Постанова 4872 № 916/3167/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3167/24 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Діброви Г.І. суддів: Савицького Я.Ф., Богацької Н.С. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2026 року суддя першої інстанції Желєзна С.П., повний текст складено та підписано 20.03.2026 у справі № 916/3167/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ до відповідача: Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Каховської міської ради, м. Каховка Херсонської області про стягнення 10 467 грн 65 коп. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції. В липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ звернулося до господарського суду з позовною заявою до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Каховської міської ради (далі по тексту Центр) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 10 467 грн 65 коп., яка складається із суми основного боргу у розмірі 7 392 грн 81 коп., пені у розмірі 1 780 грн 72 коп., 3% річних у розмірі 256 грн 75 коп., збитків від інфляції у розмірі 1 037 грн 37 коп. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу №20-1272/21-БО-Т від 09.12.2021 в частині оплати вартості спожитого відповідачем природного газу протягом грудня 2021 року - серпня 2022 року. Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.03.2026 у справі №916/3167/24 в позові відмовлено. Зробивши такий висновок, місцевий суд виходив з необхідності застосування положень Закону №1207-VII до правовідносин сторін у даному спорі з дати тимчасової окупації м. Каховка Херсонської області, тобто з 24.02.2022, до серпня 2022 року. Також судом враховано, що виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальною компанією «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ спеціальних обов`язків з урахуванням нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України не звільняє позивача від обов`язку дотримання положень Закону №1207-VII, який в ієрархії нормативно-правових актів має вищу дію щодо нормативно правових актів підзаконної дії. При цьому відсутність доказів припинення/обмеження споживання Центром природного газу в умовах окупації не може звільняти позивача від виконання положень Закону №1207-VII. Щодо відмови у задоволенні решти позовних вимог, господарський суд виснував, що відмова суду у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 7 392 грн 81 коп. має наслідком необхідність відмови у задоволенні похідних вимог про стягнення пені у розмірі 1 780 грн 72 коп., 3% річних у розмірі 256 грн 75 коп., збитків від інфляції у розмірі 1 037 грн 37 коп., які були нараховані позивачем на поставлений у березні-серпні 2022 року природний газ. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2026 у справі № 916/3167/24 та відкрити апеляційне провадження; рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2026 у справі №916/3167/24 скасувати; прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ про стягнення 7 392 грн 81 коп. основного боргу, 1 780 грн 72 коп. пені, 256 грн 75 коп. 3% річних, 1 037 грн 37 коп. інфляційних втрат, у стягненні яких було відмовлено, задовольнити; здійснити новий розподіл судових витрат (судового збору) за розгляд справи у суді першої інстанції; судові витрати (судовий збір) за розгляд справи у суді першої інстанції покласти на відповідача по справі; судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача по справі. Апелянт вважає рішення таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 3, 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», незастосуванням ст. 58 Конституції України та ст. 5 Цивільного кодексу України та з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи. Апелянт вважає, що оскаржуваний період не підпадає під дію Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Апелянт зазначає, що відбулася й трансформація механізму визначення тимчасово окупованих територій в умовах воєнного стану: якщо раніше такі території визначалися рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію Указом Президента України, то після внесення змін порядок такого визнання тимчасово окупованими встановлювався Кабінетом Міністрів України. В той же час, апелянт звертає увагу суду, що жодного рішення Радою національної безпеки і оборони України не приймалось, в якому б визначались тимчасово окуповані території. На момент виникнення спірних правовідносин (до 20 березня 2022 року) Закон України № 2138-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» (набрав чинності 20.03.2022) не був чинний, тому положення ст. 13-1 Закону в редакції від 15.03.2022 щодо заборони переміщення товару трубопроводним транспортом на тимчасово окуповану територію не можуть поширюватися на спірні правовідносини щодо поставки природного газу відповідачу, оскільки вони виникли до набрання чинності цим Законом. Апелянт вважає, що обов`язок контролювати споживання газу та у разі необхідності припиняти його споживання покладається саме на споживача, а не на постачальника. Постачальник, у свою чергу, має забезпечити постачання природного газу відповідно до умов договору та в межах підтверджених обсягів. Товариство вважає, що на момент виникнення спірних правовідносин та здійснення поставки природного газу (березеньсерпень 2022 року) відсутній будь-який нормативно- затверджений перелік територій, які визнавалися тимчасово окупованими у встановленому законом порядку. Отже, станом на момент постачання природного газу апелянт зазначає, що не мав об`єктивної можливості встановити, що територія місцезнаходження відповідача належить до тимчасово окупованих у розумінні законодавства України, а також не міг передбачити застосування до таких правовідносин спеціальних обмежень, передбачених Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Таким чином, апелянт вважає, що відсутність на момент поставки належного нормативного визначення статусу відповідної території, як тимчасово окупованої, виключає можливість покладення на постачальника негативних наслідків у вигляді відмови у стягненні заборгованості, оскільки він діяв добросовісно, в межах чинного на той час правового регулювання та за відсутності передбачених законом обмежень. Апелянт вважає, що з огляду на принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, положення Закону України від 15.03.2022 № 2138-ІХ, які набрали чинності 20.03.2022, не підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли до цієї дати. Крім того, навіть після внесення змін, застосування відповідних обмежень можливе виключно за наявності окремого рішення Кабінету Міністрів України, яке у спірний період було відсутнє. Суд першої інстанції також безпідставно врахував, на думку апелянта, правові висновки Верховного Суду у справі № 908/1162/23 та не взяв до уваги обов`язок споживача самостійно обмежувати або припиняти споживання природного газу, що в сукупності свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2026 року у справі №916/3167/24 до свого провадження колегією суддів у новому складі та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2026 року у справі №916/3167/24, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. 20.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому останній просить зупинити провадження у справі № 916/3167/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/1218/23. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 07.05.2026 у справі № 916/1218/23 за позовом НЕК "Укренерго" до АТ "Херсонобленерго" про стягнення 364 216 507 коп. 23 коп. справу № 916/1218/23 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, фактично, у зв`язку з незгодою з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №908/1162/23. Товариство зазначає, що дане зупинення по справі забезпечить баланс між реалізацією обмежувальних заходів і збереженням соціально-економічних зав`язків із територіями, що тимчасово перебувають під окупацією у зв`язку із оголошенням воєнного стану, аби не створювати надмірних перешкод для їх подальшої реінтеграції. Апелянт вказує, що для застосування обмежень, передбачених статтею 13 Закону про ТОТ, необхідним є не лише факт визнання відповідної території тимчасово окупованою, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про поширення на неї обмежень, визначених цією статтею. Дослідивши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ про зупинення провадження по справі № 916/3167/24, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне. Питання зупинення провадження у справі визначено у статтях 226, 227 Господарського процесуального Кодексу України. У статті 227 цього Кодексу визначено випадки, коли суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, натомість у статті 228 передбачено право суду на зупинення провадження у справі. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Вказана норма є диспозитивною, а тому зупинення провадження є правом, а не обов`язком суду. Вирішення питання про зупинення провадження вимагає від суду встановлення факту подібності правовідносин та неможливості розгляду даної справи до прийняття рішення в іншій справі. Суд, проаналізувавши можливість зупинення провадження з розгляду апеляційної скарги, дійшов висновку, що заявником не доведено суду апеляційної інстанції наявність об`єктивної неможливості в даному випадку на теперішній час здійснення апеляційного перегляду оскаржуваного рішення і є достатньо матеріалів, які дозволяють встановити та оцінити обставини, які зазначені учасниками у своїх заявах, тому вважає, що з метою своєчасного та ефективного розгляду з дотриманням розумних строків апеляційної скарги, відсутні об`єктивні перешкоди у здійсненні апеляційного перегляду оскаржуваного рішення і не вбачає підстав для зупинення провадження у справі, враховуючи ще й те, що апеляційний перегляд здійснюється за обставинами, які існували на момент розгляду судом першої інстанції, в тому числі, з урахуванням існуючих правових позицій суду касаційної інстанції. Окремо варто звернути увагу на те, що сама по собі взаємопов`язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі. Водночас, варто звернути увагу на те, що виходячи з аналізу положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, на господарське судочинство покладено обов`язок забезпечення розумності строків розгляду справ, а на сторони - неприпустимість зловживання процесуальними правами. Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції», рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»). Аналогічний за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 910/31771/18, від 02.06.2020 у справі № 910/6674/19, від 20.01.2021 у справі № 906/129/20, від 01.04.2021 у справі № 902/1177/15, від 13.05.2021 у справі № 917/349/20. Апеляційний господарський суд також зауважує, що порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду ЄСПЛ у справах проти України. У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на те, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії». З огляду на викладене вище, зупинення провадження у цій справі призведе до невиправданого затягування апеляційного розгляду та порушення прав сторін на судовий розгляд упродовж розумного строку, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи скорочені терміни перегляду ухвал суду. До того ж, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2026 справу № 916/1218/23 разом з касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду Одеської області від 28 червня 2023 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 квітня 2024 року повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, що взагалі виключає можливість зупинення провадження по даній справі з підстав, визначених заявником. Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму. В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову. Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №916/3167/24 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 10 467 грн 65 коп. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2026 року у справі №916/3167/24 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2026 року у справі №916/3167/24 не потребує скасування, виходячи з наступного. Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини. 09.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та Центром (споживач) було укладено договір постачання природного газу №20-1272/21-БО-Т від 09.12.2021, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачу природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Згідно з п. 2.1, 2.2, 2.3 договору постачання природного газу №20-1272/21-БО-Т від 09.12.2021 постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу з грудня 2021 року по грудень 2022 року включно в кількості 3 470 тис. куб. метрів. Споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені в п.2.1 цього договору повністю покривають потреби споживача у відповідному розрахунковому періоді для потреб, визначених пунктом 1.2 цього договору. Відповідальність за правильність визначення замовлених обсягів газу покладається виключно на споживача. Підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника (надалі - Реєстр або Реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС. Згідно з п. 3.1, 3.5 договору постачання природного газу №20-1272/21-БО-Т від 09.12.2021 постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ. Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Умовами пп. 3.5.2, 3.5.3 п. 3.5 договору постачання природного газу №20-1272/21-БО-Т від 09.12.2021 передбачено, що на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником постачальника. Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання. Відповідно до пп. 3.5.4. п. 3.5 договору постачання природного газу №20-1272/21-БО-Т від 09.12.2021 у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними споживача та даними остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору. Згідно з п. 5.1 договору постачання природного газу №20-1272/21-БО-Т від 09.12.2021 оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду. Відповідно до п. 5.2 договору постачання природного газу №20-1272/21-БО-Т від 09.12.2021 сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника. Приписами п. 7.2 договору постачання природного газу №20-1272/21-БО-Т від 09.12.2021 у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Відповідно до п. 13.1 договору постачання природного газу №20-1272/21-БО-Т від 09.12.2021 даний договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності) та діє в частині поставки газу до « 31» грудня 2022 року включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору. 31.12.2021 ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» було складено акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого відповідачем у грудні 2021 року було спожито природний газ об`ємом 0,66950 тис. куб. метрів, вартість якого складає 11 082 грн 90 коп. 31.01.2022 ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» було складено акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого відповідачем у січні 2022 року було спожито природний газ об`ємом 0,46041 тис. куб. метрів, вартість якого складає 7 621 грн 62 коп. 28.02.2022 ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» було складено акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого відповідачем у лютому 2022 року було спожито природний газ об`ємом 0,38419 тис. куб. метрів, вартість якого складає 6 359 грн 88 коп. 31.03.2022 ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» було складено акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого відповідачем у березні 2022 року було спожито природний газ об`ємом 0,34680 тис. куб. метрів, вартість якого складає 5 740 грн 92 коп. 25.04.2022 ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» було складено коригуючий акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого відповідачем у березні 2022 року було спожито природний газ об`ємом 0,34680 тис. куб. метрів, вартість якого складає 5 735 грн 76 коп. 30.04.2022 ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» було складено акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого відповідачем у квітня 2022 року було спожито природний газ об`ємом 0,03366 тис. куб. метрів, вартість якого складає 556 грн 70 коп. 31.05.2022 ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» було складено акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого відповідачем у травні 2022 року було спожито природний газ об`ємом 0,01632 тис. куб. метрів, вартість якого складає 270 грн 17 коп. 30.06.2022 ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» було складено акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого відповідачем у червні 2022 року було спожито природний газ об`ємом 0,01515 тис. куб. метрів, вартість якого складає 250 грн 80 коп. 31.07.2022 ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» було складено акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого відповідачем у липні 2022 року було спожито природний газ об`ємом 0,01600 тис. куб. метрів, вартість якого складає 264 грн 86 коп. 31.08.2022 ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» було складено акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого відповідачем у серпні 2022 року було спожито природний газ об`ємом 0,01900 тис. куб. метрів, вартість якого складає 314 грн 52 коп. На підтвердження направлення актів приймання-передачі природного газу на електронну пошту Центру позивачем було надано суду скриншоти направлення актів від 31.01.2022, від 28.02.2022, від 31.03.2022, від 25.04.2022, від 30.04.2022 , які суд першої інстанції не визнав належними доказами. Водночас, на підтвердження факту постачання відповідачу природного газу у грудні 2021 року - серпні 2022 року ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» також було надано суду відомості з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача за період з 01.12.2021 по 31.07.2022, надані листом ТОВ «Оператор ГТС України» від 26.04.2024 у відповідь на адвокатський запит представника позивача. Відповідно до відомостей, наданих листом АТ «Ощадбанк» від 18.08.2023 сума сплачених Центром коштів за договором №20-1272/21-БО-Т від 09.12.2021 за період з 09.12.2021 по 31.07.2023 становила 24 741 грн 58 коп. Водночас згідно відомостей ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» загальна суму сплачених відповідачем коштів в рахунок виконання зобов`язань за договором становить 25 064 грн 40 коп. Факт поставки газу у визначених обсягах відповідач не заперечив ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції. Інших письмових доказів матеріали господарської справи не містять. Предметом спору у даній справі є встановлення обставин щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором постачання природного газу у загальному розмірі 10 467 грн 65 коп. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції. Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. Апеляційний господарський суд зауважує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Як зазначалось вище за тексом постанови предметом заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю «ГК «Нафтогаз Трейдинг» позову є вимоги до Центру про стягнення заборгованості за спожитий у грудні 2021 року серпні 2022 року природний газ за договором поставки №20-1272/21-БО-Т від 09.12.2021 у розмірі 7 392 грн 81 коп. Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначаються Законом України «Про ринок природного газу» №329-VIII від 09.04.2015. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. З матеріалів справи вбачається, що 09.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Центром було укладено договір постачання природного газу №20-1272/21-БО-Т, за умовами якого позивачем були прийняті на себе зобов`язання щодо постачання відповідачу природного газу протягом періоду з грудня 2021 року по грудень 2022 року включно. На підтвердження факту виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором №20-1272/21-БО-Т від 09.12.2021 ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» було надано суду акти приймання-передачі природного газу, а також лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор ГТС України» від 26.04.2024 про обсяги спожитого відповідачем у спірному періоді природного газу. Згідно листа Оператора ГТС загальна вартість поставленого відповідачу природного газу складає 32 547 грн 21 коп. При цьому вартість оплаченого природного газу згідно відомостей позивача становить 25 064 грн 40 коп. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вартість поставленого у грудні 2021 року - лютому 2022 року природного газу була оплачена відповідачем у повному обсязі. Таким чином, фактично у межах даної справи ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» заявлено до стягнення заборгованість за поставлений у березні-серпні 2022 року природний газ, про що позивач зазначає по тексту позову. 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» було постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022. Місцезнаходженням Центру згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є місто Каховка Херсонської області, датою початку тимчасової окупації якого згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 є 24.02.2022. Відповідно до ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації. Водночас, виходячи зі ст. 2 Закону №1207-VII, метою цього закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 2 ст. 13 Закону №1207-VII передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 13-1 Закону №1207-VII на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено. Наведені положення Закону №1207-VII дозволяють апеляційному господарському суду зробити висновок про заборону здійснення господарської діяльності з переміщення товарів трубопровідним транспортом на тимчасово окуповану територію України. В процесі вирішення даного спору судом першої інстанції було зупинено провадження до перегляду у касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі також об`єднана палата) судового рішення у подібних правовідносинах у справі №908/1162/23, висновки щодо застосування норм права у межах якої мають бути застосовані під час вирішення даного спору. Предметом розгляду об`єднаної палати у межах справи №908/1162/23 було питання застосування ч. 2 ст. 13 та ч. 2 ст. 13-1 Закону № 1207-VII до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року до грудня 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією». Відповідно п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3). Так, у справі №908/1162/23 Верховний Суд постановою від 03.10.2025, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснував, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану» від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону № 1207-VII було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України. Чинна редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Як зазначила об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. 06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій. Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004, датою окупації Каховської міської територіальної громади є 24.02.2022. Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася. Таким чином, об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України. Об`єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі №908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні. Верховний Суд у постанові від 23.10.2025 у справі №916/1650/23, застосувавши висновки об`єднаної палати у справі №908/1162/23, залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за період з березня до червня 2022 року, яка передавалася відповідачу на територію Херсонської області. Також на теперішній час існує подібна правова позиція суду касаційної інстанції у справах з аналогічних, як у даній справі, правовідносин. Підсумовуючи вищевикладені висновки Верховного Суду щодо застосування норм Закону №1207-VII у подібних правовідносинах, апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необхідність застосування положень Закону до правовідносин сторін у даному спорі з дати тимчасової окупації м. Каховка Херсонської області, тобто, з 24.02.2022 до серпня 2022 року. Отже, позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу на тимчасово окуповану територію спірному періоді 2022 року. Апеляційним господарським судом також враховано, що виконання позивачем спеціальних обов`язків з урахуванням нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України не звільняє позивача від обов`язку дотримання положень Закону №1207-VII, який в ієрархії нормативно-правових актів має вищу дію щодо нормативно правових актів підзаконної дії. При цьому відсутність доказів припинення/обмеження споживання Центром природного газу в умовах окупації не може звільняти позивача від виконання положень Закону №1207-VII. Суд апеляційної інстанції виходить з того, що тимчасова окупація відповідної території та встановлені державою обмеження господарської діяльності є обставинами публічно-правового характеру, які безпосередньо впливають на можливість належного виконання зобов`язання. Обмеження, встановлені законом щодо переміщення товарів та здійснення господарських операцій на тимчасово окупованій території, мають імперативний характер і спрямовані на захист національної безпеки. Правові висновки, викладені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, свідчать про необхідність урахування спеціального правового режиму тимчасово окупованої території при оцінці правових наслідків господарських правовідносин, що виникли у відповідний період. Стабільність правозастосування передбачає, що суб`єкти господарювання повинні мати можливість прогнозувати правові наслідки своєї поведінки. Умови воєнного стану та тимчасової окупації сформували особливий правовий режим, який об`єктивно змінює звичайну модель господарської діяльності. Свобода договору не є абсолютною та реалізується в межах імперативних приписів закону. У період дії спеціального правового режиму тимчасово окупованої території воля сторін не могла реалізовуватися поза межами встановлених державою обмежень. Колегія суддів зазначає, що суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах міжнародно визнаного державного кордону є цілісною і недоторканною. Україна не визнає тимчасову окупацію російською федерацією частини території України та підтверджує невіддільне суверенне право України на відновлення і збереження її територіальної цілісності в межах міжнародно визнаного державного кордону. Окупація є об`єктивним фактом, що триває у часі і правовий режим окупації не залежить від дати ухвалення конкретних рішень урядом, а статус територій як "тимчасово окупованих" є триваючим станом. Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України стосуються усього періоду окупації, що слід враховувати при застосуванні правила незворотності дії в часі нормативно-правового акту. Україна вживає всіх заходів для захисту суверенітету протягом усього періоду окупації, а державна політика базується на тому, що суверенітет України над тимчасово окупованими територіями не переривався, тому закони можуть мати ретроспективну спрямованість, щоб урегулювати правовідносини, які виникли під час окупації (постанова Верховного Суду від 19.03.2026 у справі №905/238/23). Доведення/не доведення позивачем обставин фактичної поставки природного газу на тимчасово окуповану територію, як і здійснення оплати за неї, не має правового значення для вирішення спору у вказаних справах. Разом з тим, визначальним за висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, є неможливість (заборона) передання товару на тимчасово окуповані території у силу приписів статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", що, зі свого боку, є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Саме така правова

позиція Верховного Суду відображена у постанові від 11.05.2026 у справі №916/4397/23, в межах якої також розглядався спір про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ заборгованості за природний газ, поставлений споживачеві на територію Херсонської області у період тимчасової окупації останньої. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом щодо висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» до Центру позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений у березні-серпні 2022 року природний газ у розмірі 7 392 грн 81 коп. Згідно з ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання. Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України). Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо того, що відмова суду у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 7 392 грн 81 коп. має наслідком необхідність відмови у задоволенні похідних вимог про стягнення пені у розмірі 1 780 грн 72 коп., 3% річних у розмірі 256 грн 75 коп., збитків від інфляції у розмірі 1 037 грн 37 коп., які були нараховані позивачем на поставлений у березні-серпні 2022 року природний газ. Підсумовуючи викладене вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про правомірність висновку господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Каховської міської ради про стягнення 10 467 грн 65 коп. Посилання апелянта на наявність обов`язків у самого відповідача, як споживача, визначених Законом України "Про ринок природного газу" та Правилами постачання природного газу, щодо самостійного обмеження або припинення споживання природного газу у разі неможливості його подальшого використання апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки, по-перше, відповідні обов`язки відповідача жодним чином не спростовують порушену самим позивачем законодавче встановлену заборону постачання природного газу на тимчасово окуповану територію; по-друге, Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" за допомогою належних та допустимих у розумінні процесуального закону доказів не доведено наявності у Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Каховської міської ради, яка, на відміну від позивача, перебувала у тимчасовій окупації, можливості обмежити або припинити споживання природного газу. Як встановлено вище, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції. Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України). Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Надаючи оцінку всім доказам та доводам скаржника у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що останнім не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність підстав для задоволення позову щодо стягнення грошових коштів в сумі 10 467 грн 65 коп. Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2026 року у справі №916/3167/24 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2026 року у справі №916/3167/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на позивача. Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2026 року у справі №916/3167/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2026 року у справі №916/3167/24 залишити без змін. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 25.06.2026 року. Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Я.Ф. Савицький Н.С. Богацька