Постанова 4801 № 128/195/21

Справа № 128/195/21 Провадження № 22-ц/801/1573/2026 Категорія: 16 Головуючий у суді 1-ї інстанції Карпінська Ю. Ф. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 рокуСправа № 128/195/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Сала Т. Б., Шемети Т. М., з участю секретаря судового засідання Закерничної А. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство «Якушинецьке», ОСОБА_4 , про зобов`язання передачі земельних ділянок в комунальну власність за апеляційними скаргами представниці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвокатки Слюсар О. О., представниці Приватного акціонерного товариства «Якушинецьке» адвокатки Слюсар О. В. на рішення Вінницького районного суду Вінницької області у складі судді Карпінської Ю. Ф. від 17 квітня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення відповідає даті його ухвалення), встановив: В січні 2021 року перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури Гайворон В. М. в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та Якушинецької сільської ради Вінинцького району Вінницької області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. На стороні відповідачів Приватне акціонерне товариство «Якушинецьке» (далі ПрАТ «Якушинецьке»), за яким просив: -зобов`язати ОСОБА_4 передати до комунальної власності Якушинецької об`єднаної територіальної громади в особі Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області земельну ділянку, площею 0,2962 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0235 по АДРЕСА_1 ; -зобов`язати ОСОБА_3 передати до комунальної власності Якушинецької об`єднаної територіальної громади в особі Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області земельну ділянку, площею 0,3868 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0236 по АДРЕСА_1 ; -зобов`язати ОСОБА_2 передати до комунальної власності Якушинецької об`єднаної територіальної громади в особі Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області земельну ділянку, площею 3,8256 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0237 по АДРЕСА_1 . 20 травня 2021 року прокурор подав заяву про зміну відповідача та зміну предмета позову, згідно з якою просив: Замінити неналежного відповідача ОСОБА_4 на ОСОБА_1 . Залучити ОСОБА_4 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Позовну вимогу щодо зобов`язання ОСОБА_4 передати до комунальної власності Якушинецької об`єднаної територіальної громади в особі Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області земельну ділянку, площею 0,2962 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0235 по АДРЕСА_1 змінити та викласти в такій редакції: «Зобов`язати ОСОБА_1 (…) передати до комунальної власності Якушинецької об`єднаної територіальної громади в особі Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області (…) земельні ділянки: площею 0,0987 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0239, площею 0,0988 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0240 та площею 0,0987 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0241, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ». Позовну вимогу про зобов`язання ОСОБА_3 передати до комунальної власності Якушинецької об`єднаної територіальної громади в особі Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області земельну ділянку, площею 0,3868 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0236 по АДРЕСА_1 змінити та викласти в такій редакції: «Зобов`язати ОСОБА_3 (…) передати до комунальної власності Якушинецької об`єднаної територіальної громади в особі Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області (…) земельні ділянки: площею 0,2126 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0242 та площею 0,1742 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0243, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ». Скасувати реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки. На обґрунтування позовних вимог, з урахуванням заяви про заміну відповідача та предмета позову, покликався на те, що упродовж 1995 1996 років Фондом державного майна України (далі ФДМУ) проведено процедуру приватизації орендного майна радгоспу «Якушинецький» шляхом перетворення його у Відкрите акціонерне сільськогосподарське товариство «Якушинецьке» (далі ВАСТ «Якушинецьке»). У користуванні орендного підприємства радгосп «Якушинецький» до перетворення знаходилось 1503 га земель, у тому числі 127 га лісу. У 1997 році ВАСТ «Якушинецьке» з метою подальшого паювання видано Державний акт на право колективної власності на землю для сільськогосподарського використання загальною площею 715,6 га. До цих земель також увійшли ділянки лісу, у тому числі ділянка площею 4,5086 га, якій у 2016 році присвоєно кадастровий номер 0520688900:04:004:0206. У 2002 2003 роках землю, що передавалась ВАСТ «Якушинецьке», розпайовано. Ділянки лісу паюванню не підлягали, у схему поділу та проєкт організації території земельних часток (паїв) власників сертифікатів не увійшли та, відповідно, у приватну власність членів товариства не передавались. На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 04 червня 2010 року ВАСТ «Якушинецьке» припинено шляхом зміни організаційно-правової форми та перетворено в ПрАТ «Якушинецьке». Рішенням загальних зборів акціонерів ПрАТ «Якушинецьке» від 29 квітня 2015 року надана згода на передачу Якушинецькій сільській раді земельних ділянок, що перебували у колективній власності та не підлягали паюванню в межах населених пунктів с. Зарванці та с. Якушинці, крім ділянок, на яких розташовані будівлі, інші об`єкти інфраструктури та землі, що входять до статутного фонду товариства. Однак ПрАТ «Якушинецьке» спірну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 0520688900:04:004:0206, розташовану у АДРЕСА_1 , сільській раді не передало. Натомість, 10 квітня 2018 року за заявою керівника ПрАТ Сінгаєвського Ю. М. державним реєстратором Вінницької обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» прийнято рішення індексний номер 40546029 про реєстрацію за ПрАТ «Якушинецьке» права власності на цю земельну ділянку. Після цього було здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:04:004:0206 і в Державному земельному кадастрі зареєстровано три ділянки: площею 0,2962 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0235, площею 0,3868 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0236, площею 3,8256 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0237. 05 серпня 2020 року за заявою керівника товариства ОСОБА_5 державним реєстратором Якушинецької сільської ради Мельник І. А. прийнято три рішення: про реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:04:004:0235 за ПрАТ «Якушинецьке» (рішення № 53463168), про реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:04:004:0236 за ПрАТ «Якушинецьке» (рішення № 53463909), про реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:04:004:0237 за ПрАТ «Якушинецьке» (рішення №53463168). Підставою державної реєстрації зазначено рішення 3 сесії 7 скликання Якушинецької сільської ради від 24 грудня 2015 року, яким земельна ділянка не передавалась у власність ПрАТ «Якушинецьке», та технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:04:004:0206, розроблену ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», яка також не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку. Рішення державного реєстратора Вінницької обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 40546029 від 10 квітня 2018 та наступні три рішення державного реєстратора Якушинецької сільської ради від 05серпня 2020 за номерами 53463168, 53463909 і 53464529 є незаконними та не могли породжувати юридичних наслідків для ПрАТ «Якушинецьке» за таких підстав. Рішенням 3 сесії 7 скликання Якушинецька сільська рада Вінницького району Вінницької області 24 грудня 2015 року надала дозвіл ПрАТ «Якушинецьке» на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі загальною площею 4,5 га в с. Зарванці Вінницького району Вінницької області, але не затверджувала документації із землеустрою та передавала спірної земельної ділянки у приватну власність ПрАТ «Якушинецьке». ПрАТ «Якушинецьке», як юридична особа приватного права, не могло набути право приватної власності на земельні ділянки на підставі державного акту на право колективної власності, тому що після припинення радгоспу «Якушинецький» шляхом перетворення перетворення його у СВАТ та подальшого припинення СВАТ шляхом перетворення у ПрАТ «Якушинецьке» у 2010 році припинено шляхом перетворення в Приватне акціонерне товариство «Якушинецьке» не могло автоматично набувати право власності на земельну ділянку колективної власності, а об`єкт права колективної власності припинив існування. Спірна земельна ділянка знаходилась в межах ділянки лісогосподарського призначення площею 6 га, яка не підлягала передачі у приватну власність. Відповідно до акту приймання-передачі від 12 липня 2003 року за результатами обстеження земель лісового фонду колишнього КСП ВАСТ с. Якушинці, Якушинецькою сільською радою передано Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблагроліс» в натурі лісові ділянки загальною площею 127 га. За проєктом організації та розвитку лісового господарства філії Вінницький «Райагроліс» ВОКСЛП «Віноблагроліс», розробленого Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Українська лісовпорядна експедиція», спірні ділянки з кадастровими номерами 0520688900:04:004:0235, 0520688900:04:004:0236, 0520688900:04:004:0237 належать до земель лісогосподарського призначення, які позначені на планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування-планшеті № 5 лісовпорядкування 2004 року у складі лісової ділянки під номером №18 (виділи 53 та 54 площею 6 га, на них ростуть дерева різних порід: липа, осика та інші віком 33 40 років). Наявність незаконної державної реєстрації права приватної власності на спірну ділянку порушує право територіальної громади на повернення земель, що не підлягали паюванню. Усі земельні ділянки несільськогосподарського призначення (у тому числі і спірна ділянка), що перебували у колективній власності на підставі Державного акту на право колективної власності на землю серії ІI-ВН №000153, виданого 17 червня 1997 року ВАСТ «Якушинецьке», і які не були розпайовані, підлягають передачі з 01 січня 2019 року до комунальної власності Якушинецької об`єднаної територіальної громади. ПрАТ «Якушинецьке» 06 серпня 2020 року на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А., відчужило дві новоутворені земельні ділянки, зокрема: ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,2962 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0235 (договір №5 671) та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,8256 га з кадастровим номер 0520688900:04:004:0237 (договір № 5670). На підставі договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2020 року № 1746, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Марунько О. Г., ПрАТ «Якушинецьке» відчужило ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,3868 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0236. Покупці спірних ділянок: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 також не могли не знати про незаконність набуття цих ділянок у приватну власність, оскільки в силу об`єктивних, видимих природних властивостей ділянок, на яких росте ліс, проявивши розумну обачність, ознайомившись з документами, на підставі яких зареєстровано право власності на землю за ПрАТ «Якушинецьке», а також зі змістом земельного та лісового законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям у власність цих ділянок, могли і повинні були знати про те, що зазначені ділянки не можуть перебувати у приватній власності. Також вони не були позбавлені можливості відмовитися від укладення договору купівлі-продажу, однак вирішили їх придбати. Наведені обставини свідчать про нікчемність укладених договорів купівлі-продажу земельних ділянок. Незаконне набуття ПрАТ «Якушинецьке» права приватної власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:04:004:0206 здійснення її первинної державної реєстрації, подальшого її поділу на ділянки з кадастровими номерами 0520688900:04:004:0236, 0520688900:04:004:0237, 0520688900:04:004:0235 та відчуження порушує інтереси Якушинецької об`єднаної територіальної громади, спричиняє державі економічні збитки, перешкоджає здійсненню передбаченого Конституцією України права власності на землю, тягне нераціональне використання земель лісогосподарського призначення. У зв`язку з цим, інтереси держави в особі Якушинецької сільської ради підлягають захисту у судовому порядку. Головним управління Держгеокадастру у Вінницькій області функції контролю у належний спосіб не здійснено та жодних дій щодо скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності спірної ділянки за ПрАТ «Якушинецьке» не вжито, відповіді на лист прокуратури від 28 вересня 2020 року, яким останнього фактично повідомлено про виявлені порушення закону, на адресу обласної прокуратури станом на 16 січня 2021 року не надійшло. Якушинецькою сільською радою, починаючи з 01 січня 2019 року, жодних дій щодо скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності спірної ділянки за ПрАТ «Якушинецьке» та її передачі у комунальну власність також не вжито. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 17 квітня 2026 року позов задоволено частково. Витребувано на користь Якушинецької об`єднаної територіальної громади в особі Якушинецької сільської у ОСОБА_1 земельні ділянки: площею 0,0987 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0239, площею 0,0988 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0240 та площею 0,0987 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0241; у ОСОБА_3 земельні ділянки: площею 0,2126 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0242 та площею 0,1742 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0243; у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,8256 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0237, що розташовані в АДРЕСА_1 . Вирішено питання про судові витрати у справі. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні земельні ділянки не могли перебувати у приватній власності юридичної особи приватного права ПрАТ «Якушинецьке», підлягали з 01 січня 2019 року передачі в комунальну власність Якушинецької об`єднаної територіальної громади в собі Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області. Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:04:004:0206 незаконно зареєстроване за ПрАТ «Якушинецьке», відповідно подальший її поділ на ділянки з кадастровими номерами 0520688900:04:004:0236, 0520688900:04:004:0237, 0520688900:04:004:0235 та відчуження було також незаконним. Отже земельна ділянка вибула із власності територіальної громади без її волі, а оскілки в силу об`єктивних ознак кінцеві набувачі поділених ділянок могли довідатись про те, що вони не можуть перебувати у приватній власності як землі лісового фонду, вважав, що право власності територіальної громади на ці ділянки підлягає захисту у спосіб задоволення віндикаційного позову шляхом їх витребування у відповідачів на користь Якушинецької об`єднаної територіальної громади. Задоволення вимоги про витребування земельних ділянок є підставою для внесення до Державного реєстру правна нерухоме майно та їх обтяжень запису про право власності на ці ділянки за особою, на користь якої їх витребувано, а тому вимоги про скасування державної реєстрації права власності на ці ділянки за відповідачами задоволенню не підлягають. В апеляційних скаргах представниця ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвокатка Слюсар О. О. та представниця ПрАТ «Якушинецьке» адвокатка Слюсар О. В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, просили рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 квітня 2026 року скасувати та постановити нове про відмову у позові. Основними доводами апеляційних скарг представниці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвокатки Слюсар О. О., які за своїм змістом є фактично ідентичними були: -земельна ділянка, якій в подальшому був присвоєний кадастровий номер 0520688900:04:004:0206 загальною площею 4,5086 га була передана Якушинецькою сільською радою народних депутатів Вінницького району Вінницької області ВАСТ «Якушинецьке» в складі 715,6 га землі для сільськогосподарського використання за Державним актом на право колективної власності на землю серії ІІ-ВН №000153 від 17 червня 1997 року. Ця ділянка за проєктом встановлення меж сільських населених пунктів на території Якушинецької сільської Ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області, схваленим рішенням 16 сесії 21 скликання від 18.12.1993 року та відповідних картографічних матеріалів є замкненою земельною ділянкою площею 4,8 га, та знаходиться у межах населеного пункту села Зарванці Вінницького району Вінницької області, входить до складу сільськогосподарських угідь ВАСТ «Якушинецьке». Відповідно в силу приписів пункту "а" частини другої статті 55 Земельного кодексу України (далі ЗК України) (2001 року) та частини другої статті 4 Лісового кодексу України не належала до земель лісового фонду; -твердження суду про те, що у виготовленій на замовлення ПрАТ «Якушинецьке» технічній документації щодо встановлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:04:004:0206 зазначено, що остання належить до виду земельних угідь 005.04 «Ліси та інші лісовкриті площі», не відповідає дійсності, тому що насправді у наявній у справі технічній документації зазначено про те, згідно із земельно-обліковими даними земельна ділянка належить ПрАТ «Якушинецьке», як правонаступнику ВАСТ «Якушинецьке», відповідно до державного акту на право колективної власності на землю ІІ-ВН № 000153 від 17 червня 1997 року за цільовим призначенням (використанням) для іншого сільськогосподарського призначення. Таке ж її цільове призначення (вид використання) зазначено і у Державному земельному кадастрі та у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Висновок суду першої інстанції про належність земельної ділянки до земель лісового фонду, який базується на матеріалах проєкту лісовпорядкування, замовленого для інших земельних ділянок за межами населеного пункту та який не охоплював вивчення існуючих, затверджених документів та Державного акту на право колективної власності та Акту приймання-передачі земель лісового фонду від 12 липня 2003 року не може вважатись обґрунтованим, тому що винесений на противагу Проєкту встановлення меж сільських населених пунктів на території Якушинецької сільської Ради народних депутатів, схваленого рішенням 16 сесії 21 скликання від 18 грудня 1993 року Якушинецької сільської Ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області, доказам що містили інформацію і про огляд на місцевості і про встановлення меж (Акт польового обстеження і погодження меж сільських населених пунктів від 16 листопада 1993 року), технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, виконаній в 2016 році та даним Державного земельного кадастру. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складені через вісім (2005) та дев`ятнадцять (2016) років після надання ВАСТ «Якушинецьке» земельної ділянки в 1997 році в складі Державного акту на право колективної власності. Відповідно, матеріали лісовпорядкування мали враховувати вже існуюче право; -після передачі земельної ділянки ВАСТ «Якушинецьке» ця юридична особа ніколи не припинялася, були лише внесені зміни щодо її організаційно-правової форми, назви товариства та його адреси, а тому законних підстав для припинення права ВАСТ «Якушинецьке» на зазначену вище земельну ділянку та її автоматичного набуття у власність територіальної громади не було, як і не було перешкод у ПрАТ «Якушинецьуке» для її подальшого поділу та відчуження. Ці ж міркування свідчать про помилковість застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень статті 14-1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», і відповідно, застосування віндикації. Правомірність розпорядження землями колективної власності ВАСТ «Якушинецьке» загальними зборами акціонерів ПрАТ «Якушинецьке» встановлено постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 04 червня 2015 року; -оскільки належність земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:04:004:0206 до земель лісового фонду спростовується наведеними вище обставинами та поданими на їх підтвердження доказами, то втручання у право власності останніх набувачів цієї ділянки, яка була поділена та відчужена за договорами купівлі-продажу, є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Апеляційна скарга ПрАТ «Якушинецьке» за своїм змістом є тотожною апеляційним скаргам представниці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвокатки Слюсар О. О., за виключенням посилання на непропорційнійсть втручання у право власності відповідачів. Вінницька окружна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до обставин справи, правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг апеляційний суд прийшов до висновку, що вони підлягають задоволенню з огляду на таке. Частинами першою четвертою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд установив, що наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 29 травня 1996 року № 714-к затверджено план приватизації, згідно з яким орендне підприємство радгосп «Якушинецький» перетворюється у СВАТ, засновниками якого виступають Регіональне відділення ФДМ України по Вінницькій області та організація орендарів орендного підприємства радгоспу «Якушинецький»; серед об`єктів, які не підлягають приватизації, під номером 16 зазначено «ліс 127 га»; затверджено статут ВАСТ «Якушинецьке» (т. 1 а. с. 105-109, 110, 112, 113-117). Рішенням 9 сесії 22 скликання Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 04 грудня 1996 року передано в колективну власність ВАСТ «Якушинецьке» 715,6 га земель (т. 3 а.с. 11). 17 червня 1997 року ВАСТ «Якушинецьке» видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ІІ-ВН №000153 на 715,6 га землі в межах згідно з планом (т. 1 а. с. 52-53). ВАСТ «Якушинецьке» повідомило начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області про те, що у колективну власність ВАСТ «Якушинецьке» передані землі в розмірі 1503 га, в тому числі с/г угіддя 778 га, з них рілля 697 га, пасовища 46 га, сіножаті 35 га, ставки, водойми 27 га, ліс 127 га (т. 1 а. с. 103). Актом приймання-передачі земель лісового фонду від 12 липня 2003 року в натурі (на місцевості) проведено обстеження земель лісового фонду колишнього КСП ВАСТ с. Якушинці Вінницького району у зв`язку з припинення його права користування ними за рішенням 15 сесії 3 скликання Вінницької обласної ради від 06 липня 2000 року і передачею у постійне користування створеному Вінницькому районному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Райкомунліс» (т. 1 а. с. 144). Протоколом від 04 червня 2010 року № 1 загальних зборів акціонерів ПрАТ «Якушинецьке» 21 червня 2010 року було зареєстровано статут ПрАТ «Якушинецьке» (нова редакція), згідно з пунктом 1.4 якого ПрАТ «Якушинецьке» засновано відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 29 травня 1996 року №714-К та рішення Орендного підприємства «Радгосп Якушинецький» шляхом перетворення в процесі приватизації Орендного підприємства «Радгосп «Якушинецький» у ВАСТ «Якушинецьке» (т. 3 а. с . 107-111). З інформаційної довідки ПрАТ «Якушинецьке» щодо земель колективної власності, які використовуються підприємством у господарській діяльності, від 02 березня 2015 року № 01/3 видно, що землі колективної власності, які не підлягають паюванню та мають використовуватися підприємством в господарській діяльності, на яких розміщені виробничі приміщення, господарські двори та інші об`єкти інфраструктури, потребують правового оформлення, розмір вказаної категорії земель становить близько 35 га, серед них частина земельної ділянки № НОМЕР_1 орієнтовною площею 4,8 га, на якій розташовані висаджені підприємством лісові насадження (т. 4 а. с. 38). 29 квітня 2015 загальними зборами акціонерів ПрАТ «Якушинецьке» прийнято рішення про надання згоди на передачу на баланс Якушинецької сільської ради частини земельних ділянок в межах населених пунктів с. Зарванці та с. Якушинці, що перебували у колективній власності ВАСТ «Якушинецьке» відповідно до Державного акту на право колективної власності ІІ-ВН №000153 від 17 червня 1997 року, що не підлягали розпаюванню, та не будуть використовуватися у господарській діяльності ПрАТ «Якушинецьке», крім земель відповідно до виготовленої технічної документації із землеустрою, на яких розташовані господарські будівлі та двори, інші об`єкти інфраструктури підприємства, та земель, що входять до статутного фонду товариства; про надання згоди іншим балансоутримувачам на оформлення права користування на частини земельних ділянок в межах та за межами населених пунктів с. Зарванці та с. Якушинці, що перебували у колективній власності ВАСТ «Якушинецьке» відповідно до Державного акту на право колективної власності ІІ-ВН №000153 від 17 червня 1997 року, що не підлягали розпаюванню, не будуть використовуватися в господарській діяльності та не протирічать інтересам ПрАТ «Якушинецьке» відповідно до письмових запитів підприємства (т. 3 а. с. 118-119). Рішенням 53 сесії 6 скликання Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 04 червня 2015 року прийнято в комунальну власність земельні ділянки, що раніше входили до складу угідь ПрАТ «Якушинецьке» відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серії ІІ-ВН №000153 від 17 червня 1997 року, згідно з наданою згодою, з них: земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 8,0713 га; земельна ділянка № НОМЕР_3 орієнтовною площею 6,2 га; земельна ділянка № НОМЕР_4 орієнтовною площею 2,8 га; земельна ділянка № НОМЕР_5 орієнтовною площею 1,9 га (т. 4 а. с. 37). Тим же рішенням відмовлено ПрАТ «Якушинецьке» в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натрі (на місцевості) на земельні ділянки площею 1,9 га став з прибережною смугою, так як вказаний об`єкт не являється замкненим та відокремленим від інших угідь ПрАТ «Якушинецьке»; площею 4,55 га лісовкритих земель, так як вони відокремлені від інших угідь ПрАТ «Якушинецьке», також у зв`язку з тим, що останнє не являється спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємством, що підтверджується копією такого рішення (т. 1 а. с. 175). Вінницьким районним судом Вінницької області постановою від 07 жовтня 2015 року (справа № 128/3099/15-а) визнано протиправним та скасовано рішення 53 сесії 6 скликання Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 04 червня 2015 року «Про розгляд клопотання ПрАТ «Якушинецьке», згідно з яким ПрАТ «Якушинецьке» було відмовлено в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку орієнтовною площею 6,4 га для виробничих потреб, розташованої на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, в межах населеного пункту с. Зарванці; зобов`язано Якушинецьку сільську раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути заяву ПрАТ «Якушинецьке» про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку орієнтовною площею 6,4 га для виробничих потреб, розташовану на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, в межах населеного пункту с. Зарванці (т. 3 а. с. 122-124). 24 грудня 2015 року Якушинецька сільська рада Вінницького району Вінницької області надала дозвіл ПрАТ «Якушинецьке» на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 4,5 га, з них 4,5 га зелених насаджень, в АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 43). На замовлення ПрАТ «Якушинецьке» у 2016 році виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області; внесено до Державного земельного кадастру державним кадастровим реєстратором Скрипник О. І. 29 грудня 2016 року (т. 1 а. с. 45-121). За актом прийому-передачі межових знаків на зберігання від 16 лютого 2016 року межі земельної ділянки, яка знаходиться в с. Зарванці Вінницького району Вінницької області, площею 4,5086 га, наданої власнику/користувачу земельної ділянки ПрАТ «Якушинецьке» для іншого сільськогосподарського призначення, закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка; власник/користувач земельної ділянки претензій щодо меж та конфігурації земельної ділянки не має; власниками/користувачами суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено (т. 1 а. с. 74). Державним реєстратором прав на нерухоме майно Мазур Ю.С. рішенням № 40546029 від 10 квітня 2018 проведено державну реєстрацію права приватної власності за ПрАТ «Якушинецьке» на земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:04:004:0206 площею 4,5086 га, розташовану в АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 27). Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23 липня 2020 року земельна ділянка з кадастровим номером 0520688900:04:004:0206, площею 4,5086 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для іншого сільськогосподарського призначення, на праві приватної власності зареєстрована за ПрАТ «Якушинецьке» на підставі рішення 3 сесії 7 скликання Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 24 грудня 2015 року (т. 1 а. с. 28-30). Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності ПрАТ «Якушинецьке», з цільовим призначенням: для іншого сільськогосподарського призначення (код 01.13) в АДРЕСА_1 на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, за заявою директора ПрАТ «Якушинецьке» земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:04:004:0206, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 4,5086 га було поділено на три земельних ділянки та утворено земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:04:004:0235 площею 0,2962 га; земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:04:004:0236 площею 0,3868 га; земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:04:004:0237 площею 3,8256 га (т. 1 а. с. 180-210). Державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_6 рішеннями № 53463168, № 53463909 та № 53464529 від 05 серпня 2020 року проведено державну реєстрацію права приватної власності за ПрАТ «Якушинецьке» на ці земельні ділянки (т. 1 а. с. 31, 35, 39). За договорами купівлі-продажу від 06 серпня 2020 року ПрАТ «Якушинецьке» продало земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:04:004:0235, площею 0,2962 га ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 215-219); земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:04:004:0237, площею 3,8256 га ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 220-225). За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 09 жовтня 2020 року ПрАТ «Якушинецьке» продало земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:04:004:0236, площею 0,3868 га ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 173-174). З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05 лютого 2021 року видно, що земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:04:004:0235, загальною площею 0,2962 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , було поділено та утворено три земельні ділянки, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 0520688900:04:004:0239 загальною площею 0,0987 га, земельна ділянка з кадастровим номером 0520688900:04:004:0240 загальною площею 0,0988 га, земельна ділянка з кадастровим номером 0520688900:04:004:0241 загальною площею 0,0987 га (т. 2 а. с. 34-42). 18 лютого 2021 року ОСОБА_4 продала ці земельні ділянки ОСОБА_1 (т. 2 а. с. 54-58, 59-63, 64-68). ОСОБА_3 поділив свою земельної ділянки площею 0,3868 га з кадастровим номером 0520688900:04:004:0236, на земельні ділянки з кадастровими номерами 0520688900:04:004:0242 та 0520688900:04:004:0243 (т. 2 а. с. 23-27). Правомірність заволодіння особою майном, зокрема на підставі правочину, презюмується (частина друга статті 328 Цивільного кодексу України (далі ЦК України)), отже за відсутності доказів зворотнього, доведеності у встановленому порядку набуття особою права власності на чуже майно без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК України), особа, яка придбала майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем (стаття 330 ЦК України), а витребуване воно може бути у неї лише у чітко визначених законом випадках (частина перша статті 388 ЦК України). Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це виявляється, зокрема в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, серед іншого, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17). Суд першої інстанції помилково погодився з доводами прокурора про те, що спірні земельні ділянки, які були сформовані шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:04:004:0206 площею 4,5086 га, розташованої в АДРЕСА_1 відповідно до проєкту організації та розвитку лісового господарства філії Вінницький «Райагроліс» ВОКСЛП «Віноблагроліс», розробленого Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Українська лісовпорядна експедиція, належить до земель лісогосподарського призначення. Такий висновок не узгоджується із наявними у справі та дослідженими судом доказами, та нормами матеріального права, чинними на час передачі земельної ділянки в колективну власність ВАСТ «Якушинецьке». Зокрема, на час отримання Державного акту серії ІІ-ВН №000153 від 17 червня 1997 року чинним був ЗК України в редакції від 22 червня 1993року, за змістом статті 22 якого право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Відповідно до абзацу 11 статті 2 ЗК України (в тій же редакції) віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення. Статтею 65 ЗК України (в редакції від 22 червня 1993 року) встановлено, що до земель сільського населеного пункту належать усі землі, що знаходяться в межах, установлених для цього пункту в порядку землеустрою. Землі сільського населеного пункту перебувають у віданні сільської Ради народних депутатів. Технічними вказівками по складанню проектів встановлення меж сільських населених пунктів, затвердженими Держкомземом України 30 жовтня 1991р. встановлено, що межі сільських населених пунктів установлюються в натурі (на місцевості) на основі затверджених проектів. Межі району, села, селища, не тільки встановлюються, але й змінюються за проектами землеустрою. Згідно з Проєктом встановлення меж сільських населених пунктів на території Якушинецької сільської Ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області, схваленим рішенням 16 сесії 21 скликання від 18 грудня 1993 року та відповідними картографічними матеріалами, вказана земельна ділянка є замкненою земельною ділянкою площею 4,8 га та знаходиться у межах населеного пункту села Зарванці Вінницького району Вінницької області, входить до складу сільськогосподарських угідь ВАСТ «Якушинецьке», право на які виникло за Державним актом на право колективної власності на землю. За змістом пункту "а" частини 2 статті 55 ЗК України (в редакції 2001 року) та частини 2 статті 4 Лісового кодексу України, до земель лісового фонду не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів. Рішення відповідного органу, уповноваженого розпоряджатись землями в межах населених пунктів, зокрема Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, про віднесення цієї земельної ділянки до земель лісового фонду немає. Положеннями статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. У статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02 листопада 2004 року в справі «Tregubenko v. Ukraine», заява № 61333/00, пункт 54). Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном. У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року в справі «Rysovskyy v. Ukraine» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 910/8413/21). 12 березня 2025 року був прийнятий Закон України від № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який набув чинності 09 квітня 2025 року і яким внесено зміни до статей 261, 388, 390, 391 ЦК України. Цим законом статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом (пункти 1, 2 прикінцевих та перехідних положень Закону № 4292-IX). На це вказує й практика Верховного Суду, який зокрема в постанові від 07 травня 2025 року у справі № 128/680/21 скасовуючи рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 квітня 2024 року та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції вказав на необхідність при новому її розгляді врахування положень Закону № 4292-IX. Отже для висновку про можливість позбавлення відповідачів набутого ними права власності на спірні земельні ділянки суд в першу чергу повинен був встановити, що при їх набутті відповідачі діяли недобросовісно, тобто знали або за обставин справи не могли не знати, що відчужував не має права на їх відчуження. Відсутність же беззаперечних доказів віднесення земельних ділянок до земель лісового фонду, як і відомості у державному земельному кадастрі та державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 0520688900:04:004:0206 площею 4,5086 га та створені внаслідок її поділу земельні ділянки, розташовані в АДРЕСА_1 за своїм цільовим призначенням відносились до земель сільськогосподарського призначення («для іншого сільськогосподарського призначення»), на які мали право і повинні були покладатися відповідачі при укладенні договорів купівлі-продажу, незалежно від розташування на них зелених насаджень, виключають можливість їх вилучення у набувачів без компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви. Щодо обраного судом способу захисту прав Якушинецької територіальної громади на спірні земельні ділянки, яке вважав порушеним прокурор, шляхом витребування цих ділянок у їх набувачів (віндикаційний позов). Апеляційний суд виходить із такого. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі. Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту, захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно. Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речовоправового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до судуза захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12- 35гс21) виснувала таке: «можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна». У постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 910/13536/19 Верховний Суду вказав, що для застосування передбаченого статтею 387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: «існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову, наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно». Підставою віндикаційного позову є зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно та незаконне вибуття його з володіння позивача. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16 вказала: «Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак уважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі № 522/7636/14-ц)». Право на витребування майна має саме власник і лише в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні, тому суд, в першу чергу, повинен встановити, чи підтверджується поданими позивачем документами існування в минулому права власності на майно. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (постанова Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 у справі №914/1128/16, постанова Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №912/1856/16). В цьому контексті необхідно звернути увагу на постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 07 жовтня 2015 року, яку суд першої інстанції процитував лише у її резолютивній частині. Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Учасниками справи № 128/3099/15-а були Якушинецька сільська рада Вінинцького району Вінницької області (відповідач), тобто особа, і інтересах якої подано й цей позов, та ПрАТ «Якушинецьке» (позивач). У мотивувальній частині вказаної постанови, яка набрала законної сили, і в силу приписів пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України та пункту 5 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковою до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, установлено, зокрема таке: «Аналізуючи рішення Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 04.06.2015р. суд враховує, що як встановлено з матеріалів наданих до рішення, сільською радою при формулюванні відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою не було враховано те, що дію Державного акту серії ІІ-ВН №000153 від 17.06.1997р. скасовано не було. Позивач є власником земельної ділянки площею 715,6 га, в межах якої є розміщеними вищевказані у рішенні Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області сільської ради від 04.06.2015р. земельні ділянки площею 1,9 га та 4,55 га». Тобто судовим рішенням, яке набрало законної сили, установлено, що станом на жовтень 2015 року ПрАТ «Якушинецьке» було власником земельної площею 715,6 га, в тому числі й земельної ділянки із відповідними насадженнями, площею 4,55га. Пославшись на статтю 14-1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» як на підставу набуття об`єднаною територіальною громадою права комунальної власності на земельну ділянку, за рахунок поділу якої сформовані ділянки, що є предметом цього спору, суд першої інстанції не врахував того, що відповідно до пункту 21 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» (тобто з 01 січня 2019 року) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності). У разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю). Тобто захищати право територіальної громади способом, який використав суд при задоволенні позову, можливо лише за умови припинення ВАСТ «Якушинецьке» й не перебування земельної ділянки станом на 01 січня 2019 року у приватній власності. У відповідності до пункту 5 Порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 1992 року № 686) з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви державного підприємства приймаються товариством. Товариство є правонаступником прав і обов`язків державного підприємства, що приватизується». Згідно з пунктом 10 цього Порядку відкрите акціонерне товариство у своїй діяльності керується Законом України «Про господарські товариства» (1576-12), іншим законодавством України. Відповідно до пункту 15 Протоколу № 1 загальних зборів акціонерів ВАСТ «Якушинецьке» від 04 червня 2010 року було прийнято рішення про вибір типу акціонерного товариства, зміну назви та найменування Товариства у зв`язку з приведенням діяльності Товариства у відповідність з Закону України «Про акціонерні товариства». На підставі Протоколу № 1 загальних зборів акціонерів АСТ «Якушинецьке» від 04 червня 2010 року товариством було отримано Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 №675570, зі змісту якого вбачається, що вказане свідоцтво видане юридичній особі з ідентифікаційним кодом 01546988, яка зареєстрована 25 червня 1996 року у зв`язку із зміною найменування юридичної особи. Дата заміни свідоцтва про державну реєстрацію 21 червня 2010 року. Нова назва юридичної особи з ідентифікаційним кодом 01546988 ПрАТ «Якушинецьке». Згідно з абзацом 3 частини другої статті 5 Закону України «Про акціонерні товариства» станом на момент здійснення зміни найменування юридичної особи (04 червня 2010 року) зміна типу товариства не є його перетворенням. З огляду на ці приписи закону та обставини справи суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про припинення ВАСТ «Якушинецьке» шляхом його перетворення в ПрАТ «Якушинецьке», а відтак і «автоматичний» перехід права власності на землі, що перебували в колективній власності товариства до територіальної громади з 01 січня 2019 року. Отже наявними у справі доказами не доведено перехід до комунальної власності Якушинецької територіальної громади земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:04:004:0206 загальною площею 4,5086 га, а відтак і можливості витребування земельних ділянок відповідачів, сформованих внаслідок її поділу, в порядку статті 387 ЦК України. В решті апеляційний суд звертає увагу на те, що як у позовній заяві, так і у заяві про зміну неналежного відповідача та предмета позову прокурор просив суд зобов`язати кожного з відповідачів повернути Якушинецькій територіальній громаді спірні земельні ділянки. Застосування судом принципу jura novit curia («суд знає закони») не є безмежним. Принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача; з іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін, яких не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації. На це вказав Верховний Суд у постанові від 4 вересня 2024 року у справі №278/2111/23. Зобов`язання повернути земельну ділянку є саме зобов`язальним способом захисту права позивача (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України примусове виконання обов`язку в натурі). Застосування такого способу захисту відбувається за умови наявності між сторонами зобов`язальних відносин, тобто правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, які виникли в силу договору, закону чи відповідної дії (частина перша статті 509 ЦК України). Витребування майна ж з чужого володіння на підставі статтей 387, 388 ЦПК України, тобто віндикація означає уведення неволодіючого власника майна у його володіння, тобто припинення дії, яка порушує право (пункт 3 частини другої статті 16 ЦПК України). Тобто вимоги, з яким звертався прокурор, і той спосіб захисту, який застосував суд першої інстанції не є ідентичним за своїм змістом, а тому самостійне визначення судом предмета позову у цій справі, відмінне від предмета позову, з яким звернувся прокурор, виходить за межі принципу jura novit curia («суд знає закони») і суперечить такій основоположній засаді (принципу) цивільного судочинства як диспозитивність (пункт 5 частини тертої статті 2 ЦПК України). Щодо решти доводів апеляційних скарги, то апеляційний суд виходить із такого. ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи наведені вище мотиви апеляційного суду та практику ЄСПЛ, апеляційний суд висновує, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами, якщо ці доводи не можуть самостійно чи в сукупності з іншими призвести до іншого вирішення справи по суті позовних вимог. Щодо розподілу судових витрат. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При цьому колегія суддів виходить із того, що відповідно до пункту 40 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року, ухвалюючи рішення у справі, провадження в якій відкрито за заявою прокурора, у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (повністю або пропорційно до задоволених вимог), за винятком випадків, коли позивача звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Оскільки в цьому випадку прокурор звернувся з позовом в інтересах ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, то суми сплаченого відповідачами ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ПрАТ «Якушинецьке» судового збору за подання ними апеляційних скарг в розмірі по 8 172 грн 00 к. необхідно стягнути на їх користь саме з ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області в рівних частинах. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційні скарги представниці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвокатки Слюсар О. О., представниці Приватного акціонерного товариства «Якушинецьке» адвокатки Слюсар О. В. задовольнити. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 квітня 2026 року скасувати та постановити нове судове рішення. У позові Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство «Якушинецьке», ОСОБА_4 , про зобов`язання передачі земельних ділянок в комунальну власність відмовити. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області в рівних частинах на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Якушинецьке», по 8 172 (вісім тисяч сто сімдесят дві) грн 00 к. кожному у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. (Повний текст судового рішення виготовлено 26 червня 2026 року). Вінницька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909909, м. Вінниця, вул. Монастирська,

33. Позивач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ЄДРПОУ 39767547, м. Вінниця, вул. Келецька,

63. Позивач: Якушинецька сільська рада Вінницького району Вінницької області, ЄДРПОУ 04330021, с. Якушинці Вінницького району Вінницької області, вул. Новоселів,

1. Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 . Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 . Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 . Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , АДРЕСА_5 . Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство «Якушинецьке», ЄДРПОУ 01546988, с. Зарванці Вінницького району Вінницької області, вул. Акціонерна,

9. Головуючий О. С. Панасюк Судді: Т. Б. Сало Т. М. Шемета