Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/15/26

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 24 червня 2026 року м. Дніпросправа № 280/15/26 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Богатинський Б.В.) в адміністративній справі №280/15/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: 02.01.2026 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій просила суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо ненарахування та несплати ОСОБА_1 як реабілітованій особі виплати підвищення до пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як реабілітованій особі виплати підвищення до пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 30.06.2025 з урахуванням раніше виплачених коштів; - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо непроведення перерахунку трудового стажу для призначення пенсії ОСОБА_1 як реабілітованій особі у потрійному розмірі за час перебування на засланні з 05 квітня 1951 року по 25 вересня 1956 року (5 років 5 місяці 21 день Х 3) відповідно до ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 , як реабілітованій особі, перерахунок трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування на засланні з 05 квітня 1951 року по 25 вересня 1956 року (5 років 5 місяці 21 день Х 3) відповідно до ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», починаючи з 30.06.2025. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно із частиною 1 статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивач має право на підвищення пенсії із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком та у проведенні перерахунку стажу роботи за час перебування у засланні у відповідності до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивач звернулась до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії у зв`язку з вищенаведеними обставинами, однак листом відповідач надав роз`яснення яким чином нарахована та виплачується пенсія на теперішній час, підвищення до пенсії. Позивач просить позовні вимоги задовольнити. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Позивачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга позивача обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, неправильно визначивши правовий статус позивача як члена сім`ї репресованої особи, тоді як наявними у справі доказами підтверджується, що позивач є реабілітованою особою, що посвідчено відповідним посвідченням та рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих. Скаржник зазначає, що після внесення змін до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 1991 років» коло осіб, які визнаються реабілітованими та мають право на відповідні соціальні гарантії, було розширено, а тому позивач має право на підвищення пенсії у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком як реабілітована особа, а не 25 % як член сім`ї репресованої особи. Крім того, апелянт вважає, що період її перебування у засланні разом із сім`єю з 1951 по 1956 рік підлягає зарахуванню до стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до статті 6 Закону №962-ХІІ та статті 58 Закону №1788-ХІІ, оскільки законодавство не ставить реалізацію такого права у залежність від віку особи чи факту виконання нею трудової діяльності в цей період. Посилаючись на зазначене, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги щодо перерахунку стажу перебування у засланні у потрійному розмірі та встановлення підвищення до пенсії у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком. Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Аральськ Кзил-Ординської області Казахської РСР. Згідно з довідкою про реабілітацію від 13.07.2015 № 23/16-З-9/З-5-15, виданою Головним управлінням Міністерства внутрішніх справи Російської Федерації по Краснодарському краю, ОСОБА_1 народилась в батьків, що у складі родини у 1949 році на підставі рішення державних органів у числі осіб різних національностей (греки) зазнала насильницького вислання з хутору Алабін Рязанського району Краснодарського краю у відповідності з Постановою Ради Міністрів СРСР від 29.05.1949 на спецпоселення в м.Аральськ Кзил-Ординської області Казахської РСР і знаходилась в засланні по день зняття з обліку спецпоселення на її матері ОСОБА_2 на підставі наказу МВС СРСР від 25.09.1956. Факт проживання позивачки із матір`ю у період 05.04.1951 по 25.09.1956 підтверджено довідкою про реабілітацію від 13.07.2015 № 23/16-З-9/3-5-15. Позивач звернулась до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії з урахуванням підвищення пенсії із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком та у проведенні перерахунку стажу роботи за час перебування у засланні у відповідності до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», листом від 08.05.2024 відповідач повідомив, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05.06.2019 у справі № 280/1532/19, яка набрало законної сили 02.08.2019, з урахуванням додаткового рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.09.2019 у справі №280/1532/19, ОСОБА_1 здійснено з 01.03.2019 перерахунок та виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту г ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо здійснення перерахунку стажу роботи та призначенні підвищення до пенсії, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог дійшов до висновку про їх необґрунтованість. Переглядаючи судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки були визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року №962-XII (далі - Закон №962-XII), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру. Статтею 1 Закону №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі двійками, трійками, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність» за державні злочини від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами. Статтями 3, 4 Закону №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей. Згідно із частиною 1 статті 6 Закону №962-XII, у вищевказаній редакції, реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018 (далі Закон №2325-VIII) внесено ряд суттєвих змін до Закону №962-ХІІ, а також викладено в новій редакції, зокрема, назву закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», преамбулу та ст. 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ. Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, передбачені Законом №962-ХІІ. Відповідно до положень статті 11 Закону № 962-XII, репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом. Згідно з положеннями статті 12 Закону № 962-XII, реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку. Статтею 2 цього Закону, передбачено, що формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР. Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо. За змістом статті 4 Закону № 962-XII, поновлено реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей. Із порівняльного аналізу наведених положень Закону №962-XII вбачається, що внесені Законом №2325-VIII зміни розширили коло осіб, які визнаються реабілітованими або такими, що постраждали від репресій комуністичного тоталітарного режиму, а також уточнили підстави та порядок реалізації передбачених законом соціальних гарантій. Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до пенсій, призначених відповідно до цього Закону, встановлюються надбавки та підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, пенсії підвищуються на 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком. Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як отримувач пенсії за віком. На виконання рішення суду у справі №280/1532/19 з 01.03.2019 їй встановлено та виплачується підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком. У межах даної справи спірним, зокрема, є питання щодо наявності у позивача права на підвищення пенсії відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком як реабілітованій особі. З довідки про реабілітацію від 13.07.2015 №23/16-З-9/З-5-15, виданої Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації по Краснодарському краю, вбачається, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 під час перебування її батьків на спецпоселенні та разом із матір`ю перебувала у засланні до 25.09.1956. За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що репресованою особою у спірних правовідносинах була мати позивача ОСОБА_2 , тоді як позивач, яка народилася під час перебування матері на спецпоселенні та проживала разом із нею, належить до категорії членів сім`ї репресованої особи. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.05.2024 у справі №500/5507/23, зазначивши, що діти, які народилися на засланні та проживали разом із репресованими батьками, належать до членів сімей репресованих осіб і мають право на підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не 50 відсотків як реабілітовані особи. Подібний правовий висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 31.05.2024 у справі №500/3332/23. Враховуючи, що позивач є членом сім`ї репресованої особи та вже отримує підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо встановлення підвищення у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком. Щодо вимог позивача про зарахування часу перебування на засланні з 05.04.1951 по 25.09.1956 до стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 1991 років», колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 962-XII, у редакції, чинній від 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. За змістом ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Статтею 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Частиною 4 ст.24 Закону № 1058-IV зазначено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі. Наведені норми законодавства свідчить про те, що такі застосовуються до реабілітованих громадян та громадян, необґрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності, репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано. При цьому, враховуючи те, що суд першої інстанції встановили, що позивачка є членом сім`ї (дитиною) репресованої особи, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування вказаних положень законів до позивачки. З огляду на вищезазначене, клегія суддів погоджується з висновками суд першої інстанції, що позовна вимога щодо перерахунку позивачу стажу роботи для призначення пенсії у потрійному розмірі задоволенню не підлягає, що у свою чергу не спростовано доводами апеляційної скарги позивача. Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування оскарженого рішення суду відсутні. З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року в адміністративній справі №280/15/26 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України. Повне судове рішення складено 24 червня 2026 року. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя А.А. Щербак