Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/23617/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/23617/25 Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф. Дата і місце ухвалення: 16.02.2026 р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №420/23617/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 07.02.2025 р. № 1 про відмову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) у перерахунку раніше призначеної пенсії з урахуванням додаткових 2 років 4 місяців 2 днів вислуги, набутих від часу призову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, до дня фактичного його виключення із особового складу НОМЕР_2 військового представництва Міністерства оборони України; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) з урахуванням додаткових 2 років 4 місяців 2 днів вислуги, набутих від часу призову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період до дня фактичного його виключення із особового складу НОМЕР_2 військового представництва Міністерства оборони України; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачу пенсію за вислугу років було призначено з 13.08.2002 року відповідно до Закону України №2262-ХІІ за наявності 20 календарних років вислуги. Після проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 01.06.2022 року по 03.10.2024 року позивач набув додаткову вислугу років, однак станом на день звільнення його календарна вислуга становила лише 22 роки 03 місяці 09 днів. На думку апелянта, відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ право на пенсію за вислугу років після звільнення зі служби мають особи, які набули не менше 25 календарних років вислуги, тоді як позивач такої вислуги не має. З огляду на це відповідач вважає правомірним рішення від 07.02.2025 року №1 про відмову у перерахунку пенсії. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області витрати на професійну правничу допомогу, оскільки, на його переконання, таке стягнення суперечить положенням статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та призводить до нецільового використання коштів Пенсійного фонду України. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на помилковому ототожненні перерахунку раніше призначеної пенсії із призначенням нового виду пенсії. Позивач наголошує, що з 13.08.2002 року є отримувачем пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ, а тому не звертався із заявою про призначення пенсії та не набував право на нову пенсію. Після проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 01.06.2022 року по 03.10.2024 року він набув додаткову вислугу років у розмірі 2 роки 4 місяці 2 дні, яка відповідно до частини третьої статті 2 Закону №2262-ХІІ повинна враховуватись при виплаті та перерахунку вже призначеної пенсії. На переконання позивача, вимога щодо наявності 25 календарних років вислуги, передбачена статтею 12 Закону №2262-ХІІ, стосується виключно первинного призначення пенсії, а не її подальшого перерахунку. Також позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.01.2025 у справі №580/460/24, відповідно до якої пенсіонери, призвані на військову службу під час мобілізації, мають право на перерахунок пенсії з урахуванням додаткової вислуги років, набутої під час такої служби. Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 13.08.2002 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» при вислузі 20 календарних років у розмірі 50 відсотків відповідних сум грошового забезпечення. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану та проведенням загальної мобілізації позивач був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та проходив військову службу у період з 01.06.2022 року по 03.10.2024 року. Після звільнення з військової служби вислуга років позивача збільшилась та склала 22 роки 03 місяці 09 днів, тобто за час проходження військової служби за мобілізацією ним додатково набуто 2 роки 4 місяці 2 дні вислуги років. 02.12.2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років з урахуванням додаткової вислуги, набутої під час проходження військової служби за призовом під час мобілізації. За результатами розгляду зазначеної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення від 07.02.2025 року №1, яким ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії. Підставою для відмови зазначено відсутність у позивача необхідної календарної вислуги років, передбаченої пунктом «а» статті 12 Закону України №2262-ХІІ, оскільки на день звільнення зі служби його календарна вислуга становила 22 роки 03 місяці 09 днів, що є менше ніж 25 календарних років. Вважаючи зазначене рішення протиправним та таким, що порушує його право на перерахунок раніше призначеної пенсії з урахуванням додаткової вислуги років, набутої під час проходження військової служби за призовом під час мобілізації, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є пенсіонером за вислугу років відповідно до Закону України №2262-ХІІ з 13.08.2002 року, а після призову на військову службу за призовом під час мобілізації в особливий період та подальшого звільнення зі служби набув додаткову вислугу років у розмірі 2 роки 4 місяці 2 дні. Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частин третьої та четвертої статті 2 Закону №2262-ХІІ після звільнення із військової служби пенсіонерів із числа військовослужбовців виплата пенсії здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років, набутої від часу призову на військову службу до дня фактичного звільнення. Проаналізувавши положення статей 2, 51, 63 Закону №2262-ХІІ та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393, суд дійшов висновку, що законодавство пов`язує право на перерахунок раніше призначеної пенсії із фактом набуття додаткової вислуги років після її призначення, а не з досягненням мінімальної календарної вислуги, необхідної для первинного призначення пенсії. Відтак суд першої інстанції визнав помилковими доводи відповідача про відсутність у позивача 25 календарних років вислуги, оскільки така умова стосується призначення пенсії за вислугу років, а не її подальшого перерахунку. З огляду на це суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 07.02.2025 року №1 про відмову у перерахунку пенсії та наявність підстав для зобов`язання відповідача провести позивачу перерахунок і виплату пенсії з урахуванням додаткової вислуги років, набутої під час проходження військової служби з 01.06.2022 року по 03.10.2024 року. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а також чи є вони обґрунтованими, добросовісними, розсудливими та пропорційними. Спірні правовідносини регулюються Законом України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідно до частини третьої статті 2 Закону №2262-ХІІ пенсіонерам із числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняття на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду виплата пенсії не припиняється. Після звільнення із служби таких осіб виплата пенсії здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років, набутої від часу призову чи прийняття на службу до дня фактичного звільнення. Частинами першою та другою статті 63 Закону №2262-ХІІ передбачено, що перерахунок раніше призначених пенсій провадиться за документами, які містяться у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонером. Якщо пенсіонер подає документи, які дають право на підвищення пенсії, пенсія підлягає перерахунку за нормами цього Закону. Системний аналіз наведених положень свідчить про те, що законодавець розмежовує правовідносини щодо призначення пенсії та правовідносини щодо перерахунку вже призначеної пенсії. Якщо право на первинне призначення пенсії за вислугу років визначається умовами, передбаченими статтею 12 Закону №2262-ХІІ, то підставою для перерахунку вже призначеної пенсії є настання обставин, які відповідно до закону впливають на її розмір, зокрема збільшення вислуги років особи після призначення пенсії. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач з 13.08.2002 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону №2262-ХІІ. Після призову на військову службу під час мобілізації позивач проходив військову службу у період з 01.06.2022 року по 03.10.2024 року, внаслідок чого набув додаткову вислугу років тривалістю 2 роки 4 місяці 2 дні, що сторонами не заперечується. Отже, у даному випадку предметом спору є не питання набуття права на пенсію за вислугу років, а питання врахування додаткової вислуги років при визначенні розміру вже призначеної пенсії після звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 29 січня 2025 року у справі №580/460/24. У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що положення частини третьої статті 2 Закону №2262-ХІІ встановлюють спеціальний механізм перерахунку пенсії особам, які вже є пенсіонерами за цим Законом та після призначення пенсії проходили військову службу під час мобілізації або за контрактом в особливий період. Підставою для такого перерахунку є саме збільшення вислуги років, а не повторне набуття права на пенсію за вислугу років. Верховний Суд виходив із того, що при вирішенні питання щодо перерахунку вже призначеної пенсії визначальним є факт набуття додаткової вислуги років під час проходження військової служби після призначення пенсії, а не перевірка повторного дотримання умов, передбачених для первинного призначення пенсії за вислугу років. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно застосував до спірних правовідносин положення пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ, які регулюють умови призначення пенсії за вислугу років, тоді як позивач звернувся із заявою про перерахунок уже призначеної пенсії у зв`язку з набуттям додаткової вислуги років під час проходження військової служби. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відсутність у позивача 25 календарних років вислуги станом на день звільнення з військової служби унеможливлює проведення відповідного перерахунку. Дійсно, пунктом «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ визначені умови набуття права на призначення пенсії за вислугу років. Проте зазначена норма регулює виключно питання первинного призначення пенсії та не поширюється на правовідносини щодо перерахунку вже призначеної пенсії особам, які реалізували своє право на пенсійне забезпечення. Оскільки позивачу пенсія за вислугу років була призначена ще у 2002 році, а спір виник у зв`язку з відмовою врахувати додаткову вислугу років, набуту під час проходження військової служби у період мобілізації, застосування відповідачем критеріїв первинного призначення пенсії є помилковим. Фактично доводи апелянта ґрунтуються на ототожненні правових інститутів призначення пенсії та перерахунку вже призначеної пенсії, хоча зазначені правовідносини мають різні юридичні підстави та врегульовані різними положеннями Закону №2262-ХІІ. При цьому частина третя статті 2 Закону №2262-ХІІ прямо передбачає обов`язок врахування додаткової вислуги років після звільнення пенсіонера з військової служби та не містить будь-яких умов щодо повторного підтвердження права на пенсію чи досягнення певної календарної вислуги років після такого звільнення. Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 07.02.2025 року №1 прийняте з неправильним застосуванням положень частини третьої статті 2 Закону №2262-ХІІ, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав його протиправним та скасував. Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За приписами частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи вони підлягають розподілу між сторонами, крім витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі. Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано договір про надання правничої допомоги, додаток до нього, акт приймання-передачі наданих послуг, детальний опис виконаних робіт та документи, що підтверджують оплату таких послуг. Оцінивши подані докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених до відшкодування витрат та, врахувавши характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг підготовлених процесуальних документів, а також критерії розумності та співмірності, визначив суму витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача, у розмірі 6000 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки визначений розмір відшкодування відповідає вимогам статей 134 та 139 КАС України та узгоджується із принципом співмірності судових витрат. Посилання апелянта на положення статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не можуть бути підставою для скасування рішення суду в цій частині, оскільки питання розподілу судових витрат у адміністративному судочинстві врегульовані спеціальними нормами Кодексу адміністративного судочинства України. Сам по собі факт фінансування Пенсійного фонду України за рахунок коштів, визначених спеціальним законом, не виключає можливості покладення на відповідний суб`єкт владних повноважень обов`язку щодо відшкодування судових витрат у випадках, прямо передбачених КАС України. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з правовою оцінкою встановлених судом обставин справи, не містять посилань на нові докази або обставини, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, та не спростовують правильності його висновків. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку наявним у справі доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 316 КАС України підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року колегія суддів не вбачає. З огляду на результат апеляційного перегляду справи підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні. Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №420/23617/25 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках та у строки, визначені статтею 328 КАС України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук