Постанова Дніпровський апеляційний суд № 175/3671/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2244/26 Справа № 175/3671/25 Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О. М. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Петешенкової М.Ю., Городничої В.С. при секретарі Пікос А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2025 року по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, - В С Т А Н О В И Л А: У березні 2025 року ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 в період часу з 2004 року по 2011 рік перебувала у шлюбі із відповідачем - ОСОБА_4 . Коли позивач почав з 2007 року проживати однією сім`єю зі ОСОБА_3 , вона ще перебувала у шлюбі із відповідачем, хоча з ним не проживала разом та не мала із ним стосунків. Він вказує, що ОСОБА_3 завагітніла від позивача. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 народила сина ОСОБА_5 , актовий запис про його народження було проведено згідно з вимогами чинного законодавства, тому батьком дитини був записаний ОСОБА_4 . Наразі місце перебування відповідача не відоме. Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано недоведеністю позовних вимог, відсутністю належних і допустимих доказів на підтвердження кровної спорідненості ОСОБА_1 з дитиною та відсутністю правових підстав для встановлення факту батьківства. Не погодившись з рішенням суду позивач через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значне значення для справи, та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи, а тому рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Сімейне законодавство України не визначає будь-яких особливостей щодо предмета доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, визнання батьківства на підставі ст. 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. 10 червня 2026 року представником позивача ОСОБА_2 до Дніпровського апеляційного суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи висновку молекулярно-генетичного експертного дослідження № 54510 від 25 травня 2026 року. Учасники справи не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідача ОСОБА_3 народилась дитина, ОСОБА_6 , про що 12 серпня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Краматорського міського управління юстиції Донецької області, складено відповідний актовий запис № 1106, в якому батьком дитини зазначено ОСОБА_4 , а матір`ю ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 12 серпня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Краматорського міського управління юстиції Донецької області. Рішенням (мовою оригіналу) Суда по семейным делам в Тель-авивском Округе, дело № НОМЕР_2 , 25.07.2011 Барнив против Степановой, яке заверено переводом нотариса в г. Нетания, Израиль, №6354, від 25.07.2011 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано. Заочним рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 29 квітня 2015 року у справі №234/5026/15-ц, позбавлено батьківських прав ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо його дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до наданого позивачем результату дослідження №31145 від 14 червня 2021 року Медико-генетичного центру «МамаПапа» (Ліцензія МОЗ №1168 від 03.10.2016), в якому порівнювались зразки ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (дитина), в результаті якого було встановлено ймовірність батьківства: 99,999999%. При цьому у Звіті про результати дослідження аналізу ДНК на батьківство № 31145 від 14 червня 2021 року медико-генетичного центру «МамаПапа» вказано: «Оскільки забір матеріалу відбувався без дотримання процедури ідентифікації особистостей, даний документ видається виключно для особистого користування і може не мати сили у суді». Згідно з висновком молекулярно-генетичного експертного дослідження для подання до суду, проведеного медико-генетичним центром «Mama Papa» № 54510 від 25 травня 2026 року (рішення про видачу ліцензії від 03 листопада 2016 № 1168), ймовірність того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є біологічним батьком дитини ОСОБА_6 / ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рамках проведеного дослідження, складає 99,999999%. З огляду на викладене, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, зважаючи на наступне. Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованою постановою ВР №789-XII від 27 лютого 1991 року (далі Конвенція про права дитини), Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5 (далі Правила державної реєстрації), Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року №96/5 (далі Правила внесення змін). У відповідності до положень ст. ст. 9, 15, 16 ЦК України, ст. 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Різновидами способів захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є встановлення, припинення, зміна правовідношення. Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, а також у випадках, встановлених законом, з рішення суду. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Аналогічні положення викладені в ст.5 СК України. Відповідно до вимог ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст.122, 125 СК України. Нормою ч. ч.1, 2 ст. 122 СК України визначено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Схожі за змістом положення містить п.20 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації. Положеннями ст. 133 СК України передбачено, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік батьком дитини. Приписами п. 3 ч. 2 ст. 125 СК України визначено, що якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за рішенням суду. В силу ч. 1 ст. 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. Нормою ч. 2 ст. 128 СК України визначено, що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. У свою чергу, за змістом ст. ст. 12, 76, 81, 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Статтею 134 СК України передбачено, що на підставі заяв осіб, зазначених у ст. 126 СК України, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження. Згідно з п. 20 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану. Водночас за змістом п.п. 2.13.1 п. 2.13, п.п. 2.16.2, 2.16.4, 2.16.7 п. 2.16 Правил внесення змін підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану, окрім іншого, є рішення суду про визнання батьківства (материнства), виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану. За наявності рішення суду щодо оспорювання батьківства або материнства в актовому записі про народження дитини виправляються відомості, про які зазначено в рішенні суду. На підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов`язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду. У відповідності до ст. 7 СК України, ст. 3 Конвенції про права дитини регулювання сімейних відносин, зокрема судами, має здійснюватися з максимально можливим та першочерговим урахуванням і забезпеченням інтересів дитини. За змістом ст. ст. 7, 9 Конвенції про права дитини, ст. ст. 11, 14 Закону України «Про охорону дитинства» дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування, проживати разом з батьками. Дитина та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятками, передбаченими законом. У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що у тих випадках, коли батьком дитини записано конкретну особу, вимоги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про цю особу як батька з актового запису про народження дитини. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Таким чином, згідно наведених судом вище норм законодавства особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. При цьому вимоги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про такого чоловіка, як батька дитини, з актового запису про народження дитини шляхом внесення відповідних змін до означеного актового запису про народження дитини, в тому числі і шляхом внесення відомостей про дійсного біологічного батька дитини. У своїх рішеннях ЄСПЛ вказав, що в подібних справах має враховуватися справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. Усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення (§23 рішення). ЄСПЛ звернув увагу, що стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини (рішення від 22 березня 2012 року у справі «Каутзор проти Німеччини» («Kautzor v. Germany»), від 22 березня 2012 року у справі «Аренс проти Німеччини» («Ahrens v. Germany»). Обов`язковою передумовою для звернення до суду із вищевказаним позовом про визнання батьківства, виключення з актового запису про народження дитини відомостей про чоловіка, як батька дитини, та внесення відомостей до актового запису про народження дитини про дійсного її біологічного батька є наявність кровного споріднення між особою, яка вважає себе батьком, і дитиною. Доведення такого кровного споріднення є і обов`язковою умовою та підставою для задоволення відповідного позову. Доказами у даній категорії цивільних справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. ЄСПЛ, рішення якого є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (точність позитивного результату ДНК-аналізу (тобто підтвердження батьківства) складає 99,999999%). Доказова цінність такого тесту суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, №3451/05, §34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року). Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має вирішальне значення в процесі дослідження факту батьківства та вирішення спору цієї категорії. Наведена судом вище правова позиція кореспондується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 квітня 2021 року по справі №235/143/19, від 14 квітня 2021 року по справі №644/9720/16-ц, від 21 квітня 2021 року по справі №640/4304/17, від 17 грудня 2021 року по справі №683/1732/17, від 26 січня 2022 року по справі №202/5601/18, від 01 березня 2023 року по справі №715/646/21, від 19 червня 2023 року по справі №180/568/19. У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 квітня 2019 року у справі «Міфсуд проти Мальти», заява № 62257/15, зазначено, що наразі ДНК-тест - це науковий метод для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства. У постановах Верховного Суду від 20 вересня 2024 року в справі № 183/2690/21, від 16 травня 2018 року в справі № 591/6441/14-ц зазначено, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмета доказування а такій категорії справ. Доказами а такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто під час вирішення спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Висновок експертизи з питання походження дитини є одним з ключових доказів, який підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Таким чином, питання щодо походження дитини саме від конкретної особи, як батька, суд вирішує на підставі сукупності доказів. Зазначений правовий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 10 листопада 2022 року в справі № 444/526/18, від 08 березня 2023 року в справі № 205/5698/21 та ін. Верховний Суд у постановах від 31 січня 2024 року у справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23), від 13 вересня 2023 року у справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23) вказував, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства. Таким чином, висновок генетичної експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Досліджуючи обставини справи, колегія суддів бере до уваги висновок молекулярно-генетичного експертного дослідження для подання до суду, проведеного медико-генетичним центром «Mama Papa» № 54510 від 25 травня 2026 року (рішення про видачу ліцензії від 03 листопада 2016 № 1168) Відповідно до положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Висновок експерта є належним та допустимим засобом доказування в розумінні статті 102 ЦПК України. Враховуючи вищевикладене, суд відзначає, що молекулярно-генетична експертиза є дійсно єдиним науковим методом точного встановлення походження дитини від конкретної особи. Як неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх постановах, доказова цінність результатів генетичного дослідження суттєво переважає будь-які інші докази, надані сторонами з метою підтвердити або спростувати факт батьківства. Згідно з висновком молекулярно-генетичного експертного дослідження позивач є батьком дитини ОСОБА_9 з ймовірністю 99,999999 %. Порівняльний аналіз аутосомної ДНК-походження досліджуваних осіб показав, що для всіх досліджених молекулярно-генетичних індивідуалізуючих систем один чи обидва апеля в профілі донора зразка Дитина співпадають з такими в профілі донора зразка Передбачуваний батько. Висновок молекулярно-генетичного експертного дослідження підготовлено та оформлено відповідно до вимог статті 102 ЦПК України, він є повним, науково обґрунтованим та таким, що не містить суперечностей. Експерта було попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Учасники справи не надали доказів, які б ставили під сумнів достовірність проведеного дослідження. Оскільки висновок молекулярно-генетичного експертного дослідження є належним, допустимим та достовірним доказом, що вказує на біологічне походження дитини від позивача, колегія суддів вважає його достатнім для підтвердження факту батьківства. Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). На підставі викладеного, оцінюючи надані докази, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для визнання батьком дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; виключення з актового запису про народження № 1106, який складений 12 серпня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Краматорського міського управління юстиції Донецької області відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відомостей про батька дитини: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; та запису батьком дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зміни по батькові дитини з ОСОБА_10 на ОСОБА_11 . У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зважаючи на викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи висновок суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне стягнути зі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі, що складаються з судового збору в сумі 1 514,00 грн з кожного. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини задовольнити. Визнати батьком дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України. Виключити з актового запису про народження № 1106, який складений 12 серпня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Краматорського міського управління юстиції Донецької області відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відомості про батька дитини: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Записати батьком дитини: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Краматорськ Донецької області, громадянина України. Змінити по батькові дитини з ОСОБА_10 на ОСОБА_11 . Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з судового збору в сумі 1514 грн. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Вступна та резолютивна частини постанови проголошено 16 червня 2026 року. Повний текст постанови складено 26 червня 2026 року. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді М.Ю. Петешенкова В.С. Городнича