Постанова КЦС ВС № 569/16674/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Київ справа № 569/16674/25 провадження № 61-16333св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Рівненське районне управління Головного управління Національної поліції в Рівненській області, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Рівненське районне управління Головного управління Національної поліції в Рівненській області, про видачу обмежувального припису за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Луцик Катерина Василівна, на постанову Рівненського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року, ухвалену колегією у складі суддів Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог заяви У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 . В обґрунтування заяви вказувала, що вона з ОСОБА_2 перебуває у шлюбі; вони проживають у квартирі АДРЕСА_1 , 1/3 частка якої належить ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_2 влаштовує конфлікти, застосовує до заявника фізичне та психологічне насильство. 28 травня 2025 року ОСОБА_2 у черговий раз за місцем їх проживання вчинив щодо неї домашнє насильство психологічного і фізичного характеру, а саме штовхав, нецензурно лаявся та завдав тілесних ушкоджень. Працівники поліції склали щодо нього терміновий заборонний припис серії АА № 475907, зобов`язавши залишити місце проживання постраждалої особи, заборонили вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи та в будь-який спосіб контактувати з нею. Такі ж приписи складені щодо ОСОБА_2 27 квітня 2025 року та 8 травня 2025 року. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2025 року у справі № 569/10139/25 заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволено частково. Видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 строком на три місяці, яким визначено тимчасові обмеження його прав, заборонивши йому: - перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 ; - наближатися на відстань менше ста метрів до місця реєстрації ОСОБА_1 у квартирі за вказаною адресою. Вказувала, що ОСОБА_2 продовжує вчиняти щодо неї насильницькі дії, тобто вона вважає, що є особою, яка зазнала домашнього насильства, тому просила видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 строком на шість місяців, яким тимчасово обмежити його права, заборонивши йому: - перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 ; - наближатися на відстань менше ста метрів до місця спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 у квартирі за вказаною адресою. Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 серпня 2025 року, ухваленим у складі судді Гордійчук І. О., заяву ОСОБА_1 задоволено. Видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 . Визначено тимчасові обмеження прав ОСОБА_2 та заборонено йому: - перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 ; - наближатися на відстань менше ста метрів до місця спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 у квартирі за вказаною адресою. Встановлено шестимісячний строк обмежувального припису. Рішення суду про видачу обмежувального припису допущено до негайного виконання. Суд першої інстанції керувався тим, що факт неодноразового звернення ОСОБА_1 до органів поліції з міркувань вчинення щодо неї ОСОБА_2 домашнього насильства, а також складення протоколів про адміністративні правопорушення за статтею 173-2 КУпАП і винесення термінового заборонного припису щодо нього є необхідною та достатньою підставою для застосування до ОСОБА_2 спеціальних заходів протидії домашньому насильству, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Місцевий суд зазначив про існування високої ймовірності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення; такі ризики вважав реальними та такими, що підтверджуються зібраними у справі доказами, тому з метою забезпечення дієвого і ефективного захисту ОСОБА_1 дійшов висновку про видання обмежувального припису щодо ОСОБА_2 . Постановою Рівненського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла адвокат Бевз Т. С., рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 серпня 2025 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви. Апеляційний суд зазначив про відсутність підстав для видачі обмежувального припису, оскільки ОСОБА_1 не посилається на обставини конкретного правопорушення, обмежуючись вказівкою про те, що, незважаючи на існування обмежувального припису, виданого на підставі рішення Рівненського міського суду від 21 травня 2025 року у справі № 569/10139/25, ОСОБА_2 продовжує вчиняти правопорушення щодо неї. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У грудні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Луцик К. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року і залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 серпня 2025 року. Касаційну скаргу мотивовано неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 5 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19), про те, що, враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 7 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23), від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20) та від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22). Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20), від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22), від 7 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебувають у шлюбі та проживають у квартирі АДРЕСА_1 , яка є об`єктом права спільної сумісної власності, в тому числі ОСОБА_2 27 квітня 2025 року працівниками поліції складено щодо ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 659848. З 27 квітня 2025 року до 7 травня 2025 року діяв терміновий заборонний припис АА №618743, яким заборонено ОСОБА_2 перебування у квартирі строком на десять діб. 8 травня 2025 року щодо ОСОБА_2 складено працівниками поліції протокол про застосування термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА № 470957. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2025 року у справі № 569/10139/25 заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволено частково. Видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 строком на три місяці, яким визначено тимчасові обмеження його прав, а саме заборонено перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 та наближатися на відстань менше ста метрів до місця реєстрації ОСОБА_1 . Звертаючись із заявою про застосування обмежувального припису, ОСОБА_1 зазначала, що 28 травня 2025 року за місцем їх проживання ОСОБА_2 вчинив щодо неї домашнє насильство психологічного і фізичного характеру, а саме штовхав, нецензурно лаявся, виштовхував із квартири, завдав тілесних ушкоджень. Працівники поліції склали щодо ОСОБА_2 терміновий заборонний припис серії АА № 475907 від 28 травня 2025 року, зобов`язавши залишити місце проживання постраждалої особи, заборонили вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи та у будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Зазначала, що такі ж приписи відносно ОСОБА_2 працівники правоохоронних органів складали 27 квітня та 8 травня 2025 року. У письмових поясненнях від 12 серпня 2025 року ОСОБА_1 додатково зазначала про те, що під час дії обмежувального припису 3 червня 2025 року о 23 год34 хв ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, всупереч встановленій забороні намагався проникнути до квартири АДРЕСА_1 , а 4 червня 2025 року стежив за нею неподалік будинку.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд і застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У частині третій статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права та додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків. Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства. Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілому від насильства у сім`ї. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників. Згідно з частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (пункти 1, 4, 6 частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від: 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61 19328св18), 9 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), 2 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23). Відповідно до статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на строк від одного до шести місяців. Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (постанову Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22)). Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про безрезультатність застосованих заходів впливу (постанова Верховного Суду від 1 червня 2022 року у справі № 161/16344/20). Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону. Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатна вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії стосовно заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій. Отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованою. Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Подібні висновки викладені Верховний Суд у постановах від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24) та від 18 березня 2026 року у справі № 569/15765/25 (провадження № 61-14285св25). Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заявник вказала, що 28 травня 2025 року ОСОБА_2 вчинив відносно неї домашнє насильство психологічного і фізичного характеру, а саме штовхав, нецензурно лаявся, виштовхував із квартири, завдав тілесних ушкоджень; працівники поліції склали щодо ОСОБА_2 терміновий заборонний припис серії АА № 475907 від 28 травня 2025 року. Будь-яких доказів зазначеної події ОСОБА_1 не надала та не долучила до заяви, складений, за її твердженням, працівниками поліції терміновий заборонний припис серії АА № 475907 від 28 травня 2025 року. Крім того, заявник зазначала, що під час дії обмежувального припису, а саме 3 червня 2025 року о 23 год34 хв, ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, всупереч встановленій забороні намагався проникнути до квартири АДРЕСА_1 , а 4 червня 2025 року стежив за нею неподалік будинку. На підтвердження зазначених обставин заявник не надала суду будь-яких доказів, крім копії талону-повідомлення № 30922, в якому зазначено про звернення заявника до поліції щодо вказаних обставин. Апеляційний суд надав оцінку зазначеному талону-повідомленню та дійшов правильного висновку, що такий доказ не свідчить про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства 3 червня 2025 року. Дійшовши такого висновку, апеляційний суд врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20), за якою звернення заявника до органів поліції не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України). Встановивши, що, у порушення вимог статті 81 ЦПК України, ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 28 травня та 3 і 4 червня 2025 року відносно неї домашнього насильства, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо нього обмежувального припису, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви. Заявник не надала суду доказів на підтвердження того, що у разі незастосування вказаних нею у заяві про видачу обмежувального припису заходів та обов`язків ОСОБА_2 у контексті положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», існує реальна загроза її життю та здоров`ю, а також настання тяжких чи особливо-тяжких наслідків. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про недоведення заявником існування обставин, які, відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису строком на шість місяців. Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20), від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22), від 7 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23), є безпідставними, оскільки висновки у наведених заявником справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у цій справі апеляційний суд виходив з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих учасниками доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Інші наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі. Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено процесуальне право, про що зазначає в касаційній скарзі заявник. Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін. Щодо судових витрат Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Луцик Катерина Василівна, залишити без задоволення. Постанову Рівненського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська