Ухвала КЦС ВС № 592/5717/26

УХВАЛА 22 червня 2026 року м. Київ справа № 592/5717/26 провадження № 61-7448ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя - доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 14 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Рибалка Клавдія Дмитрівна про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності на спадкове майно та про поділ його в натурі, ВСТАНОВИВ: У квітні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в порядку позовного провадження, до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Рибалка К. Д., в якому, просила встановити факт її проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 2008 року, та визнати право власності на майно набуте подружжям; визнати право власності на майно в порядку спадкування та поділ спадкового майна в натурі. Позов обґрунтувала тим, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на нерухоме майно: житловий будинок із надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 ; земельна ділянка площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства; кошти на рахунку АТ «Ощадбанк України» у розмірі 7 661, 85 грн; гараж у гаражному товаристві ГО «Автогаражне товариство «Енергетик» площею 36,1 кв.м, розташований на земельній ділянці 0,0022 га, вартістю 119300 грн; мисливський нарізний карабін ОП СКС, вартістю 23 645, 00 грн; гладкоствольна мисливська рушниця ІЖ-27М-ІС, вартістю 20 312, 00 грн; гладкоствольна мисливська рушниця ІЖ-ЗК, вартістю 4 500, 00 грн; пристрій «Комбриг», вартістю 17 659, 00 грн. Зазначала, що встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем як чоловіка та дружини з 2008 року їй необхідно для реалізації права власності на 1/2 частку спадкового майна, набутого зі спадкодавцем. Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності на спадкове майно та про поділ його в натурі повернуто позивачу. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що звертаючись до суду із зазначеним позовом ОСОБА_2 об`єднала вимоги, які порушують правила об`єднання позовних вимог, що з огляду на положення пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України є підставою для повернення позову. Постановою Сумського апеляційного суду від 14 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 квітня 2026 року скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції неправильно тлумачив норми процесуального права та дійшов до невірного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, оскільки ОСОБА_2 оспорює право власності ОСОБА_1 на майно до складу спадкової маси якого, після смерті ОСОБА_3 , увійшло майно, на яке вона претендує, як спільно набуте майно подружжя, а тому вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, про що просить ОСОБА_2 , не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження 27 травня 2026 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 14 травня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права просила скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції застосувавши положення статті 185 ЦПК України, дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_2 , оскільки, звертаючись до суду з позовною заявою про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності на спадкове майно та про поділ його в натурі, позивач об`єднала в одному позові вимоги, які підлягають розгляду в порядку позовного провадження та вимогу, яка підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Зазначила, що апеляційний суд порушив норми процесуального права та застосував практику Верховного Суду не релевантну подібним правовідносинам, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про скасування ухвали суду першої інстанції. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого. Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного провадження в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків». Відповідно до частини першої та другої статті 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах. Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Аналогічна позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), де зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Суд апеляційної інстанції встановив, що метою звернення ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту проживання з ОСОБА_3 , як подружжя з 2008 року є встановлення в судовому порядку обставин, необхідних для прийняття спадщини після смерті чоловіка, зокрема з метою наступного вирішення питання про спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 . Спадщину після смерті ОСОБА_3 в порядку спадкування за заповітом прийняла його донька - ОСОБА_1 , тобто позивачка оспорює право власності відповідачки, оскільки до складу спадкової маси увійшло майно, на яке вона претендує, як спільно набуте майно подружжя. Зі змісту позовної заяви ОСОБА_2 вбачається спір про право, оскільки встановлення факту спрямоване на отримання спадкового майна у власність, на яке спадкодавець склав заповіт на користь ОСОБА_1 , а тому спір підлягає розгляду в загальному порядку з дотриманням правил підсудності. Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який встановивши те, що факт, про встановлення якого просить ОСОБА_2 , не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки існує реальний спір про право, дійшов обґрунтованого висновку про те, що справа підлягає розгляду у порядку позовного провадження. Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі. Доводи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, однак встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судом апеляційної інстанції норм права при вирішенні питання про повернення апеляційної скарги є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтями 185, 357, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 14 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Рибалка Клавдія Дмитрівна про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності на спадкове майно та про поділ його в натурі. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк