою сільською радою станом на момент ухвалення судом першої інстанції рішення у справі. Відповідно, вимоги позивача щодо стягнення заборгованості, інфляційних втрат та процентів річних не підлягають задоволенню.

13. Водночас, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору, суд апеляційної інстанції вказав про недоцільність розірвання існуючого між сторонами договору оренди землі, оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться нерухомість ТОВ «Едвіт Капітал», відповідач сплатив суму заборгованості після пред`явлення позову, що може свідчити про намір відповідача належно виконувати договірні зобов`язання. Крім того, Кароліно-Бугазькою сільською радою не доведено: істотних порушень умов договору, наявності шкоди, збитків, завданих позивачу неналежним виконанням ТОВ «Едвіт Капітал» умов договору, а також обставин нецільового використання відповідачем земельної ділянки.

14. Кароліно-Бугазька сільська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2025 року, у якій просила це судове рішення скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 21 травня 2025 року.

15. Підставами касаційного оскарження позивач визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

16. На обґрунтування цих підстав скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував норми: - статті 651 Цивільного кодексу України та пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України без урахування висновків у подібних правовідносинах, які викладені у постановіКасаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 922/2754/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 (провадження № 12-19гс24), про те, що норми Земельного кодексу України не передбачають жодних винятків щодо застосування пункту «д» частини першої статті 141 цього Кодексу при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати, і єдиною підставою для застосування цієї норми є наявність факту систематичної несплати; - частини першої статті 534 Цивільного кодексу України без урахування висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у подібних правовідносинах, який викладений у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 910/12934/18, про те, що можливість застосування статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання.

17. Позивач вказує, що у спірних правовідносинах здійснював зарахування платежів, здійснених відповідачем, виключно за їх призначенням, а у разі, коли призначення платежу не містило чіткого періоду внесення платежу, такі платежі зараховувались як погашення боргу в хронологічному порядку.

18. Разом з тим Кароліно-Бугазька сільська рада зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 12 березня 2022 року № 2260-IX), для звільнення від сплати орендної плати після дати припинення можливих бойових дій.

19. Скаржник вважає, що у спірних правовідносинах мала застосовуватись норма підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України у редакції Закону України від 11 квітня 2023 року № 3050-IX, яка має зворотну дію в часі, оскільки поширюється на правовідносини з 01 березня 2022 року, а не у редакції Закону України від 12 березня 2022 року № 2260-IX, як, на думку позивача, помилково вважав суд апеляційної інстанції.

20. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 19 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Кароліно-Бугазької сільської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2025 року, а ухвалою від 08 квітня 2026 року передав справу № 916/3908/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

21. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що під час касаційного розгляду справи № 918/391/23 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року виснувала, що: «177. Підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби.

178. У разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати й таке порушення умов договору є істотним, тоді застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України.

179. Тобто якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України».

22. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погоджується із цим висновком і вважає, що наявність «істотності порушення договору» має досліджуватися судами незалежно від «повної несплати» чи «недоплати» орендної плати, оскільки така «повна несплата» чи «недоплата» може бути наслідком наявності обставин, які не залежать від орендаря, і можливість здійснити своєчасну та повну оплату орендних платежів перебуває поза межами волевиявлення орендаря щодо здійснення оплати.

23. Покликаючись на статтю 611 Цивільного кодексу України, статті 24, 25, 31, 32 Закону України «Про оренду землі», статтю 141 Земельного кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначає, що законодавством передбачено, що систематична (два та більше випадки) повна несплата орендної плати є підставою для розірвання договору за рішенням суду.

24. Проте, на переконання колегії суддів, лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання. Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін договору. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

25. Здійснюючи підприємницьку діяльність на орендованій земельній ділянці, орендар насамперед має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється ним на власний ризик і інша (управнена) сторона договірних відносин - орендодавець має відповідно до закону або договору право на відмову від договору або розірвання, може скористатися цим правом за найменший відступ від умов договору.

26. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказує, що під час розгляду справи № 916/3908/24 відповідач у відзиві на позов щодо вимог позивача про розірвання договору посилався, зокрема, на те, що після початку активної фази війни та вторгнення рф територія смт Затока з березня по серпень 2022 року перебувала під активними обстрілами ворога, а з серпня 2022 року зазнає періодичних обстрілів з боку агресора.

27. Крім того, на вказаній території встановлено особливий режим в`їзду / виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів.

28. Зазначене, на думку відповідача, підтверджує практично повне припинення отримання доходів ТОВ «Едвіт Капітал» від власної підприємницької діяльності та експлуатації бази відпочинку «Озон» і, як наслідок, відсутність доходів та можливості для плати за землю.

29. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що існують обставини, які не залежать від волі, добросовісності орендаря відносно, зокрема, здійснення своєчасної та в повному обсязі орендної плати за землю. Так, однією з таких обставин може бути і військова агресія рф.

30. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що при вирішенні питання розірвання договору оренди землі з підстав несплати орендної плати (два та більше випадки) на підставі, зокрема, пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України, за наявності обставин перебування орендованої земельної ділянки на території, на яку розповсюджується «Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», підлягають врахуванню наведені обставини та, відповідно, підлягають оцінці такі обставини з точки зору «істотності» для подальшого визначення наявності об`єктивних підстав для розірвання договору оренди землі, оскільки при наявності наведених обставин орендар якийсь час може не мати можливості виконувати договір належним чином з об`єктивних причин.

31. Отже, на думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у такому разі розірвання договору оренди у період воєнного стану не є пропорційним заходом у випадку часткової або повної несплати орендної плати, якщо: об`єкт оренди фактично не може використовуватися; орендар є власником нерухомості на ділянці; територія перебуває у зоні підвищеної небезпеки або обмеженого доступу.

32. Не виключено, що можуть існувати й інші обставини, які слід було б оцінювати на предмет «істотності», перш ніж приймати рішення про розірвання договору на підставі пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України лише з посиланням на повну несплату орендної плати за користування земельною ділянкою.

33. У зв`язку з викладеним, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, є необхідність відступити шляхом уточнення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 (провадження № 12-19гс24), зазначивши, що для розірвання договору оренди землі відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України, статті 32 Закону України «Про оренду землі» в будь-якому разі має досліджуватися наявність «істотності порушення договору» незалежно від «повної несплати» чи «недоплати» орендної плати, оскільки така «повна несплата» чи «недоплата» може бути наслідком наявності обставин, які впливають на можливість орендарю здійснити своєчасну та повну оплату орендних платежів, хоч і не звільняють його від такої сплати.

34. Щодо наведених доводів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

35. Як уже зазначалося, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 08 квітня 2026 року передав справу № 916/3908/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

36. Частиною четвертою статті 302 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

37. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

38. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

39. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

40. Відповідно до частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

41. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).

42. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

43. У пунктах 34, 39 рішення від 07 жовтня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, пункт 65); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення у справах «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, пункти 29, 30, та «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36, 37); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, пункти 98, 99); Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, пункт 104).

44. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).

45. Судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

46. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

47. При цьому принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість для суду виправити свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.

48. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [подібний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18, пункти 43-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19, пункт 54), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19, пункт 23), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 41), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22, пункт 62), від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21, пункт 53), від 02 серпня 2023 року у справі № 925/1741/21 (провадження № 12-38гс22, пункти 8.68, 8.69), від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 74), від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23, пункти 159, 160), від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23, пункт 138), від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22, пункт 98), від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24, пункт 86), від 10 липня 2024 року у справі № 573/1020/22 (провадження № 14-40цс23, пункт 101), від 28 серпня 2024 року у справі № 761/38813/21 (провадження № 14-76цс24, пункт 7.6)].

49. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити шляхом уточнення від висновку, викладеного у її постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 (провадження № 12-19гс24).

50. У постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 (провадження № 12-19гс24) Велика Палата Верховного Суду дійшла, серед іншого, таких висновків.

51. Правила про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України (систематична несплата орендної плати), та приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать, а навпаки -доповнюють одні одних.

52. Підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до загальної норми частини другої статті 651 Цивільного кодексу України немає потреби.

53. У разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати й таке порушення умов договору є істотним, тоді застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України, а загальне правило частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

54. Тобто якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

55. У випадку неістотної недоплати орендної плати (чи встановлення неістотності такого порушення судом) ефективним та пропорційним буде такий спосіб захисту, як стягнення заборгованості з орендної плати.

56. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що під час розгляду справи № 918/391/18 розглядалося питання відступу від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).

57. У справі № 912/1385/17, базуючись на системному аналізі приписів законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також правила Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду свого часу висновувала, що під час вирішення судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають правила частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

58. Водночас ухвалою від 03 квітня 2024 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу № 918/391/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задля відступу від правового висновку, викладеного в її постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18), про доцільність встановлення поряд з обставинами наявності / відсутності факту порушення умов договору оренди землі у виді систематичного невнесення орендної плати також обставин наявності / відсутності критерію істотності цього порушення в розумінні частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

59. У постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 (провадження № 12-19гс24) Велика Палата Верховного Суду відступила від вказаного правового висновку шляхом його конкретизації.

60. Разом з тим, мотивуючи ухвалу від 08 квітня 2026 року, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу № 916/3908/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити шляхом уточнення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 (провадження № 12-19гс24), та фактично повернутися до попереднього правового висновку щодо доцільності встановлення поряд з обставинами наявності факту порушення умов договору оренди землі у виді систематичного невнесення орендної плати також обставин наявності критерію істотності цього порушення в розумінні частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

61. Велика Палата Верховного Суду у справі № 918/391/23 вже зазначила, що потреба деталізації та диференціації систематичної несплати орендної плати під час застосування пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України обумовлена надзвичайно узагальненим формулюванням категорії «систематична несплата земельного податку або орендної плати» як однієї з підстав припинення права оренди землі.

62. Оскільки на практиці така систематична несплата може бути повною або частковою (недоплата), то цілком очевидно, що законодавець врегулював відносини оренди землі з огляду на те, що специфічні підстави припинення права оренди землі, зокрема за систематичну повну несплату орендної плати за землю, визначені відповідними нормами Земельного кодексу України, а нормами Цивільного кодексу України надається можливість додаткової оцінки саме часткової несплати (недоплати) орендної плати за землю та її кваліфікації як істотного порушення договору в контексті з`ясування наявності підстав для його розірвання.

63. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у справі № 918/391/23 вказала, що погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди як на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати).

64. У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к (провадження № 13-70кс19) Велика Палата Верховного Суду вже наголошувала, що необхідність існування єдиного сталого механізму для відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного раніше, безпосередньо випливає з тих завдань, реалізацію яких повинен здійснювати Верховний Суд. Адже статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на Верховний Суд покладено обов`язок забезпечувати сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

65. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з часу ухвалення постанови від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 (провадження № 12-19гс24) суспільний контекст не змінився, а такі вади правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого у цій постанові висновку, - відсутні.

66. Крім того, не вбачається наявності глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці щодо врахування правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у вказаній вище справі.

67. Передаючи справу № 916/3908/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів необхідності відступлення від висновку, викладеного у раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не вказав на неоднозначність чи суперечливість таких висновків, їх непослідовність чи неможливість застосування.

68. Звідси колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не обґрунтувала необхідності відступу (уточнення) від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 (провадження № 12-19гс24).

69. Отже, підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною четвертою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження.

70. Відповідно до частини шостої статті 303 Господарського процесуального кодексу України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

71. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи № 916/3908/24 на її розгляд та повернення справи відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду в порядку частини шостої статті 303 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Справу № 916/3908/24 за позовом Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвіт Капітал» про стягнення 3 315 134,25 грн, розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки за касаційною скаргою Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2025 року у цій справі повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідачВ. Ю. Уркевич Судді:О. О. БанаськоМ. В. Мазур О. В. БілоконьН. М. Мартинюк О. Л. БулейкоК. М. Пільков О. А. ГубськаС. О. Погрібний А. А. ЄмецьН. С. Стефанів Л. Ю. КишакевичО. В. Ступак В. В. КорольМ. Ю. Тітов О. В. КривендаІ. В. Ткач