Постанова 4807 № 335/12478/23

Дата документу 23.06.2026 Справа № 335/12478/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/12478/23 Провадження №22-ц/807/1162/26 Головуючий в 1-й інстанції Сінєльнік Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Кочеткової І.В., Полякова О.З. секретарПантюх Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2026 року, ухвалене у місті Запоріжжя (повний текст рішення складено 06 березня 2026 року) у справі за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» про захист прав споживача та визнання пункту кредитного договору недійсним,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.В обґрунтування позовної заяви зазначало, що 27 березня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4404632025. Відповідно до умов договору фінансова установа перерахувала на рахунок відповідача кредитні кошти у розмірі 81 650,00 грн. строком на 60 місяців зі сплатою 0,01% річних від суми боргу за договором та 3,00 % щомісячних відсотків від суми кредиту. За Кредитним договором позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в Паспорті кредиту № 4632025, який є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.3. Договору); всі інші умови кредитного договору, викладені в Паспорті кредиту та в Умовах отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР» та з якими позичальник ознайомився до укладання цього Договору та до яких позичальник приєднався підписавши цей Договір (її. 2.1. Договору); цей договір, паспорт кредиту №4632025 та умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» складають єдиний кредитний договір. Позичальник підтвердив, що отримав та ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту. Відповідач умови кредитного договору не виконувала, кредитні кошти у встановлені договором (Графіком погашення кредиту) строки не повернула, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 110 441,64 грн., з яких: 63 842,11 грн. заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена): 9,88 грн. заборгованість по річним процентам (в т.ч. прострочена); 46 589,65 грн. заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена). 30 березня 2020 року права вимоги за кредитним договором відступленні АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016. Відповідно до умов цього договору та витягу з реєстру права вимоги позивач є новим кредитором ОСОБА_1 за кредитним договором № 4404632025 від 27.03.2020 року. Про зміну кредитора відповідач був повідомлений. Через неналежне виконання відповідачем умов договору, станом на 30.10.2023 року виникла заборгованість в розмірі 110441,64 грн., яку позивач просить суд стягнути разом із судовими витратами з відповідача. 27 грудня 2024 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Працевитого Г.О. подала до суду зустрічну позовну заяву до АТ «ТАСКОМБАНК», про захист прав споживача та визнання недійсним пункту кредитного договору в частині нарахування щомісячних процентів. В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що п. 5 паспорту споживчого кредиту № 4632025, який є невід`ємною частиною кредитного договору №4404632025 від 27.03.2020 року встановлено щомісячні відсотки в розмірі 3,00 % від суми кредиту. Відповідно до графіку платежів визначено незмінний розмір щомісячних відсотків протягом всього строку визнання договору в сумі 2 449,50 грн. В той же час, одночасно зі сплатою щомісячних відсотків на позичальника покладається обов`язок щомісячної сплати річних процентів за користування кредитом, сума яких змінюється в залежності від суми боргу. Таким чином, фактично позичальник має сплачувати кредитору одночасно два види процентів за користування кредитом. В договорі наявні відсотки, що обраховуються від суми заборгованості та відсотки, що обраховуються від суми виданого кредиту. Відповідач вважає, що за своєю суттю щомісячні проценти є додатковою комісією товариства за послуги, яка чітко не визначена в договорі та не узгоджена із позичальником. Зазначене суперечить ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів». Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним пункт 5 паспорту кредиту від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» № 4632025, який є складовою частиною кредитного договору №4404632025 від 27.03.202 року, укладеного між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 в частині нарахування «щомісячних процентів» в розмірі 3,00% від суми кредиту згідно з графіком платежів. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2026 року, позов Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» заборгованість за кредитним договором № 4404632025 від 27.03.2020 року в загальному розмірі 63851,99 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 63842,11грн. та заборгованість по річним процентам (в т.ч. прострочена) в розмірі 9,88 грн. та судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог в розмірі 1551,76 грн. У задоволенні решти позовних вимог AT «ТАСКРМБАНК», відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» про захист прав споживача, визнання пункту кредитного договору недійсним, задоволено. Визнано недійсним пункт 5 Паспорту кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № 4632025 який є складовою частиною кредитного договору №4404632025 від 27.03.2020 року, укладеного між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 в частині нарахування щомісячних процентів в розмірі 3,00% від суми кредиту, згідно з графіком платежів. Стягнуто з Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, які позовні вимоги АТ «ТАСКОМБАНК» задовольнити в повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що при ухваленні рішення не було враховано, що відповідач була ознайомлена з усіма суттєвими умовами кредитування та погодилась з ними, в тому числі зі сплатою щомісячних відсотків. ОСОБА_1 не була позбавлена можливості відмовитися від укладання договору, жодних заперечень щодо його змісту не висловила, користувалась та продовжує користуватися кредитним коштами, що свідчить про її згоду з умовами укладеного договору. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Працевитого Г.О. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правовому природу та як наслідком винесено обґрунтоване та законне рішення. В зв`язку з наведеним, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27 березня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було підписано кредитний договір № 4404632025, згідно п.п.1.2 якого відповідачу було надано кредит розмірі 81 650,00 грн. строком на 60 місяців. Також сторонами було погоджено сплату процентів за користування кредитом у сумі 0,01 % річних від суми боргу за договором та 3,00 % щомісячних відсотків від суми кредиту. Кредит надається безготівковим шляхом, протягом 3 (трьох) банківських днів від дня укладення договору (п.4 Паспорта кредиту). За Кредитним договором позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в Паспорті кредиту № 4632025, який є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.3. Договору); всі інші умови кредитного договору, викладені в Паспорті кредиту та в Умовах отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР» та з якими позичальник ознайомився до укладання цього Договору та до яких позичальник приєднався підписавши цей Договір (п. 2.1. Договору); цей договір, паспорт кредиту №4632025№ та умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФК» складають єдиний кредитний договір. Позичальник підтвердив, що отримав та ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту. Згідно розрахунку заборгованості станом на 30.10.2023 року заборгованість відповідача за кредитним договором № 4404632025 від 27.03.2020 року становить 110 441,64 грн., що складається з наступного: 63 842,11 грн. заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена); 9,88 грн. заборгованість по річним процентам (в т.ч. прострочена); 46 589,65 грн. заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена). Як встановлено при розгляді справи, Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. 30.03.2020 року права вимоги за кредитним договором відступлені АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016. Відповідно до умов цього Договору та витягу з реєстру права вимоги позивач є новим кредитором ОСОБА_1 за кредитним договором № 4404632025 від 27.03.2020 року. Про зміну кредитора відповідач був повідомлений. Факт передачі права вимоги за вищезазначеним договором, а також відповідний розмір зобов`язання, що існував на момент передачі підтверджуються Реєстром прав вимоги до договору факторингу, випискою та розрахунком заборгованості. 04.05.2023 позивач надіслав ОСОБА_1 повідомлення-вимогу № 10470/70.2.1 щодо дострокового повернення кредиту та погашення заборгованості за кредитним договором в зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, яку останньою було залишено без належного реагування. Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідачка не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, в порушення умов кредитного договору, а також вимог ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідачка зобов`язання за вказаним вище договором не виконала. Не погоджуючись з розрахунком заборгованості, наданим первісним позивачем, представником відповідача адвокатом Працевитим Г.О. подано зустрічну позовну заяву до АТ «ТАСКОМБАНК», про захист прав споживачів, визнання недійсним пункту 5 паспорту споживчого кредиту №4632025, який є складовою частиною кредитного договору №4404632025 від 27.03.2020 року, укладеного між ТОВ "ФК " Центр фінансових рішень" та ОСОБА_1 в частині нарахування щомісячних процентів в розмірі 3,00 % від суми кредиту, згідно з графіком платежів. Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи правові позиції висловлені Верховним Судом України в постановах по справам №№ 6-1341цс15, 6-1746цс16 та Верховним Судом у справі № 755/16663/16-ц, суд першої інстанції дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають задоволенню, а саме слід визнати недійсним пункт 5 паспорту кредиту від ТОВ "ЦФР" № 4632025 до кредитного договору №4404632025 від 27.03.2020 року, яким передбачено обов`язок позичальника сплатити щомісячні проценти в розмірі 3,00 % від суми кредиту, проценти є фактичною комісією за управління кредитом. При цьому первісним кредитором ТОВ "Центр фінансових рішень" не було зазначено про те, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу. Нарахування комісії було проведено товариством за послуги, що супроводжують кредит, за рахунок відповідача. З урахування того, що судом визнано недійсним пункт 5 паспорту кредиту , що передбачає обов`язок позичальника сплачувати щомісячні проценти 3,00 % від суми кредиту, то вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача заборгованості по щомісячним процентам 3,00 % від суми кредиту (в т.ч. простроченої) в розмірі 46589,65 грн. задоволенню не підлягають. За таких підстав суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог АТ «Таскомбанк», а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в загальному розмірі 63851,99 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 63842,11 грн. та заборгованість по річним процентам (в т.ч. прострочена) в розмірі 9,88 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується виходячи з наступного. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Скаржник в апеляційній скарзі фактично зазначає про незгоду з рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені вимог первісного позову, щодо стягнення заборгованості по місячним відсоткам у розмірі 46589,68 грн., а також оскаржує рішення в частині задоволення вимог зустрічного позову. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції переглядає рішення, що оскаржується лише у зазначеній частині. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України). Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Як встановлено судом ОСОБА_1 відповідно до підписаного паспорту кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № 4632025 погодилась на сплату процентів за користування кредитом у сумі 3,00 % щомісячних та 0,01 % річних (а.с.10). Як визначено у графіку платежів сума щомісячних процентів є незмінною і складає 2449,50 грн. (а.с.10-11) Із доданих до позовної заяви письмових доказів, зокрема із виписки по особовому рахунку відповідачки, видно, що передбачені умовами договору 3,00% щомісячних відсотків обліковуються як комісія за кредитним договором (а.с.83-87). Відповідно до Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16: «Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним». Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення Кредитного договору, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати щомісячних процентів від суми кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Згідно із п. 58 Постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/16663/16-ц: несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому). Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховувавши правові позиції, висловлені Верховним Судом України в постановах по справам №№ 6-1341цс15, 6-1746цс16 та Верховним Судом у справі № 755/16663/16-ц, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають задоволенню, та визнав недійсним пункт 5 паспорту кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № 4632025, який є складовою частиною кредитного договору №4404632025 від 27.03.2020 року, укладеного між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 в частині нарахування щомісячних процентів в розмірі 3,00% від суми кредиту, згідно з графіком платежів. Суд правильно встановив, що проценти є фактичною комісією за управління кредитом. Первісним кредитором ТОВ «Центр фінансових рішень» не було зазначено про те, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу. Нарахування комісії було проведено товариством за послуги, що супроводжують кредит, за рахунок відповідача. Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту не будь-яке право, а лише порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів. Аналіз викладеного свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що АТ «Таскомбанк» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати проценти від суми кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування». З урахування того, що судом першої інстанції обґрунтовано визнано недійсним пункт 5 паспорту кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № 4632025, який є складовою частиною кредитного договору №4404632025 від 27.03.2020 року, укладеного між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 в частині нарахування щомісячних процентів в розмірі 3,00% від суми кредиту, тому і вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача заборгованості по щомісячним процентам від суми кредиту (в т.ч. простроченої) в розмірі 46589,68 грн., є такими що не підлягають задоволенню. За таких підстав обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог АТ «Таскомбанк» та задоволення зустрічного позову. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню частково, а вимоги зустрічного позову підлягають задоволенню у повному обсязі. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2026 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 26 червня 2026 року. Головуючий С.В. Кухар Судді: І.В. Кочеткова О.З. Поляков