Постанова 4803 № 932/2472/26

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5768/26 Справа № 932/2472/26 Суддя у 1-й інстанції - Салькова В.С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 червня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М., розглянувши у спрощеному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління-служба у справах дітей Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 06 березня 2026 року,- В С Т А Н О В И В: 26 лютого 2026 року ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву до ОСОБА_2 , третя особа: Управління-служба у справах дітей Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини, одночасно з якою подав заяву про забезпечення позову. Так, позивач просить забезпечити позов шляхом встановлення порядку його зустрічей з дитиною щовихідних (з 18-00 п`ятниці по 18-00 неділі); зобов`язати ОСОБА_2 забезпечити можливість таких зустрічей і не перешкоджати контакту дитини з батьком; інші питання щодо забезпечення участі батька у житті дитини вирішувати відповідно до закону та рішення суду по справі. Обґрунтовує необхідність забезпечення позову тим, що їхній син ОСОБА_3 завжди проживав з ним з дня його народження, отримував від нього повну турботу, виховання та догляд. Мати дитини на даний час проходить службу у 79й ДШВ Збройних Сил України, вона без згоди забрала дитину та повідомила (письмово), що він матиме право на регулярні зустрічі тільки після ухвали суду або у присутності військових, яких вона долучить до його зустрічей з сином (у розмові). Такі дії ОСОБА_2 фактично обмежують його законне право на участь у житті дитини та порушують інтереси ОСОБА_3 . Зараз відповідачем створюються штучні докази адаптації дитини в м. Павлограді, на контакт вона не іде. Вважає, що для забезпечення стабільності та нормального розвитку дитини є необхідними регулярні живі зустрічі з батьком (а.с. а.с.1-10, 87-89). Ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 06 березня 2026 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Управління-служба у справах дітей Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодно спілкуватися з їхнім малолітнім сином ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожного тижня з 18-00 п`ятниці до 18-00 неділі особисто на території міста Дніпра або міста Павлограда Дніпропетровської області (а.с.99-100). Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на її необґрунтованість, прийняту з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, наведені висновки не відповідають обставинам справи, що у свою чергу, суперечить принципам верховенства права та законності, чим порушують її права. Просить ухвалу суду скасувати, або змінити спосіб забезпечення позову наступним чином: заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Управління-служба у справах дітей Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини задовольнити частково. Зобов`язати ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодно спілкуватися з їхнім малолітнім сином ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної 1, 3 суботи місяця з 10.00 до 15.00, особисто на території міста Павлограда Дніпропетровської області, з поверненням дитини матері по закінченню вказаного часу; або скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити у забезпеченні позову у зв`язку з відсутністю висновку органу опіки та піклування для вирішення такого питання (а.с. 103-107). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам. Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин. В справах про визначення місця проживання дитини суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як визначення на період розгляду спору графіку побачень дитини з тим з батьків, з яким дитина фактично не проживає (особливо у випадку відчуження дитини від іншого з батьків), встановленням обов`язку вчинити певні дії. Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов`язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Мамчур проти України (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року). Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Забезпечення позову в спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення. Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третя статті 157 СК України). Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Частиною третьою статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Держава не повинна допускати ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини протягом тривалого часу за наявності судового спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини. ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті. Забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків (постанова Верховного Суду від 2 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20). Подібний висновок зроблено й у постанові Верховного Суду від 8 лютого 2023 року у справі № 501/488/21/21. У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 вказано, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання. Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову щодо фізичної опіки над дитиною, враховуючи, що спір виник із сімейних правовідносин (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 15 листопада 2023 рок у справі № 467/403/22, від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23. Вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо фізичної опіки над дітьми спрямоване на недопущення чи припинення дій одного з батьків, які порушують права іншого на участь у вихованні дитини, контакт з нею. Відчуження одного з батьків можна охарактеризувати як форму психологічного насильства, яке проявляється у необґрунтованому звинуваченні у застосуванні стосовно дитини насильства іншим з батьків або звинуваченні у жорстокій та насильницькій поведінці стосовно одного з батьків, переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав`язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, необґрунтованих звинуваченнях на адресу батька, зміна місця проживання без попереднього обговорення тощо. Підстави забезпечення позову є суб`єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини. Батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них. Батьки і дитина мають право на вільне спілкування один з одним, якщо воно не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з його батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з батьком. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20, від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20. Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини, проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Аналіз матеріалів справи, свідчить про те, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що зустрічі батька з сином будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків батька та сина і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини. Крім того, матеріали справи не містять доказів обмежень права батька на таке спілкування. Доводи апеляційної скарги відносно того, що оскаржуваною ухвалою суд дозволив регулярне багатоденне перебування дитини з батьком, колегія суддів відхиляє, оскільки постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не усував матір від участі у спілкуванні та вихованні дитини, а лише забезпечив можливість батька дитини брати участь у вихованні та спілкуванні з сином. При цьому, колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення позову згідно зі статтею 158 ЦПК України носять тимчасовий характер, а відтак можуть змінюватися відповідно до статті 156 ЦПК України, тому їх запровадження не означає їх імперативну реалізацію без врахування об`єктивних обставин, зокрема, реальних результатів відповідного спілкування дитини з батьком з метою встановлення емоційного контакту та покращення психоемоційного характеру їх відносин. Отже, за наявності ознак невідповідності застосованого заходу забезпечення позову інтересам дитини він може бути змінений або скасований. Посилання в апеляційній скарзі на те, що забезпечення позову за своїм змістом є тотожним рішенню про визначення порядку участі у вихованні дитини, яке може бути ухвалене лише за результатами розгляду справи по суті з урахуванням висновків органів опіки та психологів, є необґрунтованими, оскільки заходи забезпечення позову застосовані у даній справі, предметом судового розгляду в якій є позов про визначення місця проживання дитини і заходи забезпечення позову, який встановив суд, не повторюються з позовними вимогами. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при застосуванні заходів забезпечення позову у даній справі, не допустив порушень норм процесуального права, правильно врахував обставини даної справи та сталу судову практику, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 06 березня 2026 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Повний текст постанови складено 26 червня 2026 року. Судді: