Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/1012/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/1012/25 пров. № А/857/18465/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Запотічний І.І., суддя Шинкар Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року про відмову у встановленні судового контролю у справі №500/1012/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправною та зобов`язання до вчинення дій ( ОСОБА_2 ,, м. Тернопіль) - В С Т А Н О В И В: Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не проведення індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,0796 (з урахуванням коефіцієнту 1,11, 1,14 та 1,197). Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити індексацію пенсії з 24.08.2024 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 (з урахуванням коефіцієнту збільшення 1,11, 1,14, 1,197). Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2026 рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі №500/1012/25 залишено без змін. Тернопільським окружним адміністративним судом у цій справі виконавчий лист не видавався. 19.02.2026 року до суду надійшла заява представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення - шляхом зобов`язання ГУ ПФУ у Тернопільській області надати звіт про виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 у справі №500/1012/25. За наслідками розгляду звіту відповідача про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у задоволені заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю в адміністративній справі № 500/1012/25 відмовлено. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить таку скасувати, та прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити повністю. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. У пункті 40 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Горнсбі проти Греції суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України. Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Відповідно до частини першої статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Згідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення. З аналізу норми частини першої статті 382 КАС України слідує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду. З цього приводу Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15 звернув увагу на те, що застосування статті 382 КАС України, яка до внесення змін Законом № 4094-IX від 21.11.2024 називалася "Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах", має на меті забезпечення належного виконання судових рішень. Підставами для її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення. Таким чином, подання звіту про виконання судового рішення може мати місце на стадії виконання судового рішення за заявою сторони, на користь якої таке рішення ухвалене, за наявності обґрунтованих доводів та підстав вважати, що відповідач ухиляється від виконання рішення у справі. Подібна позиція висловлена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 800/592/17. Отже, з аналізу правових позицій Верховного Суду випливає, що зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Даючи оцінку виконанню відповідачем постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у даній справі, колегія суддів встановила, що на виконання постанови позивачці проведено перерахунок пенсії. Суд зазначає, що неналежне, на думку позивачки, виконання рішення суду не тягне за собою право на звернення до суду для встановлення судового контролю, оскільки стадія виконання рішення суду завершилась, що свідчить про відсутність підстав для звернення до суду в порядку статті 382 КАС України. Вказане свідчить про неналежний спосіб захисту та відсутність підстав для звернення до суду в порядку статті 382 КАС України, що унеможливлює подання звіту за вже виконане рішення суду. Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, а також те, що позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України «Про виконавче провадження», та відсутності підстав вважати, що відповідачем не буде виконуватись дане рішення суду, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі № 500/1012/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її складення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар