Постанова КЦС ВС № 367/9713/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17червня 2026 року м. Київ справа № 367/9713/21 провадження № 61-447св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - Український інститут експертизи сортів рослин, відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Українського інституту експертизи сортів рослин на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2025 року, ухвалене у складі судді Кравчук Ю. В., та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2021 року Український інститут експертизи сортів рослин звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, витребування майна із чужого незаконного володіння. Позовну заяву мотивовано тим, що згідно з договором купівлі-продажу від 30 листопада 2002 року № 2863 Києво-Святошинська державна сортовипробувальна станція придбала квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до наказу Державної служби з охорони прав на сорти рослин (далі - Держсортслужба) від 25 грудня 2002 року № 64-ОД «Про утворення обласних державних центрів експертизи сортів рослин» утворено у складі Українського інституту експертизи сортів рослин Київський філіал на базі Бородянської державної сортодослідної станції, до складу якого включили Києво-Святошинську сортодослідну станцію. Наказом Держсортслужби від 05 червня 2007 року № 196 «Про вдосконалення організаційної структури» та змінами до нього, внесеними наказом від 26 листопада 2007 року № 457, закрито відокремлений підрозділ Державної інспекції з охорони прав на сорти рослин - Державну інспекцію з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області, та 3 грудня 2007 року було перейменовано Київський обласний державний центр експертизи сортів рослин (далі - Київський ОДЦЕСР) на Київський ОДЦЕСР з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області. 20 серпня 2012 року наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19 квітня 2012 року № 210 «Про реорганізацію державних центрів експертизи сортів рослин з державними інспекціями з охорони прав на сорти рослин» та наказом Українського інституту експертизи сортів рослин від 11 липня 2012 року № 600-ОД «Про створення відокремлених підрозділів та затвердження положень філії УІЕСР» було створено Філію УІЕСР Київський ОДЦЕСР, правонаступником майнових прав та обов`язків якої було визначено Український інститут експертизи сортів рослин. За актом прийняття-передачі основних засобів квартира АДРЕСА_1 передана на баланс позивачу. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 15 травня 2018 року № 123893401 Український інститут експертизи сортів рослин зареєстрував своє право власності на квартиру АДРЕСА_1 , ця квартира не є службовим житлом, не визнана гуртожитком. У квартирі зареєстровані ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У 2019 році Українському інституту експертизи сортів рослин, як власнику вказаного житлового приміщення, стало відомо, що в квартирі мешкають сторонні особи, ордер на поселення в квартиру ніколи не видавався, договір найму з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено не було, ордери на поселення таких осіб, видані виконавчим комітетом відповідно до чинного законодавства України, відсутні. На переконання позивача, вселення відповідачів відбулось незаконно, на підставі неналежних документів та з порушенням порядку надання житла. Зокрема, відповідно до протоколу засідання комісії з реорганізації Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області від 13 вересня 2021 року ордер № 1 від 10 вересня 2010 року та ордер № 3 від березня 2009 року, видані ОСОБА_4 для поселення в квартиру АДРЕСА_1 , визнані недійсними та такими, що ніколи не видавались Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області. Тобто, законних підстав, на переконання позивача, для вселення у відповідачів не виникло. Також, позивач зазначав про те, що вказана квартира відноситься до відомчого житлового фонду, який має цільове призначення - забезпечити житлом, як правило, осіб, які перебувають у трудових відносинах з певним підприємством, установою чи організацією. Однак, на час подання позову ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у трудових відносинах з інститутом чи його відокремленими підрозділами не перебувають. Крім того, рішенням Апеляційного суду Київської області від 02 березня 2017 року у справі № 367/7937/15-ц встановлено відсутність у ОСОБА_4 та членів його сім`ї права на проживання та користування квартирою АДРЕСА_1 . Таким чином, на думку позивача, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незаконно та самоправно користуються спірною квартирою. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перешкоджають представникам інституту, який є власником квартири, потрапити в житлове приміщення, відмовляються пред`явити документи про законність користування таким майном, не дають змінити замки, встановити сигналізацію, відмовляються укласти договір оренди даного приміщення, що підтверджується актом від 21 вересня 2020 року № 2109. Відповідачі встановили паркан на земельній ділянці за адресою спірної квартири, у зв`язку з чим власник не має до неї (квартири) доступу. При цьому ОСОБА_1 є власником приватного будинку на АДРЕСА_2 , тобто квартира АДРЕСА_1 не є її єдиним житлом. ОСОБА_3 не проживає у вказаній квартирі більше 19 років (з 2002 року), не є членом сім`ї позивача, договір оренди не укладав, його особистих речей у квартирі немає, його право на користування чужою квартирою порушує права позивача щодо володіння, користування та розпорядження цим майном, і тому підлягає припиненню на вимогу власника квартири. З огляду на викладене та з урахуванням вимог статей 321, 328, 391 ЦК України, Український інститут експертизи сортів рослин просив суд: - усунути йому, як власнику, перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 ; - усунути йому, як власнику, перешкоди у користуванні майном шляхом демонтажу паркану, встановленому за адресою: квартира АДРЕСА_1 ; - витребувати квартиру АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; - визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2025 року у задоволенні позову Українського інституту експертизи сортів рослин відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вселилися до спірної квартири на законних підставах, як члени сім`ї працівника інституту, якому було надано жиле приміщення в якості службового, ордери на їх вселення у судовому порядку не визнані недійсними, відповідачки проживають тривалий час у спірному житлі на законних підставах, незалежно від його правового режиму. ОСОБА_2 не має іншого житла, а ОСОБА_1 є особою похилого віку, а тому відсутні підстави для їх виселення зі спірного житла без надання іншого жилого приміщення. У частині вимог про усунення перешкод у користуванні позивачу, як власнику, шляхом демонтажу паркану, встановленого за адресою: АДРЕСА_3 , суд зазначив, що позивач не надав належних та допустимих доказів на обґрунтування цієї позовної вимоги хоча саме на нього покладено обов'язок доведення факту дійсного порушення його права, тому суд відмовив у задоволенні позову в цій частині. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Не погоджуючись з указаним рішенням суду першої інстанції Український інститут експертизи сортів рослин подав на нього апеляційну скаргу. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2025 року оскаржено позивачем лише в частині вимог позову усунути перешкоди в користуванні майном позивачу як власнику шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 та усунути перешкоди у користуванні майном позивачу як власнику шляхом демонтажу паркану, встановленого за тією ж адресою, а тому рішення в частині решти позовних вимог, які судом першої інстанції були залишені без задоволення, а саме витребування майна - квартири АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , апеляційним судом не переглядалося. Постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року апеляційну скаргу Українського інституту експертизи сортів рослин задоволено частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2025 року змінено у частині мотивів відмови у задоволенні позову Українському інституту експертизи сортів рослин. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2025 року в частині вимог позову про усунення перешкод у користуванні майном Українському інституту експертизи сортів рослин, як власнику,шляхом демонтажу паркану, встановленогоза адресою: АДРЕСА_3 , залишено без змін. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що будинок за адресою: АДРЕСА_4 , не належить до комунальної власності, Гостомельська селищна рада не зверталася до Ірпінської міської ради з питанням про включення квартири АДРЕСА_5 в указаному будинку до гуртожитків квартирного типу, матеріали справи не містять доказів того, що спірна квартира має статус службового житла. Позивач, як юридична особа, набув право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу як суб`єкт приватного права. Власник (Київський ОДЦЕСР) спірної квартири, яка не обліковується у державному житловому фонді, на власний розсуд розпорядився спірною квартирою, передавши її у користування: ОСОБА_4 як працівнику вказаної установи, з реєстрацією місця проживання за адресою квартири, та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 як членам його сім`ї. При цьому, апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вселилися до спірної квартири на законних підставах як члени сім`ї працівника, якому було надано жиле приміщення в якості службового, оскільки матеріали справи не містять доказів, що спірне житло набуло статус службового та було надано відповідачам у порядку надання службового приміщення. Виконавчий комітет може розпорядитись правом на видачу ордеру лише стосовно тих об`єктів, які увійшли до житлового фонду, щодо яких у нього наявна відповідна компетенція. Тому, надаючи оцінку ордеру, на підставі якого відповідачі були поселені у спірну квартиру, суд апеляційної інстанції оцінив його не як ордер, підстави і порядок для видачі якого виконавчим комітетом визначено Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Україні, а як документ, який був виданий власником майна у підтвердження його волевиявлення (власника) на заселення відповідачів до спірного приміщення. Доказів того, що позивач не знав, що відповідачі вселилися в спірне житло, та самостійно утримував відповідне житло, матеріали справи не містять. Доводів щодо припинення права користування спірною квартирою позивач не заявляв. Усі заявлені позивачем підстави позову зводяться до незаконного вселення відповідачів у спірну квартиру, а не втрату (припинення) права користування житлом. Оскільки позивачем незаконність вселення відповідачів не доведена, це є самостійною підставою для відмови у позові, який підлягав вирішенню відповідно до норм ЦК України, а не ЖК України, а тому апеляційний суд виходив з відсутності підстав для оцінки пропорційності виселення відповідачів зі спірного житла у контексті вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Суд першої інстанції зазначеного не врахував. Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду щодо відсутності правових підстав для задоволення вимог позову в частині вимоги про усунення перешкод у користуванні майном позивачу як власнику шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до статті 391 ЦК України, проте вважав за необхідне змінити мотивувальну частину, виключивши з неї оцінку щодо пропорційності втручання держави в право особи на мирне володіння. Суд апеляційної інстанції змінив мотивувальну частину оскаржуваного рішення у відповідній частині вимог шляхом виключення помилкових висновків щодо визначення статусу спірного житла як службового, оскільки відсутні докази щодо включення спірного приміщення до числа службових у встановленому порядку. Перевіряючи правильність рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном позивачу як власнику шляхом демонтажу паркану, встановленого за адресою: АДРЕСА_3 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення таких вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт встановлення паркану саме відповідачами, а також докази того, що вказана огорожа перешкоджає позивачу користуватися належним йому майном. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 05 січня 2026 року Український інститут експертизи сортів рослин подав до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року. Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2026 року поновлено Українському інституту експертизи сортів рослин строк на касаційне оскарження судових рішень, касаційну скаргу Українського інституту експертизи сортів рослин залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків. Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Ірпінського міського суду Київської області цивільну справу № 367/9713/21. 18 березня 2026 року матеріали цивільної справи № 367/9713/21 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі Український інститут експертизи сортів рослин просить рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставою касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17, 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17; постановах Верховного Суду від: 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки доводам позивача про те, що договір найму із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладено, ордери на поселення таких осіб, які видані виконавчим комітетом відповідно до чинного законодавства України, відсутні. Надані відповідачами копії ордерів № 1 та № 2 від 2009 року та 2010 року відповідно, які ніби-то видані Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київської області, не видавались, що вбачається із протоколу засідання комісії позивача від 13 вересня 2021 року. Спірна квартира належить Українському інституту експертизи сортів рослин на праві державної власності на підставі договору купівлі-продажу. За таких умов, зроблені Ірпінським міським судом Київської області висновки на підставі статті 59 ЖК України, а не норм ЦК України, є помилковими. Суд першої інстанції не звернув уваги, що Український інститут експертизи сортів рослин просив захистити свої права на підставі статей 321, 328, 391 ЦК України. Київський апеляційний суд дійшов помилкових висновків про відсутність доказів набуття позивачем спірного майна як новим власником від попереднього (Києво-Святошинської сортодослідної станції) та, як наслідок, безпідставно відмовив у задоволенні апеляційної скарги Українського інституту експертизи сортів рослин на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2025 року. Суд апеляційної інстанції помилково встановив, що позивач, як юридична особа, набув право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі продажу як суб`єкт приватного права та, як наслідок, вирішив, що спірні правовідносини повинні регулюватись статтею 325 ЦК України. Квартира АДРЕСА_1 є держаною власністю, оперативне управління якою здійснює Український інститут експертизи сортів рослин. Суди взагалі не досліджували ордер № 2 від березня 2009 року та № 1 від 10 вересня 2010 року, оскільки не з`ясували, де знаходяться оригінали, не оглянули їх та не з`ясували, яка була необхідність у видачі повторного ордеру ОСОБА_4 , не врахували, що повторна видача ордера на одне й те саме житлове приміщення при одночасному існуванні попереднього не передбачена чинним законодавством України. Суд апеляційної інстанції безпідставно погодився в цілому з висновками суду першої інстанції про те, що стороною позивача не доведено підстав для виселення із спірного житла відповідно до статті 391 ЦК України, а саме з тих підстав, що відповідачі вселилися в спірне приміщення безпідставно, самоправно, без волі власника. Констатуючи необхідність урахування під час розгляду цієї справи трьох головних критеріїв, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суд апеляційної інстанції не здійснив належної оцінки доказів, наданих позивачем, щодо наявності у відповідачів іншого житла, що вказує на його формальний підхід при вирішенні апеляційної скарги Українського інституту експертизи сортів рослин на рішення Іртиського міського суду Київської області від 29 січня 2025 року та як наслідок прийняття незаконної постанови. Відсутність трудових відносин у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з Українським інститутом експертизи сортів рослин та їх виселення зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення, необхідність забезпечення позивачем інших своїх співробітників житлом, які були перевідні на роботу в Київську область з Донецької області, переслідує легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме працівників Українського інституту експертизи сортів рослин, які потребують житла у зв`язку з роботою у ньому. Матеріали справи містять докази місця розташування паркану на земельній ділянці, яким суд дав неправильну оцінку, а тому дійшов неправильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову у вказаній частині. Доводи інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду 06 березня 2026 року, ОСОБА_2 заперечує проти доводів Українського інституту експертизи сортів рослин, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року без змін. Відзиви від інших учасників справи до суду не надходили. Фактичні обставини справи, встановлені судами Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 30 листопада 2002 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_5 продали, а Києво-Святошинська державна сортовипробувальна станція купила квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47,1 кв. м, житловою площею 33,1 кв. м. Договір посвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Запісочним О. В. (далі - приватний нотаріус Запісочний О. В.) 30 листопада 2002 року та зареєстровано в реєстрі за № 2863. Згідно з копією наказу начальника Державної інспекції з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області від 18 березня 2009 року № 33 на виконання наказу Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин «Про надання гуртожитку квартирного типу для проживання» від 13 лютого 2006 року № 3-ОД, на підставі заяви ОСОБА_4 та заяви-клопотання членів його сім`ї, відповідно до пунктів 9, 14 Постанови Ради Міністрів УРСР № 37 від 04 лютого 1988 року дозволено проживати членам сім`ї ОСОБА_4 , а саме: дружині ОСОБА_1 та дочці ОСОБА_2 у двох кімнатах гуртожитку квартирного типу, загальною площею 47,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , що надані ОСОБА_4 для проживання на підставі наказу Київського Держекспертцентру «Про надання гуртожитку квартирного типу для проживання» від 13 лютого 2006 року № 3-ОД; зобов`язано провідного фахівця юрисконсульта підготувати ордери на поселення в гуртожиток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , дозволити членам сім`ї ОСОБА_4 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєструвати своє місце проживання в цьому гуртожитку; в семиденний строк з дня реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укласти додаток до договору найму житлового приміщення від 13 лютого 2006 року № 8, передбачивши в ньому розподіл витрат на експлуатацію житлової площі та плату за гуртожиток. Згідно із копією наказу начальника Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області від 18 березня 2009 року № 47 за рішенням профспілкового комітету виділено ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_2 житло у будинку АДРЕСА_3 , для проживання з подальшою реєстрацією. Відповідно до копії ордеру № 2 на поселення до квартири, виданого Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області № 97 від березня 2009 року, ордер виданий ОСОБА_4 , який працює в Київському державному центрі експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області, на право зайняття із сім`єю з трьох чоловік жилої площі в будинку на АДРЕСА_3 , склад сім`ї: ОСОБА_1 , 1963 року народження - дружина, ОСОБА_2 , 1996 року народження - донька. Згідно із копією ордеру № 1 на поселення в гуртожиток, виданого Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області від 10 вересня 2010 року № 86, ордер видано ОСОБА_4 , який працює в Київському експертцентрі, на право зайняття з сім`єю з трьох чоловік, жилої площі в будинку на АДРЕСА_6 розміром 30 кв.м, склад сім`ї: ОСОБА_1 , 1963 року народження - дружина, ОСОБА_2 , 1996 року народження - донька. Відповідно до копії будинкової книги в квартирі АДРЕСА_1 , зареєстрованими значаться: ОСОБА_3 , 1968 року народження - з 26 червня 1996 року, ОСОБА_4 , 1960 року народження - з 16 березня 2006 року, ОСОБА_1 , 1963 року народження - з 24 березня 2009 року, ОСОБА_2 , 1996 року народження - з 24 березня 2009 року. За змістом довідки про реєстрацію місця проживання особи від 04 червня 2021 року № 1830 місце проживання ОСОБА_2 з 24 березня 2009 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно з відповідями (на запит суду) Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області станом на 11 січня 2022 року: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 , - з 21 квітня 2017 року, здійснив перереєстрацію в 2017 році з АДРЕСА_3 ; ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , - з 24 березня 2009 року. Відповідно до акта депутата Гостомельської селищної ради від 24 червня 2015 року громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не проживали і не проживають з моменту вселення ОСОБА_4 , а саме з 16 березня 2006 року до цього часу. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2016 року у справі № 367/7937/15-ц (за позовом Українського інституту експертизи сортів рослин, філії УІЕСР Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин) визнано ОСОБА_3 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , та знято їх з реєстрації за вказаною адресою. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено, визнано за ОСОБА_4 право на проживання та користування квартирою АДРЕСА_1 . Рішенням Апеляційного суду Київської області від 02 березня 2017 року у справі № 367/7937/15-ц апеляційну скаргу Українського інституту експертизи сортів рослин, філії УІЕСР Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин задоволено частково, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2016 року в частині задоволення позовних вимог Українського інституту експертиз сортів рослин, філії УІЕСР Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 скасовано. Ухвалено в цій частині позовних вимог нове рішення про відмову Українському інституту експертиз сортів росли, Філії Українського інституту експертиз сортів рослин Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин та ОСОБА_4 в їх задоволенні. У решті рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2016 року залишено без змін. У цьому рішенні Апеляційного суду Київської області від 02 березня 2017 року у справі № 367/7937/15-ц вказано, зокрема, що висновок Ірпінського міського суду Київської області в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 щодо визнання за ним права на проживання та користування квартирою АДРЕСА_1 є помилковим, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 123893401 від 15 травня 2018 року власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 47,1 кв. м, житловою площею 33,1 кв. м, є Український інститут експертизи сортів рослин на підставі договору купівлі-продажу від 30 листопада 2002 року № 2863, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Запісочним О. В., форма власності - державна, дата державної реєстрації - 26 квітня 2018 року. Згідно із відповіддю Гостомельської селищної ради від 15 лютого 2019 року № 0302/408 будинок за адресою: АДРЕСА_4 , не належить до комунальної власності. Гостомельська селищна рада не зверталася до Ірпінської міської ради з питанням про включення квартири до гуртожитків квартирного типу. Відповідно до відповіді директору Українського інституту експертизи сортів рослин від 30 травня 2019 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відхилили пропозицію про укладення договору оренди житла. Згідно з відповіддю Гостомельської селищної ради Київської області від 31 жовтня 2019 року № 0302/2990, земельна ділянка під житловим будинком на АДРЕСА_4 , належить до земель комунальної власності територіальної громади, рішень щодо передачі земельної ділянки в приватну власність для обслуговування квартири за вищевказаною адресою гр. ОСОБА_1 чи гр. ОСОБА_2 селищною радою не приймалось; державний акт про право приватної власності на земельну ділянку не видавався. У зв`язку з відсутністю можливості потрапити на земельну ділянку через встановлений паркан, комісією з самоврядного контролю за використанням та охороною земель територіальної громади селища Гостомель встановити площу самовільного заняття земельної ділянки не має можливості. Згідно з актом обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 24 жовтня 2019 року, складеного комісією з самоврядного контролю за використанням та охороною земель територіальної громади с. Гостомель, земельна ділянка навколо будинку АДРЕСА_4 , огороджена парканом. На момент обстеження земельної ділянки нікого з власників квартир вдома не було, тому встановити, яка саме площа земельної ділянки під квартирою АДРЕСА_5 не було можливості. Відповідно до акта, складеного депутатом Гостомельської селищної ради Скуратівською Н. Ю. від 21 вересня 2020 року № 2109, на момент огляду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходяться в кв. АДРЕСА_1 та перешкоджають представникам Українського інституту експертизи сортів рослин знаходитися в житловому приміщенні, виштовхували їх, не дають замінити замки та встановити сигналізацію. Згідно із протоколом засідання комісії з реорганізації Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти Київської області від 13 вересня 2021 року проведено розгляд питання визнання ордерів № 2 від березня 2009 року та № 1 від 10 вересня 2010 року недійсними. Зокрема, заслухано заступника голови комісії ОСОБА_8 , який запропонував, враховуючи відсутність інформації щодо наявності видачі ордерів № 2 від березня 2009 року та № 1 від 10 вересня 2010 року, а також відсутність інформації про видачу та реєстрацію наказів від 18 березня 2009 року № № 33, 47 «Про надання квартири для проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 », як встановлено згідно з протоколом засідання комісії з реорганізації Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти Київської області від 12 лютого 2021 року вважати їх такими, що не видавались, а отже, недійсними. Комісія вирішила визнати такими що не видавалися, та недійсними ордери № 2 від березня 2009 року та № 1 від 10 вересня 2010 року. Відповідно до листа голови комісії з реорганізації Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти Київської області, адресованого директору Українського інституту експертизи сортів рослин № 1 від 12 лютого 2021 року, комісією з реорганізації було досліджено оригінали документів, а саме книги реєстрації вихідної кореспонденції та журнали реєстрації наказів за 2009 та 2010 роки, в яких при огляді встановлено, що дані про видачу ордерів № 2 від березня 2009 року та № 1 від 10 вересня 2010 року відсутні, а також відсутня інформація про видачу та реєстрацію наказів від 18 березня 2009 року № № 33, 47 «Про надання квартири для проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ». ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також встановлено, що за життя, 22 червня 2015 року, ОСОБА_4 звертався до директора Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин із заявою про надання дозволу на приватизацію спірної квартири. 05 серпня 2021 року ОСОБА_1 зверталася до Гостомельської селищної ради із заявою щодо надання дозволу на приватизацію спірної квартири. У листі від 27 серпня 2021 року № 03-02/3716 Гостомельська селищна рада зазначила про відсутність підстав для розгляду заяви щодо приватизації квартири, оскільки рішенням Апеляційного суду Київської області від 02 березня 2017 року не встановлено статус спірної квартири та чи є дане приміщення гуртожитком, однак встановлено, що форма власності квартири є загальнодержавною та є власністю Києво-Святошинської державної сортовипробувальної станції. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 279504643 від 13 жовтня 2021 року, у власності ОСОБА_1 перебуває житловий будинок АДРЕСА_2 . 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Предметом позову є вимоги Українського інституту експертизи сортів рослин як власника спірної квартири, набутої на підставі договору купівлі-продажу у іпотекодержателя, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, витребування майна із чужого незаконного володіння. Постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року за апеляційною скаргою позивача рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2025 року переглядалося в частині вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо усунення перешкод в користуванні майном позивачу як власнику шляхом їх виселення та демонтажу паркану. У частині решти позовних вимог, які судом першої інстанції було залишено без задоволення, а саме: витребування майна - квартири АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , апеляційним судом не переглядалося. Враховуючи викладене, а також межі доводів та вимог касаційної скарги, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції переглядає рішення судів попередніх інстанцій в частині вимог позивача, які були предметом перегляду апеляційного суду (пункт 13.1.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 227/2301/21 (провадження № 14-37цс24)). Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Положеннями статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Ця норма застосовується у випадках, коли особи займають приміщення без законних підстав. Тлумачення наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого житла. Вказане право охоплює право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України). У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань. Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зробила висновок, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування житлом особою, яка володіє таким приміщенням незаконно, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, аналізуючи суспільну необхідність та пропорційність втручання у право на мирне володіння відповідачем своїм житлом, слід враховувати обставини, що встановлені судами. Таким чином, ключовим є визначення наявності правової підстави зайняття відповідачем спірного жилого приміщення. Такий правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 13 січня 2026 року у справі № 759/11338/22 (провадження № 61-3417св24). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц зроблено висновок про те, що неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Системний аналіз наведених норм процесуального права дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку. Підстави, на які позивач посилається у цій справі для задоволення позову в частині усунення перешкод в користуванні належним йому майном, зводяться до самоправного, незаконного вселення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до спірного житлового приміщення, та відсутності у них законних прав на користування власністю позивача. У справі, що переглядається, судами встановлено, що Українському інституту експертизи сортів рослин на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 30 листопада 2002 року № 2863, посвідченого приватним нотаріусом Запісочним О. В., форма власності - державна, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію 26 квітня 2018 року права власності (витяг № 123893401 від 15 травня 2018 року). Позивачем не надано суду доказів того, що спірне приміщення було включено до числа службових рішенням виконавчого комітету, перебування спірного приміщення на обліку як службового, а також перебування спірного приміщення у позивача на оперативному обліку службових жилих приміщень. Встановлено, що наказом Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин № 3-ОД від 13 лютого 2006 року ОСОБА_4 надано для проживання квартиру АДРЕСА_1 . У березні 2009 року ОСОБА_4 видано ордер на право зайняття разом із сім`єю з трьох чоловік ( ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_2 - донька) жилої площі в будинку АДРЕСА_4 . З 16 березня 2006 року ОСОБА_4 був зареєстрований за вказаною адресою. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вселилися у вказану квартиру у березні 2009 року на підставі наказу начальника Державної інспекції з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області від 18 березня 2009 року № 33 та ордеру № 2, виданого в березні 2009 року, і 24 березня 2009 року зареєстрували місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 . Констатуючи наявність підстав для вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до спірної квартири, суд апеляційної інстанції врахував можливість видачі ордеру на вселення лише виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а не державною установою, якою є позивач, однак виходив з необхідності оцінки вказаного документа як такого, що був виданий власником майна на підтвердження його волевиявлення (власника) на заселення відповідачів до спірного приміщення. Посилаючись на недійсність вказаних ордерів, позивач не надав суду доказів визнання їх такими та скасування у встановленому законом порядку. Оскільки спірна квартира не є житлом державного фонду, а є власністю державної установи, і відповідачів вселено до спірної квартири на підставі дозвільно-розпорядчих документів позивача, висновок суду апеляційної інстанції про необхідність перевірки наявності порушення права позивача щодо володіння спірним приміщенням, як об`єктом права власності, зі сторони відповідачів відповідно до норм цивільного законодавства України є правильним. Враховуючи встановлені обставини в їх сукупності, зокрема те, що власник спірної квартири, яка не обліковується у державному житловому фонді, на власний розсуд розпорядився спірною квартирою, передавши її у користування відповідачам, які вселилися у спірну квартиру на підставі виданих позивачем документів, які не визнано недійсними, зареєструвалися, тривалий час проживають та користуються наданою їм житловою площею на підставах, не заборонених законом, сплачують вартість комунальних послуг протягом періоду проживання у спірному приміщенні, отже, беруть участь у його утриманні та обслуговуванні, що в цілому не заперечується та не спростовано позивачем, суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком суду першої інстанції про те, що стороною позивача не доведено підстав для виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із спірного житла відповідно до статті 391 ЦК України з тих підстав, що відповідачі вселилися в спірне приміщення самоправно, без волі власника житла. Позивачем не доведено законності, легітимності та наявності суспільного інтересу у досягненні мети - позбавленні відповідачів права на житло, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Отже, висновок судів про відмову в задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів саме з указаних підстав є правильним. За фактичних обставин цієї справи, відмова у виселенні відповідачів не вказуватиме на втручання в право позивача на мирне володіння своїм майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Також встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту встановлення відповідачами паркану та перешкоджання у зв`язку з цим позивачу користуватися належним йому майном, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом демонтажу паркану, встановленого за адресою: АДРЕСА_3 . З урахуванням встановлених судами обставин справи, що переглядається, Верховний Суд в цілому погоджується з такими висновками судів про відмову в задоволенні позову в оскарженій позивачем частині позовних вимог. Доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції (у незміненій апеляційним судом частині) та суду апеляційної інстанцій в частині вимог про усунення перешкод у користуванні майном, пред`явлених до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив. Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99). На думку судової колегії, судові рішення суду першої інстанції (у незміненій апеляційним судом частині) та суду апеляційної інстанцій є достатньо мотивованими. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані судові рішення в частині вимог про усунення перешкод у користуванні майном, пред`явлених до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому їх, відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Враховуючи, що касаційна скарга залишається без задоволення, тому відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Українського інституту експертизи сортів рослин залишити без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2025 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року в частині вимог про усунення перешкод у користуванні майном, пред`явлених до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк