Постанова 4815 № 572/5733/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 року м. Рівне Справа № 572/5733/25 Провадження № 22-ц/4815/724/26 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Ковальчук Н.М., Шимків С.С., секретар судового засідання: Хлуд І.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лук`янчука Сергія Миколайовича на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 08 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро» про розірвання договору оренди, стягнення орендної плати, в с т а н о в и в: В жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що 24 березня 2020 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро» укладено договір оренди землі, об`єктом оренди якого є земельна 5625455700:09:001:0038, площею 0,9061 га строком на 7 років. Згідно умов Договору, орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі або у безготівковий спосіб (за домовленістю сторін), в розмірі 1092 гривень за один рік користування земельною ділянкою. Орендна плата нараховується та виплачується у щорічно з 01 по 31 грудня поточного року оренди земельної ділянки. Крім того, 24 березня 2020 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро» укладено договір оренди землі, об`єктом оренди якого є земельна 5625455700:09:001:0033, площею 0,9078 га строком на 7 років. Згідно умов Договору, орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі або у безготівковий спосіб (за домовленістю сторін), в розмірі 1092 гривень за один рік користування земельною ділянкою. Орендна плата нараховується та виплачується у щорічно з 01 по 31 грудня поточного року оренди земельної ділянки Відповідач не здійснив виплати орендної плати за 2023-2024 року, за два роки. Заборгованість за вказаними договорами складає 4368 грн. Зазначив, що систематична несплата орендної плати є підставою для розірвання договорів оренди землі, в зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом. Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 25 листопада 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро» на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати орендної плати в сумі 4368 (чотири тисячі триста шістдесят вісім) грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро» на користь ОСОБА_1 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Лук`янчук С.М. не погоджується з ухваленим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, вважає його необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню через неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин загальну норму ст. 651 ЦК України замість спеціальної норми - п. «д» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України. Суд не врахував правову позицію, викладену у постанові ВП ВС від 20.11.2024 у справі № 918/391/23. Згідно з нею, у разі систематичної повної несплати орендної плати (два та більше випадків), п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України є самостійною та достатньою підставою для розірвання договору. Апелянт наголошує, що за умови повної несплати коштів за 2023 та 2024 роки, суд не мав обов`язку оцінювати розмір шкоди або істотність порушення за правилами ЦК України, оскільки факт систематичності (неодноразовості) вже є законодавчо визначеною підставою для санкції. Посилання суду першої інстанції на постанови ВС у справах щодо інвестиційних проектів та кредитних угод є помилковим, оскільки ці правовідносини не є подібними до спорів, що виникають із земельної оренди, де діє спеціальне регулювання. Оскільки районний суд офіційно підтвердив факт повної несплати орендної плати за два роки та стягнув ці кошти, він був зобов`язаний застосувати правовий наслідок у вигляді розірвання договору, а не обмежуватися лише стягненням боргу. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Сторони в судове засідання не з`явились, однак в справі достатньо підстав для її розгляду за їх відсутності. Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення оскаржується в частині вимог про розірвання договору оренди землі, тому в іншій частині не переглядається. Судом встановлено, що 24 березня 2020 позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро» договір оренди землі, в пункті 2 якого зазначено, що в оренду передається земельна ділянка, з кадастровим номером 5625455700:09:001:0033, площею 0,9078 гектарів строком на 7 років, орендна плата встановлена в розмірі 1092 грн. Крім того, 24 березня 2020 позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро» договір оренди землі, в пункті 2 якого зазначено, що в оренду передається земельна ділянка, з кадастровим номером 5625455700:09:001:0038, площею 0,9061 гектарів строком на 7 років, орендна плата встановлена в розмірі 1092 грн. Пунктом 10 договору встановлено, що орендна плата вноситься у такі строки: щорічно з 01 по 31 грудня поточного року оренди земельної ділянки, починаючи з 2021 року. Відповідно до п.15 договору за несплату орендної плати з вини орендаря в строки, передбачені даним договором, нараховується пеня у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожний календарний день прострочення у його сплаті. Звертаючись до суду з позовом про розірвання договорів оренди землі, позивач обґрунтовував заявлені позовні вимоги систематичним невиконанням орендарем своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати (за 2023 та 2024 роки) за укладеними договорами оренди. Обґрунтовуючи прийняте рішення, суд виходив з того, що розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін можливе лише у разі істотного порушення умов правочину, коли внаслідок завданої шкоди сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ст. 651 ЦК України). Попри встановлений факт несплати орендної плати за 20232024 роки, позивачем не надано доказів попереднього звернення до відповідача з вимогами про виплату заборгованості або нарахування пені, що свідчить про відсутність спроб досудового врегулювання спору. Суд врахував, що сума боргу у розмірі 4368 грн. за двома договорамине є критичною в контексті загального строку дії договору (7 років), а її стягнення в судовому порядку є достатнім способом захисту порушеного права без застосування крайнього заходу - розірвання договору. Керуючись принципом збереження договору (preservation of contract) та дотримуючись балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості, проте не вбачав достатніх ознак «істотності» порушення для припинення орендних відносин. Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції не погоджується з таких підстав. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України). Відповідно до ч. 4 ст. 124 Земельного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. У контексті ч. 2 ст. 792 ЦК України, норми, які регулюють відносини оренди землі, розміщені не лише у цьому Кодексі, а й в інших актах законодавства, зокрема, в Земельному кодексі України (ЗК України), Законі України «Про оренду землі» та інших нормативно-правових актах, прийнятих відповідно до них, а також у конкретних договорах оренди землі. Так, відповідно до ст. 1 Закону «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 93 ЗК України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі», однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Частинами 1 - 3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Положення ст. 24, ст. 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, зокрема: орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а орендар, своєю чергою, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку. Стаття 31 Закону України «Про оренду землі» передбачає, зокрема, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. На вимогу однієї зі сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі»). Пункт «д» ст. 141 ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата орендної плати. Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, зокрема, розірвання договору, відшкодування збитків (п. 1, п. 4 ч. 1 вказаної статті Кодексу). Частинами 1 і 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 3 ст. 651 ЦК України). Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 сформулювала, зокрема, такі висновки щодо застосування норм права, закріплених у п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України та ч. 2 ст. 651 ЦК України: Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Велика Палата Верховного Суду зважила за доцільне відступити від висновку, викладеного в її постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17, шляхом його конкретизації та зазначення, що: - пункт «д» частини першої статті 141 ЗК України, як спеціальна норма права передбачає самостійну і достатню підставу для розірвання договору оренди землі у разі систематичної повної несплати орендної плати. У цьому випадку немає потреби оцінювати істотність порушення та застосовувати загальне правило, передбачене в частині другій статті 651 ЦК України, оскільки законодавство передбачає додаткову (до загальних) підставу розірвання договору оренди землі. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 3 ст. 81 ЦПК України). Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Докази у справі мають відповідати вимогам їх належності (ст. 77 ЦПК України), допустимості (ст. 78 ЦПК України), достовірності (ст. 79 ЦПК України), достатності (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. У процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання до суду доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. Своєю чергою процесуальні обов`язки відповідача, якщо він не визнає позову, полягають у наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник, зокрема, щодо вчинення боржником дій, які мають наслідком припинення зобов`язання, у випадку, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками. Таким чином, позивач (кредитор у зобов`язані) має довести наявність обов`язку боржника, а відповідач (боржник у зобов`язанні) має довести належне та своєчасне виконання ним свого обов`язку, або, якщо такий обов`язок ним не виконано, довести відсутність своєї вини, оскільки ч. 2 ст. 614 ЦК України містить презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання. Встановивши факт повної невиплати орендарем орендної плати у належному порядку у 2023-2024 роках за користування земельною ділянкою, що свідчить про систематичне невиконання умов договору в частині своєчасного розрахунку за орендною платою, яка мала б виплачуватись орендодавцю щорічно не пізніше 31 грудня поточного року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро» про розірвання договору оренди земельної ділянки. Відповідач не з`явився і не надав доказів оплати, отже, його вина вважається встановленою. Висновок суду першої інстанції про те, що позивач не звертався з претензією, апеляційний суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах закону, оскільки чинне законодавство не зобов`язує орендодавця до досудового врегулювання спору як обов`язкової умови для звернення до суду з позовом про розірвання договору. Колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на необхідність застосування положень ч. 2 ст. 651 ЦК України, як підстави для оцінки можливості розірвання договору. Суд першої інстанції не врахував, що у правовідносинах щодо оренди землі норма п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України є спеціальною. Відповідно до актуальної правової позиції Великої Палати Верховного Суду (постанова від 20.11.2024 у справі № 918/391/23), законодавець визначив систематичну повну несплату орендної плати як самостійну та достатню підставу для розірвання договору. За таких обставин, встановлення судом факту повної несплати коштів за два роки (20232024 рр.) автоматично свідчить про наявність підстав для розірвання договору. Навіть за умови застосування до спірних правовідносин критерію істотності порушення договору (ст. 651 ЦК України), суд апеляційної інстанції зазначає, що поняття "значної міри позбавлення того, на що сторона розраховувала при укладенні договору" має оцінюватися не через абсолютний грошовий вираз заборгованості, а через пропорційність виконання зобов`язання. Оскільки основною метою договору оренди для орендодавця є отримання плати за користування його майном, то повна несплата такої плати протягом двох років поспіль означає, що орендодавець був позбавлений 100% того, на що він розраховував у відповідні періоди. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 25 листопада 2025 року в частині відмови у розірванні договору оренди землі підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог. Стосовно розподілу судових витрат, колегія суддів ураховує наступне. Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Установивши, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення районного суду скасуванню в оскаржуваній частини із постановленням нового рішення про задоволення позову в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача слід додатково стягнути 1937,92 грн судового збору за подання позовної заяви (в частині вимог про розірвання договору оренди землі) та 2906,88 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лук`янчука Сергія Миколайовича - задовольнити. Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 08 січня 2026 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про розірвання договору оренди землі. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро» про розірвання договору оренди землі задовольнити. Розірвати договір оренди землі від 24 березня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро», об`єктом оренди якого є земельна ділянка, кадастровий номер 5625455700:09:001:0038, площею 0,9061 га. Розірвати договір оренди землі від 24 березня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро», об`єктом оренди якого є земельна ділянка, кадастровий номер 5625455700:09:001:0033, площею 0,9078 га. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро» на користь ОСОБА_1 1937 гривень 92 копійки судового збору за подання позовної заяви (в частині вимог про розірвання договорів оренди землі) та 2906 гривні 88 копійок судового збору за подання апеляційної скарги. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Судді: Боймиструк С.В. Ковальчук Н.М. Шимків С.С.