Постанова 4813 № 522/13356/25-Е

Номер провадження: 22-ц/813/5755/26 Справа № 522/13356/25-Е Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач), судді Назарова М.В., Коновалова В.А., розглянув в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України) апеляційну скаргу адвоката Мартишко Ангеліни Святославівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 25 лютого 2026 року, постановлена у складі судді Косіциної В.В., у приміщенні того ж суду у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди,- УСТАНОВИВ: Короткий зміст судового рішення, що оскаржується Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 25 лютого 2026 року зокрема провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди зупинено до припинення перебування ОСОБА_5 у складі Збройних Сил України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі адвокат Мартишко А.С. просить скасувати оскаржувану ухвалу частково, а саме, в частині задоволення клопотання представника ОСОБА_5 - адвоката Тарановського Дмитра Сергійовича про зупинення провадження у справі до припинення перебування ОСОБА_5 у складі Збройних Сил України та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені клопотання представника ОСОБА_5 - адвоката Тарановського Дмитра Сергійовича про зупинення провадження у справі до припинення перебування ОСОБА_5 у складі Збройних Сил України - відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала суду першої інстанції в частині зупинення провадження у справі є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки суд формально застосував положення ст. 251 ЦПК України та не перевірив наявність реальних обставин, які унеможливлюють участь відповідача у розгляді справи. Сам по собі факт перебування ОСОБА_5 на військовій службі не свідчить про неможливість продовження розгляду справи, оскільки відповідач не надав доказів його безпосередньої участі у бойових діях, виконання бойових завдань або залучення до заходів з національної безпеки і оборони. До матеріалів справи долучено лише довідку про проходження військової служби, що не є достатньою підставою для зупинення провадження на невизначений строк. Крім того, інтереси відповідача у справі представляє адвокат, який бере участь у судових засіданнях та подає процесуальні документи, а особиста явка відповідача судом обов`язковою не визнавалася. Отже, перебування відповідача у складі ЗСУ не перешкоджає подальшому розгляду справи та не створює об`єктивної неможливості реалізації його процесуальних прав. Зупинення провадження на невизначений строк порушує принципи процесуальної економії, правової визначеності та розумності строків розгляду справи, оскільки позбавляє позивача можливості ефективно захистити своє право в суді. Суд першої інстанції не врахував, що справа фактично перебуває на завершальній стадії розгляду, а тому її зупинення призводить до безпідставного затягування процесу. Також суд безпідставно поклав в основу ухвали правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 754/947/22, не врахувавши відмінність фактичних обставин цієї справи, зокрема наявність у відповідача професійного представника та відсутність потреби в його особистій участі. Щодо явки сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі. Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість судового рішення в межах заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з наступного. Клопотання про зупинення мотивовано тим, що ОСОБА_5 було призвано на військову службу. На підтвердження вказаної обставини заявником було подано довідку ВЧ НОМЕР_1 від 18.02.2026 року, відповідно до якої, ОСОБА_5 зарахований в списки в/ч НОМЕР_1 на підстві наказу від 17.02.2026 року №48 та проходить військову службу з 17 лютого 2026 року. У запереченні на клопотання представник ОСОБА_1 адвокат Мартишко Ангеліна Святославівна заперечувала проти задоволення клопотання, вказувала, що зупинення провадження у справі з підставі проходження військової служби можливе лише на підставі надання доказів залучення відповідної особи та військової частини до бойових дій у відповідному районі бойових дій. Проте, з вказаними доводами представника позивача не можна погодитися з огляду на наступне. Велика Палата Верховного Суду 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 прийняла постанову, якою врегулювала особливості вирішення питання про зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України). Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства. Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані. У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд. Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України. Профільне законодавство, зокрема Закон № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації. З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них. Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, -військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм. Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції. Дійсно, в окремій думці до постанови у справі № 754/947/22 зазначено, що з дати набрання чинності ЦПК України 2004 року (1 вересня 2005 року) норма щодо обов`язку суду зупинити провадження у справі містилася в статті 201 цього Кодексу. Так, пункт 3 частини першої статті 201 ЦПК України передбачав, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Наведена норма була сформульована законодавцем у мирний час й тривалий період мала радше потенційний характер застосування. У подальшому Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, вказана норма була змінена і викладена у такій редакції: суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункт 2 частини 1 статті 251 ЦПК України). Відповідні зміни були прийняті у зв`язку з проведенням антитерористичної операції, спрямованої на протидію незаконним збройним формуванням, звільнення території, а також припинення терористичних актів та злочинних дій, і покликані на захист військовослужбовців, які залучені до проведення такої операції. Антитерористична операція проводилася на окремих територіях Донецької та Луганської областей, тобто мала локальний характер. Проте, внаслідок введення воєнного стану на всій території України та проведення загальної мобілізації значно збільшилась кількість громадян України, залучених до Збройних Сил України та інших військових формувань. В аспекті викладеного, пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України має тлумачитися у взаємозв`язку із загальними принципами права, з урахуванням відповідних змін суспільних відносин, на врегулювання яких ця норма спрямована. Не заперечуючи необхідності захисту прав військовослужбовців, які виконують важливу роль в збройній обороні України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, зауважено, що не кожний факт перебування учасника справи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан, зумовлює об`єктивну неможливість його участі у розгляді справи. Натомість зупинення провадження у ситуації, коли військовий має реальну можливість брати участь в розгляді справи або ж навіть наполягає на такій участі, суперечить змісту та меті інституту зупинення провадження та буде мати наслідком порушення прав учасників справи. Таке правозастосування не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення цього питання. Проте, Велика Палата Верховного Суду 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 чітко сформувала позицію, за якої, суд зобов`язаний зупинити провадження у разі проходження учасником справи військової служби, крім випадків, коли він наполягає на розгляді справи. Тому, з урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання представника відповідача адвоката Тарановського Д.С. про зупинення провадження у справі. Колегія суддів в цілому погоджується із вказаним висновком, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції з огляду на таке. Посилання представника позивача на те, що відповідачем не надано доказів його безпосередньої участі у бойових діях, виконання бойових завдань або перебування військової частини у районі ведення бойових дій, не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. За змістом пункту 2 частини 1 статті 253 ЦПК України таке провадження зупиняється до припинення перебування відповідної особи у складі Збройних Сил України або інших військових формувань. Наведена процесуальна норма є імперативною та встановлює не право, а обов`язок суду зупинити провадження за наявності передбачених законом умов. Такими умовами у цій справі є: перебування відповідача як сторони у справі на військовій службі у складі Збройних Сил України та відсутність його безумовного волевиявлення щодо продовження розгляду справи по суті без зупинення провадження. Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження клопотання про зупинення провадження представником відповідача надано довідку військової частини НОМЕР_1 від 18.02.2026 року, відповідно до якої ОСОБА_5 зарахований до списків військової частини на підставі наказу від 17.02.2026 року № 48 та проходить військову службу з 17 лютого 2026 року. Зазначений доказ містить відомості про перебування відповідача на військовій службі, а тому є належним для вирішення питання про застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України. Колегія суддів враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22, відповідно до якого з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування необхідно вважати такими, що переведені на воєнний стан для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що приписи пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість зупинення провадження з обов`язком сторони доводити перебування військовослужбовця саме у військовій частині, яка залучена до безпосереднього ведення бойових дій, або з доказуванням його особистої участі у бойових діях. Отже, відповідні доводи апеляційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні процесуального закону. Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що наявність у відповідача представника - адвоката Тарановського Д.С. виключає необхідність зупинення провадження у справі, оскільки сам по собі факт участі представника у справі не є безумовною підставою для відмови у зупиненні провадження, оскільки процесуальна гарантія, передбачена пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, спрямована на захист прав саме сторони військовослужбовця. Водночас Велика Палата Верховного Суду у справі № 754/947/22 звернула увагу, що суд має враховувати волевиявлення військовослужбовця. Якщо така особа наполягає на продовженні розгляду справи без її участі або через представника, підстав для зупинення провадження немає. Однак у цій справі відповідач або його представник не заявляли про бажання продовжувати розгляд справи по суті без зупинення провадження. Навпаки, саме представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження, що свідчить про відсутність волі сторони військовослужбовця на продовження судового розгляду на цій стадії. За таких обставин посилання представника позивача на те, що особиста явка відповідача судом першої інстанції обов`язковою не визнавалася, не змінює правової оцінки спірного питання. Визначальним є не лише можливість формального представництва інтересів сторони адвокатом, а наявність або відсутність волевиявлення самого військовослужбовця щодо продовження розгляду справи, а таке волевиявлення у матеріалах справи відсутнє. Колегія суддів також відхиляє посилання апеляційної скарги на порушення принципів процесуальної економії, правової визначеності та розумності строків розгляду справи. Безумовно, розумність строків розгляду справи є однією з основних засад цивільного судочинства, разом із тим зазначений принцип не може тлумачитися ізольовано від інших процесуальних гарантій, зокрема права сторони, яка проходить військову службу під час дії воєнного стану, на ефективну участь у судовому процесі та реалізацію права на захист. Зупинення провадження у справі у цьому випадку не є проявом невиправданого затягування розгляду справи, а є наслідком застосування імперативної норми процесуального закону за наявності підтверджених обставин перебування відповідача у складі Збройних Сил України. Крім того, таке зупинення має тимчасовий характер, а провадження у справі підлягає поновленню після відпадіння обставин, які стали підставою для його зупинення, у порядку статті 254 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги про те, що справа перебуває на завершальній стадії розгляду, також не є самостійною підставою для скасування ухвали. Положення пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України не ставлять можливість зупинення провадження у залежність від стадії розгляду справи, обсягу вже поданих доказів або кількості проведених судових засідань. Вирішальним є існування передбаченої законом обставини на момент постановлення ухвали. Колегія суддів бере до уваги, що у практиці Верховного Суду та апеляційних судів питання зупинення провадження у зв`язку з проходженням стороною військової служби оцінюється також з урахуванням характеру спірних правовідносин та необхідності забезпечення справедливого балансу між конкуруючими інтересами сторін. Зокрема, у справах, що стосуються прав та інтересів дітей, стягнення аліментів, встановлення походження дитини чи забезпечення її належного утримання, суди виходять із пріоритету найкращих інтересів дитини та необхідності невідкладного судового захисту. Однак спір у цій справі стосується відшкодування моральної шкоди між повнолітніми учасниками цивільних правовідносин і не належить до категорії спорів, у яких затримка розгляду може безпосередньо порушувати невідкладні права дитини або право на її утримання. Тому наведені підходи не спростовують обов`язку суду застосувати пункт 2 частини 1 статті 251 ЦПК України за встановлених у цій справі обставин. Крім того, скаржником не доведено, що клопотання представника відповідача про зупинення провадження є зловживанням процесуальними правами, а сам факт подання такого клопотання після призову відповідача на військову службу та надання відповідної довідки військової частини не може розцінюватися як недобросовісна процесуальна поведінка. Отже, суд першої інстанції, встановивши факт перебування відповідача ОСОБА_5 на військовій службі у складі Збройних Сил України під час дії воєнного стану, а також відсутність його волевиявлення щодо продовження розгляду справи без зупинення провадження, дійшов правильного висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України. Таким чином, оскаржувана ухвала в частині зупинення провадження у справі постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правильним застосуванням судом першої інстанції імперативних положень ЦПК України та не містять підстав для її скасування. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу адвоката Мартишко Ангеліни Святославівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 25 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає. Головуючий В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова В.А. Коновалова