Ухвала КЦС ВС № 370/438/20

Ухвала Іменем України 24 червня 2026 року м. Київ справа № 370/438/20 провадження № 61-7131ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2026 року у справі за скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на дії, бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарського Олександра Миколайовича, стягувач: ОСОБА_1 , ВСТАНОВИВ: У травні 2023 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулось до суду зі скаргою, в якій просило визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 12 вересня 2024 року; зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повернути виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» та виключити з Єдиного реєстру боржників відомості стосовно боржника - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», які внесені на підставі виконавчого провадження № НОМЕР_1. Скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» мотивувало тим, що додатковим рішенням Макарівського районного суду Київської області від 12 травня 2021 року у справі № 370/438/20 стягнуто в рівних частинах з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ТОВ «ОСБП» на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн, по 16 666,66 грн з кожного. Постановою Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12 вересня 2024 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 370/438/20, виданого Макарівським районним судом Київської області, про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 16 666,00 грн. Постановою Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та кредит» було відкликано банківську ліцензію та розпочата ліквідація АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 22 грудня 2022 року № 1067 від 27 грудня 2022 року відкликано повноваження ліквідатора АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та вирішено повноваження під час здійснення ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» здійснювати безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Отже, виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрито в порушення положень вказаної норми, оскільки на час відкриття виконавчого провадження було відкликано банківську ліцензію та розпочато ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Макарівський районний суд Київської області ухвалою від 17 листопада 2025 року в задоволенні скарги відмовив. Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що зобов`язання у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» перед ОСОБА_1 виникли, як поточні, в порядку здійснення господарської діяльності в ліквідаційній процедурі банку, що підтверджується рішенням Макарівського районного суду Київської області у справі № 370/438/20, на підставі якого і видано виконавчий документ, що виключає застосування органом примусового виконання судових рішень обмежень, встановлених пунктом 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а тому постанова Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження № № НОМЕР_1 від 12 вересня 2024 року є законною та скасуванню не підлягає. Київський апеляційний суд постановою від 04 березня 2026 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» залишив без задоволення, а ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року - без змін. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. 26 травня 2026 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» через підсистему «Електронний суд» надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити. Касаційна скарга мотивована тим, що при постановленні оскаржуваних рішень суди не врахували, що задоволення судом майнових вимог про стягнення коштів з банку, який перебуває у ліквідації, не охоплюється поняттям примусового стягнення. Тобто в певних визначених законом випадках застосовується інший механізм задоволення майнових вимог стягувача, ніж той який встановлений нормами Закону України «Про виконавче провадження». Єдине виключення встановлено для рішень немайнового характеру. Суди помилково застосували висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 5002-17/1718-2011, оскільки у справах різні фактичні обставини Також представник заявника зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 29 травня 2018 року у справі № 916/215/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/5171/18, від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17. Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке. За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судами встановлено, що додатковим рішенням Макарівського районного суду Київської області від 12 травня 2021 року стягнуто в рівних частинах з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ТОВ «ОСБП» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 50 000 грн, тобто по 16 666, 66 грн з кожного. Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарським О. М. від 12 вересня 2024 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 370/438/20, виданого Макарівським районним судом Київської області, про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 16 666,66 грн. Постановою Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було відкликано банківську ліцензію та розпочато ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та кредит». Відповідно до Рішення виконавчої дирекції Фонду від 22 грудня 2022 року № 1067 з 27 грудня 2022 року відкликано повноваження ліквідатора АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та вирішено повноваження під час здійснення ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» здійснювати безпосередньо Фондом гарантування. Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, зазначив, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом. Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність (абзаци тринадцятий, чотирнадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону № 1404-VIII (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019). Конституційний Суд України зазначив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин сьомої, дев`ятої, пункту 2 частини шістнадцятої статті 236-8 Кримінально-процесуального кодексу України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009). Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). За частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII за цим Законом підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами в передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина перша, пункт 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Отже, статтею 1 Закону № 1404-VIII законодавець урегулював, що примусове виконання рішень уповноваженими цим Законом органами та особами здійснюється у межах повноважень та у спосіб, що визначені, зокрема, Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Одним з таких актів є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), який установлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків (стаття 1 цього Закону). Відповідно до пункту 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4452-VI законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить. Тобто у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону № 4452-VI є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини. Подібна правова позиція щодо пріоритетності норм Закону № 4452-VI відносно інших законодавчих актів України під час розгляду спору в правовідносинах з банком була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18. Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, такі повноваження: реалізує повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі Національного банку України. Отже, звернення у справу про банкрутство позичальника банку з метою стягнення з нього заборгованості перед банком є одним з необхідних заходів Фонду (уповноваженої особи) щодо повернення дебіторської заборгованості банку, оскільки поза межами процедури банкрутства позичальника повернення такої заборгованості є неможливим. Частиною четвертою статті 38 Закону № 4452-VІ Фонду надано право залучати до своєї роботи інших осіб, оплата праці яких здійснюється за рахунок банку, що ліквідується, у межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. А відповідно до частини третьої статті 46 Закону № 4452-VІ допускається можливість виникнення в банку, який перебуває в ліквідаційній процедурі, додаткових зобов`язань, пов`язаних з витратами в ліквідаційній процедурі неплатоспроможного банку. Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника (пункт 4 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VІІІ). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 5002-17/1718-2011 (провадження № 12-4гс23) бере до уваги зазначену правову норму та вважає, що вона має застосовуватися імперативно щодо всіх конкурсних вимог кредиторів неплатоспроможного банку, оскільки Закон № 4452-VІ визначає спеціальні процедури задоволення конкурсних вимог неплатоспроможного банку у відповідній черговості. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 5002-17/1718-2011 (провадження № 12-4гс23) вказує, що якщо існують судові рішення, які набрали законної сили, щодо зобов`язання до вчинення ліквідатором банку певних дій з погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений конституційного права на виконання судового рішення. З огляду на таке повернення державним виконавцем без прийняття до виконання виконавчого документа стягувачу буде незаконним. Встановивши, що відповідні зобов`язання у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» перед ОСОБА_1 , виникли, як поточні під час ліквідаційної процедури, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування органом примусового виконання судових рішень обмежень, встановлених пунктом 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а тому постанова Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарського О. М. від 12 вересня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 є законною. Висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами застосовані правильно. Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 916/215/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/5171/18, від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 не заслуговують на увагу, оскільки зазначені висновки зроблені за інших фактичних обставин. Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, зводяться до переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення є законними, постановлені з додержанням норм права, підстави для їх скасування відсутні. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання представника заявника про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2026 року у справі за скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на дії, бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарського Олександра Миколайовича, стягувач: ОСОБА_1 . Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді:А. Ю. Зайцев І. А. Воробйова Є. В. Коротенко