Постанова 4824 № 357/11152/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 357/11152/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1191/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. при секретарі Кононовій Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дубовика Володимира Васильовича на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2024 року (суддя Орєхов О.І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, установив: у вересні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати спільним майном подружжя квартиру164, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за ним у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на частину цієї квартири. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що з 10 листопада 2001 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. За час перебування у шлюбі та за спільні кошти ними було придбано у спільну власність нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Під час придбання квартири відповідачкою, він, як чоловік, надавав нотаріальну згоду на її придбання. Згідно звіту про орієнтовну вартість об`єкта оцінки, а саме спірної квартири, її вартість становить 1 499 310грн. Позивач посилався на те, що з травня 2023 року стосунки з відповідачкою погіршилися, вона вигнала його з квартири, зазначивши, що йому в ній нічого не належить. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2024 року позов задоволено. Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_3 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 496,57грн. У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Дубовик В.В. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Представник відповідачки посилається на те, що позивач не вкладав особисті кошти в купівлю спірної квартири, так як не мав своїх особистих коштів, тоді як квартира була куплена за власні кошти відповідачки, отримані нею від реалізації іншої квартири за адресою: АДРЕСА_4 . Так, 9 серпня 2011 року нею був укладений договір купівлі-продажу вказаної квартири, згідно якого вона разом із батьками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та братом ОСОБА_5 продала зазначену квартиру за 30 400грн. Усі кошти, отримані за цим договором купівлі-продажу, були передані саме їй. Також, представник відповідачки зазначає, що у судовому засіданні позивач посилався на те, що напередодні покупки квартири у нього в наявності були грошові кошти у розмірі 10 000грн, які він за два тижня до покупки спірної квартири передав сину власниці цієї квартири ОСОБА_6 для погашення боргу, однак не пояснив хто саме був боржником у тих правовідносинах та яка взагалі природа їх виникнення. При цьому, позивач підтвердив, що будь-які правочини між ним та ОСОБА_6 не укладались. Крім цього, з наданих показів свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які є батьками позивача, слідує, що вони дійсно передавали позивачу грошові кошти у розмірі 32 000грн, однак не для купівлі квартири, а для того, щоб останній погасив свої борги. Представник відповідачки вважає, що позивачем занадто завищена орієнтовна вартість об`єкта оцінки, виконаного ПП «М.С. Консалтинг», яким спірну квартиру оцінено в 1 499 310грн, тоді як 12 серпня 2011 року її продаж відбувся за 56 000грн. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Бойчук В.М. просить у її задоволенні відмовити, посилаючись на те, що твердження представника відповідачки про відсутність у ОСОБА_2 коштів на момент покупки спірної квартири не відповідає дійсності, оскільки матеріалами справи підтверджено, що мати позивача - ОСОБА_7 27 липня 2011 року продала належну їй квартиру АДРЕСА_5 за 40 000грн, які були надані позивачу для придбання спірної квартири. Також, представник позивача посилається на те, що позивач надавав письмову згоду на купівлю відповідачкою спірної квартири, яка зафіксована та нотаріально посвідчена у самому договорі купівлі-продажу спірної квартири, що свідчить про те, що вона була придбана за спільні кошти та є спільною власністю подружжя позивача та відповідачки. Відповідачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Дубовик В.В. про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися шляхом направлення судових повісток-повідомлень на поштову адресу ОСОБА_1 , зазначену в апеляційній скарзі, та до електронного кабінету у системі «Електронний суд» адвоката Дубовика В.В., однак, двічі у судове засідання не з`явилися. Також про судове засідання, призначене на 26 лютого 2025 року, повідомлявся представник ОСОБА_1 - адвокат Зайцев В.С., шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету у системі «Електронний суд». Судові повістки, направлені ОСОБА_1 на поштову адресу, зазначену в апеляційній скарзі, повернулися до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші, що адресат відсутній за вказаною адресою. Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Отже, відповідачка була належним чином повідомлена про судові засідання. 25 лютого 2025 року ОСОБА_1 направила до апеляційного суду клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із мобілізацією її адвоката Зайцева В.С. Колегія суддів, врахувавши, що судові засідання двічі відкладалися за клопотанням відповідачки, адвокат Зайцев В.С. був мобілізований у грудні 2024 року, а відтак відповідачка мала достатньо часу для укладення договору з іншим адвокатом для надання правової допомоги, відповідачка причини своєї неявки у судове засідання не повідомила, у задоволенні клопотання відмовила. Виходячи із вищезазначених норм процесуального права та відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність відповідачки. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Бойчука В.М., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що з 10 листопада 2001 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, актовий запис №1314, що підтверджується копією повторно виданого свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 (т.1, а.с.8). Як вбачається із відомостей з ЄДРСР, які є у відкритому доступі, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2024 у справі 357/13183/23 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 10.11.2001 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Білоцерківського міського управління юстиції Київської області, актовий запис № 1314 - розірвано. 23.04.2024 вказане рішення суду набрало законної сили. 12 серпня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Шелудченко О.В., за реєстровим №2989, ОСОБА_1 було придбано у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 за 56 000грн (т.1, а.с.11). Згідно пункту 9 вказаного договору він укладений за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_2 , викладеної у вигляді заяви, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Шелудченко О.В. 11 серпня 2011 року за реєстровим №2954. Відповідно до рішення Білоцерківської міської ради від 18 лютого 2016 року № 81-07-VII"Про перейменування вулиць та інших поіменованих об`єктів міста Білої Церкви", що міститься у вільному доступі, вулицю "Комсомольську" перейменовано на вулицю "Героїв Крут". Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була придбана у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, відповідачкою не надано належних та допустимих доказів придбання спірної квартири за її особисті кошти, тому квартира підлягає поділу між сторонами з урахуванням рівності часток подружжя. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частинами першою, другою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності майна подружжя може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц. Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. Частиною третьою статті 61 СК України визначено, що, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до частин другої, третьої статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_2 була придбана у період зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а відтак позивач не зобов`язаний доводити належність цього майна до спільного майна подружжя. Обов`язок спростувати презумпцію спільної сумісної власності покладається на відповідачку, яка заперечує дану обставину. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 76, 77, 79 ЦПК України). У підтвердження своїх заперечень відповідачкою суду надано копію договору купівлі-продажу квартири від 09 серпня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчук А.В., реєстровий №4206, за умовами якого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та відповідач ОСОБА_1 продали належну їм квартиру АДРЕСА_6 за 30 400грн. Разом з тим, спірна квартира була придбана за 56 000грн, що майже у двічі перевищує вартість відчуженої за договором купівлі-продажу квартири від 09 серпня 2011 року. Посилання в апеляційній скарзі на те, що всі грошові кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_6 , були передані родичами відповідачки для придбання спірної квартири, не спростовує презумпцію спільної сумісної власності сторін на спірне майно, оскільки суду не було надано належних доказів, що вказані грошові кошти дарувалися відповідачці ОСОБА_1 , а не передавалися подружжю ОСОБА_9 . Крім цього, суд першої інстанції критично оцінив пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , враховуючи, що вони є батьками відповідачки, а відтак зацікавлені у вирішенні даного спору на користь відповідачки. При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують. Твердження в апеляційній скарзі про те, що позивач не вкладав особисті кошти у придбання спірної квартири, так як не мав своїх особистих коштів, спростовуються наданими та оціненими судом першої інстанції доказами, які підтверджують наявність у позивача доходу у 2011 році. Крім того, колегія суддів звертає уваги, що зазначенні посилання не мають правового значення, оскільки відповідно до положень Сімейного Кодексу України, майно, придбане у період шлюбу, належить подружжю на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку, а відтак позивач не зобов`язаний доводити наявність у нього грошових коштів для придбання спірного майна. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідків. У договорі купівлі-продажу спірної квартири від 12 серпня 2011 року не зазначено, що квартира набувається у особисту приватну власність ОСОБА_1 , а у пункті 9 договору зазначено, що він укладений за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_2 , викладеної у вигляді заяви, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Шелудченко О.В. 11 серпня 2011 року. У зазначеній заяві ОСОБА_2 стверджував, що правочин відповідає інтересам сім`ї, укладається на умовах, які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для них, і укладення цього договору відповідає їх спільному волевиявленню (с.с.105). Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність. Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду викладеної у постанові від 3 червня 2024 року у справі №712/3590/22. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 статті 71 СК України). Враховуючи, що відповідачкою не спростована презумпція спільності права власності подружжя на придбане у період шлюбу майно, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що воно підлягає поділу між сторонами у рівних частках. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції щодо вирішення спору по суті не спростовують. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального, які є обов`язковою підставо для скасування рішення суду, тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. У відзиві на апеляційну скаргу представником позивача заявлено клопотання про стягнення з відповідачки витрати позивача на правничу допомогу у апеляційному суді в розмірі 10 000грн, яке представник позивача підтримав під апеляційного розгляду. Відповідачкою заперечень стосовно заявленої суми подано не було. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші (крім судового збору) судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). На підтвердження витрат на правничу допомогу понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником позивача надано: ордер на надання правничої допомоги серія АІ № 1670047 від 01 серпня 2024 року; копію договору №32/ц про надання правничої допомоги, укладеного 31 липня 2024 року між Адвокатським бюро «Віталія Бойчука» та ОСОБА_2 , за умовами якого бюро зобов`язується надавати (правничу) правову допомогу, представляти права і законні інтереси клієнта в суді апеляційної інстанції та здійснювати професійну адвокатську діяльність відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та умов цього договору з усіма правами представника (без обмежень), які передбачені ЦПК України у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя; копію додатку №1 до договору про надання правничої допомоги №32/Ц від 31 липня 2024 року, за умовами якого сторони домовились, що вартість правничої допомоги становить 10 000,00грн та є фіксованою сумою, і не змінюється в залежності від обсягу послуг, витраченого адвокатом часу та кількості судових засідань; копію акту виконаних послуг від 31 липня 2024 року, яким сторони погодили, що загальна вартість послуг наданих склала 10 000,00грн. На підтвердження оплати позивачем витрат за надання правничої допомоги представником позивача надано копію рахунку-фактури №1 від 31 липня 2024 року на суму 10 000,00грн та копію платіжної інструкції №70252214 від 31 липня 2024 року на суму 10 000,00грн. Установивши, що позивачем понесені витрати на правничу допомогу, а відповідачкою їх розмір належним чином не спростований (при цьому витрати мають фіксований характер і не залежать від обсягу виконаних робіт), колегія суддів констатує їх реальність та обґрунтованість, у зв`язку з чим приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції,у розмірі 10 000грн. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний с уд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дубовика Володимира Васильовича залишити без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2024 року - без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000грн. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 26 червня 2026 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук