Постанова 4817 № 607/13472/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/13472/21Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М. Провадження № 22-ц/817/578/26 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 червня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Храпак Н.М. суддів - Гірський Б. О., Хома М. В., за участі секретаря Дідух М.Є. та сторін: представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кукурудзи А.Є. та відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу № 607/13472/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Кукурудза Андрій Євгенович, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року, повний текст якого складено 12 лютого 2026 року, ухваленого суддею Вийванком О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання незаконних та скасування державної реєстрації земельної ділянки та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, В С Т А Н О В И В: у липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки здійсненої 01.12.2011 року з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, площею 0,1600 га, розташованої по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель. Також визнати недійсним та скасувати Державний акт серія ЯК № 204295 на право приватної власності на земельну ділянки з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, площею 0,1600 га, виданого ОСОБА_2 , 01.12.2011. В обґрунтування позову посилається на те, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . З метою оформлення права власності на земельну ділянку, площею 0,2207, на якій розташований належний йому будинок, він уклав договір на виконання робіт щодо складання документації із землеустрою про встановлення меж земельної ділянки в натурі. В процесі складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі було виявлено накладання сусідньої земельної ділянки, яка належить відповідачу, що стало підставою для неможливості завершення приватизації. Позивач звернувся до відповідача з проханням виправити вказане накладання, однак відповідач відмовилася. Позивач звернувся до комісії Великоберезовицької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, яка встановила, що координати земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідають конфігурації вказаної у кадастровому плані в натурі та заходить на земельну ділянку ОСОБА_3 . Тому рекомендувала змінити конфігурацію земельної ділянки з врахування існуючих меж. Оскільки земельна ділянка, площею 0,1600 га була сформована 01.12.2011 без врахування картографічних матеріалів, що підтверджують існуюче землекористування домоволодінь в с. Серединки Тернопільського району Тернопільської області, що призвело до порушення охоронюваних законом інтересів позивача, і стало підставою для визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання незаконних та скасування державної реєстрації земельної ділянки та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кукурудза А.Є. просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначив, що отримавши у власність житловий будинок, позивач реалізовує своє суб`єктивне право, яке гарантоване йому та закріплене у ст. 14 Конституції України та ст. ст. 116, 118, 121 ЗК України, на набуття у власність земельної ділянки, на якій він розташований. Перешкодою у реалізації вказаного права стала та обставина, що земельна ділянка, яка перебуває у власності відповідачки, частково наклалась на ділянку позивача, яку він має намір отримати у власність для обслуговування власного житлового будинку. На підтвердження того, що дійсно земельна ділянка частково наклалась на ділянку позивача, ОСОБА_1 надано достатньо належних та допустимих доказів, у тому числі і висновок судової земельно технічної експертизи, наявність якого є обов`язковим у даній категорії справ, про що неодноразово зауважував у своїх рішення Верховний Суд. Проте у даній справі суд першої оцінки не надав жодної правової оцінки наявному у справі висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, яким встановлено накладання ділянки відповідачки, яка перебуває у її власності, на ділянку позивача, а також не навів жодних мотивів та не обґрунтував підстави його неприйняття як доказу накладання ділянки ОСОБА_2 на ділянку ОСОБА_1 , яку він має намір набути у власність. Не заслуговує на увагу також посилання суду першої інстанції на законність рішення Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 30.05.2008 № 217 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок», яким передано у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, як на підставу для відмови у задоволені позову позивача з огляду на наступне. Предметом спору у цій справі є законність державної реєстрацію в ДЗК земельної ділянки здійсненої 01.12.2011 року з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, площею 0,1600 га, розташованої по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку. Вразі встановлення судом того факту, що земельна ділянка сформована та зареєстрована в ДЗК з порушенням прав інших осіб, така земельна ділянка підлягає не тільки скасуванню в ДЗК, але одночасно припиняються усі речові права на неї, а тому виходячи виключно із цієї правової норми позивачем заявлена позовна вимога про скасування Державного акту серії ЯК № 204295 на право приватної власності відповідачки на вказану земельну ділянку, оскільки в Державному реєстрі речових прав на спірну земельну ділянку не зареєстровані речові права на неї. З огляду на викладене, законність чи незаконність рішення Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 30.05.2008 № 217 про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки не має жодного значення. Навпаки, на підставі вказаного рішення, відповідачка, після скасування державної реєстрації спірної ділянки в ДЗК, зможе виготовити відповідну землевпорядну документації, усунувши порушення охоронюваних законом інтересів позивача, та зареєструвати її як в ДЗК, так і право власності на неї в ДРРПНМ. Разом з тим, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог позивача, неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, зроблені ним висновки не відповідають обставинам справи, а також судом порушено норми процесуального права та неправильне застосовано норми матеріального права. Представник Головного управління Держеокадастру у Тернопільській області Шмігельська М.Я. подала відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кукурудзи А.Є., у якому зазначила, що ОСОБА_2 , набула право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 6125280900:02:001:0132 відповідно до вимог ст. 116, 118 ЗК України, на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Згідно із даних Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки за кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , здійснена у Державному реєстрі земель 01.12.2011, одночасно із реєстрацією права власності на земельну ділянку, посвідченого державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК №204295. З 01 січня 2013 року набули чинності Закони України «Про Державний земельний кадастр», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру». Пунктом 4 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що у разі, якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення. Отже, земельна ділянка за кадастровим номером 6125280900:02:001:0132 зареєстрована, із дотриманням чинних на той момент норм законодавства, в Державному реєстрі земель та інформація про неї перенесена до Державного земельного кадастру, як це передбачено Законом України «Про Державний земельний кадастр» Позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09.03.2021, після смерті ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 247335334 від 09.03.2021. Відповідно до погосподарської книги села Серединки Тернопільського району Тернопільської області, у користуванні ОСОБА_4 була присадибна земельна ділянка, площею 0,25 га. Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_1 не подав суду затвердженої документації із землеустрою, яка б давала можливість підтвердити розміри, площу, конфігурацію, цільове призначення його земельної ділянки. При цьому, позивач не подав доказів, які б свідчили, що йому передано у власність земельну ділянку, площею 0,2207 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Як вірно встановлено судом, між сторонами фактично існує спір щодо меж сусідніх земельних ділянок, зокрема в частині площі їх накладення у розмірі 0,0053 га. Жодна із сторін не оспорює наявність в іншої права на відповідні об`єкти, як такі. Водночас, земельна ділянка, якою користується позивач, не сформована та не виділена йому у власність у встановленому законом порядку. Враховуючи вищенаведене, вважають законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, про те, що належним способом захисту прав ОСОБА_1 є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, тому обраний позивачем спосіб захисту є неналежним та не забезпечить виконання завдань цивільного судочинства У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Кукурудза А.Є. апеляційну скаргу підтримав із мотивів викладених у ній. ОСОБА_2 у судовому засіданні, апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Кукурудзи А.Є. не визнала, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держеокадастру у Тернопільській області просило розгляд справи здійснювати без участі представника Головного управління. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін у справі, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09.03.2021 після смерті ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 247335334 від 09.03.2021 (т. 1 а.с. 8-9). Відповідно до погосподарської книги села Серединки Тернопільського району Тернопільської області, у користуванні ОСОБА_4 була у користуванні присадибна земельна ділянка, площею 0,25 га (т. 1 а.с. 10). Актом обстеження комісії Великоберезовицької селищної ради для вирішення земельних спорів у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян від 19.05.2021 рекомендовано ОСОБА_2 укласти договір із ліцензованим суб`єктом господарювання на розроблення відповідної документації із землеустрою, у зв`язку із зміною конфігурації земельної ділянки із врахуванням існуючих меж. Дану документацію погодити із суміжними землекористувачем тобто ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 12) Згідно з технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_2 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Серединки на території Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, складеної ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» видно, що 19.05.2010 Буцнівська сільська рада рішенням № 671 затвердила акт обстеження від 17.05.2010 та визнала, що станом на 01.01.2002 року ОСОБА_2 користувалась земельними ділянками: для будівництва та обслуговування будинку - 0,16 га, а для ведення ОСГ - 0,09 га (т. 1 а.с. 141-155). Також згідно з Актів визначення та погодження на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки та передачу межових знаків на зберігання від 20.11.2008, межі земельних ділянок, для будівництва та обслуговування будинку - 0,16 га, а для ведення ОСГ - 0,09 га, були погоджені зовнішні межі землекористування, в тому числі із сусідами ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 150 та зворот а.с. 150). Рішенням Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 30.05.2008 № 217 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок», вирішено передати безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, загальною площею 0,16 га, в АДРЕСА_1 , за рахунок земель житлової та громадської забудови, та земельну ділянку, площею 0,09 га для ведення особистого селянського господарства в с. Серединки Тернопільського району в межах населеного пункту за рахунок сільськогосподарського призначення (рілля) (т. 2 а.с. 64). Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 27.07.2021 та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6114933722021, земельна ділянка за кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , здійснена 01.12.2011 року, на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленого ДГІ «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» та Державного акту серія ЯК № 204295 на право приватної власності на земельну ділянки з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, площею 0,1600 га, виданого ОСОБА_2 , 01.12.2011 (т. 1 а.с. 13-14). Згідно з висновку експерта за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи № 607/13472/21, складеної ТВ КНІДСЕ 24.05.2022 вбачається, що межа земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, площею 0,1600 га, яка розташована по АДРЕСА_1 накладається (перетинається) на межу земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , яка розташована по АДРЕСА_1 . Накладання земельної ділянки гр. ОСОБА_2 з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132 на земельну ділянку ОСОБА_1 має місце, то площа такого накладання становить 0.0053 га (т. 1 а.с. 84-90). Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не подав суду затвердженої документації із землеустрою, яка б давала можливість підтвердити розміри, площу, конфігурацію, цільове призначення його земельної ділянки, а також доказів, які б свідчили, що йому передано у власність земельну ділянку, площею 0,2207 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 . Також, cуд зазначив, що між сторонами фактично існує спір щодо меж сусідніх земельних ділянок, зокрема в частині площі їх накладення у розмірі 0,0053 га. Жодна із сторін не оспорює наявність в іншої права на відповідні об`єкти, як такі. Водночас, земельна ділянка, якою користується позивач, не сформована та не виділена йому у власність у встановленому законом порядку. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке. Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності виникає на підставах, не заборонених законом, і вважається придбаним правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність придбання права власності не встановлена судом. Згідно зі статтею 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб. Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно зі статтею 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Частиною першою та другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Частинами першою та другою статті 103 ЗК України встановлено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Частинами першою, другою, третьою статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений позивачем спосіб, має бути наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Згідно зі статтею 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж; а також: відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж: визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. Відповідно до статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Статтею 126 ЗК України передбачено, що державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України). Формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (стаття 79-1 ЗК України). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частини третя, четверта статті 78-1 ЗК України). Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗК України). Частиною першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», яка кореспондується з положеннями статті 193 ЗК України, визначено поняття Державного земельного кадастру, відповідно до якого - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Статтею 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону тощо. Згідно зі статтею 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками. Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Згідно з частиною третьою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Стаття 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» регулює питання державної реєстрації земельних ділянок. Вказана стаття передбачає порядок реєстрації земельних ділянок, перелік документів, які подаються для реєстрації земельної ділянки (частина четверта), підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки (частина шоста) та випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором (частина десята). Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Частинами другою, десятою статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); матеріали польових топографо-геодезичних робіт; план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як вбачається із матеріалів справи, подаючи позовну заяву та заявляючи щодо законності державної реєстрації в ДЗК земельної ділянки відповідачки, здійсненої 01.12.2011 року з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, площею 0,1600 га, розташованої по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів що йому передано у власність земельну ділянку, площею 0,2207 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 . Не подав суду затвердженої документації із землеустрою, а також те, що дана земельна ділянка сформована із визначенням її розміру, площі, конфігурації, цільового призначення. Разом з цим, згідно з актом визначення та погодження на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки та передачу межових знаків на зберігання від 20.11.2008, в присутності позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_1 , а також сусіда ОСОБА_5 , були погоджені зовнішні межі землекористування земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,16 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,09 га, належних ОСОБА_2 (т.2 а.с.72). Не заслуговує на увагу посилання заявника на те, що на підтвердження того, що дійсно земельна ділянка відповідача частково наклалась на його земельну ділянку ним було надано достатньо належних та допустимих доказів, у тому числі і висновок судової земельно технічної експертизи, наявність якого є обов`язковою у даній категорії справ, про що неодноразово зауважував у своїх рішення Верховний Суд. Однак, відповідно до частини першої статті 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Враховуючи те, що належна ОСОБА_1 земельна ділянка в силу ст.79-1 ЗК України не є сформованою, відсутні докази, які б підтвердили її розміри, площу, конфігурацію, межі, цільове призначення, тому колегія суддів вважає, що висновок експерта за № 1326/21-22 від 24.05.2022 не може підміняти чітко врегульовану процедуру встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і яка включає, зокрема, рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); матеріали польових топографо-геодезичних робіт; план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів). Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його право порушено відповідачем. Разом з цим, колегія суддів вважає зайвим посилання суду першої інстанції в мотивувальній частині рішення на те, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту. Інші аргументи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Кукурудза Андрій Євгенович, слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється. Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Кукурудза Андрій Євгенович, залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 26 червня 2026 року. Головуюча Н.М. Храпак Судді: Б.О. Гірський М.В. Хома