Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/6128/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5109/26 Справа № 204/6128/25 Суддя у 1-й інстанції - Книш А. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Городничої В.С., суддів: Макарова М.О., Свистунової О.В., за участю секретаря судового засідання Глущенко О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чечелівського районного суду м.Дніпра від 27 січня 2026 року у складі судді Книш А.В. у цивільній справі № 204/6128/25 за позовом ОСОБА_1 до Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання права власності, ВСТАНОВИЛА: У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, пред`явленим до Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області, на предмет визнання за ним права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку позначеного на плані літера А-1, загальною площею 130,5 кв.м., житловою площею 118,5 кв.м, веранди позначеної на плані літера а-1, загальною площею 79,70 кв.м., житловою площею 79,70 кв.м., сараю позначеного на плані під літ. В1, погреб позначений на плані під літ. Д-1, вбиральня позначена на плані під літ. Г1, добудова до будинку позначена на плані під літ. а1-1, обґрунтовуючи це тим, що позивачу відповідно до договору купівлі-продажу від 03 червня 1989 року, посвідченого державним нотаріусом Першої волноваської державної нотаріальної контори Степанишенко Л.І. та зареєстрованого в реєстрі за №2136, належить зазначений житловий будинок. Бажаючи внести відомості про вказане нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Вінницької міської ради. Однак, державним реєстратором рішенням №78688025 від 02 травня 2025 року відмовлено у проведенні реєстраційних дій у зв`язку з тим, що при розгляді заяви про державну реєстрацію права власності на житловий будинок виявлено відсутність інформації про зареєстровані речові права до 01 січня 2013 року. Позивач вважає свої майнові права порушеними, відновлення яких відшукує по суду. Рішенням Чечелівського районного суду м.Дніпра від 27 січня 2026 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання права власності - відмовлено повністю (а.с.102-107). Рішення суду мотивовано недоведеністю позивачем у нього права власності на вказаний житловий будинок із зазначеними технічними характеристиками, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу від 03 червня 1989 року позивачу належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 36,40 кв.м., а не загальною площею 130,5 кв.м., житловою площею 118,5 кв.м. Крім того позивачем не наведено обставин та не надано письмових доказів належності йому земельної ділянки за цією адресою, на якій розташований будинок. Не погодившись з рішення суду першої інстанції, у лютого 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, обґрунтовуючи це тим, що суд першої інстанції не врахував добудови до вже існуючого у нього у власності житлового будинку, що підтверджується, на думку скаржника, викопіюванням з плану кварталу від 14 травня 1970 року, зі змінами, внесеними до нього 29 серпня 1989 року та 01 червня 1990 року, а також планом домоволодіння, виготовленим 01 червня 1990 року, БТІ м. Волноваха. Також суд першої інстанції проігнорував той факт, що на території м. Волноваха Донецької області наразі ідуть бойові дії, що унеможливлює звернення до відповідних органів місцевого самоврядування з метою отримання додаткових довідок, витягів з архівів, погосподарських книг, які залишились на тій території та їх місце знаходження не відомо. Скаржник наголошує, що до позову надав усі письмові докази до справи, що має у себе, що підтверджують його право власності на житловий будинок, а тому вважає, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні його позовних вимог безпідставно (а.с. 110-114). Відповідач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому у червні 2026 року відповідач подав в системі Електронний суд заяву про розгляд справи без участі їх представника та просив ухвалити рішення за наявними у матеріалах справи доказами (а.с.138,139). Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 03 червня 1989 року, посвідченого 03 червня 1989 року державним нотаріусом Першої волноваської державної нотаріальної контори Степанищенко Л.І. та зареєстрованого у реєстрі за №2136, позивачу належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 36,40 кв.м. На цій земельній ділянці розташовано один житловий будинок житловою площею 36,40 кв.м. позначений на плані литерою А-1, з надвірними спорудами: а - веранда, Б-1 літня кухня, В - сарай, Д/П - погріб, №1 - забор, І - мощення. Також на вказаному договорі містяться відомості про реєстрацію права власності за позивачем на вказаний житловий будинок 29 серпня 1989 року в Бюро технічної інвентаризації м. Волноваха (а.с.13-14 зворотна сторона). Відповідно до копії викопіювання з плану кварталу від 14 травня 1970 року, до якого 29 серпня 1989 року були внесені зміни, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , останнім користувачем якого значиться позивач, містить наступний перелік будівель: житловий будинок А-1 має загальну площу 130,5 кв.м., житлову площу - 118,5 кв.м., веранда а1 - загальну площу 79,70 кв.м., житлову площу 79,7 кв.м., сарай В1, погреб Д-1, вбиральня Г-1, добудова до будинку а1-1 (а.с.16). З 25 липня 1989 року по 10 серпня 2012 року позивач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5-7). Дружина позивача ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 20 лютого 2008 року по 10 серпня 2012 року, донька позивача ОСОБА_3 - з 14 грудня 2006 року (а.с.79-80, 83-88). Рішенням Волноваської міської ради народних депутатів №125 від 30 травня 1990 року позивачу дозволено будівництво добудови розміром 4,50х9,25м для встановлення газового обладнання та обладнання кухні по АДРЕСА_1 (а.с.94). Розпорядженням Волноваської міської ради народних депутатів №5 від 18 вересня 1992 року позивачу надано дозвіл на будівництво індивідуального гаражу розміром 4,5х6,0 м по по АДРЕСА_1 на його земельній ділянці (а.с.95). Відомості про реєстрацію права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні (а.с.68). Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Вінницької міської ради від 02 травня 2025 року №78688025, відмовлено у проведенні реєстраційних дій, оскільки при розгляді заяви про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , виявлено відсутність інформації про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року. Державним реєстратором 07 квітня 2025 року надіслано запит до Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Волноваської міської військо-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області, так як реєстрацію права власності на житловий будинок проводило Комунальне підприємство «Волноваське бюро технічної інвентаризації», фактичне знаходження місця якого після 24 лютого 2022 року державному реєстратору не відомо. Станом на 02 травня 2025 року відповіді на запит державного реєстратора інформації щодо реєстрації права власності до 01 січня 2013 року не надано (а.с.12). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що надані позивачем рішення Волноваської міської ради народних депутатів №125 від 30 травня 1990 року, яким позивачу дозволено будівництво добудови розміром 4,50х9,25м, та розпорядження Волноваської міської ради народних депутатів №5 від 18 вересня 1992 року, яким позивачу надано дозвіл на будівництво індивідуального гаражу розміром 4,5х6,0м, не доводять належність позивачу житлового будинку позначеного на плані літера А-1, саме загальною площею 130,5 кв.м. та житловою площею 118,5 кв.м, веранди позначеної на плані літера а-1, загальною площею 79,70 кв.м. та житловою площею 79,70 кв.м., як і не надано доказів належності позивачеві земельної ділянки за спірною адресою. З встановленими обставинами та висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується. Відповідно до ст. 328 ЦК України, особи вправі набути право власності на підставах, що не заборонені законом і згідно зі ст. 392 ЦК України, можуть звертатись до суду з позовом про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності. Отже, позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно. Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності особи підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення майнових прав в іншому порядку. Велика Палата Верховного Суду у постанові №990/150/23 від 22 лютого 2024 року зазначила, що звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що його право власності на житловий будинок підтверджується наданими письмовими доказами, оскільки зміна технічних характеристик будинку шляхом його добудови належить до предмету доведення у цій справі та підтверджується технічним паспортом на такий об`єкт, виготовленим за результатами його технічної інвентаризації. Таких документів скаржником не надавалось ані суду першої інстанції, ані при розгляді його апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції, датою будівництва переобладнання та перебудови нерухомого майна позивача, внаслідок якого збільшилася загальна та житлова площі, є 1990 рік. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав. Відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року. Згідно з пунктом 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних та житлово-комунального господарства, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня 2011 року № 91, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, громадські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року), не подається виходячи з положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Отже, індивідуальні житлові будинки, збудовані в період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05 червня 2024 року в справі № 678/1418/17 та від 14 серпня 2024 року в справі № 201/12325/20. Крім того, відповідно до Закону України від 15 квітня 2014 року № 1212-VII «Про внесення змін до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо особливостей державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, статтю 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» доповнено частиною третьою, якою передбачено, що для здійснення державної реєстрації прав власності, з подальшою видачею відповідного свідоцтва про право власності, на об`єкти (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них), що розташовані на територіях сільських рад та які закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, проведення технічної інвентаризації не потребується. Документом, що замінює технічний паспорт у разі його відсутності, є виписка з погосподарської книги, яка надається виконавчим органом сільської ради (у разі, якщо такий орган не створений, - сільським головою) або відповідною архівною установою. Згідно з пунктом 42 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки. Пунктом 43 Порядку № 1127 встановлено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на території сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених пунктом 42 цього Порядку, можуть бути подані: 1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги; 2) виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою. Такі висновки про застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі № 522/5186/19 (провадження № 61-17114св24). Доводи скаржника про те, що бойові дії завадили йому отримати такі письмові докази у м. Волноваха колегія суддів відхиляє, оскільки добудова житлового будинку відбулась у 1990 році, повномасштабне вторгнення росії на територію України почалось у лютому 2022 року, а довідка ВПО, видана на ім`я позивача, датована 09 липня 2024 року, що свідчить про зволікання самого позивача тривалий час ще до початку військових дій на території м. Волноваха Донецької області щодо оформлення відповідних документів на таку добудову. Також колегія суддів погоджується і з висновком суду першої інстанції про відсутність будь-яких документів, що підтверджують належність позивачеві земельної ділянки за цією адресою. З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що скаржник не наводив достатніх мотивів та не надав належних доказів, які б свідчили про його право власності на житловий будинок заявленою площею, як і не надавав доказів належності йому на будь-якому речовому праві земельної ділянки за спірною адресою, що правомірно встановлено судом першої інстанції. Інші доводи ОСОБА_1 не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Вимогами ч.1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Чечелівського районного суду м.Дніпра від 27 січня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 16 червня 2026 року. Повний текст постанови складено 26 червня 2026 року. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.О. Макаров О.В.Свистунова