Постанова КЦС ВС № 766/10654/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня2026 року м. Київ справа № 766/10654/21 провадження № 61-13608 св 25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Коломієць Г. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Херсонська обласна прокуратура, територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, Державна казначейська служба, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 червня 2025 року у складі судді Ус О. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Приходько Л. А., Радченка С. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Херсонської обласної прокуратури, територіального управління Державного бюро розслідувань (далі - ТУ ДБР), розташованого у м. Мелітополі, Державної казначейської служби про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Позовна заява обґрунтована тим, що 28 квітня 2010 року старшим слідчим СВ прокуратури Херсонської області винесено постанову про порушення відносно нього кримінальної справи № 500048-10 за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 190, частиною третьою статті 364 та частиною другою статті 368 КК України. Того ж дня його було затримано в порядку статті 115 КПК України. Постановою Комсомольського районного суду м. Херсона від 30 квітня 2010 року продовжено строк тримання його під вартою до 08 травня 2010 року. Постановою старшого слідчого СВ прокуратури Херсонської області від 30 квітня 2010 року йому пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 190, частиною третьою статті 364 та частиною другою статті 368 КК України, а 07 травня 2010 року судом обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Постановою старшого слідчого СВ прокуратури Херсонської області від 17 травня 2010 року його відсторонено від посади оперуповноваженого Управління (відділу) боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми (далі - ВБЗПТЛ) УМВС України в Херсонській області. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 17 травня 2010 року скасована постанова Комсомольського районного суду м. Херсона від 07 травня 2010 року щодо обрання відносно нього запобіжного заходу, справу направлено на новий судовий розгляд. Постановою Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2010 року йому, як обвинуваченому, обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, а постановою старшого слідчого СВ прокуратури Херсонської області від 20 травня 2010 року накладено арешт на його майно. 27 травня 2010 року старшим слідчим СВ прокуратури Херсонської області винесено постанову про порушення відносно нього кримінальної справи № 500048-10 доп. 2 за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 190, частиною третьою статті 364 КК України, яку об`єднано в одне провадження з кримінальною справою, яка була порушена 28 квітня 2010 року № 500048-10, та надано спільний № 500048-10. Того ж дня слідчим винесено постанову про притягнення його як обвинуваченого. 22 червня 2010 року за вказаним обвинуваченням складено обвинувальний акт, який направлено до Суворовського районного суду м. Херсона для розгляду по суті. Постановою Суворовського районного суду м. Херсона від 04 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 30 серпня 2011 року, кримінальну справу відносно нього повернуто на додаткове розслідування прокурору Херсонської області. Постановою слідчого в ОВС СВ прокуратури Херсонської області від 12 жовтня 2011 року кримінальну справу у частині обвинувачення його у шахрайстві та зловживанні службовим становищем за епізодом заволодіння супутниковою антеною ОСОБА_2 (частина друга статті 190, частина третя статті 364 КК України), а також зловживанні службовим становищем за епізодом позбавлення ОСОБА_3 права розпорядження належним йому автомобілем (частина третя статті 364 КК України), закрито у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні вказаних злочинів. Постановою слідчого в ОВС СВ прокуратури Херсонської області від 12 жовтня 2011 року змінено підстави порушення кримінальної справи № 500048-10 з частини другої статті 368 КК України на частину другу статті 190 та частину третю статті 364 КК України). 28 жовтня 2011 року складено обвинувальний висновок, кримінальну справу № 500048-10 скеровано до суду. Вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 19 липня 2012 року його визнано винним у скоєнні вказаних злочинів та призначено покарання строком на 6 років. Однак ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 02 жовтня 2012 року вказаний вирок скасовано, а справу передано на новий розгляд. Вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 27 червня 2013 року його визнано винним за частиною першою статті 190 КК України та призначено покарання 2 роки обмеження волі; відповідно до статті 49 КК України його звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності, а за частиною третьою статті 364 КК України - виправдано. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 22 квітня 2014 року вказаний вирок скасовано з направленням справи на новий судовий розгляд. Міру запобіжного заходу - підписку про невиїзд - залишено без змін. Постановою Суворовського районного суду м. Херсона від 22 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 23 березня 2015 року, кримінальну справу по обвинуваченню його за частиною другою статті 190 та частиною третьою статті 364 КК України направлено прокурору Херсонської області для проведення додаткового розслідування. Відповідно до витягу з кримінального провадження № 42015230000000143, 28 травня 2015 року відносно нього до ЄРДР внесено інформацію про вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 190 та частиною третьою статті 364 КК України, повідомлено про підозру. В подальшому кримінальне провадження № 42015230000000143 було направлено для подальшого розслідування до ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, проведення досудового розслідування доручено групі слідчих вказаної установи. Постановою прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях ТУ ДБР Херсонської обласної прокуратури від 04 січня 2021 року кримінальне провадження № 42015230000000143 від 28 травня 2015 року закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 190, частиною третьою статті 364 КК України. Вказував, що будучи безпідставно звинуваченим, він перебував під слідством і судом більше 10 років, не міг влаштуватися на роботу до державних органів чи на роботу, пов`язану з матеріальним цінностями, був позбавлений можливості виїхати за кордон через обрання йому запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, був звільнений з органів МВС та знятий з квартирного обліку, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди, яка полягала у глибоких і тривалих душевних стражданнях через істотну зміну звичного способу життя, погіршенні стану його здоров`я, втраті авторитету серед оточення, неможливості працювати за фахом, а також забезпечувати членів своєї сім`ї всім необхідним. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив відшкодувати йому за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду в розмірі 3 072 000 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 02 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 024 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивач довів належними та допустимими доказами, що внаслідок незаконного кримінального переслідування йому завдано моральної шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач перебував під слідством та судом з 28 квітня 2010 року (дата затримання, відкриття кримінальної справи) по 04 січня 2021 року (дата закриття кримінального провадження), що становить 128 місяців. Враховуючи, що мінімальна заробітна плата в Україні у 2025 році становила 8 000 грн на місяць, то мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 складає 1 024 000 грн (8 000 х 128). При цьому суди зазначили, що позивач не навів достатніх підстав для збільшення цього розміру, порівняно із мінімально гарантованим. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. Отже, розмір відшкодування завданої позивачеві моральної шкоди у сумі 1 024 000 грн відповідає принципам розумності і справедливості. Короткий зміст вимог касаційної скарги 31 жовтня 2025 року через підсистему Електронний суд представник ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, - Коваленко Ю. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 червня 2025 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 469 935, 48 грн. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20, від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20, від 15 листопада 2023 року у справі № 613/853/20, від 17 липня 2024 року у справі № 761/7894/21. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 766/10654/21, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. 26 листопада 2025 року справа № 766/10654/21 надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, мотивована тим, що під час вирішення спору у цій справі судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статей 23, 1176 ЦК України, статей 1, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», неправильно визначено період перебування позивача під слідством та судом, і, як наслідок, безпідставно стягнуто з Державного бюджету України 1 024 000 грн у відшкодування моральної шкоди. Вказує, що за усталеною судовою практикою Верховного Суду періодом перебування особи під слідством слід вважати час з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження, що є однією з форм закінчення досудового розслідування. Водночас дата закінчення періоду перебування позивача під слідством та судом - 04 січня 2021 року (день прийняття постанови про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України), судами попередніх інстанцій визначена помилково. Так, за обставинами цієї справи, постановою Суворовського районного суду м. Херсон від 12 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 23 березня 2015 року у справі № 2120/12257/12, кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 повернуто прокурору Херсонської області для проведення додаткового розслідування. Отже з часу набрання постановою Суворовського районного суду м. Херсон від 12 січня 2015 року законної сили строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом зупинивсята після повернення кримінальної справи на додаткове розслідування не поновлювався. Після внесення відомостей до ЄРДР 28 травня 2015 року та початку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015230000000143 повідомлення про підозру ОСОБА_1 не вручалось, рішення про затримання не приймалось, запобіжний захід не обирався, негласні слідчі дії щодо позивача не здійснювались. Тобто з 24 березня 2015 року ОСОБА_1 не набув статусу підозрюваної особи у кримінальному провадженні № 42015230000000143. Відтак правові підстави для зарахування періоду з 24 березня 2015 року по 04 січня 2021 року до загального періоду перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, і, відповідно, відшкодування моральної шкоди позивачу за цей період були відсутні. З огляду на наведене період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом слід вважати 58 місяців і 23 дні, а саме: з 28 квітня 2010 року (дати затримання ОСОБА_1 ) по 23 березня 2015 року (дати набрання законної сили постанови Суворовського районного суду м. Херсона від 12 січня 2015 року у справі № 2120/12257/12). Відповідно, обґрунтований розмір відшкодування моральної шкоди за 58 місяців і 23 дні перебування позивача під слідством та судом становить 469 935, 48 грн (58 * 8 000 + 8 000/31 * 23). Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Фактичні обставини справи, встановлені судами 28 квітня 2010 року слідчим СВ прокуратури Херсонської області винесено постанову про відкриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за частиною другою статті 190, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 368 КК України (а. с. 9, т. 1). Того ж дня, 28 квітня 2010 року, ОСОБА_1 був затриманий, що підтверджується довідкою про затримання в порядку статті 115 КПК України (а. с. 10, т. 1). 30 квітня 2010 року Комсомольським районним судом м. Херсона винесено постанову про продовження ОСОБА_1 строку тримання під вартою до 08 травня 2010 року (а. с. 11, т. 1). 30 квітня 2010 року слідчим СВ прокуратури Херсонської області винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого за скоєння злочинів, передбачених частиною другою статті 190, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 368 КК України (а. с. 12, т. 1). 07 травня 2010 року Комсомольським районним судом м. Херсона винесено постанову про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а. с. 13, т. 1). Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 17 травня 2010 року вказану постанову скасовано, справу направлено на новий розгляд (а. с. 15, т. 1). 17 травня 2010 року слідчим СВ прокуратури Херсонської області винесено постанову про відсторонення ОСОБА_1 від посади оперуповноваженого ВБЗПТЛ УМВС України в Херсонській області (а. с. 14, т. 1). 20 травня 2010 року слідчим СВ прокуратури Херсонської області винесено постанову про накладення арешту на майно ОСОБА_1 (а. с. 16, т. 1). 20 травня 2010 року Комсомольським районним судом м. Херсона винесено постанову про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд (а. с. 17-18, т. 1). 27 травня 2010 року слідчим СВ прокуратури Херсонської області винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого за скоєння злочинів, передбачених частиною другою статті 190, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 368 КК України, по об`єднаній справі № 500048-10 (а. с. 21-22, т. 1). 04 липня 2011 року постановою Суворовського районного суду м. Херсона, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 30 серпня 2011 року, кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за ознаками складу злочинів, передбачених частиною другою статті 190, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 368 КК України, повернуто прокурору Херсонської області для проведення додаткового розслідування (а. с. 23, 24-24, т. 1). 12 жовтня 2011 року слідчим в ОВС СВ прокуратури Херсонської області винесено постанову, якою кримінальну справу у частині обвинувачення ОСОБА_1 у шахрайстві та зловживанні службовим становищем за епізодом заволодіння супутниковою антеною ОСОБА_2 (частина друга статті 190, частина третя статті 364 КК України), а також зловживанні службовим становищем за епізодом позбавлення ОСОБА_3 права розпорядження належним йому автомобілем (частина третя статті 364 КК України), закрито у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні вказаних злочинів (а. с. 26-28, т. 1). 12 жовтня 2011 року слідчим в ОВС СВ прокуратури Херсонської області винесено постанову про зміну підстави порушення кримінальної справи № 500048-10 з частини другої статті 368 КК України на частину другу статті 190 та частину третю статті 364 КК України, з порушенням відносно ОСОБА_1 за вказаними статтями кримінальної справи (а. с. 29-30, т. 1). 19 липня 2012 року Суворовським районним судом м. Херсона постановлено обвинувальний вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за частиною третьою статті 364 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі, з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки, з конфіскацією майна та позбавленням на підставі статті 54 КК України спеціального звання - лейтенант міліції; за частиною другою статті 190 КК України - на 2 роки позбавлення волі. Відповідно до статті 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_1 призначено покарання 6 років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки, з конфіскацією майна та позбавленням на підставі статті 54 КК України спеціального звання - лейтенант міліції. Зараховано ОСОБА_1 в строк відбування покарання час знаходження під вартою в період з 28 квітня 2010 року по 17 травня 2010 року. 02 жовтня 2012 року ухвалою апеляційного суду Херсонської області вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 19 липня 2012 року відносно ОСОБА_1 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд (а. с. 31-33, т. 1). 27 червня 2013 року Суворовським районним судом м. Херсона постановлено вирок, яким ОСОБА_1 визнано винним за частиною першою статті 190 КК України та призначено покарання 2 роки обмеження волі. Відповідно до статті 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності та за частиною третьою статті 364 КК України ОСОБА_1 виправдано (а. с. 34-36, т. 1). 22 квітня 2014 року ухвалою апеляційного суду Херсонської області вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 27 червня 2013 року щодо ОСОБА_1 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд (а. с. 37-39, т. 1). 12 січня 2015 року постановою Суворовського районного суду м. Херсона, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 23 березня 2015 року, кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною другою статті 190, частиною третьою статті 364 КК України направлено прокурору Херсонської області для проведення додаткового розслідування (а. с. 40-42, 43-44, т. 1). 28 травня 2015 року СВ прокуратури Херсонської області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 190, частиною третьою статті 364 КК України, що підтверджується витягом з кримінального провадження № 42015230000000143 (а. с. 45, т. 1). Станом на 10 лютого 2020 року підслідність у кримінальному провадженні № 42015230000000143 від 28 травня 2015 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 190, частиною третьою статті 364 КК України, була визначена за Херсонським відділом поліції ГУ НП в Херсонській області, при цьому процесуальне керівництво здійснювалося групою прокурорів Херсонської місцевої прокуратури, що підтверджується листом Херсонської місцевої прокуратури від 10 лютого 2020 року № 35-7781-19 (а. с. 46, т. 1). 20 березня 2020 року кримінальне провадження надійшло до прокуратури Херсонської області з постановою прокурора про визначення в ньому підслідності за ТУ ДБР, розташованому у м. Мелітополі. Прокурором вивчено матеріали досудового розслідування та в порядку статті 36 КПК України надано вказівки, а кримінальне провадження № 42015230000000143 06 квітня 2020 року направлено для подальшого розслідування до ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, що підтверджується повідомленням прокуратури Херсонської області від 30 квітня 2020 року № 15/2-3074-19 (а. с. 47, т. 1). 13 квітня 2020 року кримінальне провадження № 42015230000000143 надійшло до ТУ ДБР у м. Мелітополі, проведення досудового розслідування доручено групі слідчих Першого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, що підтверджується листом від 30 квітня 2020 року (а. с. 48, т. 1). 04 січня 2021 року прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях ТУ ДБР Херсонської обласної прокуратури винесено постанову, якою кримінальне провадження № 42015230000000143 від 28 травня 2015 року відносно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 190, частиною третьою статті 364 КК України (а. с. 49-51, т. 1). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Касаційна скарга ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). У статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. У статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Спеціальні підстави відповідальності держави за шкоду, завдану особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення. Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та майнової шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним. Згідно зі статтею 4 вищевказаного Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому, визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебував під слідством з 28 квітня 2010 року (дата затримання, відкриття кримінальної справи) і до 04 січня 2021 року (закриття кримінального провадження), тобто в загальному - 128 місяців. При цьому судами вірно враховано, що постановою прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях ТУ ДБР Херсонської обласної прокуратури від 04 січня 2021 року кримінальне провадження відносно позивача закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 190, частиною третьою статті 364 КК України (а. с. 49-51, т. 1). Прокурор Петренко Л. В. мотивував постанову про закриття кримінального провадження тим, що під час проведення додаткового розслідування достатніх, належних та допустимих доказів для переконливого доведення слідством вини ОСОБА_1 в інкримінованих йому злочинах не здобуто та можливості їх отримання об`єктивно вичерпано. Як вже зазначалось колегією суддів, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (частина третя статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 01 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8 000 грн. З урахуванням наведеного, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом 128 місяців, тому мінімальний розмір моральної шкоди, визначений законодавством, становить 1 024 000 грн. Вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) ОСОБА_1 за душевні страждання, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього (незаконного кримінального переслідування, проведення оперативно-розшукових заходів, відсторонення від роботи, застосування запобіжного заходу), внаслідок якої було порушено його нормальні життєві зв`язки та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення ділової репутації. У касаційній скарзі ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили строк перебування позивача під слідством і судом, а саме дату його закінчення, оскільки, на думку заявника, такий розпочався датою затримання ОСОБА_1 (28 квітня 2011 року) та закінчився датою набрання законної сили постановою Суворовського районного суду м. Херсона від 12 січня 2015 року у справі № 2120/12257/12 про повернення кримінальної справи для проведення додаткового розслідування, а не датою прийняття постанови про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України (04 січня 2021 року). Такі доводи касаційної скарги є помилковими, оскільки розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18)). Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що початком строку перебування позивача під слідством і судом вважається 28 квітня 2010 року (дата затримання, відкриття кримінальної справи), а закінченням є набрання постановою про закриття кримінального провадження законної сили 04 січня 2021 року, тобто позивач перебував під слідством і судом 128 місяців. Розглядаючи по суті спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20, від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20, від 15 листопада 2023 року у справі № 613/853/20, від 17 липня 2024 року у справі № 761/7894/21, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи по суті спору аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland»). В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, залишити без задоволення. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 червня 2025 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: Г. В. Коломієць О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк