Постанова КЦС ВС № 543/367/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 року м. Київ справа № 543/367/23 провадження № 61-11630св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І., позивач - Полтавська обласна військова адміністрація, відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Полтавської обласної військової адміністрації на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 липня 2024 року в складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Чумак О. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2023 року Полтавська обласна військова адміністрація звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути земельну ділянку. Позов мотивований тим, що «Городище «Круча» часу Київської Русі, Х-ХІІІ ст., яке розташоване в с. Тарасівка, колишньої Плехівської сільської ради Оржицького району Полтавської області, нині - Оржицької об`єднаної територіальної громади Лубенського району Полтавської області, на правому березі річки Сули (далі - «Городище «Круча»), є пам`яткою археології місцевого значення, взята на облік рішенням виконкому Полтавської облради народних депутатів від 23 квітня 1982 року №247 та занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури, молоді та спорту від 25 лютого 2020 року № 1062 (охоронний № 2680-Пл). 25 серпня 2020 року комісією у складі представників Департаменту культури і туризму Полтавської ОДА та Комунального закладу «Центр охорони та досліджень пам`яток археології» Полтавської обласної ради проведено візуальний огляд пам`ятки археології місцевого значення «Городище «Круча», за результатами якого встановлено, що на території пам`ятки проводяться будівельні роботи, які призвели до руйнування культурних нашарувань та ділянки валу території укріпленого посаду городища, про що складено відповідний акт від 08 вересня 2020 року. Земельна ділянка, на якій проводяться будівельні роботи в с. Тарасівна, належала (станом на дату проведення вказаного вище огляду) ОСОБА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5323684202:02:005:0004, площа земельної ділянки - 0,2322 га. 14 вересня 2020 Департаментом культури і туризму Полтавської ОДА видано припис №01-20/1695, яким ОСОБА_2 повідомлено про встановлення факту порушення пам`ятоохоронного законодавства, та відповідно до вимог статті 36 Закону України «Про охорону культурної спадщини» вимагається негайно припинити проведення будь-яких земляних та будівельних робіт на зазначеній території, відповідно до акту. На вказаній земельній ділянці збудований будинок загальною площею 86,6 кв. м, адреса: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_2 КЗ «Центр охорони та досліджень пам`яток археології» здійснено розрахунок грошової оцінки зруйнованих археологічних культурних нашарувань на пам`ятці археології місцевого значення «Городище «Круча» в селі Тарасівка Плехівської сільської ради Оржицького району Полтавської області (охоронний номер № 2680-Пл), згідно з яким загальна сума нанесених державі збитків громадянкою ОСОБА_2 становить 14 369 204,56 грн. 19 грудня 2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, за умовами якого продавець ? ОСОБА_2 продає, а покупець ? ОСОБА_1 купує земельну ділянку з розташованим на ній житловим будинком, з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 . Незаконна передача земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, порушує державні інтереси у сфері захисту об`єктів культурної спадщини, ставить під загрозу стан належного збереження пам`ятки археології та може призвести до її втрати. Позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку з кадастровим номером 5323684202:02:005:0004 у власність держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації у стані, який існував до порушення прав. Короткий зміст судових рішень Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 05 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 18 липня 2024 року, у задоволенні позову Полтавської обласної військової адміністрації відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позиція Полтавської обласної військової адміністрації ґрунтується на недостовірній та маніпулятивній інформації, отриманій від КЗ «Центр охорони та досліджень пам`яток археології», про те, що нібито земельна ділянка з кадастровим номером 5323684202:02:005:0016 знаходиться більшою мірою (бл. 0,083 га) в межах пам`ятки археології ще в межах, визначених обліковою документацією 1974 року. Зазначена облікова документація складається з паспорта пам`ятника історії та культури Міністерства культури Української РСР пам`ятки Городище «Круча» часу Київської Русі /Х-ХІІ ст./, індекс: 1.1.995-2.16.17 від 29 листопада 1974 року, складеного завідувачем відділу історії Полтавського краєзнавчого музею Сидоренко Г. О. та доданого до нього схематичного генплану розташування пам`ятника, складений арх. Ф. Квасом в 1975 році, копію яка наведено в додатку 5 позовної заяви. Твердження про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5323684202:02:005:0004 знаходиться в межах пам`ятки археології суперечить даним визначеним в паспорті пам`ятки Городище «Круча», де зазначено, що границі охоронної зони затверджені рішенням виконкому Полтавської обласної Ради депутатів трудящих № 301 від 08.07.1975, їх відображено на схематичного генплану розташування пам`ятника, відповідно до пункту VII паспорту "Тарасівське городище має в плані форму двох концентричних валів, які оточені з напільного боку третім валом на відстані 150 м. Довжина третього валу 350 м. В центрі Городища розміщується «дитинець», тобто відповідно до даних паспорта пам`ятки фактична площа пам`ятки та її охоронної зони становить бл. 0,90 га. При детальному вивченні Публічної кадастрової карти України та її співставлення зі схематичним генпланом пам`ятки Городище «Круча» встановлено, що межі пам`ятки та її охоронна зона не накладаються на межі земельної ділянки з кадастровим номером 5323684202:02:005:0016. Лист КЗ «Центр охорони та досліджень пам`яток археології» № 01-21/119 від 22 березня 2023 року не є належним доказом для підтвердження оспорюваних вимог. Крім того, в дисертації "Давньоруські пам`ятки між Дніпром, Сулою, Супоєм та Оржицею (кінець X - перша половина XIII ст.)" захищеній в 2019 році кандидатом історичних наук ОСОБА_3 , у Спеціальній вченій раді Інституту археології Національної академії наук України облікова картка якої наведена в додатку 2, на стор. 232 в таблиці "Дані про городища регіону дослідження", зокрема, зазначено, що городище в с. Тарасівка займає площу 98 на 50 м. (0,49 га), та на стор. 251 наведено план-схему городища в с. Тарасівка, згідно з якою та відповідно до даних Публічної кадастрової карти межі городища не накладаються на межі земельної ділянки з кадастровим номером 5323684202:02:005:0016. Землі, на яких розташована пам`ятка Городище «Круча» не включено до державних земельних кадастрів. Зобов`язання по охороні археологічного пам`ятника, копію якої наведено в додатку 3 позовної заяви, було укладено в 1969 року з представниками колгоспу «Іскра», який на даний час ліквідовано. Позивачем не надано будь-якої іншої інформації про укладені зобов`язання по охороні, чи про охоронні договори, що стосуються пам`ятки культурної спадщини Городище «Круча». Суду не надано жодних документів, які б підтверджували, що охоронювана археологічна територія пам`ятки археології включена до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. Позивачем порушена процедура пред`явлення позову, відповідача не можна позбавити права власності, оскільки він є добросовісним набувачем, купивши земельні ділянки у третіх осіб. ОСОБА_1 не був учасником правовідносин з приводу вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, придбав нерухоме майно шляхом укладення нотаріально посвідченої угоди, тому не повинен нести цивільно- правову відповідальність за наявності обставин, зазначених позивачем в якості обґрунтування позову. Виділення земельних ділянок у приватну власність здійснювалось без порушень чинного на той час законодавства, тому витребування відповідної частини спірної земельної ділянки у не ґрунтується на нормах національного та міжнародного законодавства, становить непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном. Слід вказати на вибірковість пред`явлення позову, оскільки в разі задоволення позову виникне прецедент і постане питання щодо десятків інших земельних ділянок, житлових будинків та інших будівель, які займають значну частину території в с. Тарасівка і з точки зору позивача розміщені на території об`єкту культурної спадщини який займає площу бл. 13,69 га. Позивачем попередньо не розглянуто можливість набуття земельних ділянок у державну власність в установленому законом порядку шляхом вилучення (викупу), передбаченим статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Позивач не посилається на будь-які неправомірні дії будь-яких фізичних осіб, які є учасниками розгляду цієї справи, пов`язаних із прийняттям вказаного рішення органу місцевого самоврядування, а з фактичних обставин справи не вбачається існування неправомірної поведінки первісних набувачів земельних ділянок, які б призвели до набуття ними права власності на об`єкти спору шляхом їх виділення із земель в межах Плехівського старостинського округу Лубенського району Полтавської області. Враховуючи викладене, земельна ділянка з кадастровим номером 5323684202:02:005:0016 розташована за межами місцезнаходження та охоронюваної зони пам`ятки культурної спадщини «Городище «Круча». Оскільки встановлено, що позивачем не було доведено у встановленому законом порядку, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах пам`ятки археології, апеляційний суд погодився з висновком про відмову у задоволенні позову. Аргументи учасників справи 13 серпня 2024 року засобами поштового зв`язку Полтавська обласна військова адміністрація звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила постанову апеляційного суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційну скаргу мотивовано тим, що «Городище Круча» є пам`яткою археології місцевого значення та взята на облік рішенням виконавчого комітету Полтавської обласної ради народних депутатів від 23 квітня 1982 року №

247. Вказана пам`ятка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури, молоді та спорту від 25 лютого 2020 року № 1062 (охоронний номер 2680-Пл). Відомості про вказану пам`ятку містяться у відкритому доступі офіційному сайті Міністерства культури та інформаційної політики України в розділі Державний реєстр нерухомих пам`яток України, реєстр пам`яток місцевого значення, Полтавська область, Оржицький район, пункт

941. Факт розташування пам`ятки археології в межах спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5323684202:02:005:0004 є доведеним доказами, наявними в матеріалах справи. У матеріалах справи знаходяться пояснення КЗ «Центр охорони та дослідження пам`яток археології» Полтавської обласної ради від 19 червня 2023 року, до якого долучено плани та описи городища в с. Тарасівка, а також схематичні зображення, складені уповноваженими особами закладу, на яких відображено схему розміщення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5323684202:02:005:0004 відносно пам`ятки археології. На вказаному схематичному зображенні позначено територію пам`ятки у вигляді двох концентричних овалів (дитинець і посад стародавнього поселення), а також зображено третій зовнішній овал, що позначає межу території пам`ятки. Відповідно на вказане зображення нанесена земельна ділянка з кадастровим номером 5323684202:02:005:0004, яка розташована в межах пам`ятки, які визначені обліковою документацією 1980 року. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до неправильних висновків в частині того, що спірна земельна ділянка не входить в межі пам`ятки археології «Городище Круча». Апеляційний суд не застосував до вказаних правовідносин норму статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Апеляційний суд визнав факт відсутності науково-проектної документації на пам`ятку археології «Городище Круча», але застосував до спірних правовідносин положення статей 14-1, 33-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Однак, наведені норми слід застосовувати в тому випадку, коли науково-проектна документація розроблена, у випадку, якщо такої документації немає, слід застосовувати норми статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», якою передбачено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій та об`єктів всесвітньої спадщини визначаються зони охорони (охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару) і буферні зони. Відсутність науково-проектної документації на пам`ятку археології не позбавляє таку пам`ятку відповідного статусу та не нівелює її цінність. З огляду на це, захист пам`ятки археології має здійснюватися шляхом встановлення охоронної зони навколо неї та встановлення заборон провадження видів діяльності, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини». Однак суди залишили поза увагою вказані доводи скаржника. Як у рішенні суду першої інстанції, так і у постанові апеляційного суду, відповідач оцінюється як добросовісний набувач земельної ділянки. Однак Плехівською сільською радою Оржицького району Полтавської області протиправно здійснено передачу земельної ділянки з кадастровим номером 5323684202:02:005:0004 у власність ОСОБА_2 (перший власник земельної ділянки) з огляду на те, що орган місцевого самоврядування не мав права в силу закону розпоряджатися земельними ділянками, на яких розміщені пам`ятки археології. З урахуванням статей 122, 53 ЗК України, ОСОБА_2 протиправно видано державний на право власності на земельну ділянку від 11 липня 2005 року на підставі рішення Плехівської сільської ради Оржицького району Полтавської області. Відповідач не мав права набувати у власність спірну земельну ділянку, яка розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення «Городище Круча» та не може бути добросовісним набувачем земельної ділянки. Крім того, заборона на отримання спірної земельної ділянки відповідачем кореспондується з приписами статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Відтак, в силу положень статті 328 ЦК України, яку застосували суди, відповідач не мав права відповідно до закону набувати у власність земельну ділянку, на якій розташована пам`ятка археології. Полтавська обласна військова адміністрація вважає, що спірна земельна ділянка протиправно вибула з власності держави на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування без її волі. На адресу ОСОБА_2 (перший власний земельної ділянки) Департаментом культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації направлялися листи від 22 вересня 2021 року № 01-20/2165, від 22 грудня 2021 року № 01-20/2940 про порушення вимог законодавства в сфері охорони культурної спадщини. Відтак ОСОБА_2 , будучи власником земельної ділянки, знала, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах пам`ятки археології «Городище Круча». В подальшому вона продала цю земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 грудня 2022 року № 1059. У проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки обов`язково повинне бути погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. Чого зроблено не було. Рішення судів створили правову невизначеність навколо статусу пам`ятки археології як об`єкта цивільних прав та створили перешкоди для її охорони і захисту. Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі. В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 жовтня 2022 року у справі № 557/303/21, від 17 травня 2023 року у справі № 748/1335/20, від 31 липня 2019 року у справі № 813/4701/16). Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи Суди встановили, що «Городище «Круча» є пам`яткою археології місцевого значення, взято на облік рішенням виконкому Полтавської облради народних депутатів від 23 квітня 1982 року № 287 та занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури, молоді та спорту від 25 лютого 2020 року №1062 (охоронний №2680-Пл). Науково-проєктна документація на об`єкт культурної спадщини - валу пам`ятки археології «Городище «Круча» відсутній. Остання паспортизація об`єкта культурної спадщини відбулася в 1974 році, що підтверджується паспортом об`єкта від 29 листопада 1974 року. Згідно з вказаним паспортом межі охоронної зони затверджені рішенням виконкому Полтавської обласної ради від 08 липня 1975 року №

301. Відповідно до схематичного генплану місця розташування пам`ятника межами охоронної зони є річка Сула, старе кладовище, житловий будинок та дорога. Згідно з листом Міністерства культури та інформаційної політики України № 2315/Г-4321/ПВТ//23-ЗВГ від 04 жовтня 2023 року облікова документація, у тому числі облікова картка об`єкта культурної спадщини Тарасівка І , комплекс городища та селищ давньоруського часу, зокрема, « Городища «Круча» Х-ХІІІ ст. », не розглядалась МКІП. Зазначена документація знаходить на стадії доопрацювання і не є діючим документом, відповідно, не може розглядатися як частина облікової документації пам`ятки археології. ОСОБА_2 належала на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,23 га на території с. Тарасівка Оржицького району Полтавської області для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 5323684202:02:005:0004, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 131526. Зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 набула на підставі рішення Плехівської сільської ради від 24 березня 2005 року. ОСОБА_2 належав на праві приватної власності будинок садибного типу на АДРЕСА_1 , який розташований на спірній земельній ділянці, що підтверджується технічним паспортом на будинок, рішенням державного реєстратора від 08 грудня 2022 року № 65707160 і витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 грудня 2022 року реєстраційний номер 2667280653040. 19 грудня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки та будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру, додатком до якого є кадастровий план земельної ділянки, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5323684202:02:005:0004, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2322 га, зареєстровано 19 грудня 2022 року за ОСОБА_1 19 грудня 2022 року державним реєстратором винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 65825550, яким вирішено провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна на земельну ділянку з реєстраційним номером 2655904753040, кадастровий номер земельної ділянки 5323684202:02:005:0004, житловий будинок з реєстраційним номером 26672806523040, що розташований: АДРЕСА_1 , за суб`єктом: ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)). У абзаці другому частини другої статті 178 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом. За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). У частині другій статті 152 ЗК України зазначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. У постанові Великої Палата Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) викладено правовий висновок про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. Згідно з частинами першою-другою статті 20 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. У статті 53 ЗК України передбачено, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані, зокрема, городища, кургани, давні поховання, пам`ятні скульптури та мегаліти, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова. За змістом статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом. Відповідно до пункту «г» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. У статті 122 ЗК України визначено, що навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України. Відповідно до статті 1 Закону УРСР 13 липня 1978 року «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою. Починаючи з 12 липня 2000 року особливості правовідносин, пов`язаних з культурною спадщиною та її збереженням, врегульовані Законом України «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-ІІІ), у пункті 3 розділу X «Прикінцеві положення» якого передбачено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону. У преамбулі Закону № 1805-ІІІ зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Згідно з абзацом третім статті 1 Закону № 1805-ІІІ об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абзац 6 статті 1 Закону № 1805-ІІІ). Нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності (абзац 4 статті 1 Закону № 1805-ІІІ). Археологічні об`єкти культурної спадщини - це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації (абзац 2 частини другої статті 2 Закону № 1805-ІІІ). Отже, кургани та залишки стародавніх поселень є нерухомими археологічними об`єктами культурної спадщини, які не можуть бути перенесеними на інше місце без втрати своєї цінності. Згідно з частинами першою, шостою статті 17 Закону № 1805-ІІІ усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 557/303/21, на яку є посилання в касаційній скарзі, і від висновку у якій Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) не відступила, зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Тому зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов. Оскільки зайняття земельної ділянки, на яких розташовані пам`ятки археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, держава як власник може вимагати усунення перешкод у здійсненні своїх прав щодо користування та розпорядження такими землями незалежно від того, чи право власності на окремі земельні ділянки зареєстроване за іншим суб`єктом. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2023 року у справі № 748/1335/20, на яку є посилання в касаційній скарзі. Наведені висновки підтверджені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 922/264/24 (провадження № 12-30гс25). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) наголосила, що: «частина шоста статті 17 Закону № 1805-ІІІ стосується земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, натомість частина перша статті 54 ЗК України - земель історико-культурного призначення. Тож категорія земель історико-культурного призначення включає в себе як землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини (в тому числі і пам`ятки археології), так і охоронювані археологічні території. Відповідно до частини першої статті 31 Закону № 1805-ІІІ топографічно визначені території чи водні об`єкти, в яких містяться об`єкти культурної спадщини або можлива їх наявність, за поданням відповідного органу охорони культурної спадщини можуть оголошуватися рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини охоронюваними археологічними територіями на обмежений або необмежений строк у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Отже, землями історико-культурного призначення можуть бути визнані, зокрема, території, на яких розташовані об`єкти культурної спадщини або на яких можлива їх наявність. Велика Палата Верховного Суду у пункті 89 цієї постанови наголосила на відмінності категорій «об`єкт культурної спадщини» та «пам`ятка культурної спадщини». Отже, частина перша статті 54 ЗК України, як і частина шоста статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначає правовий режим земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології. Проте, на відміну від частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», стаття 54 ЗК України стосується земельних ділянок, на яких розташовані або можуть бути розташовані об`єкти культурної спадщини, в тому числі і об`єкти археологічної спадщини. Тож стаття 54 ЗК України врегульовує правовий режим усіх ділянок такої категорії земель як землі історико-культурного призначення незалежно від виду пам`яток, які на них розташовані (пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби). Натомість приписи частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» стосуються окремої підкатегорії із категорії земель історико-культурного призначення, а саме земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та запроваджують особливий правовий режим такої підкатегорії земель історико-культурного призначення, а також передбачають щодо них особливу охорону з боку держави. З врахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду констатує, що не існує колізії між приписами частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та частини першої статті 54 ЗК України». Велика Палата Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (провадження № 12-9гс23) зазначила, що «установивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Києва, яка не втратила володіння садибою Терещенків, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від відповідача-1, Велика Палата Верховного Суду розглядає вимогу про зобов`язання повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садибу Терещенків як вимогу про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садиби Терещенків за правилами негаторного позову». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року у справі № 813/4701/16, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано: «зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної ч. 1 ст. 19 ЗК України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури. Відповідно до ст. 53 та ст. 54 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності… Зважаючи на імперативність правової норми, передбаченої у ч. 1 ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року у справі № 543/245/23 зроблено такі висновки: «скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов у частині повернення земельної ділянки, суд апеляційної інстанції встановивши, що спірна земельна ділянка 5323684202:02:005:0002, площею 0,50 га, право приватної власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1, розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення - «Городище «Круча» часу Київської Русі, Х-ХІІІ століть (наявне часткове накладення), зважаючи на наявність охоронного зобов`язання щодо збереження земель пам`ятки архітектури «Городище «Круча», дійшов правильного висновку про те, що Оржицька селищна рада протиправно розпорядилась спірною земельною ділянкою, оскільки не наділена повноваженнями щодо розпорядження землями історико-культурного призначення, а земельна ділянка із відповідним цільовим призначенням не може перебувати у приватній власності. Суд апеляційної інстанції правильно вказав про те, що нерозроблення уповноваженим органом проєкту землеустрою земельної ділянки, на якій знаходиться пам`ятка археології та не внесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень та можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності громадян. Верховний Суд зазначає, що під час судового розгляду відповідачами не спростовано факт розташування пам`ятки археології місцевого значення - «Городище «Круча» часу Київської Русі, Х-ХІІІ століть у межах земельної ділянки з кадастровим номером 5323684202:02:005:0002, яка належить ОСОБА_1, не спростовано належність вказаної пам`ятки архітектури до об`єктів культурної спадщини. Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Симоненко Т. В., про те, що Оржицька селищна рада не порушувала норми статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», статті 122 ЗК України, оскільки спірна земельна ділянка була виділена із земель комунальної власності, які були віднесені до земель запасу (код КВЩПЗ 16.00 - земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), які не є землями історико-культурного призначення, є безпідставні. У паспорті від 29 листопада 1974 року зазначено, що пам`ятник археології взятий під охорону рішенням виконавчого комітету Полтавської обласної Ради депутатів трудящих № 529 від 10 грудня 1970 року; границі охоронної зони затверджені рішенням виконавчого комітету Полтавської обласної Ради депутатів трудящих від 08 липня 1975 року № 301 (див. схематичний генплан місця розташування пам`ятника) (том 1. а. с. 52). Рішенням Полтавської обласної ради від 23 квітня 1982 року № 248 «Городище «Круча» зараховано до складу пам`яток місцевого значення та наказом Міністерства культури, молоді та спорту України від 25 лютого 2020 року № 1062 дану пам`ятку археології занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (охоронний номер № 2680 - Пл). Отже, частина перша статті 54 ЗК України, як і частина шоста статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначає правовий режим земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології. Проте, на відміну від частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», стаття 54 ЗК України стосується земельних ділянок, на яких розташовані або можуть бути розташовані об`єкти культурної спадщини, в тому числі і об`єкти археологічної спадщини. При цьому суд апеляційної інстанції у цій справі правильно виходив із законності втручання у право власності кінцевого набувача спірного майна і дотримання справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Щодо питання визначення розміру компенсації, яка може підлягати відшкодуванню кінцевому набувачу у випадку повернення у власність держави належної йому земельної ділянки, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 з посиланням на частину третю статті 22 ЦК України вказано, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц зазначено, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків. Отже, ОСОБА_1 не позбавлений права вимагати від особи, яка продала йому спірну земельну ділянку, повернення сплачених коштів за договорами купівлі-продажу, а крім того, за наявності законних підстав, реалізувати права, передбачені частинами третьою та/або четвертою статті 390 ЦК України». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України). Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. У справі, що переглядається: Полтавська обласна військова адміністрація звернулася до суду з позовом з метою захисту пам`ятки археології місцевого значення «Городище «Круча», взятої на облік рішенням виконкому Полтавської облради народних депутатів від 23 квітня 1982 року № 247 та занесеної до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури, молоді та спорту від 25 лютого 2020 № 1062 (охоронний № 2680-Пл), шляхом повернення земельної ділянки у власність держави, а також відновлення її стану, який існував до порушення прав, оскільки на ній проводяться будівельні роботи та побудований будинок, що належав до 19 грудня 2022 року ОСОБА_2 , а з указаної дати на підставі договору купівлі-продажу відчужений ОСОБА_1 ; відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було долучено до матеріалів справи доказів на підтвердження затвердження проекту землеустрою меж території вказаної пам`ятки та зони її охорони, як і не доведено факту внесення відповідних даних до Державного земельного кадастру, планів землекористування, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації, а наявні в матеріалах справи планографічні матеріали та фотозображення містять лише загальний план розміщення пам`ятки, а також план самого комплексу, що унеможливлює встановлення фактичного місцезнаходження спірної земельної ділянки саме у межах вказаної пам`ятки архітектури. Тому межі пам`ятки та її охоронна зона не накладаються на межі земельної ділянки з кадастровим номером 5323684202:02:005:0016. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було доведено у встановленому законом порядку, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах пам`ятки археології; однак суди не надали належної оцінки доводам та наданим позивачем доказам у їх сукупності, зокрема, що: у 1971 році складений паспорт пам`ятки археології «Городище» за списком пам`ятників археології, затвердженим рішенням Полтавського обласного виконавчого комітету від 10 грудня 1970 № 529, до якого долучений схематичний план «Городище «Круча», зазначено, що на Плехівську сільську раду покладено охоронне зобов`язання 1972 року № 995 зі збереження пам`ятника археології (т. 1, а. с. 41-53); 29 листопада 1974 року складено паспорт пам`ятника археології - «Городище «Круча», до якого додано: фото загального вигляду території пам`ятника археології, фото фрагментів; генплан пам`ятника археології, схематичний план охоронної зони (т. 1, а. с. 40-46); згідно із обліковою картою об`єкта культурної спадщини - Тарасівка І, комплекс городища та селищ давньоруського часу, літописного міста Горошин (Грошин), «Городище «Круча» Х-ХІІІ ст», «Городище «Бурти», загальна площа - близько 13,69 га, перелік складових: дитинець - близько 1,03 га, укріплений посад - 4,22 га, селище І - близько 6,77 га, селище ІІ - близько 1,67 га; рік розроблення науково-проєктної документації - 29 листопада 1974 року (т. 1, а. с. 52-66); листом КЗ «Центр охорони та досліджень пам`яток археології» Полтавської обласної ради від 22 березня 2023 року № 01- 21/119 повідомлено, що в межах території пам`ятки археології «Городище «Круча» станом на 2022 рік згідно з даними, які містяться у відкритих джерелах (витяги з проектів, технічної документації та доповнені даними з Публічної кадастрової карти), розташовані 6 запитуваних ділянок(з кадастровими номерами 5323684202:02:005:0004, 5323684202:02:005:0016, 5323684202:02:005:0002, 5323684202:02:005:0006, 5323684202:02:005:0007, 5323684202:02:005:0008), що розміщені у південній частині городища (укріпленої частини пам`ятки), з`явилися тут і були внесені до Публічної кадастрової карти після 2020 року (відповідно до даних археологічного моніторингу в 2014 та 2019-2020 роках), ділянка з кадастровим номером 5323684202:02:005:0004 (кол. помилковий кадастровий номер 5323684202:02:005:0015) площею 0,2322 га, яка відведена для будівництва, знаходиться повністю в межах пам`ятки археології, визначених ще обліковою документацією 1974 року. До указаного листа долучено: загальну схему розміщення земельних ділянок у межах пам`ятки археології місцевого значення «Городище Круча», детальну схему розміщення земельних ділянок у межах пам`ятки археології місцевого значення «Городище Круча» (т. 1, а. с. 141-144); відомості про вказану пам`ятку містяться у відкритому доступі на офіційному сайті Міністерства культури та інформаційної політики України в розділі Державний реєстр нерухомих пам`яток України, реєстр пам`яток місцевого значення, Полтавська область, Оржицький район, пункт 941; 25 серпня 2020 року комісією у складі представників Департаменту культури і туризму Полтавської ОДА та КЗ «Центр охорони та досліджень пам`яток археології» Полтавської обласної ради проведено візуальний огляд пам`ятки археології місцевого значення «Городище «Круча», за результатами якого встановлено, що на території пам`ятки проводяться будівельні роботи, які призвели до руйнування культурних нашарувань та ділянки валу території укріпленого посаду городища, про що складено відповідний акт від 08 вересня 2020 року; 14 вересня 2020 Департаментом культури і туризму Полтавської ОДА видано припис № 01-20/1695, яким ОСОБА_2 повідомлено про встановлення факту порушення пам`ятоохоронного законодавства, та відповідно до вимог статті 36 Закону України «Про охорону культурної спадщини» вимагається негайно припинити проведення будь-яких земляних та будівельних робіт на зазначеній території відповідно до акту; на адресу ОСОБА_2 . Департаментом культури і туризму Полтавської ОДА направлялися листи від 22 вересня 2021 року № 01-20/2165, від 22 грудня 2021 року № 01-20/2940 про порушення вимог законодавства в сфері охорони культурної спадщини. суди не врахували, що позивач просив повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5323684202:02:005:0004 (кол. помилковий кадастровий номер 5323684202:02:005:0015); землями історико-культурного призначення можуть бути визнані, зокрема, території, на яких розташовані об`єкти культурної спадщини або на яких можлива їх наявність; категорія земель історико-культурного призначення включає в себе як землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини (в тому числі і пам`ятки археології), так і охоронювані археологічні території навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; нерозроблення уповноваженим органом проєкту землеустрою земельної ділянки, на якій знаходиться пам`ятка археології, та невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень та можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності; у матеріалах справи відсутні докази зміни цільового призначення земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології «Городище «Круча»; суди не звернули уваги, що нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої правової охорони, а особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що на землях історико-культурного призначення, які вона має намір набути у приватну власність, є нерухомі об`єкти культурної спадщини; оскільки зайняття земельної ділянки, на яких розташовані пам`ятки археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, держава як власник може вимагати усунення перешкод у здійсненні своїх прав щодо користування та розпорядження такими землями незалежно від того, чи право власності на окремі земельні ділянки зареєстроване за іншим суб`єктом. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України). Оскільки суди доводи позивача належним чином не перевірили, тому дійшли передчасного висновку, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5323684202:02:005:0004 не накладаються на межі пам`ятки археології місцевого значення «Городище «Круча» та її охоронну зону. У зв`язку з цим оскаржені судові рішення належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року у справі № 543/245/23, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Полтавської обласної військової адміністрації задовольнитичастково. Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 05 липня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 липня 2024 року скасувати. Справу № 543/367/23 передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко